Постанова
Іменем України
01 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 216/4652/17
провадження № 51-1930 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Чагарного М.П.,
в режимі відеоконференції захисників Митрошина С.В., Ткаченка О.П.,
в режимі відеоконференції потерпілої ОСОБА_1 ,
в режимі відеоконференції представника
органу опіки й піклування виконкому
Центрально-Міської районної у місті ради Чуйко І.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Митрошина С.В. в інтересах засудженої ОСОБА_2 та касаційну скаргу захисника Ткаченка О.П. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 січня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у кримінальному провадженні № 12017040720000999 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 384 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 січня 2022 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, ОСОБА_3 засуджено за ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 384 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вказаним вироком також вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у вчиненні вищевказаних злочинів за наступних обставин.
02 червня 2017 року ОСОБА_2 у ранковий час в ліжку спальної кімнати, розташованій в приміщенні дитячого будинку сімейного типу на АДРЕСА_1 , виявила померлою свою малолітню вихованку ОСОБА_4 , про що по телефону повідомила свого чоловіка ОСОБА_3 , який перебував на роботі.
У подальшому приблизно о 13:00 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , усвідомлюючи про необхідність повідомити про смерть малолітньої ОСОБА_4 , а також розуміючи, що повідомлення зазначеного факту може бути розцінене органами опіки і піклування як неналежне виконання батьками-вихователями обов`язків щодо виховання, розвитку та утримання дітей, вирішили приховати факт її смерті та, діючи умисно, з корисливих мотивів, зневажаючи моральні засади в частині поваги до померлих, нехтуючи існуючими в суспільстві загальноприйнятими моральними принципами, традиціями та релігійними положеннями щодо поховання померлих, вступили між собою в змову щодо наруги над тілом малолітньої померлої ОСОБА_4 , шляхом його спалення та подальшого приховування від державних органів.
Так, 02 червня 2017 року, приблизно о 17:00 ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , у відсутність інших дітей та очевидців, помістили тіло малолітньої померлої ОСОБА_4 у два побутові поліетиленові пакети та перенесли в салон автомобіля «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_1 , на якому приїхали до лісосмуги неподалік автомобільної траси Н11 Дніпро-Миколаїв на межі Дніпропетровської та Миколаївської областей.
Зупинивши автомобіль на узбіччі дороги, нехтуючи моральними засадами суспільства в частині поваги до померлих, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 помістили тіло померлої малолітньої ОСОБА_4 в заздалегідь заготовлений металевий короб, та за допомогою бензину й зібраних дров спалювали труп на території лісосмуги з 18:30 по 21:00.
Після обгорання тіла ОСОБА_2 та ОСОБА_3 помістили прах та дрібні останки до поліпропіленового мішка, а інші останки до побутового поліетиленового пакету, та того ж дня приблизно о 21:30 поблизу двох водойм, розташованих на відстані 5 км від с. Зелена Балка Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 висипав прах та останки трупу на березі в одну з водойм, а металевий короб в іншу, після чого приблизно о 22:10 повернулися до свого місця проживання.
У подальшому ОСОБА_3 підшукав фрагмент шлакоблоку, який за допомогою проволоки примотав до поліетиленового пакету з останками малолітньої померлої, приїхав на безлюдний берег водойми, розташованої між вул. Фруктова та вул. Зарічна в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де о 22:30 затопив зазначені останки на дні даної водойми.
Тобто, своїми діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили злочин, передбачений ч. 3 ст. 297 КК України.
Крім того, 03 червня 2017 року приблизно о 08:30 ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні службового кабінету № 333 Довгинцівського ВП Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області, що на вул. Бородича, 5 у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, діючи умисно, достовірно знаючи, що малолітня ОСОБА_4 померла, та її тіло нею та ОСОБА_3 спалене та сховане, свідомо надала слідчому ОСОБА_5 завідомо неправдиве повідомлення про зникнення малолітньої вихованки ОСОБА_4 03 червня 2017 року у період часу з 06:15 по 06:35 при невідомих обставинах.
Ознайомившись зі змістом повідомлення, викладеного слідчим в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 03 червня 2017 року, ОСОБА_2 підтвердила дійсність та правильність наданих нею відомостей, викладених у протоколі, в результаті чого 03 червня 2017 року о 10:56 слідчим Мельником А.А. відповідно до вимог ст. 214 КПК України внесені відомості до ЄРДР про вчинення злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
Тобто, своїми діями ОСОБА_2 вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 383 КК України.
Крім того, 03 червня 2017 року у період часу з 21:00 по 22:00 ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні службового кабінету № 333 Довгинцівського ВП Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області, що на вул. Бородича, 5 у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, достовірно знаючи, що повідомляє відомості, які не відповідають дійсності, свідомо надала слідчому ОСОБА_5 завідомо неправдиві показання, які мали доказове значення при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017040720000999 від 03 червня 2017 року. Зокрема, ОСОБА_2 , будучи допитаною в якості потерпілої, повідомила, що 03 червня 2017 року приблизно о 06:30, вона разом з чоловіком ОСОБА_3 та вихованкою ОСОБА_4 знаходилися на вокзальній площі, що на АДРЕСА_1 . Пізніше разом з чоловіком виявили відсутність малолітньої ОСОБА_4 , яка зникла при невідомих їм обставинах, про що по мобільному телефону повідомили поліцію.
Крім того, 03 червня 2017 року у період часу з 18:00 по 20:00 ОСОБА_3 , перебуваючи в приміщенні службового кабінету № 331 Довгинцівського ВП Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області, що на вул. Бородича, 5 у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, свідомо надав слідчому ОСОБА_6 завідомо неправдиві показання в якості свідка. Зокрема, ОСОБА_3 повідомив про те, що 03 червня 2017 року приблизно о 06:30, він разом з дружиною ОСОБА_2 та вихованкою ОСОБА_4 знаходилися на вокзальній площі, що на АДРЕСА_1 . Пізніше разом з дружиною виявили відсутність малолітньої ОСОБА_4 , яка зникла при невідомих їм обставинах, про що по мобільному телефону повідомили поліцію. За результатом допиту ОСОБА_3 складено протокол допиту свідка від 03 червня 2017 року, ознайомившись зі змістом якого, ОСОБА_3 власноручно підтвердив дійсність та правильність наданих ним показань та поставив свій підпис.
Тобто, своїми діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 384 КК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу захисника Ткаченка О.П., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , та апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_2 задоволено частково.
Вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 січня 2022 року в частині обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України, скасовано, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на протокол допиту як потерпілої ОСОБА_2 від 03 червня 2017 року, пояснення ОСОБА_2 від 03 червня 2017 року, протокол допиту як свідка ОСОБА_3 від 03 червня 2017 року, пояснення ОСОБА_3 від 04 червня 2017 року та оптичний диск із відеозаписом пояснень.
Постановлено вважати ОСОБА_2 засудженою за ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 383 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Постановлено вважати ОСОБА_3 засудженим за ч. 3 ст. 297 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вирок в частині вирішення цивільного позову змінено. Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 січня 2022 року залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, зміст яких за своїми доводами є аналогічний, захисник Митрошин С.В. в інтересах ОСОБА_2 та захисник Ткаченко О.П. в інтересах ОСОБА_3 просять переглянути вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в касаційному порядку. На обґрунтування своїх вимог вказують про відсутність у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК України, оскільки спалення тіла, приховування від органів держави, нехтування моральними засадами суспільства в частині поваги до померлих не утворює складу вищевказаного злочину. Стверджують, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у порядку ст. 221 КПК України стороною захисту виявлено не підписані постанову про зміну групи слідчих від 03 червня 2017 року, постанову про зміну групи слідчих від 07 червня 2017 року, постанову про призначення прокурора у кримінальному провадженні від 20 травня 2017 року. Крім того, зауважують, що відповідно до постанови про призначення групи слідчих від 03 червня 2017 року слідчий Яблочний Р.В. був призначений слідчим у іншому кримінальному провадженні, а саме № 12017040230001102. Вказані обставини доводять про відсутність повноважень у слідчих Мезенцева Є.В. та Яблочного Р.В. на проведення досудового розслідування, а процесуальне керівництво здійснювалось неуповноваженим прокурором Пустоваровим О.Ю., що вказує про недопустимість зібраних під час досудового розслідування доказів, оскільки такі докази зібрані неналежним суб`єктом, чим допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. У зв`язку з чим вважають недопустимим за принципом «плодів отруйного дерева» протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 03 червня 2017 року, протокол огляду місця події за участю свідка ОСОБА_3 від 04 червня 2017 року, висновки експертів № 971 від 04 червня 2017 року, № 985 від 06 червня 2017 року, № 323 від 21 червня 2017 року, № 226 від 14 грудня 2017 року, протокол огляду трупа від 06 червня 2017 року та протокол додаткового огляду трупа від 07 червня 2017 року. Вказані обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак апеляційний суд не усунув зазначені недоліки та безпідставно погодився з висновками місцевого суду. Зокрема, вважають, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що подальше надання вже підписаних процесуальних рішень (про призначення групи слідчих, призначення прокурора) вказує про наявність повноважень у відповідних слідчих та прокурора на участь у досудовому розслідуванні, оскільки такі висновки порушують принцип змагальності процесу та не узгоджуються з практикою Верховного Суду.
У письмових запереченнях орган з питань опіки, піклування та усиновлення виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради, за підписом голови відповідної ради, ставить питання про залишення касаційних скарг захисників без задоволення.
Від інших учасників судового провадження заперечень на вищевказані касаційні скарги захисників не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники Митрошин С.В. та Ткаченко О.П. підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_1 та представник органу з питань опіки, піклування та усиновлення виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради Чуйко І.А. заперечували щодо задоволення касаційних скарг захисників. Прокурор Чагарний М.П., посилаючись на необґрунтованість вказаних касаційних скарг, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Ухвала апеляційного суду в частині скасування вироку місцевого суду за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України, та закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у касаційному порядку не оскаржується.
Крім того, у касаційному порядку не оскаржується ухвала апеляційного суду щодо виключення з мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на протокол допиту як потерпілої ОСОБА_2 від 03 червня 2017 року, пояснення ОСОБА_2 від 03 червня 2017 року, протокол допиту як свідка ОСОБА_3 від 03 червня 2017 року, пояснення ОСОБА_3 від 04 червня 2017 року та оптичний диск із відеозаписом пояснень.
У касаційних скаргах захисники вказують про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, при цьому на обґрунтування своїх вимог, окрім іншого, вказують про відсутність у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК України. Зауважують, що спалення тіла, приховування від органів держави, нехтування моральними засадами суспільства в частині поваги до померлих не утворює складу вищевказаного злочину.
Також у касаційних скаргах захисники наголошують, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження стороною захисту виявлено не підписані постанову про створення групи слідчих від 03 червня 2017 року, постанову про зміну групи слідчих від 07 червня 2017 року, постанову про призначення прокурора у кримінальному провадженні від 20 травня 2017 року. Крім того, стверджують, що відповідно до постанови про призначення групи слідчих від 03 червня 2017 року слідчий Яблочний Р.В. був призначений слідчим у іншому кримінальному провадженні, а саме № 12017040230001102.
На переконання захисників, зазначені обставини доводять відсутність повноважень у слідчих Мезенцева Є.В. і Яблочного Р.В. на проведення досудового розслідування, а процесуальне керівництво здійснювалось неуповноваженим прокурором Пустоваровим О.Ю., що вказує про недопустимість зібраних під час досудового розслідування доказів, оскільки такі докази зібрані неналежним суб`єктом, чим допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
З такими доводами захисників, що викладені в касаційних скаргах, колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 374 КПК України передбачено, що постановляючи вирок, місцевий суд у його мотивувальній частині має зазначити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті або частини статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин.
На думку колегії суддів, посилання захисників про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а отже відсутності у їх діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК України, є безпідставними.
Як вбачається зі змісту вироку, під час судового розгляду встановлено, що після того як ОСОБА_2 виявила померлою свою малолітню вихованку ОСОБА_4 , вона повідомила про це свого чоловіка ОСОБА_3 . У подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , усвідомлюючи про необхідність повідомити про смерть малолітньої ОСОБА_4 , вирішили приховати цей факт та, діючи за попередньою змовою, помістили тіло у два побутові поліетиленові пакети, вивезли у лісосмугу, переклали в металевий короб та спалили, після чого останки затопили на дні водойми.
До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілої ОСОБА_1 , представника органу опіки й піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради Чуйко І.А., свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
У свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції свою вину у вчиненні інкримінованих їм дій не визнали у повному обсязі, та на підставі ст. 63 Конституції України відмовилися давати показання.
Зі змісту вироку також вбачається, що на підтвердження доведеності винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 місцевий суд посилається на протокол огляду місця події від 04 червня 2017 року, під час якого ОСОБА_3 самостійно, без будь-якого примусу у присутності понятих розповів, куди саме вони 02 червня 2017 року спільно з ОСОБА_2 перевезли труп померлої ОСОБА_4 , показав де саме спалили тіло та як і куди у подальшому викинув останки від обгорілого тіла.
Крім того, місцевий суд у вироку посилається на протокол огляду трупа від 06 червня 2017 року з фототаблицями, та протокол додаткового огляду трупа від 07 червня 2017 року, відповідно до яких у водоймі, на яку вказав ОСОБА_3 , виявлено згорток з чорного поліетилену, у якому знаходилась поліетиленова сітка, прив`язана до фрагменту шлакоблоку. В середині виявленої сітки знаходилися два пакети, у одному з яких виявлено частини обгорілої тканини, волосся та деревини, у другому - обвуглене тіло дитини.
Також місцевий суд у вироку посилається на висновок судово-медичної експертизи № 971 від 30 червня 2017 року, відповідно до якого встановлено, що рештки виявленої людини належать ОСОБА_4 , на висновок судово-медичної експертизи № 985 від 30 червня 2017 року, відповідно до якого прижиттєвих ушкоджень виявлено не було, у результаті обвуглення, руйнації, зневоднення та гнилісних змін тканин та органів трупа причину смерті встановити не виявилось можливим. Крім того, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 323 від 21 червня 2017 року біологічні сліди на зубній щітці ОСОБА_4 співпадають із генотипами фрагментів обгорілої пласкої кістки, міжхребцевого диску обвугленого трупу, виявлених у водоймі 04 червня 2017 року та 06 червня 2017 року відповідно, вірогідність того що останки обвугленого трупу належать ОСОБА_4 складає 99.9 %. Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 226 від 14 грудня 2017 року через різке обвуглення всього тіла причину, час та дату смерті встановити не виявилось можливим. Ознак прижиттєвості дії високої температури (полум`я) не виявлено, тілесних ушкоджень на тлі обвуглення тіла не встановлено.
В основу вироку також покладено протокол слідчого експерименту від 15 липня 2017 року за участю свідка ОСОБА_9 , який підтвердив, що 02 червня 2017 року приблизно о 20:00 у лісосмузі біля траси Кривий Ріг-Миколаїв бачив чоловіка та жінку, біля яких дуже сильно та високо здіймалось полум`я.
При цьому, як зазначив місцевий суд у вироку, представник органу опіки й піклування Чуйко І.А. на запитання прокурора зауважила, що за відсутності ОСОБА_4 сім`я ОСОБА_2 втрачала статус дитячого будинку сімейного типу. Також зазначила, що соціальні виплати прийомній родині порівняно менші від виплат, належних дитячому будинку сімейного типу.
Місцевий суд у вироку вказав, що зазначені докази є належними і допустимими, містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані між собою та у сукупності не дають підстав сумніватися у доведеності винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК України, а тому проаналізувавши та співставивши наявні докази у кримінальному провадженні, місцевий суд дійшов висновку про наявність у діях обвинувачених наруги над тілом померлої ОСОБА_4 , вчиненої з корисливим мотивом за попередньою змовою групою осіб.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтуються висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Таким чином, висновки про доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні наруги над тілом суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо них.
Перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився із наданою місцевим судом оцінкою досліджених доказів.
Що стосується тверджень захисників про те, що у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутній склад злочину, передбачений саме ст. 297 КК України, то такі твердження є безпідставними.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 297 КК України кримінальна відповідальність настає за наругу над могилою, іншим місцем поховання, над тілом (останками, прахом) померлого або над урною з прахом померлого, а також за незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого.
З об`єктивної сторони вказаний злочин характеризується діями, які полягають у нарузі над трупом, а саме блюзнірстві, вчиненні аморальних, опоганюваних дій з тілом людини після її смерті.
З суб`єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. При цьому мотиви таких дій можуть бути різними (помста, корисливий мотив тощо) та не впливають на кваліфікацію, за виключенням наруги із хуліганських спонукань.
Труп - це тіло померлого чи його окремі частини, незалежно від проміжку часу, який минув з дня його смерті.
Як визначено положеннями ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» наруга над тілом (останками, прахом) померлого - вчинення непристойних умисних дій над тілом (останками, прахом) померлого, самовільне знімання одягу з тіла (останків, праху) померлого, переміщення в інше місце або розчленування чи знищення тіла (останків, праху) померлого, здійснення акту некрофілії, використання частин похованого тіла з ритуальними чи іншими, не передбаченими чинним законодавством цілями, або вчинення інших дій, що мали на меті зневажити родинну чи суспільну пам`ять про померлого, продемонструвати негативне ставлення до померлого, завдати образи рідним та близьким померлого, виявити зневагу до суспільних, релігійних принципів та традицій в цій сфері.
Тобто наруга - це вияв неповаги до пам`яті покійного, глум над трупом, який може проявлятися, окрім іншого, у розчленуванні чи знищенні тіла (останків, праху) померлого.
Відповідно до фактичних обставин, які викладені у вироку, ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , нехтуючи моральними засадами суспільства в частині поваги до померлих, після виявлення мертвою своєї малолітньої вихованки ОСОБА_4 , не сповістили нікого про вказаний факт (правоохоронні органи, медичних працівників, соціальним службам чи близьким родичам), помістили тіло останньої у два побутові поліетиленові пакети та перенесли в салон автомобіля «Volkswagen», на якому приїхали до лісосмуги, переклали тіло померлої в заздалегідь заготовлений металевий короб, та за допомогою бензину й зібраних дров ціленаправлено спалювали труп протягом майже трьох годин.
У подальшому, продовжуючи вчиняти дії, направленні на фактичне знищення тіла померлої вихованиці, після його сильного обгорання, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 помістили прах та дрібні останки до поліпропіленового мішка, а інші останки до побутового поліетиленового пакету, та того ж дня висипали прах та останки трупу на березі в одну з водойм, а металевий короб - в іншу. Повернувшись додому, ОСОБА_3 підшукав фрагмент шлакоблоку, який за допомогою проволоки примотав до поліетиленового пакету з останками малолітньої померлої, та затопив зазначені останки на дні іншої водойми.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не могли не усвідомлювати, що своїми діями зневажають пам`ять про померлу ОСОБА_4 , виявляють зневагу до суспільних та релігійних принципів і традицій у ритуальній сфері, оскільки, знищуючи труп, демонструють байдужість до права людини на поховання її тіла.
З огляду на встановлені місцевим судом фактичні обставини, кваліфікація дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 297 КК України, на думку колегії суддів, є правильною, а тому доводи касаційних скарг захисників в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно доводів касаційних скарг захисників про відсутність повноважень у слідчих Мезенцева Є.В. та Яблочного Р.В. на проведення досудового розслідування, та про те, що процесуальне керівництво здійснювалось неуповноваженим прокурором Пустоваровим О.Ю., що, на думку захисника, вказує про недопустимість зібраних під час досудового розслідування доказів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до судової практики Верховного Суду, зокрема до правових висновків, що викладені у постановах від 22 лютого 2021 року у справі 754/7061/15 (провадження 51-4584 кмо 18), та від 04 жовтня 2021 року у справі 724/86/20 (провадження 51-1353 кмо 21), відсутність в матеріалах досудового розслідування постанови про призначення прокурора та визначення групи слідчих або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури чи слідчого органу обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою, під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Разом з тим, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №477/426/17 (провадження № 51-4963 кмо 20) постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, а також постанови про призначення прокурора можуть бути надані та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.
При цьому, у постанові об`єднаної палати йдеться про те, що вищевказані процесуальні рішення можуть бути надані й під час апеляційного чи касаційного розгляду.
Питання щодо наявності повноважень у слідчих на проведення досудового розслідування, а також наявності повноважень у прокурора на здійснення процесуального контролю у кримінальному провадженні, були предметом перевірки апеляційного суду.
Як вбачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, за клопотанням сторони захисту апеляційний суд дослідив постанову про створення групи слідчих від 03 червня 2017 року, постанову про зміну групу слідчих від 07 червня 2017 року, постанову про призначення прокурора у кримінальному провадженні від 20 травня 2017 року.
При цьому апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що відповідно до постанови про створення групи слідчих від 03 червня 2017 року слідчими у кримінальному провадженні № 12017040720000999 визначені Чепурненко Є.В., Яблочний Р.В., Мельник А.А. та Мєзєнцев Є.В.
Відповідно до постанови про зміну групи слідчих від 07 червня 2017 року, з групи слідчих виключено слідчих Мельника А.А. та Мєзєнцева Є.В. і додано слідчу Жукову І.В.
Вказані постанови містять підпис начальника СВ Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області Гоптарєва О.І.
Разом з тим, у вступній частині постанови про зміну групи слідчих від 07 червня 2017 року вказаний номер кримінального провадження № 12017040720000999, який є правильним, тоді як в резолютивній частині постанови зазначений № 12017040230001102, що апеляційним судом розцінено, як технічну описку.
З такими висновками апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції, а тому доводи сторони захисту про відсутність повноважень у слідчого Яблочного Р.В. на проведення досудового розслідування саме у кримінальному провадженні № 12017040720000999, є необґрунтованими.
Крім того, відповідно до постанов про призначення прокурора (групи прокурорів) для здійснення повноважень прокурора у кримінальних провадженнях № 12047040230001293, № 12047040230001292, № 12047040230001291 визначено прокурорів Велегура О.Ю. та Пустоварова О.Ю., старшим групи визначено прокурора Пустоварова О.Ю.
Вказані постанови містять підпис першого заступника керівника Криворізької місцевої прокуратури № 3 Рижкова О.В.
Постановами від 21 липня 2017 року за підписом прокурора Пустоварова О.Ю. матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях за № 12047040230001293, № 12047040230001292, № 12047040230001291 об`єднані в одне кримінальне провадження за № 12017040720000999.
Зі змісту витягу з ЄРДР з вкладки «Рух провадження» у кримінальному провадженні 12017040720000999 вбачається, що вказані процесуальні рішення про призначення слідчих та прокурорів були фактично постановлені у дати, які зазначені у змісті вищевикладених постанов.
Враховуючи, що такі постанови були надані для дослідження на стадії судового розгляду, то відсутність підписів у згаданих процесуальних рішеннях на час ознайомлення сторони захисту з ними під час досудового розслідування у даному конкретному випадку не ставлять під сумнів наявність повноважень у слідчих на здійснення досудового розслідування та повноважень у прокурора на здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні, а отже не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційних скарг захисників про відсутність повноважень у слідчих Мезенцева Є.В., Яблочного Р.В. на проведення досудового розслідування, та відсутність повноважень прокурора Пустоварова О.Ю. на здійснення процесуального керівництва.
А тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місця події за участю свідка ОСОБА_3 від 04 червня 2017 року, оскільки порушень процесуального закону, про які захисники наголошували у своїх касаційних скаргах, встановлено не було.
З цих підстав, безпідставними є доводи захисників про недопустимість як доказів за принципом «плодів отруйного дерева» протоколу огляду трупа від 06 червня 2017 року та протоколу додаткового огляду трупа від 07 червня 2017 року, висновків експертів № 971 від 04 червня 2017 року, № 985 від 06 червня 2017 року, № 323 від 21 червня 2017 року, № 226 від 14 грудня 2017 року, які проведені при дослідженні обвуглених останків людини, виявлених в ході огляду місця події 04 червня 2017 року.
Також колегія суддів звертає увагу сторони захисту, що відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року за результатом апеляційного розгляду виключено з мотивувальної частини вироку посилання на протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 03 червня 2017 року як на доказ винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому доводи про недопустимість цього доказу є неспроможними.
Як на підставу для скасування ухвали апеляційного суду захисники у касаційних скаргах зазначають, що, перевіряючи матеріали кримінального провадження, апеляційний суд допущені місцевим судом порушення не усунув та безпідставно погодився з висновками місцевого суду.
З такими твердженнями захисників, викладених у касаційних скаргах, колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку.
Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за апеляційними скаргами захисника та обвинуваченої, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційних скарг захисника та обвинуваченої у порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено, касаційні скарги захисників необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника Митрошина Сергія Вікторовича в інтересах засудженої ОСОБА_2 та касаційну скаргу захисника Ткаченка Олега Петровича в інтересах засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 січня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
В.К. Маринич А.М. Макаровець Н.О. Марчук
