Ухвала
08 липня 2020 року
місто Київ
справа № 753/11009/19 (№ 753/21770/14)
провадження № 61-1903св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва 19 вересня 2019 року у складі судді Комаревцової Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «ФФ «Дарниця») звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 254 488, 92 грн заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень
статті 625 ЦК України у сумі 22 883, 17 грн.
Позивач обґрунтовував позов тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року Закрите акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «ФФ «Дарниця), правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», з однієї сторони, та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано у реєстрі за № 23123.
Відповідно до пункту 4 цього договору продаж здійснено за 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції складало 16 750, 00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору. Згідно із пунктом 5 договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору. Посилаючись на те, що відповідач сплатила грошові кошти за договором у неналежному розмірі, оскільки сума боргу підлягала визначенню за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу, позивач просив позов задовольнити.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа переглядалася судами першої та апеляційної інстанцій неодноразово.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, позов залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верхового Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) про те, щоаналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат.: verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Під час з`ясування порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, необхідно зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, за курсом Національного банку України, саме на день укладання договору купівлі-продажу. На момент виконання договору сторони дійшли згоди щодо відрахування із заробітної плати відповідача ОСОБА_1 коштів і зарахування сплачених нею сум за договором купівлі-продажу у гривні. У позивача не виникало претензій щодо невиконання умов договору. Доказів зміни ціни договору в установленому законом порядку позивачем не надано. Термін «умовна одиниця», вжитий в договорі як доповнення, без закріплення обов`язку виплачувати суми за договором купівлі-продажу в іншій валюті, не може автоматично після фактичного виконання договору купівлі-продажу квартири бути підставою для довільного тлумачення та застосування позивачем до відповідача санкцій. Правочин вчинено на момент перебування особи у трудових відносинах з підприємством, яке і на момент укладення правочину і станом на момент розгляду справи здійснює діяльність на території України, у м. Києві.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2020 року, ПрАТ «ФФ «Дарниця» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року, сторони погодили, що вартість квартири буде сплачуватися покупцями за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу. Заявник вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися частина друга статті 533 ЦК України, відповідно до якої належним виконанням зобов`язання за договором купівлі-продажу квартири необхідно вважати сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорі в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день платежу. Зазначає, що належним виконанням зобов`язання за договором слід вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорах в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця», у якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2020 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року ЗАТ «ФФ «Дарниця» та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано у реєстрі за № 23123.
Згідно із пунктом 4 договору продаж здійснено за 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750, 00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору.
Відповідно до пункту 5 договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору. До виплати покупцями продавцю повної вартості квартири на неї накладається заборона на відчуження. Після повного виконання покупцями зобов`язань з оплати вартості квартири, продавець письмово повідомляє про це до нотаріальної контори.
Суди вважали, що договір не містить посилання на визначення обов`язку з оплати вартості квартири в залежності від курсу будь-якої іноземної валюти. Також у договорі відсутній будь-який графік платежів, який повинна була виконувати відповідач залежно від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти.
Відповідно до довідки від 01 грудня 2000 року № 11/6388, виданої головним бухгалтером ЗАТ «ФФ «Дарниця», станом на 30 листопада 2000 року сплачено 9 493, 68 грн у рахунок оплати вартості квартири
АДРЕСА_1 , придбаної згідно з договором купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року.
За змістом квитанції від 08 вересня 2011 року № ПН224 ОСОБА_1 сплачено на рахунок позивача 22 227, 32 грн за квартиру за договором
купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року.
Таким чином, судами встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року відповідачем внесений платіж у розмірі 22 227, 00 грн у рахунок сплати за квартиру 08 вересня 2011 року, а також грошові кошти у сумі 9 493, 68 грн, що разом складає 31 721, 00 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо презумпції правомірності правочину
Верховний Суд врахував, що між сторонами виникли відносини з договору
купівлі-продажу квартири з умовою відстрочення оплати відповідачами за її придбання. ПрАТ «ФФ «Дарниця» звернулося до суду з позовом у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами умов договору купівлі-продажу квартири, оскільки оплата за продану позивачем квартиру, на переконання позивача, здійснена не у тому розмірі, що відповідає тексту та змісту домовленості сторін.
Оскільки договір, з приводу виконання умов якого виник спір, укладено між сторонами у лютому 1997 року, тому чинність зазначеного договору як правочину, а також правила про визнання угоди недійсною мають визначатися відповідно до правил про угоди ЦК Української РСР.
У частинах першій та другій статті 4 ЦК Української РСР визначено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини першої статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 224 ЦК Української РСР за договором
купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно з частиною першою статті 59 ЦК Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
У статті 169 ЦК Української РСР визначено, що грошові зобов`язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в радянській валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР.
За загальним правилом, реалізованим у ЦК Української РСР щодо недійсності угод, виключно суд наділений був повноваженням робити висновок про недійсність певного правочину (угоди), навіть у тому випадку, якщо недійсність такої угоди прямо передбачена положеннями закону.
Відповідно, кожна угода, яка має вади щодо форми, змісту або інших її умов, вважатиметься чинною, допоки протилежне не буде встановлено рішенням суду.
Враховуючи, що угода сторін - договір купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року - не визнана недійсною судом протягом періоду часу з моменту її укладення до набрання чинності ЦК України, необхідно виходити з незапереченої презумпції її чинності та правомірності.
Таким чином, застосувавши презумпцію правомірності правочину, Верховний Суд зобов`язаний був виходити з того, що сторонами у справі, яка переглядається, не заперечувалася у судовому порядку дійсність договору, він не визнавався недійсним за правилами ЦК Української РСР, умови виконання такого правочину тривалий період ніким не заперечувалися, допоки позивач не звернувся за захистом свого порушеного (невизнаного) права. Верховний Суд врахував, що умови такого правочину відповідають інтересам сторін, між якими існує спір лише з приводу тлумачення та виконання умови договору щодо оплати за продану річ.
Верховним Судом також враховано, що відповідачі не прагнули визнати договір недійсним, не наполягли на його недійсності, не намагалися ліквідувати правові наслідки укладення такого договору, хоча за ними завжди зберігалася правова можливість у разі визнання договору недійсним повернути придбану квартиру та, відповідно, вимагати повернення сплаченого ними. Договір не містить істотного дисбалансу у співвідношенні прав та обов`язків його сторін.
Щодо тлумачення умови договору про оплату вартості квартири в умовних одиницях за курсом Національного банку України
Отже, як встановлено, визнання правочину недійсним не є метою сторін договору. Спір стосується виключно тлумачення умов його пунктів 4 та 5 і визначення умов, за яких договір вважається виконаним. При цьому, договір може вважатися виконаним належним чином лише у разі виконання усіх умов договору, тобто вчинення таких дій, які відповідатимуть обом умовам договору щодо належного розміру оплати.
В оцінці законності вимог договору про оплату вартості квартири в умовних одиницях за курсом Національного банку України Верховний Суд врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16, відповідно до якого згідно зі статтею 169 ЦК Української РСР грошові зобов`язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 99 Конституції України та частиною першою статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.
Закон передбачає обов`язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України
від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Застосовуючи до спірних умов договору положення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Суд виходить з того, що правовідносини з виконання спірного договору між сторонами тривали, відповідно до них підлягають застосуванню правила статті 533 ЦК України.
За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з`ясувати сутність такого визначення.
Чинне на момент вчинення договору купівлі-продажу законодавство України, що є актуальним для оцінки спірних правовідносин, передбачало, що, за загальним правилом, законним засобом платежу в України між її резидентами є українська гривня.
Погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є «умовні одиниці», а валютою платежу - національна валюта. При цьому необхідно розуміти, що валюта боргу - це валюта, у якій грошове зобов`язання виражене в договорі, а валюта платежу - це та валюта, в якій грошове зобов`язання може бути виконане.
Верховний Суд виходить з того, що подібна практика визначення валюти боргу в еквіваленті була поширеною, загальновідомою на момент вчинення правочину, а також новим законодавством України не заперечується її правомірність. Таким чином, з моменту набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року відбулася «законодавча реабілітація» умови про визначення валюти боргу у зобов`язанні шляхом визначення еквівалента іноземної валюти, тобто відбулося скасування протиправності подібних дій учасників цивільного обігу.
Верховний Суд має керуватися тим, що умови укладеного договору були зрозумілими сторонам під час його укладення, оскільки про це не заявила жодна зі сторін, відповідачі прагнули настання усіх наслідків укладення такого правочину.
Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Істотне значення для оцінки умов укладеного договору має врахування соціально-економічних умов, за яких відбулося досягнення такої домовленості між сторонами:
1.1. Договір укладено в умовах інфляції, падіння курсу національної валюти до іноземних валют.
Зокрема, рівень інфляції в Україні за 1993 рік становив 10 256,0 %, за 1994 рік - 501, 0 %, за 1995 рік - 281, 7 %, за 1996 рік - 139, 7 %, за 1997 рік - 110, 1 %, за 1998 рік - 120, 0 %, за 1999 рік - 119, 2 %, за 2000 рік - 125, 8 %.
Курс національної валюти станом на початок року, у якому укладено зазначений договір купівлі-продажу, до долара США становив 189, 30, станом на момент укладення договору купівлі-продажу (18 лютого 1997 року) - 185, 00, станом на кінець року укладення договору - 189, 70.
Наведене свідчить, що існувала об`єктивна необхідність врахувати інтереси кредитора у існуючому грошовому зобов`язанні.
1.2. Стало загальновідомим з метою обходу імперативного правила статті 169 ЦК Української РСР використання категорії «умовна одиниця» для позначення долара США у рекламних цілях та в умовах договорів.
Про такі тенденції в умовах гіперінфляції у своїх рішеннях зазначив й ЄСПЛ, зокрема у справі «Федоренко проти України» (від 01 червня 2006 року, заява № 25921/02). Відповідно до § 24 цього рішення заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням (Stretch v. The United Kingdom, N 44277/98, §§ 32-35, 24 липня 2003 року).
1.3. Використання еквівалента до іноземної валюти, переважно до долара США, стало поширеним для практики цивільного обороту, стало альтернативним способом забезпечення інтересів кредитора у грошових зобов`язаннях, особливо, коли момент передання проданої речі не збігався у часі з моментом отримання оплати за неї.
1.4. Співвідношення вартості предмета договору купівлі-продажу, визначеного в гривнях, до розміру, визначеного в умовних одиницях, свідчить про те, що умовною одиницею є саме долар США, оскільки відповідає курсу валют, встановленого НБУ станом на момент укладення договору купівлі-продажу (31 721, 00 грн / 16 750 умовних одиниць = 1, 8938). Наведене з відповідною похибкою відповідає курсові долара США до української гривні станом на початок 1997 року.
Сенс запровадження еквівалента іноземної валюти до української гривні в укладеному договорі полягав у тому, що момент його укладення та момент платежу не співпадають, а тому існувала велика вірогідність подальшого знецінення національної валюти у майбутньому, що й відбулося під час фінансової кризи 1997-1998 років у світі в цілому, а також та Україні зокрема.
Отже, істотним є саме те, що курс гривні до іноземної валюти підлягав застосуванню саме на день платежу.
Судова практика виходить послідовно з того, що під днем виконання зобов`язання, станом на який визначається курс валюти до курсу платежу у національній валюті, - є курс станом на день фактичного виконання грошового зобов`язання.
Інше розуміння призводить до того, що боржник отримуватиме вигоду від власної протиправної поведінки, яка полягає у свідомому простроченні виконання свого грошового зобов`язання перед добросовісним кредитором.
Тлумачення категорії «умовні одиниці» надано і Верховним Судом України в ухвалі від 18 лютого 2009 року у справі № 6-24458св08, в якій зазначено, що зазвичай в Україні під умовними одиницями розуміються долари США, як найбільш розповсюджена і застосовувана іноземна валюта, до якої в основному прирівнюється національна грошова одиниця.
Отже, з урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст зазначеного договору купівлі-продажу, соціально-економічні умови, що існували в державі в момент його укладення, усталена практика цивільного обороту, в якому було запроваджено і широко застосовано різні правові механізми, спрямовані на захист та врахування інтересів кредитора у грошовому зобов`язанні в умовах надмірної інфляції, дають підстави для висновку, що:
1. У договорі у пункті 4 встановлено умову, за змістом якої застосовано еквівалент валюти платежу до іноземної валюти - долара США, - сума якої визначена у період укладення договору.
2. Хоча чинне законодавство забороняло визначати суму боргу в іноземній валюті навіть за умови збереження обов`язку між резидентами України здійснювати платежі виключно у національній валюті, негативні наслідки визначення валюти боргу у іноземній валюті наступали виключно у разі визнання правочину чи такої угоди недійсними.
3. Сенс запровадження поряд з валютою платежу також і валюту боргу полягає у тому, щоб прив`язати розмір грошового зобов`язання до певної стабільної у вартісній спроможності суми, вираженої у стійкішій ніж українська гривня твердій іноземній валюті, з тією метою, щоб розрахувати розмір кожного платежу в еквіваленті до такої твердої та стабільної іноземної валюти станом на момент його здійснення.
Враховуючи наведене Верховний Суд дійшов висновку, що тлумачення пунктів 4, 5 договору можливо здійснити на першому рівні тлумачення, застосувавши загальноприйняті у період укладення договору купівлі-продажу значення термінів.
Щодо належного виконання умов договору
Давши належне тлумачення та з`ясувавши дійсні домовленості сторін, Верховний Суд дійшов висновку про те, що ця домовленість передбачала поступову виплату відповідачами суми боргу з оплатою за придбану квартиру, яка розраховувалася у гривні до долара США за офіційним курсом, встановленим НБУ станом на день кожного окремого платежу.
Належне виконання умов договору передбачає виконання усіх дій, передбачених таким договором, притому (в разі відсутності повноваження на обрання стороною альтернативної поведінки) такі належні дії мають відповідати усім вимогам та змісту домовленості одночасно. Тобто сукупна сума платежу мала відповідати доларовому еквіваленту суми заборгованості, розрахованому за відповідними курсами, що були чинними на момент кожного чергового платежу.
Визначаючи, чи припинилося зобов`язання виконанням, підлягають застосуванню правила статті 599 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У справі, яка переглядається, аналіз пунктів 4, 5 договору купівлі-продажу дає підстави для висновку, що визначення ціни предмета договору купівлі-продажу має дві складові - 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції відповідало 16 750, 00 умовних одиниць, які розумілися сторонами як долари США за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.
Положення договору не містять альтернативних умов, відповідно до яких боржник мав право на власний розсуд обрати, яку суму боргу він має сплатити як вартість квартири, що становитиме належне виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу, зокрема, 31 721, 00 грн або 16 750, 00 умовних одиниць. Умови договору щодо ціни придбаної квартири є достатньо чіткими та зрозумілими. Відповідно до цих умов покупець мав сплатити продавцю суму, яка відповідає 16 750, 00 умовних одиниць, під якими розуміються долари США, за курсом Національного банку України в гривнях України.
Одночасно, Верховний Суд врахував, що у постановах колегій суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження
№ 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18) викладено висновки, відповідно до яких виплата покупцями за договорами купівлі-продажу ціни предмета купівлі-продажу у гривнях, без врахування еквівалента в іноземній валюті, є належним виконанням зобов`язання.
Таким чином, у цих постановах Верховний Суд сформулював правовий висновок, що боржник має право на власний розсуд визначити один із способів належного виконання договірного зобов`язання, що не відповідає змісту та сенсу поняття належне виконання договору, що свідчить про інше розуміння застосування правил статті 599 ЦК України за подібних обставин.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що у разі наявності двох умов щодо визначення ціни предмета договору купівлі-продажу, яка підлягає сплаті покупцем продавцю, суд може вважати, що зобов`язання виконано належним чином лише у тому випадку, якщо вчинені боржником дії задовольняють усі умови договору. Право на вибір з-поміж різних альтернативних умов договору належить боржнику виключно у разі безпосереднього зазначення про таке у тексті договору.
Ані у справі, яка переглядається, ані у згаданих справах, розглянутих колегіями суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відсутні альтернативні умови договору щодо ціни квартири, яка є предметом купівлі-продажу.
Таким чином, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатує наявність різного підходу до розуміння правил статті 599 ЦК України за подібних фактичних обставин справи, що свідчить про необхідність направлення справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з метою для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі.
Щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у справах за подібних фактичних обставин
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов`язковими у застосуванні є правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а також у постановах Верховного Суду України у разі, якщо не встановлено підстав для відступу від такого висновку.
Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Надаючи оцінку обов`язковості правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010-ц (провадження № 14-211цс18), необхідно враховувати, що направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду встановила істотне порушення норм процесуального права (правил статті 61 ЦПК України 2004 року та статті 82 ЦПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з допущенням судами першої та апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про неможливість вирішення виключної правової проблеми, поставленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 08 травня 2018 року.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію з приводу застосування правила про преюдицію, проте обставини цієї справи свідчать про те, що правила про преюдицію під час розгляду цієї справи порушено не було.
При цьому, у пункті 58 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України дала вказівку судам першої та апеляційної інстанцій: «Під час нового розгляду справи суд повинен виконати вимоги процесуального закону, врахувати викладені у постанові висновки суду касаційної інстанції, на підставі належних і допустимих доказів встановити фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справита впливають на права й інтереси учасників спору, зокрема, встановити згідно з визначеними правилами тлумачення договорів, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними, а також надати належну оцінку наданим учасниками спору доказам, їх аргументам і постановити законне й обґрунтоване рішення».
Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц (провадження № 14-211цс18) Суд звернув увагу на необхідність витлумачити умови договору купівлі-продажу квартири, з урахуванням вимог статті 213 ЦК України, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними.
Суди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), відповідно до якого у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Варто врахувати, що у зазначеній постанові викладено правовий висновок щодо застосування статті 213 ЦК України у разі, якщо буквальне розуміння умов договору не дає можливості визначити дійсний зміст домовленості сторін. Проте у цій постанові не зроблено висновок про застосування правил статті 169 ЦК Української РСР та статті 533 ЦК України. Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду ґрунтується на тому, що неможливо визначити зміст умов укладеного між сторонами договору, а не на тому, що така умова, на суті якої наполягав позивач, не відповідає правилам статті 169 ЦК Української РСР та статті 533 ЦК України.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що тлумачення умов договору у справі, яка переглядається, можливе виходячи з буквального розуміння його умов з урахуванням соціально-економічних умов, що існували в Україні на час укладеного зазначеного договору купівлі-продажу квартири, а також усталеної практики цивільного обороту, що склалася в Україні станом на момент укладення такого договору. Таке тлумачення дає можливість визначити, щодо яких саме умов між сторонами досягнуто домовленості у договорі.
Відповідно, наведені висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підлягають уточненню з підстав, викладених у цій ухвалі суду, зокрема, щодо тлумачення умов договору із застосуванням правил статті 169 ЦК Української РСР та
статей 533, 599 ЦК України.
Необхідність уточнення правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зумовлена різним праворозумінням та правозастосуванням цього висновку до подібних правовідносин.
Зокрема, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18) зазначено, що спір стосується застосування частин першої та другої статті 533 ЦК України і статті 169 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо можливості виконання грошового зобов`язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти станом на дату кожного платежу чи на дату укладення договору купівлі-продажу квартири, виходячи з можливості або неможливості визначити шляхом тлумачення цього правочину справжній зміст відповідної його умови щодо порядку проведення розрахунку.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду у складі Верховного Суду у згаданій постанові зазначила, що за подібних правовідносин у справі № 753/11000/14-ц, в якій суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові ПрАТ «ФФ «Дарниця», Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року дійшов висновку, що наявні правила тлумачення не дають можливості визначити справжній зміст умови договору купівлі-продажу квартири щодо порядку проведення розрахунку. Тому Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду застосував тлумачення проти того, хто запропонував відповідну умову, оскільки особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18), застосовуючи правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), дійшовши висновків те, що спір стосується застосування частин першої та другої статті 533 ЦК України і статті 169 ЦК Української РСР, не застосувала у системному зв`язку правила частин першої та другої статті 533 ЦК України і статті 169 ЦК Української РСР із правовим висновком Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17).
Наведене, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчить про неоднакове розуміння щодо застосування правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження
№ 61-11сво17).
Отже, неоднакове розуміння щодо застосування правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), призведе до неузгодженості судової практики та ухвалення протилежних по суті рішень у справах з ідентичними фактичними обставинами, доводить необхідність його уточнення та конкретизації.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Перша підстава направлення справи на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування правил статті 599 ЦК України, викладеного у раніше ухвалених постановах колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження
№ 61-14291св18), з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Без відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у зазначених постановах колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що належить до процесуальних повноважень Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правильно сформувати правову позицію у цій справі та у такій категорії судових спорів є неможливим.
Друга підстава направлення справи на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, неоднакове розуміння щодо застосування правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) призведе до неузгодженості судової практики та ухвалення протилежних по суті рішень у справах з ідентичними фактичними обставинами, доводить необхідність його уточнення та конкретизації.
Зважаючи на наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що передача цієї справи на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 753/11009/19 (№ 753/21770/14), провадження
№ 61-1903св20, за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
