ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 915/823/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 (суддя Мавродієва М.В.) у справі № 915/823/18
за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
до Фермерського господарства "Лідія"
про повернення земельної ділянки,
Історія справи
Короткий зміст вимог
1. У серпні 2018 року Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - позивач) з позовом до Фермерського господарства "Лідія" (далі - відповідач) про повернення земельної ділянки, у якій просив суд зобов`язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га загальною вартістю 211 681,20 грн для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданого Веселинівською районною радою 24.01.1994 року.
1.1. Обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, прокурор зазначав про те, що земельна ділянка площею 50 га була передана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування серії НОМЕР_1. ОСОБА_1 у 2004 році створив Фермерське господарство "Лідія". На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації №429-р від 25.10.2007, №475-р від 26.11.2007 вказана земельна ділянка розпайована між членами ФГ "Лідія". Відповідно до інформації відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №119/108-18 від 23.05.2018 у постійному користуванні ОСОБА_1 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Земельна ділянка площею 9,29 га на теперішній час продовжує використовуватись відповідачем безпідставно, без правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим, на думку прокурора, підлягає поверненню державі.
Короткий зміст оскаржуваних рішень
2. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018, яке залишено без змін постановою Південно - Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.
2.1. Обгрунтовуючи рішення у даній справі, господарські суди посилаючись на положення Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" вказали, що під час передачі для постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки, СФГ "Лідія" вже було створено, ОСОБА_1 був його головою і отримання земельної ділянки, загальною площею 50,0 га в постійне користування відбулось для ведення підприємницької діяльності селянським (фермерським) господарством, а не громадянином ОСОБА_1 .
Як зазначили суди попередніх інстанцій, матеріали справи свідчать, що після розпаювання між членами ФГ "Лідія" земельної ділянки, загальною площею 50,0 га, земельна ділянка площею 9,29 га залишилась в постійному користуванні фермерського господарства та ніколи не вибувала з користування ФГ "Лідія", при житті його засновника використовувалась та продовжує використовуватись фермерським господарством за цільовим призначенням, яке сплачує за користування нею відповідні податки.
Також, посилаючись на положення ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, господарські суди вказали, що Кодексом не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена.
Крім того, судом першої інстанції розглянуто клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Як вказав суд першої інстанції, позивач, в силу наданої йому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-17 та Положенням про Головне управління Держземагенства в області, затверджених Наказом №258 від 10.05.2012 Міністерства аграрної політики та продовольства України з врахуванням змін внесених згідно із Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства №40 від 25.01.2013, компетенції та повноважень, мав бути обізнаний щодо порушення його прав ще в 2012 році, мав контролювати дотримання ФГ "Лідія" приписів діючого земельного законодавства та, в разі, якщо вважав свої права порушеними, мав можливість звернутися до суду з відповідним позовом у межах визначених законодавством строків позовної давності.
У свою чергу, підставою для відмови в позові є його необгрунтованість, наслідки спливу строку позовної давності не застосовувались.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. 02.04.2019 Заступник прокурора Одеської області подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 у справі № 915/823/18, у якій просить оскаржувані рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги прокурора.
Аргументи учасників справи
Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
4. Прокурор зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, приписи статей 31, 116, 118, 123, 125, 126, 131 Земельного кодексу України, статей 407, 413, 1212, 1225 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та зауважує про порушення господарськими судами норм процесуального права, зокрема, статей 53, 73, 77, 86, 236, 237 ГПК України.
4.1. Судами не враховано, що спірна земельна ділянка належала на праві постійного користування громадянину ОСОБА_1 , правочини щодо передачі вказаної земельної ділянки у користування ФГ "Лідія" не укладались.
4.2. Як зазначає прокурор, аналіз норм ст. 131 Земельного кодексу України, статей 407, 413 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування землею, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій таке право належало, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
4.3. Оскільки спірна земельна ділянка використовується відповідачем за відсутності правових підстав, доводи суду про відсутність підстав для позбавлення його права користування з огляду на відсутність відповідного пункту у статті 141 Земельного кодексу України є необгрунтованим.
4.4. Також прокурор вважає безпідставним посилання суду на безперервне використання ФГ "Лідія" спірної земельної ділянки, оскільки матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, яка надавалась ОСОБА_1 , була розпайована.
Позиція позивача
5. Позивачем відзиву на касаційну скаргу не подано, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України, не перешкоджає перегляду судових рішень у даній справі.
Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
6. Відповідач зазначає про необгрунтованість доводів касаційної скарги, зауважуючи, що відповідач від спірної земельної ділянки не відмовлявся, продовжує нею безперервно користуватися, використовуючи за цільовим призначенням з дотриманням норм чинного законодавства, систематично сплачуючи земельний податок, з огляду на що, на думку відповідача, відсутні підстави для її повернення.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
7. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 (зареєстрований 24.01.1994 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №160), виданого на підставі рішення Веселинівської районної Ради народних депутатів №7 від 22.10.1993, ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га в межах території Ставковської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.
7.1. Селянське (фермерське) господарство "Лідія" було зареєстровано Веселинівським виконавчим комітетом районної ради 14.12.1994. 13.04.2004 було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства "Лідія" (ідент.код 20890734), що підтверджується свідоцтвом серія НОМЕР_3 про державну реєстрацію юридичної особи.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.11.2011 керівником ФГ Лідія став ОСОБА_2
7.2. На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області №429-р від 25.10.2007 та №475-р від 26.11.2007 вказана земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ "Лідія" - ОСОБА_3 (6,05 га), ОСОБА_4 (5,77 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_1 (5,77 га).
7.3. Листом №119/108-18 від 23.05.2018 Відділ у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області повідомляє, що в постійному користуванні ОСОБА_1 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га, яка станом на 01.01.2013 з постійного користування ОСОБА_1 не вилучалась.
7.4. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №02 від 10.01.2012.
7.5. Листом №192 від 22.05.2018 Виконком Ставківської сільської ради повідомив, що на території сільради використовується для ведення фермерського господарства земельна ділянка розміром 9,29 га, надана в постійне користування гр. ОСОБА_1 (помер), державний акт №160 від 24.01.1994, яка на даний час використовується керівником ФГ "Лідія", який щороку здає до податкової розрахунок та сплачує до бюджету єдиний податок ІV групи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
8. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
9. За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
10. Згідно із частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
11. За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
12. Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
13. За змістом статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
14. З 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
15. З 01.01.2002 набрав чинності новий Земельний кодекс України, статтею 92 якого право постійного користування земельною ділянкою було визначено як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
16. Згідно зі статтею 92 чинного Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування. У редакції п. 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 року, можуть здійснювати таке переоформлення.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).
17. За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".
Частиною другою статті 31 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
18. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області №429-р від 25.10.2007 та №475-р від 26.11.2007 земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ "Лідія" - ОСОБА_3 (6,05 га), ОСОБА_4 (5,77 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_1 (5,77 га).
Доказів переоформлення земельної ділянки площею 9,29 га матеріали справи не містять.
19. Також суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 (особа, на ім`я якої видано Державний акт на право користування землею) помер.
20. Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.
21. При цьому, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України, викладено у постановах від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16).
22. Колегія суддів зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.
23. Судами попередніх інстанцій установлено, що громадянину ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 .
24. Проте, судами не установлено обставин переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування земельною ділянкою площею 9,29 га на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме фермерським господарством "Лідія" до 1 січня 2002 року.
25. Ураховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що земельна ділянка площею 9,29 га залишилась на титулі постійного користування фермерського господарства " Лідія ", оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17.
26. Наведене дає підстави вважати, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто, без достатніх правових підстав. З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора, заявлені на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обгрунтованими. Так само є обгрунтованими доводи касаційної скарги, які стосуються суті спору.
27. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач заявляв про пропуск позивачем строку позовної давності.
28. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції надано правову оцінку вказаній заяві та, з урахуванням інституту позовної давності, встановлено, що позивач, в силу наданої йому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-17 та Положенням про Головне управління Держземагенства в області, затверджених Наказом №258 від 10.05.2012 Міністерства аграрної політики та продовольства України з врахуванням змін внесених згідно із Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства №40 від 25.01.2013, компетенції та повноважень, мав бути обізнаний щодо порушення його прав ще в 2012 році, мав контролювати дотримання ФГ "Лідія" приписів діючого земельного законодавства та, в разі, якщо вважав свої права порушеними, мав можливість звернутися до суду з відповідним позовом у межах визначених законодавством строків позовної давності.
29. Слід зауважити, що у Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
30. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
31. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
32. У разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного і того самого моменту: коли особа, у даному випадку держава, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
33. Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
34. У свою чергу, суд апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення не надав правової оцінки висновку місцевого господарського суду стосовно позовної давності, хоча в апеляційній скарзі прокурор наголошував про його помилковість, зауважуючи, що посилання суду на загальні положення законодавства у сфері управління та розпорядження земельними ресурсами не свідчать про обізнаність позивача про порушення його права у зв`язку із безпідставним користуванням відповідачем земельною ділянкою після смерті фізичної особи, яка мала відповідне право.
35. Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, якими обумовлено порядок переходу права постійного користування землею, зокрема, судами допущено порушення норм процесуального права, яке полягає у недослідженні зібраних у справі доказів в частині визначення початку перебігу позовної давності та необгрунтованого висновку суду першої інстанції (початок перебігу строку - 2012 рік), який не відповідає положенням ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, де початок "починається від дня", а не від "року", без дослідження зібраних у справі доказів та їх належної оцінки, наслідком чого є скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
36. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
37. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
38. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
39. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно і об`єктивно дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення та надати правову оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності.
Щодо судових витрат
40. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 у справі № 915/823/18 скасувати.
3. Справу №915/823/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.
