ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 915/823/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
помічник судді, який, за дорученням судді, здійснює повноваження секретаря судового засідання - Крицька О. О.,
за участю представників:
прокуратури - Скрипки М. В.,
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Лідія"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 (судді: Діброва Г. І., Принцевська Н. М., Головей В. М.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 (суддя Олейняш Е. М.) у справі
за позовом заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
до Фермерського господарства "Лідія"
про зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У серпні 2018 року заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) з позовом до Фермерського господарства "Лідія" (далі - ФГ "Лідія") про зобов`язання повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га загальною вартістю 211 681,20 грн для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 047, виданого Веселинівською районною Радою народних депутатів 24.01.1994.
Обґрунтовуючи позов, прокурор акцентував, що земельна ділянка площею 50 га була передана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з державним актом на право постійного користування від 24.01.1994 серії МК № 047; у 1994 році ОСОБА_1 році створив Селянське (фермерське) господарство "Лідія" (далі - СФГ "Лідія", яке у подальшому перереєстровано у ФГ "Лідія"). На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації від 25.10.2007 № 429-р, від 26.11.2007 №475-р зазначена земельна ділянка розпайована між членами ФГ "Лідія". ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Згідно з інформацією відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 23.05.2018 № 119/108-18 у постійному користуванні ОСОБА_1 залишилася земельна ділянка площею 9,29 га. Отже, як вважає прокурор, ФГ "Лідія" наразі безпідставно, без правовстановлюючих документів користується земельною ділянкою площею 9,29 га, у зв`язку з чим, така земельна ділянка підлягає поверненню державі.
1.2. ФГ "Лідія" у відзиві на позов просило залишити його без задоволення; наголосило, що земельним законодавством не передбачено припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю особи; спірна земельна ділянка не вибувала із користування ФГ "Лідія", за життя його засновника використовувалася та продовжує використовуватися фермерським господарством за цільовим призначенням і фермерське господарство сплачує за користування нею відповідні податки.
1.3. У заяві від 23.10.2018 ФГ "Лідія" просило застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 позов задоволено. Зобов`язано ФГ "Лідія" повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 047, виданого Веселинівською районною Радою народних депутатів 24.01.1994.
Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, отже, єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа, натомість в матеріалах справи немає доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування земельною ділянкою площею 9,29 га на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме ФГ "Лідія" до 01.01.2002. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, за висновком суду, припинилося у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала. Оскільки спірна земельна ділянка використовувалася відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав, позовні вимоги є обґрунтованими. Водночас суд дійшов висновку, що позовну давність у цьому випадку не пропущено.
2.3. Згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд виходив із того, що з моменту розпаювання земельної ділянки площею 50 га, переданої ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею, право постійного користування цією земельною ділянкою (до якої входить і земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі) як ОСОБА_1 , так і ФГ "Лідія" (засновником якого він був) припинилося у зв`язку з добровільною відмовою ОСОБА_1 від права користування такою земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції також установив, що починаючи з 2007 року, ФГ "Лідія" продовжувало користуватися земельною ділянкою площею 9,29 га, при цьому належним чином користування такою земельною ділянкою зазначене фермерське господарство ще за життя свого засновника не оформило. Отже, за висновком суду, відповідач користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав, з огляду на що, позовні вимоги прокуратури щодо повернення такої земельної ділянки у власність держави є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції, враховуючи ще й ту обставину, що в цьому випадку прокурор довів бездіяльність уповноваженого державного органу на усунення порушень норм земельного законодавства. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна давність на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном не поширюється, оскільки у такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. ФГ "Лідія", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Підставами для скасування оскаржених судових рішень ФГ "Лідія" вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає, що касаційна скарга подана ним на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме статей 92 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України, у подібних правовідносинах. ФГ "Лідія" акцентує, що право позивача щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не порушено; підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин у цьому випадку немає; відповідач сплачує земельний податок, що не заперечується позивачем і прокурором; суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.08.2019 у цій справі; матеріалами справи не підтверджено, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, визначено її межі та зареєстровано таку земельну ділянку у встановленому законом порядку. Окрім цього, скаржник наголошує на відсутності правових підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді та зазначає, що держава об`єктивно могла дізнатися про порушення своїх прав ще 12 років тому, тому вважає помилковим висновок судів про те, що позовну давність у наведеному випадку не пропущено.
3.2. Від ФГ "Лідія" надійшла заява про зупинення виконання оскаржених у справі судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, яке колегією суддів залишено без задоволення через його необґрунтованість і недоведеність.
3.3. Відзиву на касаційну скаргу від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не надійшло.
3.4. Від прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор посилаючись на необґрунтованість, викладених у ній доводів, просить оскаржені рішення і постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
3.5. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 16.03.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Лідія" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі № 915/823/18 зі здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 07.04.2020.
3.6. Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2020 зупинено провадження у справі № 915/823/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18. Після усунення обставин, що викликали таке зупинення, провадження у справі було поновлено згідно з ухвалою від 17.08.2020 із визначенням дати судового засідання - 15.09.2020.
Розгляд справи за ухвалами Верховного Суду від 15.09.2020, від 22.09.2020 відкладався до 22.09.2020 і до 24.09.2020, відповідно.
3.7. 18.08.2020 до Верховного Суду від виконувача обов`язків керівника Вознесенської місцевої прокуратури надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову.
3.8. Поза тим, 22.09.2020 від керівника Миколаївської обласної прокуратури надійшла заява про відкликання клопотання про закриття провадження у справі, яке подано виконувачем обов`язків керівника Вознесенської місцевої прокуратури. Керівник Миколаївської обласної прокуратури свою заяву обґрунтував посиланням на положення частини 6 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" та передчасністю подання Вознесенською місцевою прокуратурою клопотання про закриття провадження у цій справі.
Згідно з частиною 6 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
3.9. Як свідчать матеріали справи, 17.09.2020 від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області до суду касаційної інстанції також надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову на підставі положень статей 42, 46, 307, 308 Господарського процесуального кодексу України. Водночас позивач просив розглядати це клопотання без участі представників управління.
Розглянувши клопотання позивача про відмову від позову, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
Позов у цій справі подав заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто позивачем у справі прокурор визначив ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.
З огляду на те, що позов у цій справі заявило не ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, а заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі зазначеного управління, зважаючи на те, що керівник Миколаївської обласної прокуратури відкликав клопотання місцевої прокуратури про закриття провадження у справі, та беручи до уваги положення частини 5 статті 55 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову та відхиляє його.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Розгляд справи здійснено з урахуванням розумного строку у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія МК №047 (зареєстрований 24.01.1994 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 160), виданого на підставі рішення Веселинівської районної Ради народних депутатів від 22.10.1993 № 7, ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га в межах території Ставковської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.
СФГ "Лідія" зареєстровано Веселинівським виконавчим комітетом районної ради 14.12.1994.
13.04.2004 було проведено державну реєстрацію ФГ "Лідія" (ідентифікаційний код 20890734), що підтверджується свідоцтвом серія А00 № 482136 про державну реєстрацію юридичної особи.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.11.2011 керівником ФГ "Лідія" став ОСОБА_2 .
Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що на підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 25.10.2007 № 429-р і від 26.11.2007 № 475-р зазначена земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ "Лідія" - ОСОБА_3 (6,05 га), ОСОБА_4 (5,77 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_1 (5,77 га).
За інформацією відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області (лист від 23.05.2018 № 119/108-18) у постійному користуванні ОСОБА_1 залишилася земельна ділянка площею 9,29 га, яка станом на 01.01.2013 із постійного користування ОСОБА_1 не вилучалася.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть від 10.01.2012 № 02.
У листі від 22.05.2018 № 192 виконавчий комітет Ставківської сільської ради повідомив, що на території сільради використовується для ведення фермерського господарства земельна ділянка розміром 9,29 га, надана в постійне користування гр. ОСОБА_1 (помер), державний акт від 24.01.1994 № 160, яка наразі використовується керівником ФГ "Лідія", який щороку здає до податкової розрахунок та сплачує до бюджету єдиний податок ІV групи.
4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про зобов`язання ФГ "Лідія" повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії МК № 047, у зв`язку зі смертю засновника фермерського господарства і використання ФГ "Лідія" земельної ділянки без належних для цього підстав.
4.5. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею, створення і реєстрації СФГ "Лідія") громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Згідно із частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення СФГ "Лідія") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У частині 1 статті 23 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Аналіз зазначених норм свідчить, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалася ОСОБА_1 не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Отже, законодавством, чинним на час створення СФГ "Лідія", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18)
З 01.08.2003 набрав чинності Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-ІV, за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7, статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Наведені положення Закону України "Про фермерське господарство" передбачають, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
У розумінні положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За змістом частини 2 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника СФГ "Лідія") права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Отже, на момент смерті засновника фермерського господарства ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.
У пункті 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 констатовано, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18)).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, у статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника фермерського господарства - ІНФОРМАЦІЯ_1) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
За змістом частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення і реєстрації СФГ "Лідія") право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палати Верховного Суду наголосила, що наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Лідія", так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.
Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Велика Палата Верховного Суду (постанова від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) також зазначила про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 і акцентувала, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 стосовно того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 визнала правомірним висновок місцевого суду, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.
За обставинами цієї справи після отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею, ним засновано юридичну особу - СФГ "Лідія" (наразі - ФГ "Лідія"), тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства саме воно набуло права та обов`язки землекористувача.
Стосовно посилань у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що у контексті положень статті 92 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством; такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, постанови Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 905/2262/18, від 04.08.2020 у справі № 915/657/18, від 26.08.2020 у справі № 925/302/18), що, між іншим, не було враховано судом апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Водночас за змістом частини 1 статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
У частині 2 статті 31 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Як уже зазначалося та установили суди, у 2007 році на підставі відповідних розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області земельна ділянка загальною площею 50 га була розпайована між членами ФГ "Лідія" - ОСОБА_3 (6,05 га), ОСОБА_4 (5,77 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_1 (5,77 га). Загалом між членами фермерського господарство було розпайовано 40,71 га із 50 га землі, яка передавалася у постійне користування за відповідним державним актом.
Тобто члени ФГ "Лідія" скористалися наданим їм законом правом на безоплатне одержання у власність із земель державної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Доказів переоформлення спірної земельної ділянки площею 9,29 га у матеріалах справи немає.
Ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без належних правових підстав, зазначивши, що з моменту розпаювання земельної ділянки площею 50 га, переданої ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею, право користування цією землею у ОСОБА_1 і ФГ "Лідія" (засновником якого він був) припинилося у зв`язку із добровільною відмовою ОСОБА_1 від права користування земельною ділянкою за його відповідною заявою. Проте суд не врахував, що, як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) саме до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства саме воно набуло права та обов`язки землекористувача (відповідні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18; до того ж близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц, від 13.02.2019 у справі № 666/1188/16-ц). Водночас зазначені висновки суду апеляційної інстанції не підтверджені матеріалами справи; будь-яких заяв стосовно добровільної відмови як ФГ "Лідія", так і ОСОБА_1 від права постійного користування спірною земельною ділянкою у матеріалах справи немає, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже постанова суду апеляційної інстанції є необґрунтованою, такою, що ухвалена без повного з`ясування обставин справи, що, у свою чергу, свідчить про передчасність висновку суду про наявність правових підстав для задоволення позову про повернення у розпорядження держави земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею, у зв`язку зі смертю засновника фермерського господарства, та використовується ФГ "Лідія" без належних для цього підстав.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Достовірне з`ясування фактичних обставин у справі потребує дослідження доказів і виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, та має бути здійснено під час нового розгляду справи.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 цього Кодексу судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак оскаржувана постанова у справі наведеним вимогам не відповідає.
За змістом частин 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
5.2. Ураховуючи наведене, ухвалену у справі постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.
5.3. Під час нового розгляду справи суд має урахувати наведене, встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного і на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Фермерського господарства "Лідія" задовольнити частково.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі № 915/823/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак
