КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 740/3743/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Олійник В.П. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
У Х В А Л А
Іменем України
16 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Начальник управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинення дій, стягнення виплати за додаткове навантаження, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені та за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 р. позов задоволено частково: стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_2 7727 (сім тисяч сімсот двадцять сім) грн. 28 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів); стягнуто з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_2 1000 (одну тисячу) грн. моральної шкоди; допущено до негайного виконання постанову про присудження виплати заробітної плати за один місяць у сумі 4000 (чотири тисячі) грн.; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови заявлених вимог та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із Управлінням соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на посаді начальника відділу праці.
Наказом Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 22 червня 2016 року №52-ос «Про структуру управління», на виконання, зокрема, розпорядження голови районної державної адміністрації від 06 червня 2016 року №78-о, внесено зміни до структури Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, зокрема, виведено із структури та штатного розпису посаду начальника відділу праці-1, введено в структуру та штатний розпис посаду головного спеціаліста з питань праці-1, з даним наказом позивач ознайомився 04 липня 2016 року, про що заперечення сторін в судовому засіданні відсутні.
Згідно листка непрацездатності, який виданий 12 вересня 2016 року, позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 02 вересня 2016 року до 09 вересня 2016 року.
09 вересня 2016 року позивачем було подано до Управління заяву, в якій зазначено, що у зв'язку із змінами структури штатного розпису, що привели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку, ОСОБА_2 просить звільнити його з посади начальника відділу праці з 09 вересня 2016 року у зв'язку з виходом на пенсію як державний службовець. Відповідно до статті 39 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з виходом на пенсію ОСОБА_2 просив присвоїти черговий ранг поза межами відповідної категорії посад та відповідно до статті 83 Закону України «Про державну службу» виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_2 просив виплатити грошову компенсацію за всі не використані дні щорічних відпусток.
Відповідно до наказу відповідача від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення» ОСОБА_2 присвоєно 5 ранг державного службовця відповідно до п.8 ст.39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу та у зв'язку з виходом на пенсію, останнього звільнено з посади начальника відділу праці за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, вирішене питання про виплату компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, підстава-заява ОСОБА_2 від 09 вересня 2016 року.
Вказаний наказ містить відомості про його ознайомлення позивачем, дата ознайомлення-не зазначена. Згідно матеріалів особової справи позивача трудова книжка отримана ним 12 вересня 2016 року.
Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся з вказаним позовом до суду.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що дії відповідача щодо звільнення позивача є правомірними; що стосується остаточного розрахунку по заробітній платі позивача, то такий розрахунок проведений відповідачем в порушення вимог ст.116 КЗпП України.
В силу приписів ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
З вказаним висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Спірні відносини врегульовані нормами Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII).
У відповідності до частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону)
Статтею 86 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Згідно з п. 8, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).
Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта ст. 24 КЗпП).
Як вже було встановлено, 09 вересня 2016 року ОСОБА_2 подав до Управління заяву, в якій прохав звільнити його з 09 вересня 2016 року у зв'язку з виходом на пенсію.
У відповідності до ст. 38 КЗпП України Уповноважений ним орган розірвав трудовий договір у строк, про який просив працівник (наказ від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення»).
Заява ОСОБА_2 про звільнення відкликана не була, роботу в Управлінні ОСОБА_2 не продовжував, а тому підстав для скасування наказу від 09 вересня 2016 року №81-ос колегія суддів не вбачає.
Що ж стосується виплат ОСОБА_2 за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, то колегія суддів звертає увагу, що доказів на підтвердження інших сум, які належать позивачу при звільненні, зокрема, виплат за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, віднесення позивача до даної категорії у встановленому законодавством порядку - відсутні, при цьому працівник управління, який знаходився у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, не є тимчасово відсутнім працівником.
Щодо іншої частини позовних вимог, які задоволенні судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що постанова суду першої інстанції не оскаржувалась в частині задоволення позовних вимог, у цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 вересня 2017 р.- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий :
Судді :
Повний текст ухвали виготовлено 17.11.2017.
