КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 740/3743/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Ковальова Т.Г. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
У Х В А Л А
Іменем України
28 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мацедонської В.Е.,
суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,
при секретарі Горяіновій Н.В.,
розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - начальник управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Шевчун Олександр Михайлович про визнання дій неправомірними, скасування наказу, стягнення грошових виплат та моральної шкоди,-
в с т а н о в и в:
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спора - начальник Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації - Шевчун Олександр Михайлович, про визнання дій неправомірними, скасування наказу, стягнення грошових виплат та моральної шкоди залишено без розгляду, на підставі ст.ст.99, 100 КАС України.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції з мотивів порушення норм процесуального права і направити справу для продовження розгляду. Свої вимоги апелянт обґрунтовує наявністю поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та зазначає, що правило пропуску такого строку не є абсолютним і не повинно застосовуватись автоматично.
Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про залишення без розгляду позову ОСОБА_2, дійшов висновку, що на підставі позовної заяви, доданих до неї матеріалів, пояснень позивача в суді відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, що згідно ст.100 КАС України є підставою для залишення позову без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду з наступних підстав.
Відповідно до ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст.99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 вересня 2016 року позивач звернувся до начальника управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації з заявою про його звільнення з посади начальника відділу праці у зв'язку із змінами структури штатного розпису, що призвели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку; просив відповідно до Закону України «Про державну службу» присвоїти йому черговий ранг, виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Наказом управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 09 вересня 2016 року №81-ос присвоєно ОСОБА_2 начальнику відділу праці 5 ранг державного службовця в межах категорії Б посад державної служби згідно п.8 ст.39 Закону України «Про державну службу», звільнено позивача з посади начальника відділу праці за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, вирішено виплатити компенсацію за невикористану основну відпустку за період роботи з 30 квітня 2014 року по 09 вересня 2016 року в кількості 71 календарного дня та невикористану додаткову відпустку за період з 30 квітня 2016 року по 09 вересня 2016 року в кількості 5 календарних днів.
29 вересня 2016 року позивач звернувся до начальника управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації з вимогою щодо виплати йому коштів за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати згідно ч.3 ст.83 Закону України «Про державну службу» та включити їх до загальної структури заробітної плати, про що видати довідку встановленої форми для подання в управління Пенсійного фонду, заборгованість по заробітній платі та нарахованих відпускних, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; а також надати довідку встановленої форми про середньоденну заробітну плату ОСОБА_2
Листом від 06 жовтня 2016 року №01-10/3106 відповідач повідомив ОСОБА_2, що виплата на додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього працівника не встановлюється, зокрема, керівникам структурних підрозділів, до яких належала посада позивача, а вихідна допомога при звільненні як такому, що відмовився продовжувати роботу у зв'язку зі зміною істотних умов праці, при звільненні позивачу не передбачена, так як його звільнено у зв'язку з виходом на пенсію. Зазначено, що заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку у сумі 13844,17 грн. буде зараховано на рахунок ОСОБА_2 06 жовтня 2016 року.
18 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - начальник управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Шевчун О.М., в якому просив (з урахуванням змін): визнати дії відповідача, пов'язані зі звільненням начальника відділу праці ОСОБА_2 за ст.38 КЗпП за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком протиправними; скасувати наказ відповідача №81-ос від 09 вересня 2016 року про звільнення начальника відділу праці ОСОБА_2 за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію; зобов'язати відповідача винести наказ про звільнення начальника відділу праці ОСОБА_2 за п.6 ст.36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів: виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця за весь час виконання обов'язків, вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку 27 жовтня 2016 року в розмірі 7727,28 грн., моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн.
Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що позивачем пропущено встановлений ч.3 ст.99 КАС України місячний строк звернення до адміністративного суду, а судом не встановлено підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними.
Разом з тим, у відповідності до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Однак в матеріалах справи відсутні докази щодо дати вручення позивачу копії наказу про звільнення та видачі трудової книжки. Залучена до матеріалів справи копія наказу про звільнення №81-ос від 09 вересня 2016 року містить підпис позивача про ознайомлення, натомість, не містить дати ознайомлення; доказів щодо видачі трудової книжки до суду не надавалось. При цьому, позивачем надано копію листка непрацездатності, згідно якого він перебував на лікуванні з 02 вересня 2016 року по 09 вересня 2016 року (дата видачі оскаржуваного наказу) та мав стати до роботи 10 вересня 2016 року, натомість, судом першої інстанції зазначена обставина не перевірялась та не досліджувалась.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно п.п.2.1, 2.2, 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Строки звернення до суду за відшкодуванням моральної шкоди в зазначеній статті не встановлено. Звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.
У відповідності до п.2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З вищенаведених позицій, викладених в рішеннях Конституційного Суду України, вбачається, що Конституційний Суд України при тлумаченні ст.233 КЗпП України виходить з того, що право особи на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку звернення до суду.
Отже, застосування ч.3 ст.99 КАС України у публічних спорах про стягнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці і, відповідно, обмеження права на звернення до суду місячним строком призведе до дискримінації державних службовців за ознакою місця роботи, оскільки працівники інших установ та організацій, на яких не поширюється ч.3 ст.99 КАС України, можуть захистити своє право безстроково.
Враховуючи, що у відповідності до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, при визначенні строку звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці необхідно застосовувати ч.2 ст.233 КЗпП України, тобто без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, вимоги щодо стягнення заробітної плати не обмежуються процесуальними строками, а тому суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця за весь час виконання обов'язків, вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку 27 жовтня 2016 року в розмірі 7727,28 грн., а також моральної шкоди, дійшов помилкового висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду в цій частині.
З матеріалів справи вбачається, що з 02 вересня 2016 року по 09 вересня 2016 року (включно) позивач перебував на лікарняному, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа непрацездатності серії АДЗ №688885, виданим КЗ «Ніжинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги АСМ №2», та 10-11 вересня 2016 року є вихідними днями.
Окрім того, вважаючи своє звільнення неправомірним, ОСОБА_2 звертався до відповідача з письмовою вимогою від 29 вересня 2016 року щодо виплати належних йому грошових коштів, на що отримав відповідь листом від 06 жовтня 2016 року №01-10/3106 про його звільнення не у зв'язку з відмовою продовжувати роботу у зв'язку із зміною істотних умов праці, що виключає виплату йому вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Наведене свідчить про намагання позивача врегулювати даний спір у досудовому порядку.
Крім того, остаточний розрахунок проведено з позивачем лише 27 жовтня 2016 року, тобто після звернення позивача з даним позовом, що підтверджується листом відповідача від 08 грудня 2016 року.
Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені докази, а тому висновки суду першої інстанції щодо ненадання позивачем належних доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, встановлених ст.99 КАС України, є помилковими.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Крім того, відповідно до прецедентного права Європейського Суду право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, приймаючи до уваги обґрунтування пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення ОСОБА_2 до адміністративного суду, а також відсутності законодавчо встановлених строків для звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та моральної шкоди, що свідчить про відсутність передбачених ст.ст.99, 100 КАС України підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - начальник управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Шевчун О.М. про визнання дій неправомірними, скасування наказу, стягнення грошових виплат та моральної шкоди.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення питання, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування ухвали Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.195, 196, 199, 204, 205, 206, 211, 254 КАС України, суд,-
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 січня 2017 року про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - начальник управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Шевчун Олександр Михайлович про визнання дій неправомірними, скасування наказу, стягнення грошових виплат та моральної шкоди скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено 06 березня 2017 року.
Головуючий суддя В.Е.Мацедонська
Судді І.О.Лічевецький
В.П.Мельничук
Головуючий суддя Мацедонська В.Е.
Судді: Лічевецький І.О.
Мельничук В.П.
