Ухвала
17 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 488/2807/17
Провадження № 14-91 цс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акта недійсним, витребування земельної ділянки
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2018 року, ухвалене суддею Лазаревою Г. М., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,та
ВСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2017 року виконуючий обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство»), Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акта недійсним, витребування земельної ділянки.
2. Позовна заява мотивована тим, що пунктом 10 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 березня 2008 року № 22/51 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передання її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 на підставі пунктів 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року № 31/52.
3. Рішенням Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року затверджений проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 із зазначеним цільовим призначенням на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), а 26 лютого 2009 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 249435.
4. 24 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу зазначеної спірної земельної ділянки, на підставі якого 15 грудня 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 8153328 про набуття ОСОБА_2 права власності на цю земельну ділянку.
5. Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки належала до земель державної власності лісогосподарського призначення, не вилучалася із користування ДП «Миколаївське лісове господарство», передання її у власність належним чином не погоджувалося, а будівництво на спірній земельній ділянці житлового будинку проведене з порушенням норм законодавства, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати пункти 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року № 31/52 про погодження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки; визнати недійсним виданий 26 лютого 2009 року ОСОБА_1 державний акт серії ЯЗ № 249435; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації зазначену спірну земельну ділянку у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкта нерухомості - житлового будинку.
6. Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2018 року позов виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації задоволений частково.
7. Визнано незаконними та скасовано пункти 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року № 31/52.
8. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 249435, який виданий ОСОБА_1 26 лютого 2009 року, та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100264.
9. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку у власність ОСОБА_1 була виділена із порушення норм земельного законодавства, а тому є підстави для визнання незаконними зазначених пунктів рішення міської ради про виділення їй земельної ділянки у власність, а також визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Вимоги прокурора про витребування земельної ділянки та знесення розташованого на спірній земельній ділянці житлового будинку є безпідставними, оскільки не встановлено порушень в діях ОСОБА_2
11. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2018 року в частині вирішення позовної вимоги виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкта нерухомості - житлового будинку скасоване та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги.
12. Витребувано у ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку.
13. Визначено знести за рахунок ОСОБА_2 розташовані на спірній земельній ділянці житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами і паркан.
14. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
15. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації не з її волі іншим шляхом, тому є правові підстави для її витребування в останнього набувача та знесення житлового будинку.
16. У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. Касаційна скарга мотивована тим, що суди проігнорували заяву про застосування строку позовної давності. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку застосовуючи статтю 388 Цивільного кодексу України та статтю 152 Земельного кодексу України. Розмежування земель державної та комунальної власності на території міста Миколаєва до цього часу не проведено, а отже, міська рада законно розпорядилася спірною земельною ділянкою на користь ОСОБА_1 . Прокурор не навів жодного аргументу та не надав доказів наявності визначених законом підстав для його представництва в цій справі.
18. У липні та серпні 2019 року прокуратура Миколаївської області та Миколаївська обласна державна адміністрація подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
20. 20 травня 2020 рокуухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
21. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України ).
22. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
23. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
24. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
25. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
26. У цій справі прокурор заявив вимогу, зокрема, про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:001:0042 у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об`єкта нерухомості - житлового будинку.
27. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі ? Конвенція) містить три окремі норми: перша, що викладена в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
28. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
29. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування ? передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа ? добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надано обґрунтованої компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (зокрема: Rysovskyy v. Ukraine, № 29979/04, ЄСПЛ, 20 жовтня 2011 року, Kryvenkyy v. Ukraine, № 43768/07, ЄСПЛ, від 16 лютого 2017 року).
30. ЄСПЛ наголошує на тому, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Особа на користь якої органом влади прийнято певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Встановлено, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне» втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим («Stretch v. the United Kingdom», № 44277/98, ЄСПЛ, від 24 червня 2003 року).
31. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення питання додержання принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном особи за рішенням про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ній об`єкта нерухомості (житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами), можливості або неможливості такого втручання за певних обставин справи, порядку такого знесення та відновлення попереднього стану земельної ділянки (зокрема, за чий рахунок), а також визначення ефективних компенсаційних механізмів відшкодування збитків добросовісного набувача від таких заходів (зокрема, в частині компенсації вартості забудови земельної ділянки) становить виключну правову проблему, а також враховуючи, що у справах за аналогічних підстав та фактичних обставин Велика Палата Верховного Суду, як і Касаційний цивільний суд, не вирішувала зазначеного питання, Велика Палата Верховного Судувідповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України приймає справу до розгляду.
32. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
33. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
34. Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
35. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом виконуючого обов`язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акта недійсним, витребування земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 25 серпня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. Р. Кібенко
