ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/3422/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - Орлова О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» та Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю
на постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Гребенюк Н.В., судді - Медуниця О.Є., Чернота Л.Ф.)
від 18.06.2020,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева»
до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю
про визнання права кредитора та іпотекодержателя
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про визнання права кредитора за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію, укладеним 21.01.2008 між Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі тов та ПАТ «Меркурій», що набуті ТОВ «Фінансова компанія «Женева» за договором № 173 від 05.01.2018 про відступлення права вимоги, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Женева» та ПАТ «Банк Золоті Ворота». Просило визнати за ТОВ «Фінансова компанія «Женева» права іпотекодержателя на належні Азово - Чорноморській інвестиційній компанії у формі тов нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-6, 8-20, літ. А-3, загальною площею 357,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Харківська обл., місто Харків, вул. Сумська, буд. 96, в тому числі, але не виключно: право на державну реєстрацію речового права іпотеки та змін до нього, що виникли на підставі іпотечного договору № 16-03-09 від 21.01.2008, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю. за реєстровим номером 369 та набуті ТОВ «Фінансова компанія «Женева» за договором, посвідченим 05.01.2018 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.Г. за реєстровим номером 1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008, що був укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Женева» та ПАТ «Банк Золоті Ворота».
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 скасовано. Провадження у справі № 922/3422/18 закрито. Стягнуто з позивача на користь відповідача 5 286,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 50 000,00 грн, витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 50 000,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 21.01.2020 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у справі № 922/3422/18 в частині стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на користь Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі тов витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій та в цій частині справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 заяву ТОВ Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі тов про відшкодування витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката при розгляді справи № 922/3422/18 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на користь Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі тов витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 29 000,00 грн та витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 21 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
08.07.2020 ТОВ «Фінансова компанія «Женева» подало касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та прийняти нову, якою відмовити відповідачу в задоволенні заяви про компенсацію за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу в судах обох інстанцій.
Підставами для скасування вказаного судового рішення зазначає неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 619/1146/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 820/4347/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 2040/5734/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Також посилається на постанову Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-2981цс15. Вважає, що за наявності нескасованого додаткового судового рішення від 16.04.2019 у справі № 922/3422/18, суд апеляційної інстанції не мав права вирішувати питання розподілу судових витрат на правничу допомогу. Стверджує, що наданий відповідачем опис наданих послуг не містить часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що подання ТОВ «Фінансова компанія «Женева» позову до суду для вирішення спору про право не є необґрунтованими діями позивача. Навпаки, позивач скористався своїми законним, гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для вирішення спору про право (зокрема, чи є позивач кредитором та іпотекодержателем щодо відповідача та його майна, якщо у нього відсутній оригінал кредитного договору, однак є інші докази щодо таких прав).
10.07.2020 Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі тов звернулася з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 250 000, 00 грн витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 922/3422/18 у судах першої та апеляційної інстанцій. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на користь відповідача 71 000, 00 грн витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції та 179 000, 00 грн - у апеляційному господарському суді. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 залишити без змін.
Підставами для часткового скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає, що сума гонорару адвоката за договором про надання правничої допомоги № 9/А, укладеним 20.12.2018 між відповідачем і адвокатом Орловим О.О., є фіксованою і не залежить від витраченого часу, обсягу підготовлених адвокатом документів чи ухвалення судом рішення на користь клієнта. Стверджує, що розмір гонорару був визначений відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з урахуванням ст. 126 ГПК України. Вважає, що понесенні відповідачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанції підтверджено належними та допустимими доказами. Зазначає, що представником позивача не надано жодних доказів неспівмірності заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу на виконання вимог ч. 6 ст. 126 ГПК України. На думку відповідача, помилковим є врахування апеляційним судом при визначенні розміру витрат на правничу допомогу рішення розширеного засідання Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018, яким встановлюються мінімальні розміри ставок гонорару адвоката. Посилається на неврахування апеляційним судом висновків викладених у додатковій постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 04.09.2019 у справі № 922/3657/18, від 24.12.2019 у справі № 910/18954/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
У відзиві на касаційну скаргу Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі тов просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції від 18.06.2020 в частині стягнення з позивача 50 000, 00 грн витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у судах першої і апеляційної інстанції - без змін з наведених у відзиві підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі № 922/3422/18 було закрито постановою суду апеляційної інстанції від 19.06.2019, яка залишена без змін у цій частині постановою Верховного Суду від 21.01.2020. При цьому в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу справа була направлена до суду апеляційної інстанції на новий розгляд з метою встановлення чи було відповідачем доведено необґрунтованість дій позивача при звернені з позовом, що є підставою для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі згідно з ч. 5 ст. 130 ГПК України та чи було судом враховано при розподілі таких витрат вимоги ч. 5 ст. 126 ГПК України.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Частиною 5 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Аналіз статтей 129 -130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у справі № 922/3422/18 просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 100 000,00 грн та під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 200 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції відповідач надав: договір № 9/А від 20.12.2018 про надання правничої допомоги, укладений між Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі тов (клієнт) та адвокатом Орловим О.О. (адвокат), додаток № 1 до договору № 9/А від 20.12.2018 (а.с. 215-217, т. 1), акт виконаних робіт від 02.04.2019 до договору № 9/А від 20.12.2018 на загальну суму послуг 100 000,00 грн (останнім підтверджується надання адвокатом такої правничої допомоги клієнту - вивчення документів стосовно предмета спору, складення та подання заяв від 03.01.2019 про залишення позову без розгляду, від 03.01.2019 про закриття провадження у справі, від 03.01.2019, поданої в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, від 17.01.2019 про залишення позову без розгляду, від 17.01.2019 про ознайомлення з матеріалами справи, складання та подання трьох клопотань від 17.01.2019, відзиву на позовну заяву у справі № 922/3422/18, пояснень від 28.02.2019, додаткових пояснень до клопотання про закриття провадження у справі від 04.03.2019; здійснення представництва інтересів клієнта у судових засіданнях Господарського суду Харківської області 17.01.2019, 28.02.2019, 04.03.2019, 29.03.2019, 01.04.2019 (а.с 81-82, т. 3), акт виконаних робіт від 19.06.2019 до договору № 9/А від 20.12.2018 на загальну суму послуг 200 000,00 грн, яким підтверджується надання таких послуг клієнту - здійснення пошуку, систематизації та аналіз судової практики для обґрунтування правової позиції при складанні апеляційної скарги, формування правової позиції для представництва інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції у справі № 922/3422/18, складення та подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 у справі №922/3422/18, відзиву від 24.05.2019 на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Женева», заяви від 11.06.2019, поданої в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, клопотання від 12.06.2019; здійснення представництва інтересів клієнта у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 12.06.2019 у справі № 922/3422/18 (а.с. 123, т. 3), копії видаткових касових ордерів № 104 від 28.05.2019, № 113 від 29.05.2019, № 118 від 30.05.2019, № 119 від 31.05.2019, № 12 від 15.01.2019, № 13 від 16.01.2019 про оплату Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі тов послуг адвоката на суму 100 000,00 грн та на суму 200 000,00 грн за договором № 9/А від 20.12.2018 (а.с. 103-106, т. 3; а.с. 218-219, т. 1).
Позивач заявив клопотання про зміну судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме про зменшення їх до 10 000,00 грн за надання правничої допомоги адвоката під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції до 10 000,00 грн. В клопотанні від 04.05.2020 позивач посилався на неспівмірність заявлених відповідачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та вказав, що відповідачем не зазначено тривалість витраченого часу та вартості кожного виду робіт (послуг (а.с. 168-172, т. 4).
Дослідивши подані відповідачем докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши обсяг наданих адвокатом послуг Азово-Чорноморській інвестиційній компанії у формі тов, складність справи, заперечення позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу, а також те, що позовна вимога ТОВ «Фінансова компанія «Женева» була спрямована на встановлення судом речового права (права кредитора, іпотекодержателя), за відсутності факту його порушення відповідачем, здійснивши власний перерахунок таких витрат, суд апеляційної інстанції, виходячи з критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, на що вказав Європейський суд з прав людини, дійшов правомірного висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 29 000,00 грн та витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 21 000,00 грн, а всього 50 000,00 грн.
Отже, судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 316 ГПК України було виконано вказівки Верховного Суду, що містяться у постанові від 21.01.2020.
Щодо доводів касаційної скарги позивача про те, що за наявності нескасованого додаткового судового рішення від 16.04.2019 у справі № 922/3422/18, суд апеляційної інстанції не мав права вирішувати питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, то вони були предметом розгляду апеляційного суду, який зазначив, що оскільки рішення суду першої інстанції, на підставі якого прийнято додаткове рішення, скасовано постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019, то додаткове рішення не підлягає виконанню, а зазначена сума витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн - стягненню.
Як підставу касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, ТОВ «Фінансова компанія «Женева» зазначає неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 619/1146/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 820/4347/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 2040/5734/18, а Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі тов - у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 09.04.2019 у справі №826/2689/15, від 04.09.2019 у справі №922/3657/18, від 24.12.2019 у справі №910/18954/17.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За положеннями цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржників, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
У постанові від 28.01.2019 у справі № 619/1146/17-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи без змін постанову Апеляційного суду Харківської області від 07.08.2018, зазначив, що апеляційний суд, встановивши, що позивач у судові засідання, призначені на 24 травня і 18 червня 2018 року, не з`явився з поважних причин, оскільки у цей час знаходився на лікуванні в обласному центрі онкології, де був прооперований, що підтверджено належними доказами (а. с. 246 -248, т. 1), хоча це не було згідно з нормами ЦПК України перешкодою для залишення позову без розгляду, дійшов правильного висновку, що не були встановлені обставини, які свідчать про необґрунтованість дій позивача чи зловживання ним процесуальними правами.
У справі № 820/4347/17 за позовом Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів, суд касаційної інстанції зазначив, що саме по собі пред`явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням щодо необґрунтованості дій позивача. На думку суду касаційної інстанції у справі № 820/4347/17 відповідач не довів, а суди не встановили факту вчинення з боку позивача дій, які можна визнати необґрунтованими в розумінні ч. 3 ст. 89 ЦПК України. Суду встановив відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про стягнення з позивача судових витрат як у порядку КАС України, так і крізь призму ч. 3 ст. 89 ЦПК України шляхом застосування аналогії закону.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 2040/5734/18 дійшла висновку, що з огляду на суб`єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов`язані з виконанням умов договору на кредитну лінію від 21.01.2008 № 02-25К-02, договору іпотеки від 21.01.2008 № 16-13-09, а також договорів від 07.02.2014 про відступлення прав вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію та відступлення прав вимоги за іпотечним договором № 16-03-09, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.
У додатковій постанові від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18 Верховний Суд задовольнив частково заяву Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про відшкодування витрат на правничу допомогу та з огляду на клопотання позивача, за встановлених обставин, зменшив таке відшкодування до 30 000,00 грн.
У справі № 826/2689/15 за позовом Дочірнього підприємства «Таркетт УА» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено. На думку суду касаційної інстанції, правомірним є висновок суду попередньої інстанції про часткове задоволення клопотання підприємства про відшкодування судових витрат та стягнення їх у сумі 39 254,00 грн.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення Господарського суду Харківської області від 16.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 922/3657/18, якими було відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Перший трубний завод» у задоволенні позову, не вирішував питання розподілу адвокатських витрат, а перевіряв чи були судові рішення прийняті, за наслідками розгляду спору по суті, відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
У постанові від 24.12.2019 у справі № 910/18954/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що апеляційний суд, надавши оцінку поданим позивачем доказам понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов правомірного висновку про те, що позивач згідно з положеннями ст. 74 ГПК України довів надання йому адвокатом Белокриницьким А.О. зазначених послуг у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції у відповідних сумах. Разом з тим, встановивши, що відповідачем окрім, усних заперечень у судовому засіданні не було надано доказів неспівмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу або завищення їх розміру, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019, якою було стягнуто з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ВКФ «Надежда» 90 000,00 грн судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги адвокатом.
Отже, правовідносини у справах, на які посилаються скаржники, не є подібними з правовідносинами у справі № 922/3422/18, оскільки розподіл витрат на правничу допомогу у цих справа було здійснено за встановлення судами інших фактичних обставин справи, які не є подібними з встановленими обставинами у цій справі.
Постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-2981цс15, на яку посилалося ТОВ «Фінансова компанія «Женева» у касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
З урахуванням вказаного, відсутні підстави для задоволення касаційних скарг і скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» та Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 червня 2020 року у справі за № 922/3422/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Н. Губенко
О. Кролевець
