ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
іменем України
Справа № 216/4652/17
Провадження № 1-кп/210/67/21
"15" січня 2021 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
потерпілої: ОСОБА_4 ,
представника потерпілого, - органу опіки та
піклування виконкому Центрально-Міської районної
у місті ради: ОСОБА_5 ,
обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника обвинувачених ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 , - адвоката: ОСОБА_8 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , -
адвоката: ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, кримінальне провадження №12017040720000999 від 03 червня 2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.297 ч.3, 383 ч.2, 384 ч.2 КК України, та ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.297 ч.3, 384 ч.2 КК України, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні суду перебуває вищевказана справа.
01 грудня 2020 року захисником обвинуваченого ОСОБА_7 , адвокатом ОСОБА_9 до суду подано письмове клопотання про визнання протоколу огляду місця події за участю свідка ОСОБА_7 від 04 червня 2017 року, та отриманий за результатами його проведення відеозапис на DVD-R диску, очевидно недопустимими доказами, виключити їх з переліку доказів обвинувачення, та не досліджувати їх під час судового розгляду справи.
Крім того, 01 грудня 2020 року захисником обвинуваченого ОСОБА_7 , адвокатом ОСОБА_9 до суду подано письмове клопотання про визнання протоколу допиту свідка ОСОБА_7 від 03 червня 2017 року, очевидно недопустимим доказом, виключити його з переліку доказів обвинувачення, та не досліджувати його під час судового розгляду справи.
Вислухавши думку учасників процесу щодо заявлених клопотань, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 1 ст.87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частинами 2, 3 ст.87 КПК України передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.
Тобто, ст.87 КПК України визначений вичерпний перелік з яких підстав внаслідок істотного порушення прав та свобод людини може бути визнаний недопустимий доказ.
Відповідно до ч.1 ст.89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Згідно із ч.2 та ч.3 ст.89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існує також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).
Отже, для того, щоб вирішити у даному випадку питання про те, чи є недопустимими зазначені вище докази слід з`ясувати, чи мало місце порушення прав та свобод людини під час отримання останніх.
Так, даючи оцінку мотивуванню клопотань адвоката ОСОБА_9 , суд не вбачає очевидної недопустимості указаних доказів. Клопотання адвоката ОСОБА_9 зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених під час проведення досудового розслідування. При цьому, порушення права особи на захист, як істотне порушення прав людини і основоположних свобод, не може бути абстрактним. Зазначене порушене право має бути суттєвим та таким, що не може бути відновлено або захищено під час розгляду справи в суді.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні в клопотаннях, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в них доказах.
Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
На час розгляду даних клопотань судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено.
На підставі наведеного вище, суд вважає, що в задоволенні клопотань належить відмовити, оскільки заявлені в них докази, які просить визнати очевидно недопустимими захисник ОСОБА_9 , можуть бути визнані такими під час ухвалення судом остаточного рішення за наслідками розгляду справи, шляхом оцінки цих доказів у їх сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Очевидності недопустимості цих доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх взаємозв`язку з іншими доказами суд не вбачає, й вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.84, 86, 89, 350, 371, 372, 376 КПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні клопотань захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про визнання доказів очевидно недопустимими у кримінальному провадженні №12017040720000999 від 03 червня 2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.297 ч.3, 383 ч.2, 384 ч.2 КК України, та ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.297 ч.3, 384 ч.2 КК України, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1
