ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/15268/17 Суддя першої інстанції: Кармазін О.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Кузьмишиної О.М. та Степанюка А.Г.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
представника позивача: - Дремлюги В.В.,
представника відповідача: - Повара О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія» Міжнародні авіалінії України» про стягнення коштів,
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2016 року позивач - Державна авіаційна служба України звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія» Міжнародні авіалінії України» про стягнення коштів, в якому просив:
- стягнути з відповідача на користь Державіаслужби заборгованість у розмірі 15293829,55 грн. до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ставки збору, використані Державною авіаційною службою України при формуванні та пред'явленні відповідачу рахунків-фактур, не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Положенням № 819, який є підзаконним нормативно - правовим Актом, а тому рахунки за період січень - травень 2014 року не створюють для позивача правових наслідків у вигляді обов'язку щодо їх сплати; більше того, ставки, вказані Положенням № 819 передбачені за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, як у межах України, так і у межах міжнародних перевезень, що є державними послугами, однак, такі послуги не містять згадки про справляння збору за перевезення пасажирів та вантажу.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» є суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність в сфері авіації, зокрема, і щодо забезпечення повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу та пошти.
У той же час, Державна авіаційна служба України є уповноваженим органом з питань цивільної авіації та діє відповідно до Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 р. № 520 (далі - Положення № 520).
Так, Державіаслужбою було сформовано рахунки-фактури щодо сплати ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» державного збору до спеціалізованого фонду, отриманого від перевезення пасажирів та вантажу, а саме: за січень 2014 року від 14.04.2014 р. № 32 на суму 3259816,07 грн.; за січень 2014 року від 14.04.2014 р. № 66к на суму 549424,04 грн.; за лютий 2014 року від 14.04.2014 р. № 33 на суму 2658046,90 грн.; за лютий 2014 року від 14.04.2014 р. № 67к на суму 381941,71 грн.; за березень 2014 року від 22.04.2014 р. № 35 на суму 2082331,00 грн.; за березень 2014 року від 29.04.2014 р. № 72к на суму 292789,80 грн.; за квітень 2014 року від 26.05.2014 р. № 43 на суму 2477565,05 грн.; за квітень 2014 року від 03.06.2014 р. № 89к на суму 340846,57 грн.; за травень 2014 року від 26.06.2014 р. № 51 на суму 2702837,31 грн. та за травень 2014 року від 26.06.2014 р. № 107к на суму 548239,50 грн.
Разом з тим, у зв'язку з несплатою зазначених сум за перевезення пасажирів та багажу, Державіаслужба звернулась із адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Державна авіаційна служба України (надалі - Державіаслужба) є уповноваженим органом з питань цивільної авіації та діє відповідно до Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 р. № 520 (надалі - Положення № 520).
Частиною 7 статті 12 Повітряного кодексу України та пп. 19 п. 4 Положення № 520 передбачено, що Державіаслужба забезпечує надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Правове регулювання сплати державних зборів, в тому числі за кожного пасажира та відправників вантажу при здійсненні регулярних та чартерних рейсів Позивач обґрунтовує статтею 12 Повітряного кодексу України та постановою Кабінету Уряду №819.
Так, згідно ч.ч. 4, 5, 9 ст. 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності: за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію об'єктів та суб'єктів авіаційної діяльності та супроводження їх діяльності; за надання прав на експлуатацію повітряних ліній; за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України; за вчинення офіційних дій, пов'язаних з наглядом у сфері цивільної авіації, у тому числі під час виконання польотів в інших державах за договорами фрахту/лізингу, які розраховуються залежно від кількості та маси повітряних суден, строків тимчасового базування за кордоном та регіонів виконання польотів; з авіаційної безпеки; з інших передбачених законом надходжень.
Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Положення №819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами (далі - суб'єкти авіаційної діяльності) у розмірах згідно з додатком.
У той же час, порядку, строків сплати зборів ні Положенням, ні законами України не установлено.
Додатком до Положення № 819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо. Іншими нормативними актами ставки зборів не визначено.
В сформованих та пред'явлених рахунках Державіаслужба застосовує ставки збору, що містяться в Додатку в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній», яким встановлено наступні розміри державного збору за Державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:
- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;
- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.
В даному пункті в останній колонці під назвою «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:
- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;
- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивач в спірних рахунках використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній встановлені додатком до Положення «Про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», затвердженого Постановою Уряду № 819, який є підзаконним нормативно-правовим актом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені Постановою Уряду №819 ставки зборів, застосовані позивачем при формуванні та пред'явленні відповідачу рахунків-фактур, не створюють для останнього обов'язку по їх сплаті, оскільки такі встановлені не законом, прийнятим Верховною Радою України, а підзаконним актом Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України).
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковим кодексом України врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 9.4 статті 9 Податкового кодексу України встановлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
Згідно пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року у справі № 2-рп/2005, виконання конституційного обов'язку, передбаченого ст. 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів. Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключно прерогативою закону. При унормуванні цих суспільних відносин держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів.
В пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року N 15-рп/2009 Судом зроблено висновок, що відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), включаючи ввізне мито та розмір тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита, належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.
В той же час, у пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 20 травня 2010 року N 14-рп/2010 зроблено наступні висновки: оскільки встановлення порядку сплати і розмірів податків і зборів є виключно прерогативою закону, права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено, таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на конституційні повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування конституційне повноваження Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення податкової політики (пункт 3 статті 116 Конституції України) не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.
Таким чином, відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі розмір та механізм справляння Збору. Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує конституційний принцип поділу державної влади, що суперечить вимогам статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України.
Зі змісту наведених норм Конституції України, а також висновків Конституційного Суду України, слідує, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) належить до повноважень Верховної Ради України виключно шляхом прийняття відповідних законів. При цьому, це повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів): розмір, строки, порядок (механізм) справляння податку (збору), тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача відсутній обов'язок сплати спірних зборів, оскільки такі не передбачені жодним законом.
Більше того, ні зазначене Положення, ні додаток до нього не містять таких окремих видів державних зборів як збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та збір за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України і не регулює періодичність та порядок їх сплати. Натомість, у вказаному Положенні ці види державних зборів віднесено до складу збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній, який підлягає сплаті під час подання заяви та при видачі документа (свідоцтва, сертифіката тощо) (п. 5 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819).
Наведене додатково свідчить про незаконність дій позивача щодо формування та пред'явлення відповідачу рахунків-фактур про сплату вказаних зборів.
При цьому, слід також зауважити, що і сам збір за надання дозволу на право експлуатації повітряної лінії міг справлятись лише до 07 жовтня 2012 року, з огляду на таке.
Справляння вказаного збору (за надання прав на експлуатацію повітряних ліній) передбачено п. 2 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України передбачено, що збори, які визначені п.п. 1 та 2 ч. 5 ст. 12 цього Кодексу, справляються до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до п. 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Пунктом 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в редакції, чинній до 1 січня 2014 року передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).
Частиною 5 ст. 20 Закону України «Про адміністративні послуги», який набрав чинності 07 жовтня 2012 року, визнано таким, що втрачає чинність з 1 січня 2014 року п. 2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Відтак, з 07 жовтня 2012 року збір за надання дозволу на право експлуатації повітряної лінії не справляється.
Відсутність законодавчо визначеного порядку нарахування спірних державних зборів установлена також судом при розгляді справи між тими з сторонами (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року, яка набрала законної сили, у справі № 826/11299/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року).
Посилання позивача на те, що законодавчим актом все ж встановлено спірні збори, а саме п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на те, що у Повітряному кодексі України відсутні всі елементи правового механізму регулювання зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за надання адміністративних послуг (ставки, строки та порядок сплати), що відповідно до наведених висновків Конституційного Суду України, є перешкодою для їх справляння з відповідних суб'єктів (платників), в тому числі і з відповідача. До того ж, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, останнім складено рахунки на сплату спірних зборів саме на підставі п.п. 5, 6 розд. II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819, а не на підставі п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України.
Доводи позивача про неврахування судом положень п. 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, відповідно до якого, зокрема, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу, є безпідставними з огляду на таке.
Пунктом 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу передбачено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту Постанови Уряду № 819 така прийнята на виконання розпорядження Президента України від 30.12.1992 р. «Про заходи щодо забезпечення міжнародної авіаційної діяльності України».
Оскільки, Постанова Уряду № 819 не є нормативно-правовим актом, що прийнятий на виконання законів з питань оподаткування, то п. 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу не може бути застосованим до спірних правововідносин.
Також однією з підстав незаконності дій Державіаслужби України з нарахування спірних зборів з використанням ставки, що встановлена для інших державних зборів, які, як встановлено не справляються, є та обставина, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року у справі № 826/17492/16, яка набрала законної сили згідно ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року та Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року, визнано незаконними та нечинними з 01 січня 2014 року положення п.п. 5, 6 розд. II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819, власне на підставі який і здійснювався Позивачем розрахунок сум, визначених у виставлених рахунках-фактурах.
Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції у спірних правовідносинах норм міжнародного права, а саме ст. 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, колегія суддів виходить з такого.
10 серпня 1992 року Україна приєдналась до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року.
Відповідно до статті 15 Конвенції («Аеропортові і подібні їм збори») кожен аеропорт у Договірній державі, відкритий для громадського користування її національними повітряними суднами, відкритий також, з урахуванням положень Статті 68, на однакових умовах для повітряних суден усіх інших Договірних держав. Такі самі однакові умови застосовуються при користуванні повітряними суднами кожної Договірної держави всіма аеронавігаційними засобами, включаючи радіо- і метеорологічне забезпечення, які можуть бути надані для суспільного користування з метою забезпечення безпеки та оперативності аеронавігації. Будь-які збори, що можуть стягуватися або дозволені для стягування Договірною державою за користування такими аеропортами та аеронавігаційними засобами повітряними суднами будь-якої іншої Договірної держави, не перевищують: а) щодо повітряних суден, не зайнятих у регулярних міжнародних повітряних сполученнях, - зборів, які стягувалися б зі своїх національних повітряних суден того самого класу, зайнятих в аналогічних сполученнях; і b) щодо повітряних суден, зайнятих у регулярних міжнародних повітряних сполученнях, - зборів, які стягувалися б зі своїх національних повітряних суден, зайнятих в аналогічних міжнародних повітряних сполученнях. Інформація про всі такі збори публікується і повідомляється Міжнародній організації цивільної авіації, при цьому за заявою зацікавленої Договірної держави збори, що стягуються за користування аеропортами та іншими засобами, підлягають розгляду Радою, яка представляє по них доповідь і дає рекомендації для розгляду зацікавленою державою або державами. Жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або вильоту з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.
Отже, зі змісту статті 15 Конвенції вбачається, що:
- до відома ІКАО доводиться та публікується інформація не про всі збори, а лише про збори за користування аеропортами та аеронавігаційними засобами (аеропортові та подібні їм збори);
- незалежно від запровадження будь-яких аеропортових зборів, стягнення зборів лише за сам факт вльоту/вильоту на/з території держави осіб/майна не допускається.
Таким чином, стягнення збору за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, лише за сам факт вильоту/прильоту з/на територію України суперечить положенням міжнародного договору, який є частиною національного законодавства та має пріоритет над ним.
Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи, зазначені апелянтом в апеляційній скарзі, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя : О.М.Кузьмишина
А.Г.Степанюк
Повний текст виготовлено 11 грудня 2018 року.
