У Х В А Л А
21 червня 2023 року
м. Київ
Справа № 757/47946/19-ц
Провадження № 14-37цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І.,Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - приватного нотаріусаої Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та скасування реєстраційного запису реєстратором
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
УСТАНОВИЛА:
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасувати рішення приватного нотаріуса Козаєвої Н. М. про реєстрацію права власності, вилучити рішення з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
2. У судовому засіданні в суді першої інстанції 20 вересня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування.
3. Протокольною ухвалою Печерський районний суд м. Києва від 20 вересня 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення доказів залишив без розгляду, оскільки заявник не надав підтвердження направлення поданої заяви іншим учасникам справи.
4. Ухвалою від 24 грудня 2021 року Київський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на протокольну ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України.
Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ухвалами, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, є ухвали про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
Ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду в указаний перелік не включена.
Апеляційний суд виходив з того, що залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду.
5. 21 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_4 , у якій він просив ухвалу Київського апеляційного суду скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду на стадію відкриття апеляційного провадження.
6. Касаційну скаргу мотивував тим, що постанова Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 756/12128/15-ц (провадження № 61-4486св19) містить правовий висновок про те, що протокольна форма ухвали не впливає на можливість її оскарження в апеляційному порядку, якщо вона входить до переліку, передбаченого статтею 353 ЦПК України.
На думку заявника, протокольна ухвала місцевого суду може бути оскаржена до апеляційного суду, проте в оскарженій ухвалі апеляційного суду доводи позивача не розглянуті, висновки суду не відповідають матеріалам справи.
7. Зазначив, що оскарженою протокольною ухвалою від 20 вересня 2021 року суд першої інстанції заяву про забезпечення доказів залишив без розгляду.
Послався на те, що одночасно іншою ухвалою від 20 вересня 2021 року місцевий суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті, при цьому зазначив, що під час проведення підготовчого судового засідання суд з`ясував всі питання, передбачені частиною другою статті 197 ЦПК України.
Вважає, що такі дії суду фактично є відмовою у правосудді та обмежують право позивача на справедливий суд.
8. Виходив з того, що до апеляційного суду він оскаржив ухвалу про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду, а по суті - відмову в задоволенні заяви про забезпечення доказів, отже суд помилково застосував пункт 1 частини першої статті 358 ЦПК України.
9. Ухвалою від 09 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі з підстав, визначених абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.
10. Ухвалою від 21 березня 2023 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду.
11. 26 квітня 2023 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини третю, п`яту статті 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити (шляхом конкретизації) від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
12. Обґрунтовуючи підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася такими міркуваннями.
13. За пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
14. Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
15. Вважає, що частина перша статті 353 ЦПК України визначає вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.
16. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
17. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
18. Послалася на те, що у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за пунктом «d» статті 5 Рекомендації R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і господарських справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.
Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені в пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.
19. Питання про те, які ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку без рішення суду, неодноразово вирішувалися Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зокрема:
1) у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін.
У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про неможливість оскарження такої ухвали суду не може бути в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і зазначеним вище Рішенням Конституційного Суду України;
2) у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) міститься висновок, про те, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з апеляційною скаргою) свідчить, що законодавець передбачив право оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду.
Тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали місцевого суду окремо від рішення суду.
Ухвала про відмову в залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), отже особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову в залишенні заяви без розгляду разом з рішенням суду першої інстанції;
3) у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 1909/3089/2012 (провадження № 61-11723сво20) міститься висновок про те , що аналіз правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у рішеннях від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року) суд враховував такі обставини: а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується; б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.
Стаття 353 ЦПК України не містить прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали місцевого суду щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
За частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.
Проте, особливість ухвали про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо;
4) у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21) міститься висновок про те, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати / зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Зокрема будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Законодавець розмежовує ухвали місцевого суду про витребування доказів та про забезпечення доказів.
Якщо подається клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування, тобто за наявності підстав для забезпечення доказів та сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, то ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого клопотання може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів у переліку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України, відсутня.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки з урахуванням стадії розгляду справи особа, яка подає апеляційну скаргу, не позбавлена можливості поновити свої права в інший спосіб - шляхом оскарження в апеляційному порядку такої ухвали разом із рішенням суду першої інстанції;
5) у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зазначено, що апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.
Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду;
6) у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 333/6667/20 (провадження № 61-10400сво21) зазначено, що суд першої інстанції вирішив питання про повернення заявнику зустрічної позовної заяви на підставі частини третьої статті 194 ЦПК України.
Така ухвала суду охоплюється поняттям «заява позивача (заявника)», яке міститься у пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України, тому ця ухвала підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
20. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що відповідно до частин першої - третьої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
21. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
22. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).
23. Частина четверта статті 183ЦПК України передбачає, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
24. За наслідками розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви (частина п`ята статті 118 ЦПК України).
25. Вимоги до змісту заяви про забезпечення доказівнаведені у статті 117ЦПК України, частина четверта якої визначає що суд, установивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
26. За пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України ухвалами, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду - є ухвали про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
27. Пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України до переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, включає ухвали місцевого суду щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
28. Аналогічне положення міститься і в пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
29. У постанові від 16 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/19588/18 (провадження № 61-14236св19) дійшов висновку, що тлумачення пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України свідчить, що законодавець передбачив право оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду, а не будь-якої іншої заяви (клопотання). Під вжитим у цій нормі права поняттям «заява» необхідно розуміти таку заяву (вид звернення до суду), яка за своїм змістом тотожна поняттю «позов». Такими заявами в цивільному процесуальному законодавстві є заяви в наказному провадженні (розділ ІІ ЦПК України), заяви у справах окремого провадження (розділ ІV ЦПК України).
30. Ця правова позиція також міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року у справі № 705/2771/17 (провадження № 61-48130св18), від 09 листопада 2022 року у справі № 542/1648/20 (провадження № 61-3633св22).
31. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду послалася на те, що аналогічний підхід застосовує Касаційний цивільний суд при тлумаченні поняття «заява» у пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України, зокрема у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2-5151/09 (провадження №61-23268св19) зазначено, що системний аналіз цієї процесуальної норми дозволяє дійти висновку, що на її підставі в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові) виключно за умови, якщо така ухвала має «завершальне» значення щодо можливості судового розгляду та перешкоджає провадженню у справі.
32. Зазначила, що таким чином, Касаційний цивільний суд сформулював критерії того, які саме ухвали місцевого суду про залишення заяви без розгляду (повернення заяви) підлягають оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
До таких віднесено й ухвали про залишення без розгляду (повернення) заяв (вид звернення до суду), які за своїм змістом тотожні поняттю «позов», зокрема заяв, які подаються у спеціальних видах проваджень (наказному, окремому), а відповідна ухвала є остаточним судовим рішенням, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
33. Між тим, Касаційний господарський суд тотожні положення статті 255 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) тлумачить інакше.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 березня 2019 року у справі № 918/361/18 зазначено, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.
Колегія суддів вважала, що у пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України йдеться про залишення без розгляду заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено у частині другій статті 161 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 916/1461/16.
34. Схожий за змістом висновок навів у постанові від 08 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/1846/21, в якій зазначив, що відповідно до практики Верховного Суду (постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 910/12099/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 905/639/19) у пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України йдеться про залишення без розгляду заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено у частині другій статті 161 ГПК України, що закріплена у § 1 «Заяви по суті справи» глави 1 розділу II, згідно з якою заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
35. Аналогічний підхід застосовує Касаційний господарський суд при тлумаченні поняття «заява» у пункті 6 частини першої статті 255 ГПК України (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2019 року у справі № 910/1979/19 від 10 листопада 2021 року у справі № 922/1543/19).
36. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що наведене «звужувальне» тлумачення положень статті 255 ГПК України, яке застосовує Касаційний господарський суд, є помилковим, оскільки згідно із частиною другою статті 161 ГПК України (як і частиною другою статті 174 ЦПК України) заявою по суті справи, зокрема, є позовна заява, оскарження ухвали про залишення без розгляду (повернення) якої окремо передбачено у пунктах 6, 14 частини першої статті 255 ГПК України (як і в пунктах 6, 16 частини першої статті 353 ЦПК України).
На думку колегії суддів, ухвали про залишення без розгляду (повернення) відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення та пояснення третьої особи щодо позову або відзиву не є остаточним судовим рішенням, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Зазначила, що залишення таких заяви без розгляду (їх повернення) не позбавляє заявника права на повторне звернення, такі ухвали можна оскаржити в апеляційному порядку разом із рішенням суду.
37. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, що міститься у наведених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2018 року у справі № 916/1461/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/12099/17, від 12 березня 2019 року у справі № 918/361/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/1979/19, від 24 лютого 2020 року у справі № 905/639/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 910/1846/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 922/1543/19, про те, що в апеляційному порядку окремо від рішення суду підлягають оскарженню ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду (повернення) заяв, поданих по суті справи.
38. Також зауважує, що ця неузгодженість у судовій практиці, насамперед, зумовлена відсутністю у процесуальному законодавстві чітких критеріїв для обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору зазначених ухвал суду першої інстанції.
39. Додатково колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду послалася на те, що справа містить виключну правову проблему та зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду для вирішення питань щодо обґрунтованості обмеження права на оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції про залишення без розгляду (повернення) заяв, про які йдеться у пунктах 6, 16 частини першої статті 353 ЦПК України (пунктах 6, 14 частини першої статті 255 ГПК України), за можливості якого - визначення чітких критеріїв такого обмеження.
Щодо виключної правової проблеми
40. У справі, що переглядається, скаржник обґрунтовує необхідність перегляду оскарженої ухвали суду про залишення без розгляду заяви про забезпечення доказів, звертаючи увагу на: особливий характер питання про забезпечення доказів, яке є не тільки способом здобути докази, але насамперед способом одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому, відтермінування вирішення якого на невизначений час (до оскарження рішення по суті справи) фактично є відмовою у такому забезпеченні; обмеження права на доступ до правосуддя та на справедливий суд, оскільки відповідні докази стосуються предмета доказування і мають значення / потрібні для вирішення справи, а залишення без розгляду (відмова) судом оскарженою ухвалою наведеної заяви з формальних підстав, законність яких заявник оскаржує, з одночасним закриттям підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті істотно обмежує право заявника подати таку заяву повторно з огляду на встановлені законом строки, а також особливості меж розгляду справи судом апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України).
41. Посилаючись на виняткове значення порушеної проблематики, оскільки право на апеляційне оскарження є складовою конституційної гарантії права доступу до суду, необхідність забезпечення формування єдиної правозастосовчої практики у розумінні та застосуванні відповідних приписів статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) та на те, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які також можуть виникати з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа містить виключну правову проблему.
42. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
43. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
44. Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
45. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
46. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
47. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвраховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджений і, якщо так, то чи були вони ефективні.
48. Разом з тим в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року відсутні посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
49. Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми з спірного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.
50. Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстав для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України немає.
Стосовно відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду
51. Частина третя статті 403 ЦПК України визначає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
52. За частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений і в частині першій статті 10 ЦПК України.
53. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
54. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
55. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
56. Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною четвертою статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, висловлені у постановах Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і в судів немає права не застосовувати такі висновки.
57. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «С. Дж. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
58. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
59. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, про те, що в апеляційному порядку окремо від рішення суду підлягають оскарженню ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду (повернення) заяв, поданих по суті справи, та з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
60. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
61. За частиною першою статті 402 ЦПК України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
62. Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
63. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
64. Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та скасування реєстраційного запису реєстратором за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 26 липня 2023 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв
Судді Ю. Л. Власов К. М. Пільков
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
С. І. Кравченко Є. А. Усенко
Л. М. Лобойко
