ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2020 року
м. Київ
справа № 740/3743/16-а
адміністративне провадження № К/9901/21767/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 740/3743/16-а
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа - начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Шевчун Олександр Михайлович про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, стягнення виплати за додаткове навантаження, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року (головуючий суддя: Олійник В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа - начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Шевчун Олександр Михайлович, в якому просив:
1.1. визнати дії Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо звільнення за статтею 38 Кодексу законів про працю України протиправними;
1.2. скасувати наказ про звільнення від 09 вересня 2016 року,
1.3. зобов`язати винести наказ про звільнення позивача на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці);
1.4. стягнути виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 % посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 2000,00 грн моральної шкоди.
1.5. Позов обґрунтовано тим, що позивач перебував на державній службі у трудових відносинах із відповідачем; у заяві позивача про звільнення від 09 вересня 2016 року не зазначено про звільнення за власним бажанням, натомість, ним були зазначені підстави звільнення - у зв`язку із змінами в структурі штатного розпису; наказ відповідача від 22 червня 2016 року №52-ос «Про структуру управління» свідчить про зміну істотних умов праці у зв`язку із реорганізацією державного органу, на що позивач не погодився; позивач виконував обов`язки тимчасово відсутнього державного службовця, що не враховано відповідачем; в день звільнення виплата належних сум при звільненні не здійснена, що завдало йому моральної шкоди через порушення нормального життєвого укладу, погіршенням стану здоров`я, необхідність захисту в судовому порядку своїх прав.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, позов задоволено частково.
2.1. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 7727,28 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів).
2.2. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 1000,00 грн моральної шкоди.
2.3. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволені його вимог, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення в цій частині та направити справу до суду першої інстанції.
3.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди безпідставно не звернули увагу на те, що в спірному наказі про звільнення не зазначено, що посада головного спеціаліста пропонувалась саме йому як начальнику відділу праці, матеріали справи також не містять таких відомостей. Також, на його думку, суди протиправно вказали про наявність підстав для висновку про наявність у нього волевиявлення в момент видання наказу про звільнення на припинення трудового договору за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Наполягає, що ним не визнавались істотні зміни в умовах праці, що слугувало підставою для написання заяви про звільнення. Вважає, що відповідач зобов`язаний був його звільнити за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.
3.2. Крім цього, зазначає про ігнорування судами його вимоги про виплату на його користь надбавки за додаткове навантаження, у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця, в розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього працівника, оскільки в його посадовій інструкції як начальника відділу відсутня вказівка про безоплатне виконання ним обов`язків відсутнього в його відділі працівника.
3.3. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними позивачем в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо вирішення питання наявності чи відсутності підстав для задоволення цього позову, просив судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Управлінням соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на посаді начальника відділу праці.
5. Наказом Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 22 червня 2016 року №52-ос «Про структуру управління», на виконання, зокрема, розпорядження голови районної державної адміністрації від 06 червня 2016 року №78-о, внесено зміни до структури Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, зокрема, виведено із структури та штатного розпису посаду начальника відділу праці-1, введено в структуру та штатний розпис посаду головного спеціаліста з питань праці-1.
6. З цим наказом позивач ознайомився 04 липня 2016 року.
7. Згідно зі змістом листка непрацездатності, виданого 12 вересня 2016 року, позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 02 вересня 2016 року до 09 вересня 2016 року.
8. 09 вересня 2016 року позивачем подано до Управління заяву, в якій зазначено, що у зв`язку із змінами структури штатного розпису, що привели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку, ОСОБА_1 просить звільнити його з посади начальника відділу праці з 09 вересня 2016 року у зв`язку з виходом на пенсію як державний службовець. Відповідно до статті 39 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з виходом на пенсію ОСОБА_1 просив присвоїти черговий ранг поза межами відповідної категорії посад та, відповідно до статті 83 Закону України «Про державну службу», виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1 просив виплатити грошову компенсацію за всі не використані дні щорічних відпусток.
9. Відповідно до наказу відповідача від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення», ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця на підставі пункту 8 статті 39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу та у зв`язку з виходом на пенсію, останнього звільнено з посади начальника відділу праці за статтею 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, вирішено питання про виплату компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, підстава - заява ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року.
10. Вказаний наказ містить відомості про ознайомлення з ним позивача, дата ознайомлення не зазначена.
11. Згідно з матеріалами особової справи позивача, трудова книжка ним отримана 12 вересня 2016 року.
12. Повивач, вважаючи вказаний наказ протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
17. Спірні відносини врегульовані Законом України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
18. Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
19. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
20. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
21. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
22. Відповідно до пункту 6 статті 83 цього ж Закону, державна служба припиняється у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону, за якою у разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу»).
23. Статтею 86 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
24. Відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
25. Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів тощо (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
26. Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
27. Згідно із статтею 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
28. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 цього Кодексу, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
29. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
30. Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
VI. Позиція Верховного Суду
31. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
32. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням позивача за статтею 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2019 року..
34. При цьому встановлено, що незгода позивача з проведеним стосовно нього звільненням зводиться до вимог про скасування такого наказу та зобов`язання відповідача винести наказ про його звільнення на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці). Також позивач просив стягнути на його користь виплату за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця, вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, моральну шкоду.
35. З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 26 червня 2017 року та від 22 серпня 2018 року позивач просив, крім іншого, поновити його на посаді.
36. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 подав до Управління заяву, за змістом якої у зв`язку зі змінами структури штатного розпису, що призвели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку, просив звільнити його з посади начальника відділу праці з 09 вересня 2016 року у зв`язку з виходом на пенсію як державний службовець.
38. Наказом від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення» відповідач, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію), розірвав трудовий договір з позивачем у строк, про який він просив.
39. Крім цього, з матеріалів особової справи суди попередніх інстанцій встановили, що трудова книжка отримана позивачем 12 вересня 2016 року.
40. Водночас, з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо його звільнення, скасування наказу від 09 вересня 2016 року та зобов`язання відповідача винести наказ про його звільнення на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України позивач звернувся 18 жовтня 2016 року. Вимогу про поновлення на посаді позивач висунув у заявах про збільшення позовних вимог від 26 червня 2017 року та від 22 серпня 2018 року.
41. Разом з цим позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом про звільнення та про скасування наказу від 09 вересня 2016 року № 81-ос.
42. Втім, за змістом оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили зазначених клопотань позивача, обмежившись лише дослідженням обставин дотримання позивачем строку звернення з вимогами щодо здійснення виплат за додаткове навантаження, вихідної допомоги та висловленням висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
43. Проте, статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк.
44. Статтею 100 цього Кодексу визначались наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
45. Проте, суд першої інстанції як суд, що визначений законом та до компетенції якого належить вирішення цього питання, не надав оцінки обставинам дотримання позивачем строку звернення до суду в означеній цій частині позовних вимог.
46. Помилку суду першої інстанції не виправлено і судом апеляційної інстанції.
47. Водночас, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні.
48. Відповідно до частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
49. Згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь в справі, або з власної ініціативи.
50. Приписами частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
51. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів в цій частині позовних вимог, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
52. Таким чином, Верховний Суд констатує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у вказаній частині вимог.
53. У свою чергу, Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції, в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства, обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
54. Водночас, за правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
55. Згідно з частиною четвертою вказаної статті Кодексу, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
56. Оскільки вказане порушення допущене судом першої інстанції, до компетенції якого процесуальним законом віднесено вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з відповідною позовною вимогою, тому Верховний Суд доходить висновку про те, що скасуванню в частині цих вимог позову підлягає як рішення суду першої, так і рішення суду апеляційної інстанції, а справа підлягає направленню в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для встановлення вказаних фактичних обставин, що мають значення для правильного її вирішення.
57. Щодо решти вимог позову суди попередніх інстанцій встановили таке.
58. Зі змісту заяви позивача від 09 вересня 2016 року, оригінал якої досліджений судами в судовому засіданні, позивачем зазначено «У зв`язку із змінами структури штатного розпису, що привели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку, прошу звільнити з посади начальника відділу праці з 09 вересня 2016 року у зв`язку з виходом на пенсію як державний службовець. Відповідно до статті 39 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з виходом на пенсію присвоїти черговий ранг поза межами відповідної категорії посад. Відповідно до статті 83 Закону України «Про державну службу», виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», прошу виплатити грошову компенсацію за всі не використані дні щорічних відпусток».
59. Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
60. Аналогічні правила передбачені статтею 86 Закону України «Про державну службу».
61. Суди встановили, що спірним наказом відповідача від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення» позивачу ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця відповідно до пункту 8 статті 39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу у зв`язку з виходом на пенсію та звільнено його з посади начальника відділу праці за статтею 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, також вирішено питання про виплату компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку. Підставою прийняття цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року. Цей наказ містить відомості про ознайомлення позивача з його змістом, про що останній проставив особистий підпис, дата такого ознайомлення ним не зазначена. Згідно з матеріалами особової справи позивача, трудова книжка отримана ним 12 вересня 2016 року.
62. Оскільки цей наказ про звільнення позивача винесено на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, при цьому, у зв`язку з таким звільненням, позивачу присвоєно черговий ранг державного службовця в порядку пункту 8 статті 39 Закону України «Про державну службу», яка регламентує порядок присвоєння рангу саме у зв`язку з виходом державного службовця на пенсію, за цих обставин обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у такому випадку правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, оскільки її виплата можлива виключно у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу».
63. Також суди встановили, що ОСОБА_1 , крім іншого, просив стягнути на його користь виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.
64. Суди встановили, що докази на підтвердження наявності у позивача права на отримання інших сум при звільненні, зокрема, виплат за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, відсутні. При цьому працівник управління, який знаходився у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, не є тимчасово відсутнім працівником.
65. Водночас, Верховний Суд враховує, що з вимогами про оскарження відповіді відповідача від 06 жовтня 2016 року, наданої йому стосовно вказаних обставин, або щодо не здійснення йому цих виплат під час виконання зазначеної роботи позивач не звертався, такі дії/бездіяльність відповідача ним не оскаржувались, правова підстава (відповідний наказ відповідача про встановлення йому такої виплати) для здійснення цих виплат відсутня.
66. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення цієї позовної вимоги.
67. З урахуванням вимог статті 47 Кодексу законів про працю України, за якою роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок), а також встановлені судами попередніх інстанцій обставин, що підтверджують здійснення відповідачем такого розрахунку з порушенням встановленого строку, Верховний Суд вважає правильними висновки судів про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
68. Крім цього, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача відшкодування завданої йому моральної шкоди відповідно до правил статті 237-1 Кодексу законів про працю України, з підстав встановлення факту порушення його прав у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок невиплати належних йому грошових сум.
69. Оскільки правильність обрахунку розміру цих виплат не оскаржується, тому вказані обставини не є предметом перевірки судом касаційної інстанції.
70. Стосовно вимог касаційної скарги про не дослідження судами обставин пропонування позивачу посади головного спеціаліста з питань праці Верховний Суд зазначає, що ці обставини не стосуються предмету спору та не підлягають дослідженню в межах розгляду цієї справи.
71. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій, а також їх рішення в цій справі у вказаній частині законними, обґрунтованими, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
72. Водночас, доводи та аргументи касаційної скарги Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.
73. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
74. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
75. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
76. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині позовних вимог залишити без змін.
VIІ. Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року задовольнити частково.
2. Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року в цій справі в частині позовних вимог щодо звільнення позивача, скасування наказу від 09 вересня 2016 року та зобов`язання відповідача винести наказ про звільнення позивача на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
3. В іншій частині постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
О.В. Калашнікова
