ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
30 серпня 2018 року № 826/15268/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом
Державної авіаційної служби України
до
Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України»
про
стягнення коштів,-
В С Т А Н О В И В:
Державна авіаційна служба України (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ: 37536025) (далі - позивач, Державіаслужба) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 4) (далі- відповідач, ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ»), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Державіаслужби заборгованість у розмірі 15 293 829,55 грн. до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що відповідач, надавши у січні - травні 2014 року послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши від пасажирів та відправників вантажу державний збір, в порушення вимог норм Повітряного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» не перерахував відповідно збори до Державного бюджету України.
Представник позивача зазначив, що враховуючи відсутність сплати відповідного збору, позивачем на підставі звітів щодо діяльності ПрАТ «Авіакомпанії «МАУ» згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів повітряних транспортом сформовано та пред'явлено відповідачу рахунки-фактури за січень - травень 2014 року на загальну суму 15293829,55 грн. для сплати державного збору за перевезення пасажирів та вантажів.
В той же час представник позивача вказав, що державні збори сплачуються споживачем та включаються авіакомпанією до собівартості квитка. Кожен суб'єкт авіаційної діяльності, який здійснює перевезення пасажирів та вантажу справляє ряд зборів (аеропортний збір, збір за безпеку, державний збір) що входить до собівартості квитка.
Отже, зважаючи на те, що відповідачем не сплачено збір за перевезення пасажирів та вантажу, представник позивача просив позов задовольнити та стягнути з ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» кошти у розмірі 15293829,55 грн.
Представник відповідача надіслав до суду відзив проти позову, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, наголосивши, що Державіаслужба при нарахуванні спірних Державних зборів керувалась Положенням про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях. В той же час, останній наголосив, що вказане положення не регулює питання щодо стягнення збору із перевезення пасажирів та вантажів.
Представник відповідача також вказав, що станом на день розгляду справи жодним законом не встановлено розміру та порядку сплати цих зборів.
З огляду на викладене представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 01.12.2017 відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до судового розгляду на 06.02.2018.
Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як видно з протоколу судового засідання від 06.02.2018, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування документів та зупинення провадження у справі.
За результатами судового засідання 06.02.2018 на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в письмовому провадженні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2018 заяву Державної авіаційної служби України про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду задоволено. Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено Державній авіаційній службі Україні строк звернення до суду з даним позовом. Разом з тим, вказаною ухвалою також відмовлено представнику ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» у задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2018 відмовлено представнику Державіаслужби у задоволенні клопотанні про об'єднання справ.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» є суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність в сфері авіації, зокрема, і щодо забезпечення повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу та пошти.
В той же час, Державна авіаційна служба України є уповноваженим органом з питань цивільної авіації та діє відповідно до Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 520 (далі - Положення № 520).
Так, Державіаслужбою було сформовано рахунки-фактури щодо сплати ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» державного збору до спеціалізованого фонду, отриманого від перевезення пасажирів та вантажу, а саме: за січень 2014 року від 14.04.2014 № 32 на суму 3259816,07 грн.; за січень 2014 року від 14.04.2014 № 66к на суму 549424,04 грн.; за лютий 2014 року від 14.04.2014 № 33 на суму 2658046,90 грн.; за лютий 2014 року від 14.04.2014 № 67к на суму 381941,71 грн.; за березень 2014 року від 22.04.2014 № 35 на суму 2082331,00 грн.; за березень 2014 року від 29.04.2014 № 72к на суму 292789,80 грн.; за квітень 2014 року від 26.05.2014 № 43 на суму 2477565,05 грн.; за квітень 2014 року від 03.06.2014 № 89к на суму 340846,57 грн.; за травень 2014 року від 26.06.2014 № 51 на суму 2702837,31 грн. та за травень 2014 року від 26.06.2014 № 107к на суму 548239,50 грн.
Разом з тим, у зв'язку з несплатою зазначених сум за перевезення пасажирів та багажу, Державіаслужба звернулась із адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України спрямоване на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах регулюється Повітряним кодексом України (далі - ПК України).
Так, згідно з ч. 4 ст. 12 ПК України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
При цьому, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 ПК України надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за надання прав на експлуатацію повітряних ліній.
Такими надходженнями є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності:
1) за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію об'єктів та суб'єктів авіаційної діяльності та супроводження їх діяльності;
2) за надання прав на експлуатацію повітряних ліній;
3) за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України;
4) за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України;
5) за вчинення офіційних дій, пов'язаних з наглядом у сфері цивільної авіації, у тому числі під час виконання польотів в інших державах за договорами фрахту/лізингу, які розраховуються залежно від кількості та маси повітряних суден, строків тимчасового базування за кордоном та регіонів виконання польотів;
6) з авіаційної безпеки;
7) з інших передбачених законом надходжень.
Приписами ч. 7 ст. 12 ПК України та пп. 19 п. 4 Положення № 520 передбачено, що Державіаслужба забезпечує надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Разом з тим, в ході розгляду справи судом встановлено, що правове регулювання сплати державних зборів, в тому числі за кожного пасажира та відправників вантажу при здійсненні регулярних та чартерних рейсів позивач обґрунтовує ст. 12 Повітряного кодексу України.
При цьому рахунки-фактури з сумами зборів розраховані та формувались Державною авіаційною службою України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819».
Так, вказаною постановою викладено в новій редакції постанову Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», якою затверджено Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Положення № 819).
Відповідно до п. 4 Положення № 819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами у розмірах згідно з додатком.
При цьому, суд звертає увагу на те, що порядок сплати таких зборів, а також строк сплати відповідних зборів ані Положенням № 819, ані Повітряним кодексом України, ані будь-якими іншими Законами України не встановлено.
В той же час, додатком до Положення № 819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг і з сертифікації, реєстрації, надання дозволів тощо.
Іншими нормативно-правовими актами не передбачено ставки зборів щодо перевезення пасажирів та вантажу.
Разом з тим, як зазначає представник позивача у позовній заяві, при здійсненні формування рахунків-фактури Державіаслужба застосовувала ставки збору, що містяться в Додатку в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній», яким встановлено наступні розміри державного збору за Державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:
- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;
- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.
З огляду на викладене, в контексті зазначених норм, суд дійшов висновку, що позивач при формуванні рахунків-фактури використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній встановлені додатком до Положення «Про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» (в редакції постанови КМУ від 16.06.1998 № 889), який є підзаконним нормативно-правовим актом.
Більш того, вказані ставки передбачені за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній як у межах України так і у межах міжнародних перевезень, що є державними послугами. Однак, такі послуги не містять згадки про справляння збору за перевезення пасажирів та вантажу.
Отже, Положення № 819 і Додаток до нього не містять таких окремих видів державних зборів як збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та збір за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України і не регулює періодичність та порядок їх сплати.
Між тим, суд наголошує, що згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Разом з тим ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Згідно з п. 3 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено прийняття законів.
При цьому суд також враховує, що в п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 зазначено, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.
У даному випадку позивачем не доведено встановлення законами України зборів (обов'язкових платежів), ставок, строків сплати цих платежів, щодо яких заявлено позов, а відтак вищезгадані рахунки за період січень-травень 2014 року не створюють для позивача правових наслідків у вигляді обов'язку щодо їх сплаті.
Як вже зазначалось, застосована позивачем ставка збору встановлена в Додатку до Положення № 819 як ставка збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, тобто збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній, передбаченого в переліку джерел формування фонду в п. 2 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України.
Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України збір, визначений п.п. 1 та 2 ч. 5 ст. 12 цього Кодексу, справляється до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Пунктом 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України раніше передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).
При цьому, Закон України «Про адміністративні послуги» набрав чинності 07.10.2012.
Так, ч. 5 ст. 20 Закону України «Про адміністративні послуги» визнаний таким, що втратив чинність п. 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Отже, враховуючи зазначене, а також зважаючи на те, що ставки збору, використані позивачем при формуванні та пред'явленні відповідачу рахунків-фактур, не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Положенням № 819, як за державні послуги, такі збори не справляються з огляду на набрання чинності Законом України «Про адміністративні послуги» та втрату чинності п. 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Суд вважає безпідставними доводи представника позивача на те, що надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію» за кодом 24061500 віднесено до розділу 20000000 «Неподаткові надходження», оскільки такі доводи не доводить обґрунтованості позовних вимог, а сама по собі класифікація доходів бюджету органом виконавчої влади не визначає та не змінює правової природи платежу, а лише відповідно до ст. 8 Бюджетного кодексу України використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.
Необґрунтованими також є доводи представника позивача про те, що спірний державний збір фактично включено авіакомпанією до вартості квитків та послуг та має бути переданий за цільовим призначенням до спецфонду (Державного бюджету України), тобто збір за вліт на територію України або виліт з її території присутніх на повітряному судні осіб та/або вантажу, оскільки відповідно до ст. 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, чинної для України, жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або виліт з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд звертає увагу позивача на ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України», якою встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародні договори України» Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Більш того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2017 по справі № 826/17492/16 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб - приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України», Державної авіаційної служби України, товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Середземноморські Авіалінії» про визнання незаконною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконними та нечинними з 01.01.2014 положення пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», з наступними змінами та доповненнями. Наведене у свою чергу зумовлює висновок, що положення, визнані незаконними, не створюють будь-яких правових наслідків з моменту прийняття оскаржуваного акту.
Вказане рішення набрало законної сили, з огляду на що, в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України дане судове рішення має для суду обов'язкову силу.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, дослідження та оцінки поданих сторонами доказів, оцінки всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, відсутність правових підстав для їх задоволення, а відтак, до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову Державної авіаційної служби України (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ: 37536025) до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 4) про стягнення коштів у розмірі 15293829,55 грн. до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя О.А. Кармазін
