ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
09 листопада 2020 рокум. ОдесаСправа № 915/823/18Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Богатиря К.В., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Гайдук В.С.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Коломійчук І.О., посвідчення;
від позивача: не з`явився;
від відповідача: Швець В.А. директор, паспорт;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Лідія»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019, ухвалене суддею Олейняш Е.М. у м. Миколаїв, повний текст якого складено 08.11.2019
у справі № 915/823/18
за позовом: Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
до відповідача: Фермерського господарства «Лідія»
про: зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2018 року Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з позовом до Фермерського господарства «Лідія» про зобов`язання Фермерського господарства «Лідія» повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га, загальною вартістю 211 681,20 грн для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування серії МК №047, виданого Веселиніською районною радою, а також відшкодувати прокуратурі сплачений судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка площею 50 га була передана у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування серії МК № 0047 ОСОБА_1 , який був засновником Фермерського господарства «Лідія». На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації від 25.10.2007 № 429-р, від 26.11.2007 № 475-р вказана земельна ділянка була розпайована між членами Фермерського господарства «Лідія» - ОСОБА_2 (6,05 га), ОСОБА_3 (5,77 га), ОСОБА_4 (5,77 га), ОСОБА_5 (5,81 га), ОСОБА_6 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_8 (5,77 га). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Земельна ділянка площею 9,29 га на теперішній час продовжує використовуватись відповідачем безпідставно, без правоустановчих документів, у зв`язку з чим, на думку прокурора, підлягає поверненню до державної власності.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та окремій заяві від 23.10.2018 сформулював клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності для звернення до суду.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 у справі №915/823/18 (суддя Мавродієва М. В.), яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 (головуючий суддя Колоколов С.І, судді Разюк Г.П., Ярош А.І.), в задоволенні позову відмовлено в зв`язку з тим, що позивачем не доведено відсутність у відповідача правових підстав для користування спірною земельною ділянкою.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.08.2019 апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задоволено: постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 у справі №915/823/18 скасовано; справу №915/823/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи судові рішення у вказаній справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України викладено у постановах від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16); єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.
Проте, судами не установлено обставин переоформлення ОСОБА_9 за життя права постійного користування земельною ділянкою площею 9,29 га на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме фермерським господарством «Лідія» до 1 січня 2002 року.
Суд Верховний Суд також зауважив, що суд апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення не надав правової оцінки висновку місцевого господарського суду стосовно позовної давності, хоча в апеляційній скарзі прокурор наголошував про його помилковість, зауважуючи, що посилання суду на загальні положення законодавства у сфері управління та розпорядження земельними ресурсами не свідчать про обізнаність позивача про порушення його права у зв`язку із безпідставним користуванням відповідачем земельною ділянкою після смерті фізичної особи, яка мала відповідне право.
За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі № 915/823/18 (суддя Олейняш Е.М.) позов задоволено: зобов`язано Фермерське господарство «Лідія» повернути у розпорядження держави в особі позивача, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, земельну ділянку площею 9,29 га вартістю 211 681,20 грн для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК №047, виданого Веселинівською районною радою 24.01.1994; з Фермерського господарства «Лідія» на користь Прокуратури Миколаївської області стягнуто 3 175, 22 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, отже, єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа, при цьому суду не подано жодних доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування земельною ділянкою площею 9,29 га на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме Фермерським господарством «Лідія» до 1 січня 2002 року.
Щодо строку позовної давності, місцевий господарський суд зазначив, що позивачу - Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, стало відомо про порушення вимог земельного законодавства Фермерським господарством «Лідія» з листів відповідей на заяви гр. ОСОБА_6 , які датовані 30.03.2017, 15.06.2017 та 12.06.2018, при цьому прокуратурі про порушення вимог земельного законодавства відповідачем стало відомо з листа Веселинівського районного відділу ДРАЦС від 26.04.2018, листа Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 22.05.2018 та листа Відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області № 119/108-18 від 23.05.2018, інших доказів, які б свідчили про обізнаність прокуратури та позивача про порушення вимог земельного законодавства відповідачем раніше вищевказаних дат, матеріали даної справи не містять, в зв`язку з чим прокуратурою строк позовної давності порушено не було.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі №915/823/18 (головуючий суддя ОСОБА_10 , судді Головей В.М., Принцевська Н.М.) апеляційну скаргу Фермерського господарства «Лідія» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі №915/823/18 залишено без змін, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі №915/823/18 без змін.
Залишаючи оскаржуване судове рішення без змін та відхиляючи доводи апеляційної скарги Фермерського господарства «Лідія» суд апеляційної інстанції виходив з того, що з моменту розпаювання земельної ділянки площею 50 га, переданої ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею, право постійного користування цією земельною ділянкою (до якої входить і земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі) як ОСОБА_1 , так і Фермерського господарства «Лідія» (засновником якого він був), припинилося у зв`язку з добровільною відмовою ОСОБА_1 від права користування такою земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції також установив, що починаючи з 2007 року, Фермерське господарство «Лідія» продовжувало користуватися земельною ділянкою площею 9,29 га, при цьому належним чином користування такою земельною ділянкою зазначене фермерське господарство ще за життя свого засновника не оформило. Отже, за висновком суду, відповідач користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав, з огляду на що, позовні вимоги прокуратури щодо повернення такої земельної ділянки у власність держави є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції, враховуючи ще й ту обставину, що в цьому випадку прокурор довів бездіяльність уповноваженого державного органу на усунення порушень норм земельного законодавства. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна давність на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном не поширюється, оскільки у такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2020 касаційну скаргу Фермерського господарства «Лідія» задоволено частково: постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі №915/823/18 скасовано; справу передано на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зауважив, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) саме до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства саме воно набуло права та обов`язки землекористувача (відповідні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18; до того ж близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц, від 13.02.2019 у справі № 666/1188/16-ц). Ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без належних правових підстав, зазначивши, що з моменту розпаювання земельної ділянки площею 50 га, переданої ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею, право користування цією землею у ОСОБА_1 і ФГ «Лідія» (засновником якого він був) припинилося у зв`язку із добровільною відмовою ОСОБА_1 від права користування земельною ділянкою за його відповідною заявою. Проте, зазначені висновки суду апеляційної інстанції не підтверджені матеріалами справи; будь-яких заяв стосовно добровільної відмови як Фермерського господарства «Лідія», так і ОСОБА_1 від права постійного користування спірною земельною ділянкою у матеріалах справи немає, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.10.2020 для розгляду вказаної справи визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Богатиря К.В., Савицького Я.Ф.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 справу №915/823/18 апеляційну скаргу Фермерського господарства «Лідія» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі №915/823/18 прийнято до провадження у вищезазначеному складі суду, розгляд справи призначено на 09.11.2020 о 15:30 год; учасникам справи запропоновано у строк до 26.10.2020 надати письмові пояснення щодо суті спору, доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2020 у справі №915/823/18 та роз`яснено про їх право у визначений строк подати до суду разом будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
05.11.2020 від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області засобами електронного зв`язку надійшло клопотання №9-14-0.62-7703/02-20від 04.11.2020, за змістом якого позивач просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Лідія» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі №915/823/18 за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Фермерського господарства «Лідія» про повернення у розпорядження держави земельної ділянки площею 9,29 га, розташованої в межах території Ставківської сільської ради Веселенівського району Миколаївської області, у зв`язку з відмовою від позову; клопотання про закриття провадження, в зв`язку з відмовою від позову, розглянути без участі представника Головного управління.
Клопотання вмотивоване тим, що після відкриття провадження у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду сформовано новий підхід у вирішення законності користування фермерськими господарствами землями, що були передані у постійне користування громадянам для цілей ведення фермерського господарства.
Так, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, на момент надання земельної ділянки особі, земельні ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту голові створеного селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи, таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.
Одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи, а тому підставою для припинення права користування такою земельною ділянкою, є припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
За такого, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Отже, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на відсутність предмету спору, позивач заявив про наявність підстав для відмови від позовних вимог.
В судовому засіданні 09.11.2020 судовою колегією роз`яснено наслідки відмови позивача від позову на стадії апеляційного розгляду та, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, з`ясовано позицію прокурора щодо поданого клопотання та подальшого розгляду справи.
Прокурор в судовому засіданні 09.11.2020 надав усні пояснення, проти поданого клопотання не заперечував, на розгляді справи по суті не наполягав.
Розглянувши клопотання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до встановленого ст. 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За змістом положень п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Так, ст. 274 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Дослідивши заяву позивача про відмову від позову, яка сформульована в поданому ним клопотанні №9-14-0.62-7703/02-20 від 04.11.2020, судом встановлено, що остання підписана начальником Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Колесніком О.О.
Посадове становище підписанта підтверджується інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Доказів наявності обмеження повноважень начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на вчинення процесуальних дій, пов`язаних із відмовою від позову матеріали справи не містять.
Колегією суддів враховується, що даний позов, в порядку ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, поданий Заступником керівника Вознесенської місцевої прокуратури на реалізацію визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повноважень з представництва інтересів держави в суді, захист яких віднесено до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Згідно з ч. 5 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 09.11.2020 прокурор проти клопотання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області не заперечував, на розгляді справи по суті не наполягав.
Оцінюючи заяву позивача на предмет її відповідності вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів також враховує, що предметом даного позову є вимоги про зобов`язання Фермерського господарства «Лідія» повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га загальною вартістю 211 681,20 грн для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сельської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування серії МК №047, виданого Веселиніською районною радою.
Позов подано з підстав використання відповідачем спірної земельної ділянки без оформлення правоустановчих документів, що обумовлено смертю особи засновника селянського (фермерського) господарства, на ім`я якого видано державний акт на право постійного користування серії МК № 0047, та наявністю підстав для припинення землекористування.
Скасовуючи постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у даній справі та направляючи справу на розгляд суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказував на необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.
Згідно з даним висновком, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.
У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).
У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.
Правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
При цьому, Верховний Суд в постанові від 24.09.2020 у даній справі, також акцентував увагу на тому, що висновок суду апеляційної інстанції про припинення права користування, у зв`язку з добровільною відмовою ОСОБА_1 від права користування земельною ділянкою за його відповідною заявою, не підтверджені матеріалами справи.
Доказів на спростування викладеного прокурором, позивачем на надано.
Таким чином, розглянувши заяву Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про відмову від позову, сформульовану в поданому ним клопотанні №9-14-0.62-7703/02-20 від 04.11.2020, яка подана уповноваженою у розумінні ст.56 Господарського процесуального кодексу України особою - начальником Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Колесніком О.О., враховуючи відсутність заперечень щодо закриття провадження в розглядуваній справі, а також з огляду на те, що відмова від позову не суперечить чинному законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, колегія суддів вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову.
Як унормовано п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Згідно ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову, повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, проте не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі (ч. 2 ст. 274 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, враховуючи прийняття судом відмови позивача від позову на стадії апеляційного перегляду, судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019, яким закінчено розгляд справи, підлягає визнанню нечинним, а провадження у справі - закриттю відповідно до приписів ст.ст. 231, 274 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 130 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
При зверненні до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі №915/823/18 Фермерське господарство «Лідія» сплатило судовий збір у розмірі 4762,83 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.1535706564.1 від 26.11.2019 (а.с.72 т.2).
За таких обставин, з державного бюджету на користь Фермерського господарства «Лідія» підлягає поверненню судовий збір у сумі 2381,42 грн (4762,83 грн/2 = 2381,42 грн).
Керуючись ст. ст. 129, 130, 269, 271, 274, 275 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У Х В А Л И В:
1.Прийняти відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від позову.
2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі №915/823/18 визнати нечинним.
3.Закрити провадження у справі №915/823/18 за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до Фермерського господарства «Лідія» про зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави.
4.Повернути Фермерському господарству «Лідія» (вул. Степова, буд. 20, с. Ставки, Веселинівський р-н, Миколаївська обл., 57050 (ідентифікаційний код 20890734) з державного бюджету 50% суми, сплаченої при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі №915/823/18, у розмірі 2381,42 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено 17.11.2020, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Богацької Н.С. у відрядженні з 12.11.2020 по 13.11.2020, у відпустці 16.11.2020, судді Савицького Я.Ф. у відпустці 13.11.2020 та 16.11.2020.
Головуючий суддяН.С. Богацька
суддіК.В. Богатир
Я.Ф. Савицький
