Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15268/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Шурка О.І.,
При секретарі: Пономаренко О.В.,
За участю представника відповідача: Дзюбенко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення коштів,-
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2017 року Державна авіаційна служба України звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України», в якому просила суд стягнути з відповідача на користь Державіаслужби заборгованість у розмірі 15 293 829,55 грн до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач, відповідно до статті 12 Повітряного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», на підставі звітів щодо діяльності ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів повітряним транспортом, виставив відповідачу для сплати рахунки-фактури за перевезення пасажирів та багажу за період січень-травень 2014 року.
Однак, відповідач, надавши у січні-травні 2014 року послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши від пасажирів і відправників вантажу державний збір (закладений у загальну вартість послуг), в порушення зазначених вище законодавчих норм, не перерахував відповідних зборів позивачу, у зв`язку із чим виникла заборгованість, про стягнення якої подано цей позов.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 18.03.2020 касаційну скаргу Державної авіаційної служби України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року в цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Направляючи на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій вирішували цей спір лише через призму правового регулювання відносин щодо фінансування витрат на авіаційну діяльність в аспекті правової природи державного збору за перевезення пасажирів та багажу, відтак законність його сплати/стягнення як такого.
Проте, в контексті цієї справи важливе значення для її правильного вирішення має також господарська діяльність відповідача у сфері надання послуг з авіаперевезення, зокрема його участь як суб`єкта авіаційної діяльності у механізмі акумулювання і сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду. У цьому зв`язку поза увагою суди попередніх інстанцій залишили істотні для цієї справи питання, зокрема не з`ясували, хто є платником цього збору, за які послуги, який механізм формування державного збору і його співвідношення з комерційним господарюванням авіаперевізника.
Відтак, судам також потрібно з`ясувати чи закладав відповідач у загальну вартість наданих послуг з авіаперевезень (протягом спірного періоду) збір за перевезення пасажирів та вантажу; якщо так, то чим керувався, коли визначав його ставку, відтак чи отримав (фактично) ці кошти і на яку суму.
Після того, як будуть з`ясовані всі ці обставини можна вирішувати по суті вимоги ДАС про стягнення до Державного бюджету України державного збору за перевезення кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, за період січень-травень 2014 року.
Під час нового розгляду справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року клопотання представника Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про закриття провадження у справі задоволено, закрито провадження у адміністративній справі №826/15268/17 за позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення заборгованості.
В апеляційній скарзі Державна авіаційна служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що платежі, що підлягають сплаті до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, є обов`язковими для всіх суб`єктів авіаційної діяльності.
У даному випадку, несплата відповідачем спірних рахунків-фактури породжує публічно-правовий спір з огляду на рішення Верховного Суду у справі №9901/21/17 від 12.04.2018 та постанова Верховного Суду України у справі №3-411гс16 від 18.05.2016.
Так, на думку апелянта, Державна авіаційна служба України є суб`єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції в межах наданих повноважень та призводить до виникнення правовідносин, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач діяв в інтересах держави, реалізуючи владно-управлінські функції, тому підстав вважати даний спір таким, що підсудний господарській юрисдикції немає.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що Державіаслужба має право на звернення до суду лише у випадку наявності закону, яким такому суб`єкту владних повноважень надано право на звернення до суду для здійснення закріплених за таким суб`єктом повноважень.
Звертає увагу на неможливість врахування позиції Верховного Суду України у справі №3-411гс16, з огляду на прийняття даного рішення у порядку господарського судочинства.
Крім того, відповідачем подано клопотання, в якому останній просить закрити провадження у справі, оскільки апеляційна скарга підписана не уповноваженою особою Державіаслужби.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» є суб`єктом господарювання, що здійснює діяльність в сфері авіації, зокрема, і щодо забезпечення повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу та пошти.
У той же час, Державна авіаційна служба України є уповноваженим органом з питань цивільної авіації та діє відповідно до Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 520.
Державна авіаційна служба України надіслала ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» рахунки-фактури за січень 2014 року від 14 квітня 2014 року № 32 на суму 3259816,07 грн; за січень 2014 року від 14 квітня 2014 року № 66к на суму 549424,04 грн; за лютий 2014 року від 14 квітня 2014 року № 33 на суму 2658046,90 грн; за лютий 2014 року від 14 квітня 2014 року № 67к на суму 381941,71 грн; за березень 2014 року від 22 квітня 2014 року № 35 на суму 2082331,00 грн; за березень 2014 року від 29 квітня 2014 року № 72к на суму 292789,80 грн; за квітень 2014 року від 26 травня 2014 року № 43 на суму 2477565,05 грн; за квітень 2014 року від 03 червня 2014 року № 89к на суму 340846,57 грн; за травень 2014 року від 26 червня 2014 року № 51 на суму 2702837,31 грн та за травень 2014 року від 26 червня 2014 року № 107к на суму 548239,50 грн.
У згаданих рахунках-фактурах позивач застосував ставки збору, що містяться в Додатку до Положення № 819 в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній», яким встановлено такі розміри державного збору за державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:
у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;
міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.
В цьому пункті в останній колонці під назвою «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:
у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;
міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.
Разом з тим, у зв`язку з несплатою зазначених сум за перевезення пасажирів та багажу, Державіаслужба звернулась із адміністративним позовом до суду.
Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ні Повітряний кодекс України та інші Закони у сфері авіації та використання повітряного простору не наділяють Державну авіаційну службу України правом звернення до суду щодо стягнення заборгованості зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, тому Державна авіаційна служба України звернулась до суду без передбачених законом підстав, відтак даний спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а провадження у справі належить закрити та задовольнити відповідне клопотання представника відповідача.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У свою чергу, згідно пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
При цьому, пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Отже, до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку, коли право звернення до суду суб`єкту владних повноважень з позовом надано такому суб`єкту законом.
У той же час, при віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
При цьому, норми КАС України регламентують порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Слід зазначити, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень.
Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах.
Відтак, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 818/11149/17.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з наявністю заборгованості у Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» у розмірі 15 293 829,55 грн до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, з огляду на норми Повітряного кодексу України, Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №520 та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях».
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №520, Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації.
Підпункт 19 пункту 4 вказаного Положення визначає, що Державіаслужба відповідно до покладених на неї завдань забезпечує надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Наведене свідчить, що Державна авіаційна служба України здійснює забезпечення надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Відповідно до частин першої - третьої статті 12 Повітряного кодексу загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях здійснюються відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність - це витрати, пов`язані із забезпеченням виконання основних завдань внутрішньої та зовнішньої державної політики в галузі цивільної авіації, у тому числі державного регулювання науково-технічної, економічної, фінансової, кадрової та соціальної політики щодо використання повітряного простору України, нормативно-правового забезпечення авіаційної діяльності, забезпечення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації. Порядок використання коштів на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях визначається Кабінетом Міністрів України.
У силу вимог частини четвертої статті 12 Повітряного кодексу для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
За частиною шостою статті 12 Повітряного кодексу кошти Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях в обсязі, затвердженому законом про Державний бюджет України на відповідний рік, використовуються на утримання штату працівників та інші витрати уповноваженого органу з питань цивільної авіації, пов`язані із забезпеченням виконання його функцій, на фінансування витрат на участь та представництво України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах, визначених законодавством.
Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 12 Повітряного кодексу платежі, що підлягають сплаті до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, є обов`язковими для всіх суб`єктів авіаційної діяльності.
Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року №819 затверджено Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, яке визначає перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, які справляються із суб`єктів авіаційної діяльності, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Відповідно до пункту 8 цього Положення розрахунок державних зборів здійснює Державіаслужба. За результатами розрахунку державних зборів суб`єкту авіаційної діяльності оформляється відповідний рахунок-фактура на сплату державного збору.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що державний збір, який надходить до вказаного Фонду, формує загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність, здійснення яких проводиться відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону про Державний бюджет України, та є обов`язковим для всіх суб`єктів авіаційної діяльності платежем за надання певних видів державних послуг, який перераховується до Державного бюджету України та є його складовою частиною.
При цьому, слід звернути увагу на Закон України від 17 березня 2011 року № 3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VІ), який визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України.
За приписами статті 28 Закону № 3166-VІ міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Таким чином, даний спір має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник з підстав реалізації Державіаслужбою своїх владних повноважень та відповідно до покладених на неї завдань, зокрема щодо забезпечення надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палата Верховного Суду від 01.07.2020 по справі № 826/16739/18.
Отже, висновок суду першої інстанцій про те, що Державіаслужба не наділена правом звернення до суду щодо стягнення заборгованості зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у даному випадку є помилковим.
Клопотання відповідача про закриття провадження з огляду на те, що особа, яка підписала апеляційну скаргу не є адвокатом та не може представляти інтереси Державіаслужби колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою та третьою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.
Приписами Закону №1401, що набрав чинності 30 вересня 2016 року, Конституцію України доповнено статтею 131-2, у якій передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Вказаним Законом розділ XV «Перехідні положення» Конституції України було доповнено пунктом 16-1, у підпункті 11 якого визначено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом №1401, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Із системного аналізу наведених положень чинного законодавства убачається, що представництво органів державної влади і органів місцевого самоврядування під час розгляду адміністративної справи має здійснюватися адвокатом з 01 січня 2020 року в справах, провадження у яких відкрито після 30 вересня 2016 року. Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, то представництво у судах апеляційної інстанції може здійснюватися представниками, які не мають статусу адвоката.
Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» 18 грудня 2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено вичерпний перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)» (частина третя статті 55 КАС України у чинній редакції).
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування) або через представника (частина четверта цієї статті).
Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні, статуті (як установчому документі) чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Поряд з тим, залишаються чинними і такими, що підлягають обов`язковому виконанню, приписи Цивільного кодексу України і Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Згідно з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (доступні за посиланням:/usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), керівником Державної авіаційної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 37536026) вказано Більчука Олександра Васильовича з 4 квітня 2016 року, а підписантом Авдєєва Віктора Сергійовича , який діє виключно в судах України без окремого доручення керівника в т.ч. з правом подання, відмови, зміни, відкликання позову, відкликання, відмови від апеляційних, касаційних скарг, посвідчення копій документів, що підтверджують повноваження.
З огляду на вказане, підстави для закриття провадження згідно норм п. 2 частини першої статті 305 КАС України - відсутні.
За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року - скасувати, а справу №640/15268/17 направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
О.І. Шурко
