Справа № 740/3743/16-а
Провадження № 2-а/740/155/17
П О С Т А Н О В А
Іменем України
14 вересня 2017 року м.Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
судді Олійника В.П., при секретарі - Капленко І.О., Шадура І.Ю.,
з участю позивача, представників відповідача-Шевчуна О.М., Москаленко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, зобов»язання вчинення дій, стягнення виплати за додаткове навантаження, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,
встановив:
Позивачем (дата звернення до суду 18 жовтня 2016 року) заявлені вимоги про визнання дій Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо звільнення за ст.38 КЗпП України протиправними; скасування наказу про звільнення від 09 вересня 2016 року, зобов»язання винесення наказу про звільнення позивача на підставі п.6 ст.36 КЗпП України-відмова від продовження роботи у зв»язку із зміною істотних умов праці; стягнення виплати за додаткове навантаження у зв»язку з виконанням обов»язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 % посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 2000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що позивач перебував на державній службі у трудових відносинах із відповідачем; у заяві позивача про звільнення від 09 вересня 2016 року не зазначено про звільнення за власним бажанням, були зазначені підстави звільнення у зв»язку із змінами в структурі штатного розпису; наказ відповідача від 22 червня 2016 року №52-ос «Про структуру управління» свідчить про зміну істотних умов праці у зв»язку із реорганізацією державного органу, на що позивач не погодився; позивачем пропущений строк звернення до суду на 7 днів з поважних причин, оскільки останній відразу звернувся до пенсійного фонду за призначенням пенсії і намагався, щоб не виникло «безпенсійного» проміжку часу після звільнення, був переконаний на наявність підстав для отримання вихідної допомоги у встановленому порядку, розмір якої вплине на розмір пенсії, при його звільненні зі сторони керівника допущені істотні порушення його трудових прав; позивач виконував обов»язки тимчасово відсутнього державного службовця, що не враховано відповідачем; в день звільнення виплата належних сум при звільненні не проведена, що в свою чергу спричинило моральну шкоду у зв»язку з порушенням нормального життєвого укладу, погіршенням стану здоров»я, необхідності захисту в судовому порядку своїх прав.
Відповідно до заяви від 30 листопада 2016 року позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2016 року по день фактичного розрахунку 27 жовтня 2016 року.
Відповідно до заяви від 10 січня 2017 року позивач просить стягнути 7727 грн. 28 коп середнього заробітку за час затримки.
В заяві від 27 червня 2017 року позивачем ставиться питання про поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно заяви від 07 вересня 2017 року позивачем заявлені вимоги про поновлення строку звернення до суду, про визнання дій щодо його звільнення та винесення наказу від 09 вересня 2017 року протиправними, скасування даного наказу, поновлення на роботі на посаді начальника відділу праці, зобов»язання вчинення дій щодо винесення наказу про звільнення за п.6 ст.36 КЗпП України-відмова від продовження роботи у зв»язку із зміною істотних умов праці з 09 вересня 2016 року, стягнення виплати за додаткове навантаження, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року та за час вимушеного прогулу з 10 вересня 2016 року по час винесення судового рішення, 2000 грн. моральної шкоди.
Згідно повідомлення від 03 січня 2017 року начальник управління Шевчун О.М. просить відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що управління фінансується за рахунок коштів державного бюджету, головним розпорядником коштів є Ніжинська районна державна адміністрація, розподіл коштів здійснений 04 жовтня 2016 року, на картковий рахунок позивача зараховані 06 жовтня 2016 року.
Відповідно до заперечення на позов від 13 квітня 2017 року відповідачем зазначено про зміни штатного розпису управління, з яким позивач ознайомився і не мав заперечень, згідно заяви позивача був виданий відповідний наказ про звільнення, з яким позивач ознайомився і погодився; позивач у встановленому порядку не визначений в управлінні як особа, щодо якої повинна здійснюватись доплата за виконання обов»язків тимчасово відсутнього працівника; розподіл розпорядником коштів здійснений 04 жовтня 2016 року, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги згідно заяви від 07 вересня 2017 року, пояснивши, що після винесення наказу від 22 червня 2016 року, з яким ознайомився, фактично не міг пійти на пенсію по держслужбі, пропозицій щодо продовження роботи не отримував, із зміною умов праці не погоджувався, все це спонукало до написання заяви про звільнення у зв»язку із непогодженням змін істотних умов праці, написав заяву на звільнення 09 вересня 2016 року під час перебування на лікарняному, ознайомлювався із наказом про звільнення та в подальшому отримав трудову книжку, остаточний розрахунок проведено 27 жовтня 2016 року, дізнався про порушення свого права 29 вересня 2016 року, просив поновити строк звернення до суду.
Представник відповідача Москаленко Л.П. в судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що позивач ознайомився із наказом про своє звільнення у зв»язку з виходом на пенсію та отримав трудову книжку 12 вересня 2016 року, заперечень не мав, 09 вересня 2016 року не працював, оскільки перебував на лікарняному, лікарняний за даний день позивачу оплачений.
Представник відповідача-начальник управління Шевчун О.М. в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що управлінням виконане розпорядження Ніжинської РДА про скорочення, зокрема, 2-х начальників відділів, позивач не раз відтерміновував написання заяви про своє звільнення, позивача звільнено у зв»язку з виходом на пенсію, останньому у зв»язку з цим присвоєно черговий ранг державного службовця.
Із врахуванням доказів по справі суд приходить до слідуючих висновків.
Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував у трудових відносинах із Управлінням соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на посаді начальника відділу праці.
Підстави припинення державної служби визначені ст.83 Закону України «Про державну службу»: у разі втрати права на державну службу або його обмеження (ст.84 цього Закону); у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (ст.85 цього Закону); за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст.86 цього Закону); за ініціативою суб'єкта призначення (ст.87 цього Закону); у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст.88 цього Закону); у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (ст.43 цього Закону); у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
Наказом Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 22 червня 2016 року №52-ос «Про структуру управління», на виконання, зокрема, розпорядження голови районної державної адміністрації від 06 червня 2016 року №78-о, внесено зміни до структури Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, зокрема, виведено із структури та штатного розпису посаду начальника відділу праці-1, введено в структуру та штатний розпис посаду головного спеціаліста з питань праці-1, з даним наказом позивач ознайомився 04 липня 2016 року, про що заперечення сторін в судовому засіданні відсутні.
Положеннями ст.32 КЗпП України передбачено, що у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 цього Кодексу.
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів тощо (п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Згідно заяви від 09 вересня 2016 року, оригінал якої досліджений в судовому засіданні, позивачем зазначено «…У зв»язку із змінами структури штатного розпису, що привели до зміни істотних умов, та досягнення пенсійного віку, прошу звільнити з посади начальника відділу праці з 09 вересня 2016 року у зв»язку з виходом на пенсію як державний службовець. Відповідно до статті 39 ЗУ «Про державну службу» у зв»язку з виходом на пенсію присвоїти черговий ранг поза межами відповідної категорії посад. Відповідно до статті 83 ЗУ «Про державну службу» виплатити вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. Відповідно до статті 24 ЗУ «Про відпустки» прошу виплатити грошову компенсацію за всі не використані дні щорічних відпусток…».
Згідно листка непрацездатності, який виданий 12 вересня 2016 року, позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 02 вересня 2016 рокудо 09 вересня 2016 року.
Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Аналогічні норми передбачені в ст.86 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до наказу відповідача від 09 вересня 2016 року №81-ос «Про звільнення» позивачу ОСОБА_2 присвоєно 5 ранг державного службовця відповідно до п.8 ст.39 Закону України «Про державну службу» за сумлінну службу у зв»язку з виходи на пенсію, останнього звільнено з посади начальника відділу праці за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв»язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, вирішене питання про виплату компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, підстава-заява ОСОБА_2 від 09 вересня 2016 року. Даний наказ, оригінал якого безпосередньо досліджений в судовому засіданні, містить відомості про його ознайомлення позивачем, дата ознайомлення-не зазначена. Згідно матеріалів особової справи позивача трудова книжка отримана ним 12 вересня 2016 року.
Із врахуванням відсутності відкликання позивачем заяви про звільнення від 09 вересня 2016 року та продовження роботи в управлінні, винесення наказу про звільнення позивача на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв»язку з виходом на пенсію за віком з 09 вересня 2016 року, та присвоєння чергового рангу державного службовця в порядку п.8 ст.39 Закону України «Про державну службу», яка регламентує порядок присвоєння рангу саме у зв»язку з виходом на пенсію, ознайомлення позивача з ним та отримання трудової книжки у встановленому порядку 12 вересня 2016 року, звернення до суду 18 жовтня 2016 року-наявні підстави для висновку про існування волевиявлення позивача в момент видачі наказу про звільненняна припинення трудового договору за власним бажанням у зв»язку з виходом на пенсію за віком, при цьому звільнення за вищевикладених обставин за ініціативи працівника у період тимчасової непрацездатності чиним законодавством не заборонене. За таких обставин дії відповідача щодо звільнення позивача є правомірними.
За змістом ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 даного Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 даного Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
В судовому засіданні встановлено, що остаточний розрахунок із позивачем, якому трудова книжка вручена 12 вересня 2016 року, проведений 27 жовтня 2016 року, що підтверджується випискою ПАТ КБ «ПриватБанк» про заробітну плату позивача з управління праці-27 жовтня 2016 року, що узгоджується із повідомленням відповідача від 08 грудня 2016 року щодо зарахування належних позивачу коштів при звільненні у розмірі 352 грн. 39 коп на картковий рахунок 27 жовтня 2016 року. Відповідно до довідки відповідача від 29 грудня 2016 року середньоденна заробітна плата позивача становить 234 грн. 16 коп. За таких обставин остаточний розрахунок по заробітній платі позивача проведений відповідачем в порушення вимог ст.116 КЗпП України 27 жовтня 2016 року, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум, що також зазначено у правовій позиції Верховного суду України у справі 6-144ц13 від 29 січня 2014 року. Кількість днів затримки (без врахування вихідних та св"яткових днів) розрахунку при звільненні з 12 вересня 2016 року (включно) по 27 жовтня 2016 року (включно) складає 33 дні (вересень-15, жовтень-18). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 7727 грн. 28 коп (33 дні*234,16 грн.=7727,28 грн.). Докази на підтвердження спору сторін про розмір належних до виплати сум позивача при звільненні відсутні, у зв"язку з чим правові підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку в судовому засіданні не встановлені. За таких обставин на користь позивача підлягають стягненню 7727 грн. 28 коп середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, зазначена сума визначена без прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата даного податку є відповідно обов"язком роботодавця та працівника.
Докази на підтвердження інших сум, які належать позивачу при звільненні, зокрема, виплат за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, віднесення позивача до даної категорії у встановленому законодавством порядку,-відсутні, при цьому працівник управління ОСОБА_4, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, не є тимчасово відсутнім працівником.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. За змістом даної статті підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В судовому засіданні встановлене порушення прав позивача, як працівника, у сфері трудових відносин внаслідок невиплати належних йому грошових сум, що є підставою для відшкодування моральної шкоди в порядку ст.237-1 КЗпП України. При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує рівень втрати нормальних життєвих зв'язків позивача та необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, обсяг душевних страждань, характер немайнових втрат, тривалості порушення трудових прав, і приходить до висновку, із врахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, для визначення моральної шкоди у розмірі 1000 грн.. Докази на підтвердження визначення розміру моральної шкоди у розмірі 2000 грн. відсутні.
Положеннями ст.ст.99, 100 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Із врахуванням встановлених в судовому засіданні вищезазначених обставин, заяв позивача щодо досудового порядку вирішення спору (від 29 вересня 2016 року щодо здійснення виплат за додаткове навантаження, вихідної допомоги), наявні підстави для визнання поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, при цьому суд враховує, що право на судовий захист входить до переліку тих прав, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 6 Конвенції закріплює право на справедливий суд, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, при цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень, здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є визначеним Конвенцією змістом поняття доступу до правосуддя.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення 7727 грн. 28 коп середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 1000 грн. моральної шкоди, підстави для задоволення інших заявлених вимог в судовому засіданні не встановлені.
Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.
Керуючись ст.ст.11, 17, 71, 159-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до адміністративного суду.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_2 7727 (сім тисяч сімсот двадцять сім) грн. 28 коп середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів).
Стягнути з Управління соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_2 1000 (одну тисячу) грн. моральної шкоди.
Допустити до негайного виконання постанову про присудження виплати заробітної плати за один місяць у сумі 4000 (чотири тисячі) грн..
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.П. Олійник .
