Ухвала
14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 753/11009/19
провадження № 61-1903сво20
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Синельникова Є. В.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва, у складі судді Комаревцової Л. В., від 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А., від 16 грудня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2014 року приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «ФФ «Дарниця») звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 254 488, 92 грн заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України у сумі 22 883, 17 грн.
Позивач обґрунтовував позов тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року закрите акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «ФФ «Дарниця), правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», з однієї сторони, та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано у реєстрі за № 23123.
Відповідно до пункту 4 цього договору продаж здійснено за 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції складало 16 750, 00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору. Згідно із пунктом 5 договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору.
Із урахуванням зазначеного, посилаючись на те, що відповідач сплатила грошові кошти за договором у неповному розмірі, оскільки сума боргу підлягала визначенню за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу, позивач просив позов задовольнити.
Справа переглядалася судами першої та апеляційної інстанцій неодноразово.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, позов залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верхового Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) про те, щоаналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат.: verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of the party). Під час з`ясування порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, необхідно зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, за курсом Національного банку України саме на день укладання договору купівлі-продажу. На момент виконання договору сторони дійшли згоди щодо відрахування із заробітної плати відповідача ОСОБА_1 коштів і зарахування сплачених нею сум за договором купівлі-продажу у гривні. У позивача не виникало претензій щодо невиконання умов договору. Доказів зміни ціни договору в установленому законом порядку позивачем не надано. Термін «умовна одиниця», вжитий в договорі як доповнення, без закріплення обов`язку виплачувати суми за договором купівлі-продажу в іншій валюті, не може автоматично після фактичного виконання договору купівлі-продажу квартири бути підставою для довільного тлумачення та застосування позивачем до відповідача санкцій. Правочин вчинено на момент перебування особи у трудових відносинах з підприємством, яке і на момент укладення правочину і станом на момент розгляду справи здійснює діяльність на території України у м. Києві.
У касаційній скарзі ПрАТ «ФФ «Дарниця»просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що укладаючи договір купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року, сторони погодили, що вартість квартири буде сплачуватися покупцями за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу. Заявник вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися частина друга статті 533 ЦК України, відповідно до якої належним виконанням зобов`язання за договором купівлі-продажу квартири необхідно вважати сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорі в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день платежу. Зазначає, що належним виконанням зобов`язання за договором слід вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорах в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця», у якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
08 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду посилалась на те, що у справі, яка переглядається, аналіз пунктів 4, 5 договору купівлі-продажу дає підстави для висновку, що визначення ціни предмета договору купівлі-продажу має дві складові - 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції відповідало 16 750, 00 умовних одиниць, які розумілися сторонами як долари США за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.
Положення договору не містять альтернативних умов, відповідно до яких боржник мав право на власний розсуд обрати, яку суму боргу він має сплатити як вартість квартири, що становитиме належне виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу, зокрема, 31 721, 00 грн або 16 750, 00 умовних одиниць. Умови договору щодо ціни придбаної квартири є достатньо чіткими та зрозумілими. Відповідно до цих умов покупець мав сплатити продавцю суму, яка відповідає 16 750, 00 умовних одиниць, під якими розуміються долари США, за курсом Національного банку України в гривнях України.
У постановах колегій суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18) викладено висновки, відповідно до яких виплата покупцями за договорами купівлі-продажу ціни предмета купівлі-продажу у гривнях, без врахування еквівалента в іноземній валюті, є належним виконанням зобов`язання.
У зазначених постановах Верховний Суд сформулював правовий висновок, що боржник має право на власний розсуд визначити один із способів належного виконання договірного зобов`язання, що не відповідає змісту та сенсу поняття належне виконання договору, що свідчить про інше розуміння застосування правил статті 599 ЦК України за подібних обставин.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що у разі наявності двох умов щодо визначення ціни предмета договору купівлі-продажу, яка підлягає сплаті покупцем продавцю, суд може вважати, що зобов`язання виконано належним чином лише у тому випадку, якщо вчинені боржником дії задовольняють усі умови договору. Право на вибір з-поміж різних альтернативних умов договору належить боржнику виключно у разі безпосереднього зазначення про таке у тексті договору.
У справі, яка переглядається, та у зазначених справах, розглянутих колегіями суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відсутні альтернативні умови договору щодо ціни квартири, яка є предметом купівлі-продажу.
Таким чином, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку щодо наявності різного підходу до розуміння правил статті 599 ЦК України за подібних фактичних обставин справи.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду посилалась на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц (провадження № 14-211цс18) суд звернув увагу на необхідність витлумачити умови договору купівлі-продажу квартири з урахуванням вимог статті 213 ЦК України, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), відповідно до якого у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.
У зазначеній постанові викладено правовий висновок щодо застосування статті 213 ЦК України: у разі, якщо буквальне розуміння умов договору не дає можливості визначити дійсний зміст домовленості сторін. Проте, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у цій постанові не зроблено висновок про застосування правил статті 169 ЦК Української РСР та статті 533 ЦК України. Постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду ґрунтується на тому, що неможливо визначити зміст умов укладеного між сторонами договору, а не на тому, що така умова, на суті якої наполягав позивач, не відповідає правилам статті 169 ЦК Української РСР та статті 533 ЦК України.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що тлумачення умов договору у справі, яка переглядається, можливе виходячи з буквального розуміння його умов з урахуванням соціально-економічних умов, що існували в Україні на час укладеного зазначеного договору купівлі-продажу квартири, а також усталеної практики цивільного обороту, що склалася в Україні станом на момент укладення такого договору. Таке тлумачення дає можливість визначити, щодо яких саме умов між сторонами досягнуто домовленості у договорі.
Наведені висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підлягають уточненню, зокрема, щодо тлумачення умов договору із застосуванням правил статті 169 ЦК Української РСР та статей 533, 599 ЦК України.
Необхідність уточнення правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зумовлена різним праворозумінням та правозастосуванням цього висновку до подібних правовідносин.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про неоднакове розуміння щодо застосування правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), що на думку колегії призведе до неузгодженості судової практики та ухвалення протилежних по суті рішень у справах з ідентичними фактичними обставинами, а тому зазначений висновок доводить необхідність його уточнення та конкретизації.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали касаційної скарги та мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.
У частині другій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що позиція, наведена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду фактично зводиться до незгоди із висловленим висновком щодо тлумачення умов правочину і застосування у спірних правовідносинах норм матеріального права, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), з урахуванням якого прийняті судові рішення Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18).
Після ухвалення Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постанови від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17) питання застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 753/22010/14-ц, провадження № 14-211цс18 (постанова від 17 жовтня 2018 року).
Питання про уточнення та конкретизацію висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц, провадження № 14-211цс18, виходить за межі повноважень Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 08 липня 2020 року не вказала на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), вказуючи лише про необхідність уточнення та конкретизації цього висновку. Однак відступлення від висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18), є неможливим до вирішення питання про відступлення від такого ж самого висновку, який викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14ц (провадження № 61-11сво17), що не було ініційоване колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду та не може бути ініційоване самою Об`єднаною палатою.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року не підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду у цій справі Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.
Керуючись статтями 403, 404, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Повернути справу за позовом приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: В. С. Висоцька
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
В. М. Сімоненко
М. Є. Червинська
