У х в а л а
І м е н е м У к р а ї н и
06 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 757/47946/19-ц
провадження № 61-11010 ск 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та скасування реєстраційного запису реєстратора,
В с т а н о в и в:
У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н. М., про визнання недійсним укладений між відповідачами договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та скасування реєстраційного запису.
У вересні 2019 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_1 спірне нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , а також заборонити вчинення будь-яких дій щодо державної реєстрації права власності на дане майно.
Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2019 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково: накладено арешт на належне на праві власності ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ; в задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2019 року залишено без змін.
24 липня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційні скарги на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року.
У касаційній скарзі заявники просить суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційні скарги мотивовані тим, зокрема, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки, позивачем не доведено жодними доказами необхідність забезпечення позову у зв`язку із існуванням реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду в справі, а також вчинення власником спірної квартири дій щодо її умисного відчужень. Разом із цим, наявність арешту на відповідне майно порушує права власника даного майна. Крім цього, заявники також зазначають, що забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки позивач не оспорює право власності відповідача ОСОБА_1 щодо даної квартири.
Вивчивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої та другої статті 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Згідно зі статтею 151 ЦПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, Печерський районний суд м. Києва в ухвалі від 01 листопада 2019 року, з висновками якого погодився і Київський апеляційний суд у постанові від 09 липня 2020 року, виходив із того, що предметом спірного договору купівлі-продажу від 28 березня 2017 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є нерухоме майно, стосовно якого і просив заявник вжити відповідні заходи забезпечення позову, а саме: квартири АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_1 , а тому була наявна необхідність здійснення забезпечення позову, шляхом накладення арешту на дане спірне майно, до часу встановлення законності відповідного договору, з метою збереження спірного майна у нинішнього власника, оскільки відчуження спірного майна (квартири) іншим особам матиме наслідком утруднення виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.
Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідні заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, зважаючи на предмет спору та позовні вимоги в даній справі, і такі заходи забезпечення позову у даному випадку не порушують право власності ОСОБА_1 , оскільки жодним чином не обмежують реалізацію власником права власності в частині володіння та користування її майном.
На думку колегії суддів, зважаючи на предмет та підстави позову, а також враховуючи мотиви подання позивачем відповідної заяви, судами першої та апеляційної інстанцій відповідні заходи забезпечення позову у даній справі застосовані правомірно, обґрунтовано та з метою забезпечення виконання рішення суду, якщо таке буде винесене на користь позивача, оскільки невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до відчуження відповідачем ОСОБА_1 відповідного майна, що в свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в даній справі у випадку задоволення позову.
Верховний Суд не приймає до уваги доводи касаційних скарг, що відповідні заходи забезпечення позову застосовані необґрунтовано, оскільки позивачем не доведено існування реальних ризиків утруднення або неможливості виконання ухваленого на її користь рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, та позивачем не підтверджено належними доказами вчинення відповідачем дій щодо відчуження відповідного майна з метою ухилення від виконання рішення суду (у разі задоволення позову), оскільки заходи забезпечення позову є превентивними по своїй правовій природі та спрямовані, зокрема, на убезпечення позивача від додаткових негативних наслідків, пов`язаних із відчуженням відповідного майна нинішнім власником (відповідачем), до часу розгляду справи в суді та встановлення істини у справі.
Не заслуговують на увагу аргументи касаційних скарг щодо того, що позивач не оспорює право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, оскільки зважаючи на предмет спору та заявлені позовні вимоги, між сторонами існує спір, об`єктом якого є відповідне нерухоме майно (квартира АДРЕСА_1 ), а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність тимчасового обмеження реалізації власником права власності на спірне майно, шляхом накладення заборони на відчуження відповідного майна до часу встановлення законності чи незаконності отримання у власність відповідного майна нинішнім власником, з метою забезпечення виконання ймовірного судового рішення та збереження спірного майна у нинішнього власника.
Зазначені заявниками у касаційних скаргах інші аргументи колегія суддів також вважає необґрунтованими та виключно їх суб`єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що вона подана на ухвалу суду першої інстанції після її апеляційного перегляду, якою вирішено лише процесуальне питання, та є необґрунтованою.
Правильне застосовування норм статей 149-150 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
У відповідності до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У х в а л и в:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та скасування реєстраційного запису реєстратора.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
В. С. Жданова
В. О. Кузнєцов
