Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 753/11009/19 (№ 753/21770/14)

провадження № 61-1903св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва 19 вересня 2019 року у складі судді Комаревцової Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «ФФ «Дарниця») звернулося до суду із позовом, у подальшому уточненим, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 254 488, 92 грн заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України у сумі 22 883, 17 грн.

Позивач обґрунтовував позов тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року Закрите акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «ФФ «Дарниця), правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», з однієї сторони, та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано у реєстрі за № 23123.

Відповідно до пункту 4 цього договору продаж здійснено за 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції складало 16 750, 00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору. Згідно із пунктом 5 договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору.

Обґрунтовуючи розмір заявлених позовних вимог, ПрАТ «ФФ «Дарниця» посилалося на встановлення його рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-ц/796/2658/2013, яке набрало законної сили. Зокрема, зазначеним судовим рішенням встановлено, що за період з вересня 1995 року до вересня 2011 року за договором купівлі-продажу, укладеним між ЗАТ «ФФ «Дарниця» та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2 , проведені виплати на загальну суму 6 977, 00 дол. США з урахуванням курсу долара США до гривні на день здійснення платежів, заборгованість з оплати вартості квартири становить 9 773, 00 дол. США.

Посилаючись на те, що відповідач сплатила грошові кошти за договором у неналежному розмірі, оскільки сума боргу підлягала визначенню за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу, позивач просив позов задовольнити.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що договір не містить посилання на визначення обов`язку з оплати вартості квартири залежно від курсу будь-якої іноземної валюти. Вважала, що аналіз змісту договору купівлі-продажу відповідно до правил статті 213 ЦК України не дозволяє визначити зміст його умов про порядок здійснення розрахунку, а тому має застосовуватися принцип contra proferentem. На переконання відповідача, позивачем не доведено, що розрахунок за договором купівлі-продажу мав здійснюватися відповідно до курсу долара США. Вважала, що сплачена нею за весь час виконання укладеного між сторонами договору сума у розмірі 31 721, 00 грн є повним виконанням зобов`язання з оплати вартості квартири за договором купівлі-продажу.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа переглядалася судами першої та апеляційної інстанцій неодноразово.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верхового Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі

№ 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) про те, щоаналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат.: verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Під час з`ясування порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, необхідно зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, за курсом Національного банку України, саме на день укладання договору купівлі-продажу. На момент виконання договору сторони дійшли згоди щодо відрахування із заробітної плати відповідача ОСОБА_1 коштів і зарахування сплачених нею сум за договором купівлі-продажу у гривні. У позивача не виникало претензій щодо невиконання умов договору. Доказів зміни ціни договору в установленому законом порядку позивачем не надано. Термін «умовна одиниця», вжитий в договорі як доповнення, без закріплення обов`язку виплачувати суми за договором купівлі-продажу в іншій валюті, не може автоматично після фактичного виконання договору купівлі-продажу квартири бути підставою для довільного тлумачення та застосування позивачем до відповідача санкцій. Правочин вчинено на момент перебування особи у трудових відносинах з підприємством, яке і на момент укладення правочину і станом на момент розгляду справи здійснює діяльність на території України, у м. Києві.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2020 року, ПрАТ «ФФ «Дарниця» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року, сторони погодили, що вартість квартири буде сплачуватися покупцями за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу. Заявник вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися частина друга статті 533 ЦК України, відповідно до якої належним виконанням зобов`язання за договором купівлі-продажу квартири необхідно вважати сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорі в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день платежу. Зазначає, що належним виконанням зобов`язання за договором необхідно вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорах в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця», у якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2020 роre, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновків, по-перше, про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування правил статті 599 ЦК України, викладеного у раніше ухвалених постановах колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження

№ 61-14291св18); по-друге, про необхідність уточнення та конкретизації правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Повертаючи справу на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновків, що відступлення від висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі

№ 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18), є неможливим до вирішення питання про відступлення від такого ж самого висновку, який викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), що не було ініційоване колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду та не може бути ініційоване самою Об`єднаною палатою. Питання про уточнення та конкретизацію висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц (провадження № 14-211цс18), виходить за межі повноважень Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

IV.1. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року ЗАТ «ФФ «Дарниця» та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано у реєстрі за № 23123.

Згідно із пунктом 4 договору продаж здійснено за 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750, 00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору.

Відповідно до пункту 5 договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору. До виплати покупцями продавцю повної вартості квартири на неї накладається заборона на відчуження. Після повного виконання покупцями зобов`язань з оплати вартості квартири, продавець письмово повідомляє про це до нотаріальної контори.

Суди вважали, що договір не містить посилання на визначення обов`язку з оплати вартості квартири в залежності від курсу будь-якої іноземної валюти. Також у договорі відсутній будь-який графік платежів, який повинна була виконувати відповідач залежно від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти.

Відповідно до довідки від 01 грудня 2000 року № 11/6388, виданої головним бухгалтером ЗАТ «ФФ «Дарниця», станом на 30 листопада 2000 року сплачено 9 493, 68 грн у рахунок оплати вартості квартири

АДРЕСА_1 , придбаної згідно з договором купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року.

За змістом квитанції від 08 вересня 2011 року № ПН224 ОСОБА_1 сплачено на рахунок позивача 22 227, 32 грн за квартиру за договором

купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року.

Таким чином, судами встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року відповідачем внесений платіж у розмірі 22 227, 00 грн у рахунок сплати за квартиру 08 вересня 2011 року, а також грошові кошти у сумі 9 493, 68 грн, що разом складає 31 721, 00 грн.

Відповідно до матеріалів справи ПрАТ «ФФ «Дарниця» надало деталізований розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перед ПрАТ «ФФ «Дарниця», відповідно до якого заборгованість за договором купівлі-продажу станом на 14 червня 2017 року становить 9 773, 00 дол. США.

IV.2. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Щодо презумпції правомірності правочину

Верховний Суд врахував, що між сторонами виникли відносини з договору

купівлі-продажу квартири з умовою відстрочення оплати відповідачами за її придбання. ПрАТ «ФФ «Дарниця» звернулося до суду з позовом у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами умов договору купівлі-продажу квартири, оскільки оплата за продану позивачем квартиру, на переконання позивача, здійснена не у тому розмірі, що відповідає тексту та змісту домовленості сторін.

Оскільки договір, з приводу виконання умов якого виник спір, укладено між сторонами у лютому 1997 року, тому чинність зазначеного договору як правочину, а також правила про визнання угоди недійсною мають визначатися відповідно до правил про угоди ЦК Української РСР.

У частинах першій та другій статті 4 ЦК Української РСР визначено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини першої статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 224 ЦК Української РСР за договором

купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно з частиною першою статті 59 ЦК Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

У статті 169 ЦК Української РСР визначено, що грошові зобов`язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в радянській валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР.

За загальним правилом, реалізованим у ЦК Української РСР щодо недійсності угод, виключно суд наділений був повноваженням робити висновок про недійсність певного правочину (угоди), навіть у тому випадку, якщо недійсність такої угоди прямо передбачена положеннями закону.

Відповідно, кожна угода, укладена під час дії ЦК Української РСР та щодо якої цей Кодекс застосовується, але яка має вади щодо форми, змісту або інших її умов, вважатиметься чинною, допоки протилежне не буде встановлено і визнано рішенням суду.

Враховуючи, що угода сторін - договір купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року - не визнана недійсною судом протягом усього періоду часу з моменту її укладення до набрання чинності ЦК України, необхідно виходити з незапереченої презумпції її чинності та правомірності.

Таким чином, застосувавши презумпцію правомірності правочину, Верховний Суд зобов`язаний виходити з того, що сторонами у справі, яка переглядається, не заперечувалася у судовому порядку дійсність договору, він не визнавався недійсним за правилами ЦК Української РСР, умови виконання такого правочину тривалий період ніким не заперечувалися, допоки позивач не звернувся за захистом свого порушеного (невизнаного) права. Верховний Суд врахував, що умови такого правочину відповідають інтересам сторін, між якими існує спір лише з приводу тлумачення та виконання умови договору щодо оплати за продану річ.

Верховним Судом також враховано, що відповідачі не прагнули визнати договір недійсним, не наполягали на його недійсності, не намагалися ліквідувати правові наслідки укладення такого договору, хоча за ними завжди зберігалася правова можливість у разі визнання договору недійсним повернути придбану квартиру та, відповідно, вимагати повернення сплаченого ними. Договір не містить істотного дисбалансу у співвідношенні прав та обов`язків його сторін.

Щодо тлумачення умови договору про оплату вартості квартири в умовних одиницях за курсом Національного банку України

Отже, як встановлено, визнання правочину недійсним не є метою сторін договору. Спір стосується виключно тлумачення умов його пунктів 4 та 5 і визначення умов, за яких договір вважається виконаним. При цьому, договір може вважатися виконаним належним чином лише у разі виконання усіх умов договору, тобто вчинення таких дій, які відповідатимуть обом умовам договору щодо належного розміру оплати.

В оцінці законності вимог договору про оплату вартості квартири в умовних одиницях за курсом Національного банку України Верховний Суд врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16, відповідно до якого згідно зі статтею 169 ЦК Української РСР грошові зобов`язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України та частиною першою статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.

Закон передбачає обов`язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України

від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Застосовуючи до спірних умов договору положення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Суд виходить з того, що правовідносини з виконання спірного договору між сторонами тривали, відповідно до них підлягають застосуванню правила статті 533 ЦК України.

За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з`ясувати сутність такого визначення.

Чинне на момент вчинення договору купівлі-продажу законодавство України, що є актуальним для оцінки спірних правовідносин, передбачало, що, за загальним правилом, законним засобом платежу в Україні між її резидентами є українська гривня.

Погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є «умовні одиниці», а валютою платежу - національна валюта. При цьому необхідно розуміти, що валюта боргу - це валюта, у якій грошове зобов`язання виражене в договорі, а валюта платежу - це та валюта, в якій грошове зобов`язання може бути виконане.

Верховний Суд виходить з того, що подібна практика визначення валюти боргу в еквіваленті була поширеною, загальновідомою на момент вчинення правочину, а також новим законодавством України не заперечується її правомірність. Таким чином, з моменту набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року відбулася «законодавча реабілітація» умови про визначення валюти боргу у зобов`язанні шляхом визначення еквівалента іноземної валюти, тобто відбулося законодавче визнання правомірності подібної практики у відносинах учасників цивільного обігу.

Верховний Суд має керуватися тим, що умови зазначеного договору купівлі-продажу були зрозумілими сторонам під час його укладення, оскільки про це не заявила жодна зі сторін, відповідачі прагнули настання усіх наслідків укладення такого правочину, а так само прагнули його виконання. Відповідно, воля набувачів була спрямована на придбання квартири з розстроченням оплати за її купівлю за ціною, визначеною у певній сумі в іноземній валюті (валюта боргу), та оплатою у національній валюті, розрахованою за офіційним курсом іноземною валюти до української гривні станом на день здійснення кожного такого платежу (валюта платежу).

Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Істотне значення для оцінки умов укладеного договору має врахування соціально-економічних умов, за яких відбулося досягнення такої домовленості між сторонами:

1.1. Договір укладено в умовах інфляції, падіння курсу національної валюти до іноземних валют.

Зокрема, рівень інфляції в Україні за 1993 рік становив 10 256,0 %, за 1994 рік - 501, 0 %, за 1995 рік - 281, 7 %, за 1996 рік - 139, 7 %, за 1997 рік - 110, 1 %, за 1998 рік - 120, 0 %, за 1999 рік - 119, 2 %, за 2000 рік - 125, 8 %.

Курс національної валюти станом на початок року, у якому укладено зазначений договір купівлі-продажу, до долара США становив 189, 30 за 100 дол. США, станом на момент укладення договору купівлі-продажу (18 лютого 1997 року) - 185, 00, станом на кінець року укладення договору - 189, 70.

Наведене свідчить, що існувала об`єктивна необхідність врахувати інтереси кредитора у існуючому грошовому зобов`язанні.

1.2. Стало загальновідомим з метою обходу імперативного правила статті 169 ЦК Української РСР використання категорії «умовна одиниця» для позначення долара США у рекламних цілях та в умовах договорів.

Про такі тенденції в умовах гіперінфляції у своїх рішеннях зазначив й ЄСПЛ, зокрема у справі «Федоренко проти України» (від 01 червня 2006 року, заява № 25921/02). Відповідно до § 24 цього рішення заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням (Stretch v. The United Kingdom, N 44277/98, §§ 32-35, 24 липня 2003 року).

1.3. Використання еквівалента до іноземної валюти, переважно до долара США, стало поширеним для практики цивільного обороту, стало альтернативним способом забезпечення інтересів кредитора у грошових зобов`язаннях, особливо, коли момент передання проданої речі не збігався у часі з моментом отримання оплати за неї.

1.4. Співвідношення вартості предмета договору купівлі-продажу, визначеного в гривнях, до розміру, визначеного в умовних одиницях, свідчить про те, що умовною одиницею є саме долар США, оскільки відповідає курсу валют, встановленого НБУ станом на момент укладення договору купівлі-продажу (31 721, 00 грн / 16 750 умовних одиниць = 1, 8938). Наведене з відповідною похибкою відповідає курсові долара США до української гривні станом на початок 1997 року.

Сенс запровадження еквівалента іноземної валюти до української гривні в укладеному договорі полягав у тому, що момент його укладення та момент платежу не співпадають, а тому існувала велика вірогідність подальшого знецінення національної валюти у майбутньому, що й відбулося під час фінансової кризи 1997-1998 років у світі в цілому, а також в Україні зокрема.

Отже, істотним для розуміння дійсного змісту та умови укладеного договору є саме те, що курс гривні до іноземної валюти підлягав застосуванню й обрахунку саме на день кожного окремого платежу.

Судова практика виходить послідовно з того, що під днем виконання зобов`язання, станом на який визначається курс валюти до курсу платежу у національній валюті, - є курс станом на день фактичного виконання грошового зобов`язання.

Інше розуміння призводить до того, що боржник отримуватиме вигоду від власної протиправної поведінки, яка полягатиме у свідомому простроченні виконання свого грошового зобов`язання перед добросовісним кредитором.

Тлумачення категорії «умовні одиниці» надано і Верховним Судом України в ухвалі від 18 лютого 2009 року у справі № 6-24458св08, в якій зазначено, що зазвичай в Україні під умовними одиницями розуміються долари США, як найбільш розповсюджена і застосовувана іноземна валюта, до якої в основному прирівнюється національна грошова одиниця.

Отже, з урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст зазначеного договору купівлі-продажу, соціально-економічні умови, що існували в державі в момент його укладення, усталена практика цивільного обороту, в якому було запроваджено і широко застосовано різні правові механізми, спрямовані на захист та врахування інтересів кредитора у грошовому зобов`язанні в умовах надмірної інфляції, дають підстави для висновку, що:

1. У договорі у пункті 4 встановлено умову, за змістом якої застосовано еквівалент валюти платежу до іноземної валюти - долара США, - сума якої визначена у період укладення договору.

2. Хоча чинне законодавство забороняло визначати суму боргу в іноземній валюті навіть за умови збереження обов`язку між резидентами України здійснювати платежі виключно у національній валюті, негативні наслідки визначення валюти боргу у іноземній валюті наступали виключно у разі визнання правочину чи такої угоди недійсними.

3. Сенс запровадження поряд з валютою платежу також і валюти боргу полягає у тому, щоб прив`язати розмір грошового зобов`язання до певної стабільної у вартісній спроможності суми, вираженої у стійкішій ніж українська гривня твердій іноземній валюті, з тією метою, щоб розрахувати розмір кожного платежу в еквіваленті до такої твердої та стабільної іноземної валюти станом на момент його здійснення.

Враховуючи наведене Верховний Суд дійшов висновку, що тлумачення пунктів 4, 5 договору можливо здійснити на першому рівні тлумачення, застосувавши загальноприйняті у період укладення договору купівлі-продажу значення термінів.

Щодо належного виконання умов договору

Давши належне тлумачення та з`ясувавши дійсні домовленості сторін, Верховний Суд дійшов висновку про те, що ця домовленість передбачала поступову виплату відповідачами суми боргу з оплатою за придбану квартиру, яка розраховувалася у гривні до долара США за офіційним курсом, встановленим НБУ станом на день кожного окремого платежу.

Належне виконання умов договору передбачає виконання усіх дій, передбачених таким договором, притому (в разі відсутності повноваження на обрання стороною альтернативної поведінки) такі належні дії мають відповідати усім вимогам та змісту домовленості одночасно. Тобто сукупна сума платежу мала відповідати доларовому еквіваленту суми заборгованості, розрахованому за відповідними курсами, що були чинними на момент кожного чергового платежу.

Визначаючи, чи припинилося зобов`язання виконанням, підлягають застосуванню правила статті 599 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У справі, яка переглядається, аналіз пунктів 4, 5 договору купівлі-продажу дає підстави для висновку, що визначення ціни предмета договору купівлі-продажу має дві складові - 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції відповідало 16 750, 00 умовних одиниць, які розумілися сторонами як долари США за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.

Положення договору не містять альтернативних умов, відповідно до яких боржник мав право на власний розсуд обрати, яку суму боргу він має сплатити як вартість квартири, що становитиме належне виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу, зокрема, 31 721, 00 грн або 16 750, 00 умовних одиниць. Умови договору щодо ціни придбаної квартири є достатньо чіткими та зрозумілими. Відповідно до цих умов покупець мав сплатити продавцю суму, яка відповідає 16 750, 00 умовних одиниць, під якими розуміються долари США, за курсом Національного банку України в гривнях України.

Тобто дії боржника у наведеному грошовому зобов`язанні лише тоді можуть призводити до його припинення в силу виконання, коли вони за своїм змістом задовольнятимуть усім умовам щодо здійснення оплати. За відсутності окремого застереження у тексті договору та за наявності двох вимог до належного виконання обов`язку з оплати купівельної суми дії боржника мають відповідати цим умовам одночасно.

Викладене дає підстави Верховному Судові для висновку, що станом на день постановлення цього рішення, розмір зобов`язання підлягає визначенню в українській гривні за відповідним курсом до долара США, станом на такий день.

Щодо визначення розміру суми боргу

ПрАТ «ФФ «Дарниця» виконало обов`язок з надання доказів на підтвердження розміру заборгованості за договором купівлі-продажу, зокрема, надало суду апеляційної інстанції детальний розрахунок заборгованості за договором купівлі-продажу із посиланням на документи, якими підтверджено дату та розмір сплати частини вартості квартири, та із застосуванням курсу валют

(до долара США) на день оплати кожного платежу за договором. Такий розрахунок відповідає встановленим обставинам щодо наявності та розміру заборгованості у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-ц/796/2658/2013, яке набрало законної сили.

Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 погодилася з розміром сплачених нею платежів за договором купівлі-продажу у гривнях, що наведений ПрАТ «ФФ «Дарниця» у розрахунку заборгованості. Ця обставина є визнаною учасниками справи, а також встановлена судами.

Проте, відповідач не погодилася із правовою оцінкою змісту цього розрахунку, вважаючи, що сплата 31 721, 00 грн є повним погашенням заборгованості за договором купівлі-продажу, що відповідає, на її переконання, умовам договору, а застосування еквівалента долара США на момент здійснення кожного платежу, за твердженнями ОСОБА_1 , не відповідає умовам пункту 4 договору. Стороною відповідача не доведено та не спростовано, що розмір заборгованості у доларах США під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій змінився або взагалі відсутній на момент вирішення справи судами з урахуванням наступного погашення такої заборгованості.

Таким чином, визначення наявності чи відсутності заборгованості залежить лише від здійснення судом тлумачення умов пункту 4 договору купівлі-продажу, щодо якого у сторін договору існує різна правова позиція.

Отже, враховуючи здійснене Судом тлумачення умов договору купівлі-продажу щодо порядку визначення розміру вартості майна, яка підлягає оплаті набувачем продавцю, Верховний Суд дійшов висновків, що станом на момент розгляду справи заборгованість за договором купівлі-продажу складає 9 773, 00 дол. США, а також 878, 77 дол. США нарахованих три відсотки річних, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США станом на 11 листопада 2020 року складає 299 527, 77 грн.

Виходячи з розміру заявлених позовних вимог, Суд обмежений визначеними позивачем вимогами у сумі 277 372, 09 грн, з яких: 254 488, 92 грн - сума заборгованості за договором купівлі-продажу, 22 883, 17 грн - три відсотки річних.

ІV. 3. Щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у справах за подібних фактичних обставин

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов`язковими у застосуванні є правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а також у постановах Верховного Суду України у разі, якщо не встановлено підстав для відступу від такого висновку.

Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), відповідно до якого у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Варто врахувати, що у зазначеній постанові викладено правовий висновок щодо застосування статті 213 ЦК України у разі, якщо буквальне розуміння умов договору не дає можливості визначити дійсний зміст домовленості сторін. Проте у цій постанові не зроблено висновок про застосування правил статті 169 ЦК Української РСР. Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ґрунтується на тому, що неможливо визначити зміст умов укладеного між сторонами договору, а не на тому, що така умова, на суті якої наполягав позивач, не відповідає правилам статті 169 ЦК Української РСР та статті 533 ЦК України.

Із правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), погодилися колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження

№ 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18), виклавши у постановах подібні правові висновки щодо спірних правовідносин.

Безумовно, справа, що переглядається, є пов`язаною з цією правовою позицією, яка полягає у певному розумінні норми права, проте Суд не пов`язаний оцінкою обставин справи та вправі їм давати власну правову оцінку. Наведені висновки не містять такої правової позиції, яка є обов`язковою для цього суду під час вирішення описаного судового спору, оскільки у згаданій постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Складі Верховного Суду сформульовано правову позицію щодо застосування статті 213 ЦК України, зокрема змісту правила четвертого рівня тлумачення правочину з використанням тлумачення contra proferentem.

Натомість, колегія суддів під час розгляду цієї справи, виходячи з обставин, встановлених у ній судами, зробила висновок про можливість з`ясувати дійсну волю сторін на підставі буквального тлумачення укладеного правочину за правилами першого рівня тлумачення. Тобто використання першого рівня тлумачення правочину виключає необхідність застування правил наступних рівнів його тлумачення, висновки про які викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Складі Верховного Суду.

Надаючи оцінку обов`язковості правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010-ц (провадження № 14-211цс18), необхідно враховувати, що направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду встановила істотне порушення норм процесуального права (правил статті 61 ЦПК України 2004 року та статті 82 ЦПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з допущенням судами першої та апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про неможливість вирішення виключної правової проблеми, поставленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 08 травня 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію з приводу застосування правила про преюдицію, проте обставини цієї справи свідчать про те, що правила про преюдицію під час розгляду цієї справи порушено не було. Відповідно, в силу існування неоднаковості у обставинах кожної справи наведений правовий висновок у цій справі не підлягає застосуванню.

При цьому, у пункті 58 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України дала таку вказівку судам першої та апеляційної інстанцій: «Під час нового розгляду справи суд повинен виконати вимоги процесуального закону, врахувати викладені у постанові висновки суду касаційної інстанції, на підставі належних і допустимих доказів встановити фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справита впливають на права й інтереси учасників спору, зокрема, встановити згідно з визначеними правилами тлумачення договорів, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними, а також надати належну оцінку наданим учасниками спору доказам, їх аргументам і постановити законне й обґрунтоване рішення».

Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц (провадження № 14-211цс18) Суд звернув увагу на необхідність витлумачити умови договору купівлі-продажу квартири, з урахуванням вимог статті 213 ЦК України, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними.

Відповідно, незважаючи на подібність обставин спорів у справах, які перебували на розгляді Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, а також колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, застосовуючи наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення умов договору, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, самостійно надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, яка переглядається у цьому провадженні, зробила висновок, що тлумачення умов договору можливе виходячи з буквального розуміння його умов з урахуванням соціально-економічних умов, а також усталеної практики цивільного обороту, що склалася в Україні станом на момент укладення договору купівлі-продажу. Таке тлумачення дає можливість визначити, щодо яких саме умов між сторонами досягнуто домовленість у договорі. Колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду під час здійснення тлумачення умов договору купівлі-продажу враховано поведінку сторін, їхні майнові інтереси та дійсний зміст, природу та мету цього договору.

IV.4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зробив такі висновки.

У справі, яка переглядається, виникли правовідносини з приводу виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу квартири.

Як встановлено судами та не заперечується відповідачем, продавець виконав взяті на себе зобов`язання та передав квартиру, яка є предметом договору, у власність покупцям. Натомість, враховуючи зміст умов договору купівлі-продажу, покупці взяті на себе зобов`язання з повної оплати вартості квартири на умовах розстрочення платежу не виконали, помилково визначивши в односторонньому порядку та на власний розсуд розмір оплати предмета договору у гривнях, який не відповідає обумовленому сторонами під час укладення договору розміру вартості майна в умовних одиницях (доларах США) (валюта боргу), а також оплатою окремими платежами з розстроченням на тривалий період в українських гривнях.

Викладене свідчить про порушення прав продавця на отримання ним сплати повної вартості предмета договору купівлі-продажу, визначеного сторонами цього договору.

Визначення вартості в умовних одиницях, під якими сторони розуміли долари США, за усіма обставинами справи є очевидним для будь-якої розсудливої, поінформованої та добросовісної особи, оскільки відповідає суті досягнутої домовленості, враховує правову та економічну мету кожної зі сторін і їх інтереси, що об`єктивно заслуговують на увагу, з врахуванням соціально-економічних умов, за яких відбулося досягнення такої домовленості між сторонами.

ОСОБА_1 не оспорювала дійсність договору купівлі-продажу, прийняла виконання за цим договором від позивача, частково виконала свої обов`язки, не погодившись на певному етапі виконання договору з тлумаченням окремих його умов про визначення розміру вартості майна, придбаного нею, що свідчить про бажання зберегти у себе у власності набуту квартиру.

Враховуючи, що зобов`язання, яке виникло між сторонами договору купівлі-продажу, є дійсним, сторони цього зобов`язання бажають досягнути мету договору, а тому зобов`язані виконати його в повному обсязі, чим забезпечити дотримання прав та інтересів кожного із учасників цих правовідносин.

Невиконання однією із сторін договору досягнутих умов у повному обсязі свідчить про порушення прав та інтересів іншої сторони, а отже, є підставою для захисту порушених прав та інтересів кредитора за грошовим зобов`язанням. Протилежне не відповідатиме принципу pacta sunt servanda, що призводитиме до того, що сторона за договором допускатиме ухилення від належного виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим та вмотивованим її розсудом.

Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про задоволення позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

IV.5. Щодо правомірності розгляду позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна норма права міститься й у пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

Аналогічна норма міститься у пункті 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідно до аналізу пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України) правонаступників у справу можна залучити тільки у разі, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження

№ 61-33766сво18) зробила висновок, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому разі провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

Правило статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативним. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктами 1-7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідач ОСОБА_2 на момент пред`явлення позову ПрАТ «ФФ «Дарниця» та до відкриття судом першої інстанції провадження у справі помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06 грудня 2005 року, серія НОМЕР_1 , а тому були відсутні правові підстави для відкриття провадження у справі за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_2 . У справі, що переглядається, в частині вимог до ОСОБА_2 не допускається процесуальне правонаступництво, оскільки провадження у справі підлягає закриттю з наведених підстав.

V. ВИСНОВОК ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМИ ПРАВА У ПОДІБНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Визначаючи, чи припинилося зобов`язання виконанням, підлягають застосуванню правила статті 599 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України належним є таке виконання зобов`язання, що відбулося відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання певного обов`язку за договором передбачає вчинення боржником усіх дій, передбачених договором, які повною мірою відповідатимуть умовам договірного зобов`язання. Притому (за умови відсутності у боржника повноваження на обрання цією стороною одного з варіантів альтернативної поведінки з-поміж передбачених договором) такі належні дії мають відповідати усім вимогам та змісту досягнутої домовленості одночасно.

Грошове зобов`язання є таким, що містить альтернативні для боржника умови щодо способу його виконання, якщо це випливає зі змісту договору або безпосередньо та очевидно обумовлене у його тексті або визначено таким кредитором.

Під час визначення належного виконання договірного зобов`язання має бути враховано, що інтереси сторін у договорі є відмінними та досить часто зустрічними за своєю спрямованістю. Правомірні інтереси сторін визначають спільну мету укладення такого договору, обґрунтовують їх економічний інтерес, досягнення якого для кожної зі сторін відбувається за рахунок чи з урахуванням інтересів протилежної сторони.

VI. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про задоволення позову, то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача, зокрема, у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 2 773, 72 грн; у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 160, 58 грн; у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 8 876, 24 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення.

Позов Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» заборгованість за договором купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року у розмірі 254 488, 92 грн та три відсотки річних у розмірі 22 883, 17 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» судові витрати, зокрема, у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 2 773, 72 грн; у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 160, 58 грн; у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 8 876, 24 грн.

Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик