ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2019 року
м. Одеса
Справа № 915/823/18
Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Полінецька В.С.
за участю представників сторін:
від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 048039, дата видачі : 27.09.2017р.
від позивача - не зявився;
від відповідача - ОСОБА_2, паспорт серія ЕР № 572846, дата видачі : 12.10.2016р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Першого заступника прокурора Миколаївської області
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 року, повний текст якого складено та підписано 05.12.2018
у справі № 915/823/18
за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
до відповідача: Фермерського господарства “Лідія”
про зобов’язання повернути земельну ділянку у розпорядження Держави
головуючий суддя – Мавродієва М.В.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні 14.03.2019р. згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2018 року Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з позовною заявою до Фермермького господарства "Лідія", в якій просив суд зобов’язати Фермерське господарство "Лідія" повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29га загальною вартістю 211 681,20грн. для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сельської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування серії МК № 047, виданого Веселиніською районною радою 24.01.1994 року, а також відшкодувати прокуратурі сплачений судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка площею 50 га була передана у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування серії МК № 0047 ОСОБА_3, який був засновником Фермерського господарства "Лідія". На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації №429-р від 25.10.2007, №475-р від 26.11.2007 вказана земельна ділянка розпайована між членами ФГ “Лідія” - ОСОБА_4 (6,05 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_8 (5,77 га), ОСОБА_9 (5,77 га). Згідно з інформацією відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №119/108-18 від 23.05.2018 в постійному користуванні ОСОБА_9 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га. 08.01.2012 року ОСОБА_10 помер.
Земельна ділянка площею 9,29 га на теперішній час продовжує використовуватись відповідачем безпідставно, без правоустановчих документів, у зв’язку з чим, на думку прокурора, підлягає поверненню до державної власності.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 року у справі №915/823/18 (суддя Мавродієва М. В.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що прокуратурою і позивачем не доведено відсутність у відповідача правових підстав для користування спірною земельною ділянку, тому немає підстав для задоволення позову.
Прокуратура Миколаївської області з рішенням суду не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 року у справі № 915/823/18 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з’ясуванням всіх обставин справи.
В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на наступне.
Стверджуючи, що земельну ділянку передано у постійне користування голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3, суд першої інстанції фактично ототожнив поняття «селянське (фермерське) господарство» та «голова селянського (фермерського) господарства», проте, відповідно до ст.ст. 24, 28 Цивільного кодексу України людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Фізична особа набуває прав та обовязків і здійснює їх під своїм ім'ям.
Перший заступник прокурора Миколаївської області звертає увагу, що з Державного акту на право постійного користування землею від 24.01.1994 року вбачається, що право постійного користування спірною земельною ділянкою надано громадянину України ОСОБА_3, а не фермерському господарству. Отже, на думку прокурора, зазначений державний акт вказує на те, що землекористувачем цієї ділянки є не Фермерське господарство «Лідія», а саме громадянин ОСОБА_10
При цьому скаржник вказує, що з моменту смерті ОСОБА_3 будь-які його права повинні або припинитися, або перейти у порядку спадкування іншій особі. На думку прокурора, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій таке право належало.
Також в апеляційній скарзі зазначено, що необґрунтованим є твердження суду про пропуск прокурором та позивачами строку позовної давності для звернення з цим позовом.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 13.02.2019р. №77 та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2019р. апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Разюк Г.П., Ярош А.І. у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді Савицького Я.Ф. з 13.02.2019р.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2019р. призначено справу №916/823/18 за вказаною апеляційною скаргою до розгляду в зміненому складі колегії суддів на 14.03.2019р. о 15:30.
21.02.2019 року через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Фермерського господарства "Урожай", в якому відповідач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що обєктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, вислухавши пояснення присутніх представників сторін в судовому засіданні, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено в ході апеляційного провадження, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія МК №047 (зареєстрований 24.01.1994 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №160), виданого на підставі рішення Веселинівської районної Ради народних депутатів №7 від 22.10.1993, ОСОБА_3 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50 га в межах території Ставковської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.18).
Селянське (фермерське) господарство «Лідія» було зареєстровано Веселинівським виконавчим комітетом районної ради 14.12.1994 року. В подальшому, на підставі розпорядження голови Веселинівської РДА №133-р від 02.02.2000 було перереєстровано селянське (фермерське) господарство “Лідія”, головою господарства є ОСОБА_9, мешканець с. Ставки, з розміром земельної ділянки 50,0 га, вилучених із земель запасу Ставківської сільської ради, інших членів господарства не має. Даним розпорядженням також було зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства “Лідія”, в якому головою господарства зазначений ОСОБА_10, В подальшому, 13.04.2004 було здійснено перереєстрацію СФГ “Лідія”: затверджено Статут господарства в новій редакції та Установчий договір в зв'язку з прийняттям нових членів господарства (членів сім'ї засновника ОСОБА_9).
13.04.2004 було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства “Лідія” (ідент.код 20890734), що підтверджується свідоцтвом серія А00 №482136 про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.80), яке було створене ОСОБА_10.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.11.2011 керівником ФГ “Лідія” став ОСОБА_2 (а.с.76-79).
На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області №429-р від 25.10.2007 (а.с.19-20) та №475-р від 26.11.2007 (а.с.22) вказана земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ “Лідія” - ОСОБА_4 (6,05 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_8 (5,77 га), ОСОБА_9 (5,77 га).
Листом №119/108-18 від 23.05.2018 (а.с.13-15) Відділ у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області повідомляє, що в постійному користуванні ОСОБА_9 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га, яка станом на 01.01.2013 з постійного користування ОСОБА_3 не вилучалась.
08.01.2012 ОСОБА_10 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №02 від 10.01.2012 (а.с.26).
Листом №192 від 22.05.2018 (а.с.27) Виконком Ставківської сільської ради повідомив, що на території сільради використовується для ведення фермерського господарства земельна ділянка розміром – 9,29 га, надана в постійне користування гр.ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (помер), державний акт №160 від 24.01.1994 – на даний час використовується керівником ФГ “Лідія” - ОСОБА_2, який щороку здає до податкової розрахунок та сплачує до бюджету єдиний податок ІV групи.
До того ж, факт користування ФГ “Лідія” спірною земельною ділянкою площею 9,29 га підтверджується податковими деклараціями ФГ “Лідія”, в яких господарство звітує за вказані землі та сплачує земельний податок (а.с.28-70), протоколом огляду місця події від 18.05.2018, проведеного в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018151190000036 (а.с.71-74) та не заперечується відповідачем.
Прокурор зазначає, що у даному випадку встановлено факт безпідставного користування ФГ “Лідія” упродовж 2012-2018 років земельною ділянкою, площею 9,29 га в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району. За таких обставин, право постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування, виданого Веселинівською районною радою народних депутатів 24.01.1994 ОСОБА_3, припинилось 08.01.2012 в зв’язку зі смертю останнього.
Також прокуратурою зазначено, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 9,29 га в межах території Ставківської сільської ради (з 2012 року) продовжує використовуватись ФГ “Лідія” без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.
Прокурор вважає, що за відсутності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідач не міг її використовувати для власних цілей. У силу об’єктивних, явних даних про припинення прав на спірну земельну ділянку, у зв’язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування, ФГ “Лідія” було відомо про неможливість використання ділянки без оформлення та реєстрації прав на неї, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів. Посилаючись на ст.13 Конституції України, ст.ст.92, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 1212 ЦК України прокурор зазначає, що ФГ “Лідія” зобов’язане повернути спірну ділянку у розпорядження держави.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” №2009-XII від 20.12.1991 (втратив чинність з 29.07.2003), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Згідно з ч.5 статті 2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
Частиною 2 ст.4 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” визначено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.
Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч.1 ст.9 Закону).
Таким чином, обов’язковою умовою створення фермерського господарства була наявність земельної ділянки, оскільки самою суттю фермерського господарства є ведення підприємницької діяльності шляхом вироблення товарної сільгосппродукції, її переробки та реалізації, а таке ведення без земельної ділянки фактично неможливе.
З матеріалів справи вбачається, що Веселинівським виконкомом районної ради було зареєстроване селянське (фермерське) господарство “Лідія” 14.12.1994. В подальшому, на підставі розпорядження голови Веселинівської РДА №133-р від 02.02.2000 було перереєстровано селянське (фермерське) господарство “Лідія”, головою господарства є ОСОБА_9, мешканець с. Ставки, з розміром земельної ділянки 50,0 га, вилучених із земель запасу Ставківської сільської ради, інших членів господарства не має. Даним розпорядженням також було зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства “Лідія”, в якому головою господарства зазначений ОСОБА_10, В подальшому, 13.04.2004 було здійснено перереєстрацію СФГ “Лідія”: затверджено Статут господарства в новій редакції та Установчий договір в зв'язку з прийняттям нових членів господарства (членів сім'ї засновника ОСОБА_9) – було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства “Лідія”, що підтверджується свідоцтвом серія А00 №482136 про державну реєстрацію юридичної особи та самим відповідачем, а також не заперечується прокурором і позивачем.
Таким чином, за приписами Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”, з дати державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Отже з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. На підставі ч.4 ст.2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” інтереси цього господарства представляє його голова. Інші члени господарства можуть представляти інтереси останнього лише за належним чином оформленою довіреністю (ч.6 ст.2 названого Закону).
На підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК №047 (зареєстрований 24.01.1994 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №160) було передано для постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 50,0 га (а.с.18).
Таким чином, на час передачі для постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки, СФГ “Лідія” вже було створено, ОСОБА_10 був його головою і отримання земельної ділянки загальною площею 50,0 га в постійне користування відбулось для ведення підприємницької діяльності селянським (фермерським) господарством, а не громадянином ОСОБА_10.
На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області №429-р від 25.10.2007 (а.с.19-20) та №475-р від 26.11.2007 (а.с.22) вказана земельна ділянка загальною площею 50 га була розпайована між членами ФГ “Лідія” - ОСОБА_4 (6,05 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_8 (5,77 га), ОСОБА_9 (5,77 га).
Тобто, в постійному користуванні для ведення підприємницької діяльності селянським (фермерським) господарством залишилась земельна ділянка площею 9,29 га, яка, як вбачається з листа №119/108-18 від 23.05.2018 (а.с.13-15) Відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, станом на 01.01.2013 з постійного користування не вилучалась.
08.01.2012 ОСОБА_10 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №02 від 10.01.2012р. (а.с.26).
Прокурор зазначає, що, за вказаних обставин, право постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія МК №047 - право постійного користування припинилось з 08.01.2012р.
Згідно ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно зі ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).
При цьому, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, ст.141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 01.04.2012) передбачає, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Прокурором не зазначено, на підставі якого пункту ст.141 Земельного кодексу України відбулось припинення права користування спірною земельною ділянкою, а лише зазначено, що таке право не входить до складу спадщини.
Матеріали справи свідчать, що спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з користування ФГ “Лідія”, при житті засновника використовувалась фермерським господарством за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за цільовим призначенням – для ведення селянського (фермерського) господарства ФГ “Лідія”, яке по сьогоднішній день сплачує за користування нею відповідні податки.
З матеріалів справи вбачається, що фермерське господарство вживало заходи щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою після смерті його засновника.
Так, керівник ФГ “Лідія” ОСОБА_2 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з письмовими заявами щодо скасування Державного акта на право постійного користування серії МК №047 орієнтовною площею 50 га та надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Ставківської сільради Веселинівського району Миколаївської області
Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надавало відповіді №Ш-2604/6-17-СГ від 30.03.2017, №Ш-4816/6-17-СГ від 15.06.2017, №Ш-4750/0-3126/0/20-18-СГ від 12.06.2018 (а.с.116-118) на вказані звернення ОСОБА_2, відмовляло у виданні відповідного дозволу та повідомляло, що бажана земельна ділянка перебуває в постійному користуванні іншого громадянина, та, з посиланням на ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, зазначало, що серед документів, які додаються до клопотання, є погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), а тому до заяви слід долучити погодження користувачів земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст.121 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Проте, Кодексом не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена.
За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення від 26.11.2018р. не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування цього рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, суд постановив:
1.Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018р. у справі №915/823/18 залишити без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.03.2019р.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя А.І. Ярош
