ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2019 року Справа № 915/823/18
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Коноваловій Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури, пров. Костенка, буд. 2, м. Вознесенськ, Миколаївська обл., 56500
в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, просп. Миру, буд. 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404)
до відповідача Фермерського господарства “ЛІДІЯ” вул. Степова, буд. 20, с. Ставки, Веселинівський р-н, Миколаївська обл., 57050 (код ЄДРПОУ 20890734)
про зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави
за участю представників сторін:
від прокуратури: Бескровна І.І., прокурор (посвідчення № 035058 від 13.08.2015 року);
від позивача: Єгорова О.П., довіреність № 32-14-0.62-101/62-19 від 28.01.2019 року;
від відповідача: Швець В ОСОБА_1 А., голова (паспорт серія НОМЕР_1 572846 від 12.10.2016 року).
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд зобов`язати Фермерське господарство “ЛІДІЯ” повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га вартістю 211 681, 20 грн. для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 № 047, виданого Веселинівською районною радою 24.01.1994 року.
І . ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.08.2018 року (суддя Мавродієва М. В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 року рішення господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 року у справі № 915/823/18 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.08.2019 року постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 року у справі № 915/823/18 скасовано. Справу № 915/823/18 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 02.09.2019 року прийнято справу № 915/823/18 до провадження судді Олейняш Е. М. за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження в судовому засіданні з викликом сторін. Призначено підготовче засідання по справі на 01.10.2019 року.
В судовому засіданні 01.10.2019 року судом оголошено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 29.10.2019 року.
В судовому засіданні 29.10.2019 року відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України сторонами надано згоду на початок розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання. В судовому засіданні 29.10.2019 року судом оголошено ухвалу з занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та початок розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 29.10.2019 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ . ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.
Заяви та клопотання відсутні.
ІІІ . СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція прокурора та позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що земельна ділянка площею 50 га була передана ОСОБА_2 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування серії МК № 047. ОСОБА_2 у 2004 році створив Фермерське господарство "Лідія". На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації № 429-р від 25.10.2007, № 475-р від 26.11.2007 вказана земельна ділянка розпайована між членами ФГ "Лідія". Відповідно до інформації відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області № 119/108-18 від 23.05.2018 у постійному користуванні ОСОБА_2 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Земельна ділянка площею 9,29 га на теперішній час продовжує використовуватись відповідачем безпідставно, без правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим, на думку прокурора, підлягає поверненню державі.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 13 Конституції України, ст. 407, 413, 1212, 1225 ЦК України, ст. ГК України, ст. 31, 92, 116, 118, 122, 123, 125, 126, 131 ЗК України.
Позивач ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області в письмових поясненнях вх. № 14470/18 від 07.11.2018 року та додаткових письмових поясненнях вх. № 15311/19 від 01.10.2019 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити.
2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 12569/18 від 28.09.2018 року), запереченнях (вх. № 13601/19 від 19.10.2018 року) та додаткових поясненнях (вх. № 14904/19 від 23.09.2019 року) зазначає, що позивачем позовну заяву подано з пропуском строку позовної давності та просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. В обґрунтування зазначає, що перебіг строку позовної давності розпочався з 2007 року з дня, коли спірна земельна ділянка була вилучена у землекористувача ОСОБА_2
Відповідач зазначає, що в 2005 році членами ФГ «Лідія» було розпочато процедуру приватизації земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_2 Відповідач вважає, що ОСОБА_2 втратив право користування спірною земельною ділянкою ще в 2007 році.
Вилучаючи спірну земельну ділянку та надаючи дозвіл на її розпаювання, держава в особі Веселинівської райдержадміністрації знала про те, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 загальною площею 50 га припинено, в тому числі й на 9,29 га, які входили до її складу.
Починаючи з 2016 року відповідач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з проханням врегулювати питання не розпайованої частки землі із земель постійного користування його батька шляхом припинення права постійного користування та надання цих земель земельних ділянок для ведення фермерського господарства, членам фермерського господарства, але постійно отримував відмову, що підтверджується листами-відповідями позивача.
Відповідач використовує земельну ділянку, звітується за неї та сплачує земельний податок.
Заперечення обґрунтовані ст. 4, 9, 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», ст. 10, 32, 116, 118, 141 ЗК України, ст. 256, 261 ЦК України.
І V. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
24.01.1994 року на підставі рішення Веселинівської районної ради народних депутатів Веселинівського району Миколаївської області від 22.10.1993 року № 7 гр. ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 гектарів на території Ставковської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 24.01.1994 року серії МК № 047 (арк. 18). Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 160.
Селянське (фермерське) господарство “Лідія” було зареєстровано Веселинівським виконкомом районної ради 14.12.1994 року. В подальшому, на підставі розпорядження голови Веселинівської РДА №133-р від 02.02.2000 року було перереєстровано селянське (фермерське) господарство “Лідія”, головою господарства є ОСОБА_3 A ОСОБА_1 M ОСОБА_1 , мешканець с. Ставки, з розміром земельної ділянки 50,0 га, вилучених із земель запасу Ставківської сільської ради, інших членів господарства не має. Даним розпорядженням також було зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства “Лідія”, в якому головою господарства зазначений ОСОБА_2 . В подальшому, 13.04.2004 року було здійснено перереєстрацію СФГ “Лідія”: затверджено Статут господарства в новій редакції та Установчий договір в зв`язку з прийняттям нових членів господарства (членів сім`ї засновника Швеця ОСОБА_4 ).
13.04.2004 року було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства “Лідія” (ідент.код 20890734), що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3 про державну реєстрацію юридичної особи (арк. 80), яке було створене ОСОБА_2 .
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.11.2011 року керівником ФГ “Лідія” став ОСОБА_5 (арк. 76-79).
На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області № 429-р від 25.10.2007 року та № 475-р від 26.11.2007 року вказана земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ “Лідія” - ОСОБА_6 (6,05 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_8 (5,77 га), ОСОБА_9 (5,81 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_10 (5,77 га), ОСОБА_2 (5,77 га). Всього 40, 71 га (34, 94 га + 5, 77 га) (арк. 19-23).
Листом № 119/108-18 від 23.05.2018 року Відділ у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області повідомив Веселинівський відділ Вознесенської місцевої прокуратури, що в постійному користуванні ОСОБА_11 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га, яка станом на 01.01.2013 року з постійного користування ОСОБА_2 не вилучалась (арк. 13-15).
ІНФОРМАЦІЯ _1 року гр. ОСОБА_2 помер, що підтверджено актовим записом про смерть № 02 від 10.01.2012 року (арк. 26).
Листом № 192 від 22.05.2018 року виконком Ставківської сільської ради повідомив прокуратуру, що на території сільради використовується для ведення фермерського господарства земельна ділянка розміром – 9, 29 га, надана в постійне користування гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (помер), державний акт № 160 від 24.01.1994 року – на даний час використовується керівником ФГ “Лідія” - ОСОБА_5 , який щороку здає до податкової розрахунок та сплачує до бюджету єдиний податок ІV групи (арк. 27).
Факт користування ФГ “Лідія” спірною земельною ділянкою площею 9, 29 га не заперечується самим відповідачем та додатково підтверджується податковими деклараціями ФГ “Лідія”, в яких господарство звітує за вказані землі та сплачує земельний податок (арк. 28-70).
Прокурор вважає, що за відсутності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідач не міг її використовувати для власних цілей. У силу об`єктивних, явних даних про припинення прав на спірну земельну ділянку, у зв`язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування, ФГ “Лідія” було відомо про неможливість використання ділянки без оформлення та реєстрації прав на неї, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів. Посилаючись на ст. 13 Конституції України, ст. 92, 122 Земельного кодексу України та ст. 16, 1212 ЦК України прокурор зазначає, що ФГ “Лідія” зобов`язане повернути спірну ділянку у розпорядження держави.
V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
1. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача повернути у розпорядження держави земельну ділянку.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_2 державного акта на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_2 земельної ділянки у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Згідно із частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. 7 ЗК України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
За змістом ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
З 01.08.2003 року набрав чинності Закон України від 19.06.2003 року № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
З 01.01.2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, статтею 92 якого право постійного користування земельною ділянкою було визначено як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ст. 92 чинного ЗК України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування. У редакції п. 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 року, можуть здійснювати таке переоформлення.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).
За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Аналогічні положення наведено у ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство".
Частиною другою статті 31 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Як встановлено вище, на підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області № 429-р від 25.10.2007 та № 475-р від 26.11.2007 земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ "Лідія" – ОСОБА_6 (6,05 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_8 (5,77 га), ОСОБА_9 (5,81 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_10 (5,77 га), ОСОБА_2 (5,77 га).
Доказів переоформлення земельної ділянки площею 9,29 га матеріали справи не містять.
Також судом встановлено, що 08.01.2012 року ОСОБА_2 (особа, на ім`я якої видано Державний акт на право користування землею) помер.
Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України, викладено у постановах від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16).
Отже, єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.
Судом встановлено, що громадянину ОСОБА_2 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 № 047.
Суду не подано жодних доказів переоформлення ОСОБА_2 за життя права постійного користування земельною ділянкою площею 9,29 га на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме фермерським господарством "Лідія" до 1 січня 2002 року.
Отже, право постійного користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала. Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто, без достатніх правових підстав, з огляду на викладене, позовні вимоги прокуратури, заявлені на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обгрунтованими.
2. Щодо застосування строку позовної давності.
Направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив на необхідності дослідження зібраних у справі доказів в частині визначення початку перебігу позовної давності (п. 35 постанови).
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 12569 від 28.09.2018 року), запереченнях (вх. № 13601/19 від 19.10.2018 року), заяві про застосування строку позовної давності (вх. № 13764/18 від 23.10.2018 року) та додаткових поясненнях (вх. № 14904/19 від 23.09.2019 року) просить суд застосувати позовну давність щодо позовних вимог позивача. Відповідач зазначає, що державі в особі Веселинівської РДА, а в подальшому і в особі Держгеокадастру було достовірно відомо, що протягом останніх 12 років ФГ "Лідія" користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та нею приймались кошти у вигляді орендної плати/земельного податку за таке користування. Перебіг строку позовної давності розпочався з 2007 року - з дня, коли спірна земельна ділянка була вилучена у землекористувача ОСОБА_2
Прокуратура зазначає, що про смерть ОСОБА_2 прокуратурі стало відомо лише у 2018 році після надання Веселинівським районним відділом ДРАЦС на запит прокуратури інформації від 26.04.2018 року. Позовна давність не може поширюватись на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном.
Позивач в додаткових поясненнях вх. № 15311/19 від 01.10.2019 року зазначив, що правопорушення в спірному випадку є триваючим. Позовна давність не може поширюватись на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала, зазначивши, що: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В постанові ВС від 02.08.2019 року по даній справі зазначено, що "встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
У разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного і того самого моменту: коли особа, у даному випадку держава, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 261 ЦК України початок позовної давності "починається від дня", тобто конкретної календарної дати.
Судом встановлено, що позивачу Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській стало відомо про порушення вимог земельного законодавства ФГ «Лідія» з листів відповідей на заяви гр. ОСОБА_5 , які датовані 30.03.2017 року, 15.06.2017 року та 12.06.2018 року (арк. 116-118).
Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурі про порушення вимог земельного законодавства ФГ «Лідія» стало відомо з листа Веселинівського районного відділу ДРАЦС від 26.04.2018 року (арк. 24), листа Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 22.05.2018 року (арк. 27) та листа Відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області № 119/108-18 від 23.05.2018 року (арк. 13-15).
Інших доказів, які б свідчили про обізнаність прокуратури та позивача про порушення вимог земельного законодавства ФГ «Лідія» раніше вищевказаних дат, матеріали даної справи не містять.
Прокурор звернувся до суду із даним позовом 02.08.2018 року, про що свідчить штамп відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області на позовній заяві.
Щодо посилання відповідача на те, що держава в особі Веселинівської райдержадміністрації, а в подальшому ГУ Держгеокадастру знала про те, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 припинено (розпорядження від 25.10.2007 року), а ФГ «Лідія» протягом останніх 12 років користується земельною ділянкою, то суд зазначає, що Веселинівська райдержадміністрація та ГУ Держгеокадастру є різними органами. Веселинівська райдержадміністрація не є учасником у даній справі. Позивачем є саме Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відтак, суд має встановлювати дату, з якої саме даний орган дізнався про порушення своїх прав (або прокурор, якщо він дізнався про порушення прав раніше вказаного органу).
З матеріалів даної господарської справи вбачається, що позивач Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області дізнався про порушення прав 30.03.2017 року, а прокурор - з 26.04.2018 року. Отже, перебіг строку позовної давності слід обчислювати з 30.03.2017 року. Відтак, трирічний строк позовної давності у даній справі не сплив.
Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності не пропущено.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, підставними та підлягають задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Судовий збір в розмірі 3 175, 22 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати прокуратурі з відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити.
2. Зобов`язати відповідача Фермерського господарства “ЛІДІЯ” вул. Степова, буд. 20, с. Ставки, Веселинівський р-н, Миколаївська обл., 57050 (код ЄДРПОУ 20890734) повернути у розпорядження держави в особі позивача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, просп. Миру, буд. 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404) земельну ділянку площею 9,29 га вартістю 211 681, 20 грн. для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 № 047, виданого Веселинівською районною радою 24.01.1994 року.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. Стягнути з відповідача Фермерського господарства “ЛІДІЯ” вул. Степова, буд. 20, с. Ставки, Веселинівський р-н, Миколаївська обл., 57050 (код ЄДРПОУ 20890734) на користь Прокуратури Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172):
- 3 175, 22 грн. (три тисячі сто сімдесят п`ять грн. 22 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
5. Наказ видати прокуратурі після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 08.11.2019 року.
Суддя Е.М. Олейняш
