КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 753/11009/19 Головуючий у суді першої інстанції: Комарцева Л. В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14919/2019 Доповідач: Гаращенко Д. Р.
16 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Гаращенка Д. Р.
суддів Невідомої Т. О., Пікуль А. А.
При секретарі Гавриленко М. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Пипченка Богдана Юрійовича представника Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Заявою про збільшення розміру позовних вимог, представник ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», остаточно просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» заборгованість за договором купівлі-продажу квартири у розмірі 254 488,92 грн. та 3 % річних у розмірі 22 883,17 грн., вирішити питання судових витрат (т.1, а.с. 61-62).
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року позов ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в розмірі 277 372 грн. 09 коп., а також судові витрати.
29 березня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року було оскаржено представником відповідачів у зв`язку незгодою з рішенням, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи при ухваленні рішення, зокрема, що грошової одиниці під назвою «умовна одиниця» не існує та її використання на території України не передбачено.
Згідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційною інстанцією встановлено, що відповідно до п. 4 Договору продаж квартири здійснено за 31 720 грн., що на момент здійснення операції складало 16 750 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення договору.
У договорі купівлі-продажу сторонами не було встановлено, що умовною одиницею є саме долар США.
Доказів зарахування на рахунок позивача внесених грошових коштів у гривнях в еквіваленті до курсу іноземних валют і яких саме суду не надано. У зв`язку з цим колегія суддів прийшла до висновку про необгрунтованість посилання позивача ПрАТ «ФФ «Дарниця» щодо стягнення з відповідачів заборгованості з урахуванням 3% річних за прострочення виконання зобов`язання та скасувала рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року.
15 серпня 2017 року ПАТ «ФФ «Дарниця» звернулось з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду м. Києва від 26.07.2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказуючи на те, що в порушення взятих на себе зобов`язань відповідачі не сплатили повну вартість квартири протягом 15 років, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 10.06.2014 склала 9773 доларів США, що згідно до офіційного курсу гривні становило 115321 грн. 40 коп.
Просила скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01.04.2015 залишити без змін.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 15 березня 2018 року цивільну справу передано на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верхового суду.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №753/21770/14-ц від 08 травня 2019 року аналізуючи зміст рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року касаційна інстанція дійшла висновку про те, що з метою правильного вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій мали, враховуючи вимоги ст. 213 ЦК України витлумачити п.4 договору купівлі-продажу квартири, встановити наявність або відсутність факту порушення відповідачами їх обов`язків за цим договором щодо сплати повної вартості квартири, а у разі встановлення факту такого порушення - визначити суму коштів, яку слід стягнути з відповідача.
У травні 2019 року цивільна справа за позовом ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості повернута Верховним Судом до Дарницького районного суду м. Києва на новий розгляд.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.09.2019 року позовні вимоги ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 19.09.2019 року, ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» подало апеляційну скаргу.
Просило скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19.09.2019 року та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; з невідповідності висновків в рішенні суду обставинам справи.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції при ухвалені рішення було проігноровано висновки Великої Палати Верховного Суду чим було порушено ст. 417 ЦПК України.
Судом першої інстанції необґрунтовано застосовано підхід contra proferentem при тлумаченні умов кредитного договору.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що 29.01.1997 року відбулось спільне засідання Правління і Ради уповноважених представників трудового колективу ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» стосовно вирішення питання про продаж квартири співробітникам «Дарниці», на якому було вирішено продати відповідачам спірну квартиру за 16 750 умовних одиниць з розстрочкою платежу залишку вартості квартири на протязі 15 років.
За результатом виконання договору купівлі-продажу квартири з розстрочкою платежу Дарниця розраховувала отримати від відповідачів саме 16 750 доларів США, а не еквівалент цієї суми у гривнях за курсом станом на дату укладення вказаного правочину.
18 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу ПАТ«Фармацевтична фірма «Дарниця», вказала, що апеляційна скарга є необґрунтованою, такою, що не відповідає дійсним обставинам справи. За умовами договору продаж квартири здійснено за 31 720 грн.
Договором не передбачено визначення суми заборгованості за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Відповідно до листів НБУ від 13.03.1999 року та 04.02.2013 року, грошової одиниці під назвою «умовна одиниця» на території України не передбачено. Зазначила, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
05.12.2019 року ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» надало відповідь на відзив ОСОБА_1 , зазначило, що сторонами у договорі купівлі-продажу квартири передбачено проведення взаєморозрахунків у гривні, що має відповідати передбаченому еквіваленту вартості квартири у доларах США станом на дату кожного платежу. Просило скасувати рішення суду від 19.09.2019 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задовольнити.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
ОСОБА_1 та її представник заперечували проти апеляційної скарги, просили її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За даними матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року, ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», в особі голови правління Загорія В.В., діючого на підставі Статуту, з однієї сторони та ОСОБА_1 , діючій від свого імені та від імені неповнолітнього сина - ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. та зареєстровано в Реєстрі за №23123.
Згідно із п.4 даного договору продаж здійснено за тридцять одну тисячу сімсот двадцять одну гривню, що на момент здійснення операції складає шістнадцять тисяч сімсот п`ятдесят умовних одиниць за курсом Національного Банку України на день укладення даного договору.
Відповідно до п.5 Договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору. До виплати покупцями продавцю повної вартості квартири на неї накладається заборона на відчуження. Після повного виконання покупцями зобов`язань по оплаті вартості квартири, продавець письмово повідомляє про це нотаріальній конторі ( т.1 а.с. 7-8).
Проте договір не містить посилання на визначення обов`язку по оплаті вартості квартири в залежності від курсу будь якої іноземної валюти. Також, в договорі відсутній будь - який графік платежів, який повинна була виконувати відповідач в залежності від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно курсу НБУ до іноземної валюти.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що грошовою одиницею зобов`язання на підставі якої «здійснено продаж» зазначено гривню, а визначення «що на момент здійснення операції складає 16750 умовних одиниць» автоматично не змінює грошовий вираз ціни з гривні на будь-яку іншу валюту, оскільки сторони з моменту укладення правочину приступили до виконання договору у гривні, а не в будь-якій іншій валюті.
Посилання позивача на те, що позивач «розраховував отримати від відповідачів саме 16750 доларів США, а не еквівалент цієї суми в гривнях за курсом на дату укладення договору» не дає підстав позивачу одноособово змінювати грошовий вираз ціни договору, оскільки відповідач перебуваючи в трудових відносинах з позивачем, отримуючи заробітну плату в гривні, добросовісно виконувала зобов`язання в гривні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає зазначеній нормі процесуального закону.
Як зазначено судом першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України.
У частинах 3 та 4 ст. 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України.
Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила встановленні ст. 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
(Постанова Верхового Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц).
При з`ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, слід зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, за курсом Національного банку України, саме на день укладання договору купівлі-продажу.
Згідно із довідкою №11/6388, виданою головним бухгалтером ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» 01.12.2000 відповідачам про те, що ними станом на 30 листопада 2000 року сплачено 9493,68 грн. в рахунок оплати вартості квартири АДРЕСА_1 , придбаної згідно договору купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року (т.1 а.с.126).
Відповідно до квитанції №ПН224 від 08 вересня 2011 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок позивача 22 227,32 за квартиру за договором купівлі-продажу (т.1 а.с. 127).
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На підставі ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно із ст. 610 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що внесений відповідачем платіж в розмірі 22 227,32 в рахунок сплати за квартиру 08 вересня 2011 року, а також кошти в сумі 9 493,68, сплачені згідно з довідкою, виданою ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» 01.12.2000 складають разом 31 721 грн.
Ці кошти відповідач вносила на виконання договору купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року.
08 вересня 2011 року було сплачено повну вартість квартири, тобто до закінчення строку дії договору - 17 лютого 2012 року.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що посилання представників позивача на те, що умови основного договору позивачем не було виконано в строк і відповідачем допущено прострочення не обгрунтовано належними доказами.
З наданих пояснень відповідача вбачається, що відповідач перебуваючи у трудових відносинах з ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» добросовісно, на умовах договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року, який було складено у трьох примірниках сплачувала кошти та не порушувала умови договору.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно із п.4 Перехідних і прикінцевих положень Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати.
Відповідно до ч.3 ст. 5 Цивільного Кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно із ст. 637 Цивільного Кодексу України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання. Відповідно до ст. 213 Цивільного Кодексу України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін . Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 224 Цивільного Кодексу Української РСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із п.4 договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року «Продаж здійснено за тридцять одну тисячу сімсот двадцять одну гривню, що на момент здійснення операції складає шістнадцять тисяч сімсот п`ятдесят умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення даного договору».
Згідно із п.5 «Покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору».
Згідно з буквальним тлумачення змісту п.4 Договору сторони домовились про ціну в розмірі 31721 грн., жодних умов щодо зміни ціни, визначеній у гривні залежно від курсу «умовних одиниць» договір не містить.
Підстави для нарахування заборгованості за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 починаючи з 08 вересня 2011 року у позивача відсутні у зв`язку з повним виконанням зобов`язання відповідачем.
Розрахунок заборгованості наданий позивачем не містить врахування сум, внесених відповідачем згідно з довідкою та квитанцією про внесення коштів на рахунок ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», а додані позивачем до матеріалів справи розрахунки не грунтуються на належних доказах, оскільки продаж здійснено за тридцять одну тисячу сімсот двадцять одну гривню, що на момент здійснення операції складає шістнадцять тисяч сімсот п`ятдесят умовних одиниць за курсом Національного Банку України на день укладення даного договору.
Визначення еквіваленту іншої валюти не зобов`язує виконувати договір в іноземній валюті, оскільки сторона покупця могла виконувати договір або в гривні, або в іноземній валюті.
На момент виконання договору сторони дійшли згоди щодо відрахування із заробітної плати відповідача ОСОБА_1 коштів і зарахування сплачених нею сум за договором купівлі-продажу у гривні і у в позивача не виникало претензій щодо невиконання умов договору. Доказів зміни ціни договору в установленому законом порядку позивачем не надано.
Термін «умовна одиниця» вжито в договорі, як доповнення, без закріплення обов`язку виплачувати суми за договором купівлі-продажу в іншій валюті не може автоматично після фактичного виконання договору купівлі-продажу квартири бути підставою для довільного тлумачення та застосування позивачем до відповідача санкцій. Правочин вчинено на момент перебування особи в трудових відносинах з підприємством, яке і на момент укладення правочину і станом на момент розгляду даної справи здійснює діяльність на території України, а саме в м. Києві.
Розрахунки підприємства з працівниками, тобто заробітна плата виплачувалась позивачем в гривні, юридичною адресою продавця - Закритого акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» є м. Київ, вул. Бориспільській,13, Україна.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідач ОСОБА_1 отримуючи заробітну плату в гривні, добросовісно виконувала зобов`язання за договором купівлі-продажу квартири в гривні.
Згідно із ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Викладений висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з правовою позицією викладеної в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року. у справі № 753/4078/17 провадження № 61-14291св18.
Доводи апелянта колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Пипченка Богдана Юрійовича представника Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 24 грудня 2019 року.
Головуючий Д. Р. Гаращенко
Судді Т. О. Невідома
А. А. Пікуль
