У Х В А Л А
24 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 240/4937/18
Провадження № 11-150заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянула в порядку письмового провадження заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ, ПФУ відповідно) про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Овруцького об`єднаного управління ПФУ (далі - Овруцьке ОПФУ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії та
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Овруцького ОПФУ щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);
- зобов`язати Овруцьке ОПФУ провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м. Овручі Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, із 17 липня 2018 року він має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-XII підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрив провадження в цій справі.
19 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду про розгляд адміністративної справи № 240/4937/18 як зразкової.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 листопада 2018 року відкрив провадження у зразковій справі.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність Овруцького ОПФУ щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
- зобов`язав Овруцьке ОПФУ провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 19 лютого 2019 року подав апеляційну скаргу, у якій просив змінити резолютивну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року, оскільки вважає, що має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Держбюджет на відповідний рік.
Овруцьке ОПФУ також подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Велика Палата Верховного Суду постановою від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, апеляційну скаргу Овруцького ОПФУ задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі:
- визнано протиправною бездіяльність Овруцького ОПФУ, щодоненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII;
- зобов`язано Овруцьке ОПФУ здійснитиіз 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В іншій частині рішення суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду залишила без змін.
У травні 2020 року ГУ ПФУ звернулося до Великої Палати Верховного Суду із заявою про роз`яснення постанови від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18.
У своїй заяві ГУ ПФУзазначає, що обов`язком ПФУ є виконання положень Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а оскільки ця справа є зразковою для розгляду типових справ, а тому є потреба у роз`ясненні питання можливості застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для забезпечення розміру підвищення до пенсії позивачу відповідно до вимог статті 39 Закону № 796-XII, у зв`язку із чим просить Велику Палату Верховного Суду роз`яснити:
- яка розрахункова величина повинна застосовуватися для нарахування підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, а саме мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року;
- чи необхідно здійснювати перерахунок розміру підвищення до пенсії позивачу у зв`язку зі зміною показника мінімальної заробітної плати/прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно із законами про державний бюджет на відповідний рік.
Дослідивши доводи заяви про роз`яснення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у її задоволенні з таких підстав.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, установлену законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 254 КАС за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або для тих осіб, що будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли судом не дотримані вимоги ясності, визначеності рішення. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання.
Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко збігаються з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту.
Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. При цьому суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення.
Крім того, роз`яснення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише пояснює положення постановленого ним рішенням, які нечітко сформульовані або є незрозумілими для заінтересованих осіб.
Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду є зрозумілим і підстав для його роз`яснення немає.
Вказана доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі.
Вирішуючи питання про зобов`язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.
У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зі змісту заяви ГУ ПФУ убачається, що відповідач фактично просить роз`яснити не мотивувальну чи резолютивну частину судового рішення, а порядок виконання судового рішення, тобто вирішити питання (нові вимоги або невирішені вимоги), які не стосуються роз`яснення судового рішення в розумінні статті 254 КАС.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу ГУ ПФУ на те, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, відповідач як сторона виконавчого провадження (боржник) невідкладно зобов`язаний згідно з частиною четвертою статті 19 Закону України від 2 червня 2016 року№ 1404-VIII«Про виконавче провадження» повідомити виконавця про зміну способу і порядку виконання рішення. При цьому виконавець за заявою сторони має право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення відповідно до статті 378 КАС.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ГУ ПФУ про роз`яснення ухваленої нею постановивід 18 березня 2020 року.
Керуючись статтями 248, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. У задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської областіпро роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 відмовити.
2. Роз`яснити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирської області, що за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. С. Золотніков Т. О. АнцуповаО. Р. Кібенко С. В. БакулінаВ. С. Князєв В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
