ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/3422/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - Орлова О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева"
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Россолов В.В., Склярук О.І., Хачатрян В.С.
від 19.06.2019
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія"
про визнання права кредитора та іпотекодержателя,
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.01.2020 № 29.3-02/100 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/3422/18 у зв`язку із відпусткою судді Мамалуя О.О.
Згідно із витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.01.2020 для розгляду справи № 922/3422/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Студенець В.І.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" про:
- визнання права кредитора за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, укладеним між Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій", що набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" за договором № 173 від 05.01.2018 про відступлення права вимоги, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота";
- визнання права іпотекодержателя на належні Азово - Чорноморській інвестиційній компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-6, 8-20, літ. А-3, загальною площею 357,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 96, в тому числі, але не виключно: право на державну реєстрацію речового права іпотеки та змін до нього, що виникли на підставі іпотечного договору № 16-03-09 від 21.01.2008, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю. за реєстровим номером 369 та набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" за договором, посвідченим 05.01.2018 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.Г. за реєстровим номером 1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота".
Позов мотивовано тим, відповідач не визнає позивача кредитором за кредитним та іпотечним договорами, оскільки державна реєстрація змін у речовому праві іпотеки оспорюється відповідачем в порядку адміністративного судочинства на тій підставі, що у позивача відсутній оригінал кредитного договору, та останній не вправі здійснювати і права іпотекодержателя.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
05.10.2018 Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота" відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" свої права вимоги до відповідача за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, та укладеним в його забезпечення іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008.
Предметом іпотеки за іпотечним договором є належні відповідачу на праві власності нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-6, 8-20, літ. А-3, загальною площею 357,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 96, згідно із записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 1384825 від 21.01.2008.
На підставі договору від 05.01.2018 про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09, посвідченим 21.01.2008, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.Г., відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку", статтей 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", проведено державну реєстрацію змін у речовому праві іпотеки, та в записі про іпотеку № 1384825 від 21.01.2008 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, замінено іпотекодержателя Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева".
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявність порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позивача в порядку статті 4 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 у справі № 922/3422/18 скасовано. Провадження у справі № 922/3422/18 закрито. Стягнуто з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5286,00 грн, витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 50000,00 грн, витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 50000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" спрямовані на встановлення судом речового права (права кредитора, права іпотекодержателя), за відсутності факту його порушення відповідачем, даний спір не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді;
- витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій підлягають відшкодуванню позивачем на підставі статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у даній справі, та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у доступі до правосуддя;
- апеляційний господарський суд безпідставно послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17;
- суд апеляційної інстанції не дослідив всіх обставин справи в їх сукупності;
- апеляційний господарський суд поклав на позивача витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій без належного обґрунтування.
Крім того, скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 14.11.2018 у справі № 826/1656/18, від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15, від 22.08.2018 у справі № 14-275цс18, від 07.11.2018 у справі № 11-961апп18, від 12.12.2018 у справі № 640/17552/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 та від 26.03.2019 у справі № 922/980/18.
6. Доводи інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" подало відзиви на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева", в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Крім того, у відзивах відповідач просив усі судові витрати покласти на позивача.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Предметом розгляду у цій справі є заявлені вимоги про визнання права кредитора за кредитним та іпотечним договорами на підставі договорів про відступлення права вимоги, укладених між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Підстави заміни кредитора в зобов`язанні визначені статтею 512 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 частини 1 якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 513, стаття 514 Цивільного кодексу України).
Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.
Заявлені позивачем у цій справі вимоги не приводять до поновлення порушеного права позивача та, у разі їх задоволення, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій, беручи до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17, дійшов правомірного висновку про те, що вимоги про визнання права кредитора за кредитним та іпотечним договорами на підставі договорів про відступлення права вимоги, не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за такими договорами. Відтак, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для закриття провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.
Посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 14.11.2018 у справі № 826/1656/18, від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15, від 22.08.2018 у справі № 14-275цс18, від 07.11.2018 у справі № 11-961апп18, від 12.12.2018 у справі № 640/17552/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 та від 26.03.2019 у справі № 922/980/18 є безпідставним, оскільки конкретні обставини зазначених справ відрізняються від обставин цієї справи, та прийняття рішень у вказаних справах пов`язані з різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду справ.
Разом з тим, за загальним правилом відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо.
Аналіз статей 129 -130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18.
Водночас, суд апеляційної інстанції покладаючи на позивача витрати відповідача на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не врахував приписи частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, та не надав жодної оцінки тому чи доведено відповідачем необґрунтованість дій позивача, а тому дійшов передчасного висновку про стягнення з позивача витрат відповідача на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, судом апеляційної інстанції також не було враховано положення частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, які виключають можливість суду самостійно (без клопотання іншої сторони) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із частин 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
За наведених обставин, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції про покладення на позивача витрат відповідача на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій передчасним, та таким, що зроблений без дотримання положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а тому постанова суду апеляційної інстанції у даній справі підлягає скасуванню в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
10. Судові витрати
З огляду на висновок Верховний Суд про те, що суд апеляційної інстанції правомірно закрив провадження у справі, судові витрати понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанцій, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева".
Товариством з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" подано заяву про те, що докази понесених судових витрат будуть подані, відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, протягом п`яти днів після ухвалення постанови Верховним Судом (т. 3 а. с. 247 -249). Відтак, розподіл судових витрат при прийнятті постанови Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у справі № 922/3422/18 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, та в цій частині передати справу на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
3. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у справі № 922/3422/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.А. Кролевець
В.І. Студенець
