Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 серпня 2020 року
у справі № 922/3422/18
Господарська юрисдикція
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах
від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17
від 09.07.2019 у справі № 922/592/17
Фабула справи: ТОВ «Фінансова компанія «Женева» звернулось з позовом до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ (далі - Компанія) про визнання права кредитора за договором на кредитну лінію, укладеним між Компанією та ПАТ «Меркурій», що набуті ТОВ «Фінансова компанія «Женева» за договором про відступлення права вимоги, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Женева» та ПАТ «Банк Золоті Ворота». Просило визнати за ТОВ «Фінансова компанія «Женева» права іпотекодержателя на належні Компанії нежитлові приміщення.
Рішенням господарського суду в задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано. Провадження у справі закрито. Стягнуто з позивача на користь відповідача 5 286,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 50 000,00 грн, витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 50 000,00 грн.
Постановою Верховного Суду скасовано постанову апеляційного господарського суду 8 в частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Постановою апеляційного господарського суду заяву Компанії про відшкодування витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката при розгляді справи задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на користь Компанії витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 29 000,00 грн та витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 21 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Фінансова компанія «Женева» зазначає, що подання ТОВ «Фінансова компанія «Женева» позову до суду для вирішення спору про право не є необґрунтованими діями позивача. Навпаки, позивач скористався своїми законним, гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для вирішення спору про право (зокрема, чи є позивач кредитором та іпотекодержателем щодо відповідача та його майна, якщо у нього відсутній оригінал кредитного договору, однак є інші докази щодо таких прав).
Правова позиція Верховного Суду: загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Ч. 5 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Висновки: стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Аналіз ст.ст. 129-130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Ключові слова: наслідки закриття судового провадження, обрахування розміру судових витрат, зловживання правом на звернення до суду, відсутність підстав для судового захисту