17.04.19
22-ц/812/742/19
Справа номер 488/2807/17
Провадження номер 22-ц/812/742/19 Суддя суду першої інстанції - Лазарева Г.М.
Категорія 47 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 квітня 2019 року м.Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О.В.,
суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі:
прокурора - Цвікілевич Н.В.,
представника позивача - ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 21 листопада 2018 року, ухвалене о 16 год.51 хв. під головуванням судді Лазаревої Г.М. в приміщенні суду в м.Миколаєві, за позовом виконуючого обов'язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року прокурор подав до суду зазначений позов, у якому просив: визнати незаконним та скасувати пункти 35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради №31/52 від 19 грудня 2008 року про погодження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1; визнати недійсним виданий 26 лютого 2009 року ОСОБА_6 державний акт серії НОМЕР_1; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації вищезазначену земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об'єкту нерухомості - житлового будинку.
Позов обґрунтований тим, що пунктом 10 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №22/51 від 13.03.2008 р. ОСОБА_6 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000 кв.м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 на підставі п.п.35, 35.1 рішення Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року №31/52.
Рішенням Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_2 із вищезазначеним цільовим призначенням по АДРЕСА_1, а в подальшому останній 26 лютого 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.
24 листопада 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки, на підставі якого 15 грудня 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за №8153328 про набуття останньою права власності на земельну ділянку.
Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки відносилася до земель державної власності лісогосподарського призначення, не вилучалася із користування ДП «Миколаївське лісове господарство», передача її у власність належним чином не погоджувалася, будівництво на спірній земельній ділянці житлового будинку проведено з порушенням норм законодавства, прокурор та позивач дізналися про порушення прав держави у січні 2016 року, прокурор просив позов задовольнити.
Миколаївською міською радою подано заяву про визнання позову прокурора.
ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала. Нею наголошено, що розмежування земель державної та комунальної власності на території міста Миколаєва до цього часу не проведено, а отже міська рада законно розпорядилася спірною земельною ділянкою на користь ОСОБА_6 Витребування у неї земельної ділянки та знесення житлового будинку є непропорційним втручанням держави у її право мирно володіти майном. Крім того, ОСОБА_4 зазначено про пропуск строку позовної давності.
У скороченому рішенні Корабельного районного суду м.Миколаєва від 21 листопада 2018 року судом ухвалено визнати незаконними та скасувати п.п.35 та 35.1 рішення Миколаївської міської ради №31/52 від 19 грудня 2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 26 лютого 2009 року на ім'я ОСОБА_6; витребувати у ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_1. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. З відповідачів на користь Прокуратури Миколаївської області стягнуто судовий збір в сумі 2162,22 грн. з кожного.
У повному рішенні Корабельного районного суду м.Миколаєва від 21 листопада 2018 року судом ухвалено про визнання незаконними та скасування п.п.35 та 35.1 рішення Миколаївської міської ради №31/52 від 19 грудня 2008 року та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 26 лютого 2009 року на ім'я ОСОБА_6 У задоволенні вимог про витребування земельної ділянки у ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та знесення, розташованого на ній житлового будинку відмовлено. З відповідачів на користь Прокуратури Миколаївської області стягнуто судовий збір в сумі 2162,22 грн. з кожного.
Ухвалою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 07 грудня 2018 року виправлено описку в резолютивній частині скороченого рішення суду шляхом викладення її у редакції резолютивної частини повного рішення суду.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку у власність ОСОБА_6 була виділена із порушення норм земельного законодавства, а тому наявні підстави для визнання незаконними пунктів рішення міської ради про виділення їй земельної ділянки у власність, а також визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Що ж стосується вимог прокурора про знесення, розташованого на спірній земельній ділянці житлового будинку, суд вважав їх безпідставними, тому що на його думку не встановлено порушення ОСОБА_4 прав позивача.
Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки суд ухвалив рішення про її задоволення, а потім шляхом виправлення описки вказаний висновок вилучив.
Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги.
Обґрунтовуючи свою скаргу, прокурор вказував, що спірне майно вибуло з володіння позивача без його волі, а тому відповідно до положень п.3 ч.1 ст.388 ЦК України має бути витребувано у ОСОБА_4 на користь Миколаївської обласної державної адміністрації у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об'єкту нерухомості - житлового будинку.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Пункт 5 розділу 8 Прикінцеві положення Лісового кодексу України (далі - ЛК України) передбачає, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Згідно з ст.ст.116, 141 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (ч.4 ст.20 ЗК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Стаття 149 ЗК України передбачає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч.4 ст.84 ЗК України).
Відповідно до ст.31 Лісового кодексу України та ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до повноважень обласної державної адміністрації у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок тощо (ст.21 ЗК України).
Згідно з ст.9 та ч.4 ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.
Стаття 152 ЗК України регламентує, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9 роз'яснює, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Згідно з нормами статей 20, 21 ЛК України лише тимчасові лісокористувачі за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку мають право зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 10.1, 10.4, 10.5 Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин, при плануванні і забудові населених місць слід виділяти ландшафтно-рекреаційні території із забороною на них господарського та іншого будівництва, що перешкоджає використанню даних зон за їх прямим призначенням. Розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається: на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.
Ліси зелених зон міст, міські та курортні ліси, які відносяться до лісів 1 групи, повинні бути використані у рекреаційних, санітарно-гігієнічних і оздоровчих цілях. У заболочених лісах на території поселень і приміських зон треба передбачати гідролісомеліоративні заходи відповідно до нормативів.
Вилучення під забудову земель Держлісфонду (перехід лісових площ у нелісові) допускається як виняток і тільки у встановленому законом порядку.
Розміщення забудови на землях Держлісфонду треба проводити на ділянках, не вкритих лісом або зайнятих чагарником і малоцінними насадженнями.
У міських і сільських поселеннях слід передбачати, як правило, безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. Зовнішні межі комплексної зеленої зони треба проводити по межах землекористувань, природних рубежах, транспортних магістралях. При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Миколаївської міської ради від 13 березня 2008 року №22/51 (пункт 10) ОСОБА_6 надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», не наданих у власність чи користування, площею 1000 кв.м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 (а.с.20-21).
Рішенням Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року №31/52 (пункти 35, 35.1) ОСОБА_6 погоджено відповідний проект землеустрою щодо вищезазначеної земельної ділянки та надано у власність із зазначенням обмеження у її використанні - зміна цільового призначення (а.с.22-23).
Постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 31 жовтня 2008 року зобов'язано Управління земельних ресурсів м.Миколаєва видати висновок по проекту землеустрою, провести експертизу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, погодити його, видати висновок по технічній документації землеустрою та акт на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м (а.с.74).
26 лютого 2009 року ОСОБА_6 отримала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку за вищезазначеною адресою (а.с.29).
Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 06.07.2017 р. вищезазначена земельна ділянка на момент прийняття вищезазначеного рішення Миколаївської ради відносилася до озеленених територій - ландшафтно-рекреаційна зона загальноміського значення, територія зелених насаджень загального користування (а.с.24).
Згідно з листом виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 27.06.2017 р. спірна земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_2 у період з 01 січня 2008 року по 01 січня 2009 року відносилась до земель державного лісового фонду квартал 43 вид. 6 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» (а.с.25-26).
За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15.02.2016 р. за №43 та №138 спірна земельна ділянка входила до складу земель лісового фонду постійного користування ДП «Миколаївський лісгосп» і відповідно до матеріалів лісовпорядкування була розміщена у кварталі №43 виділу №6 урочища «Жовтневе» Миколаївського лісництва. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для розгляду та погодження не надавався. Лісгосп від права постійного користування спірною земельною ділянкою не відмовлявся. Він тільки надавав погодження на можливий відвід земельної ділянки за умови не порушення чинного законодавства (а.с.27, 28).
Висновок ДП «Миколаївський лісгосп» про погодження на відведення земельної ділянки ОСОБА_6 від 13.03.2008 р. №273 свідчить, що підприємство не заперечувало у можливому відводі ділянки, але за умови зміни її цільового призначення, відшкодування збитків у вигляді недоотриманого доходу, а також при умові користування земельною ділянкою методами, що виключають порушення санітарного і протипожежного стану лісу, недопущення порушення Правил пожежної безпеки в лісах України та чинного законодавства України (а.с.75).
27 березня 2008 року Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства погодило зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (а.с.76).
Цього ж року Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області погодило ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.77).
Відповідно до листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 16.02.2016 р. протягом 2005-2008 років адміністрацією не розглядалися питання щодо вилучення спірної земельної ділянки. Станом на 16.02.2016 р. у облдержадміністрації відсутня інформація щодо фактів вилучення земельної ділянки та її незаконного відчуження (а.с.32).
24 листопада 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки (а.с.30-31, 78).
Згідно з інформацією Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 29.06.2017 р., 16 грудня 2010 року ОСОБА_4 подала повідомлення №1050 про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1, а в подальшому - декларацію МК №142143000614 про готовність до експлуатації даного об'єкта (а.с.33-34).
04 липня 2017 року під час огляду місця події слідчим слідчого відділу Корабельного РВП ГУНП в Миколаївській області встановлено, що земельну ділянку по АДРЕСА_1 огороджено бетонним парканом, а на ній розташовано двоповерховий житловий будинок (а.с.35-37).
Встановивши, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, її вилучення у ДП «Миколаївський лісгосп» з метою передачі її у власність ОСОБА_6, а потім у власність ОСОБА_4 в порядку, передбаченому ст.31 ЛК України, не проводилось, Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження цим майном, у зв'язку з чим це майно вибуло з володіння власника поза його волею, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порушене право державної власності підлягає захисту шляхом визнання незаконними та скасування пунктів рішення міської ради щодо передачі цієї земельної ділянки, а також визнання недійсним державного акту на право власності на землю.
Однак, районний суд припустився помилки щодо вирішення позовної вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації вищевказаної земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об'єкту нерухомості - житлового будинку.
Матеріали справи та технічний запис судового засідання свідчать, що суд першої інстанції ухвалив рішення про витребування земельної ділянки без знесення об'єкту нерухомості, а потім шляхом виправлення описки вказане рішення скасував, що є порушенням ч.8 ст.268 ЦПК України.
Вказане відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення суду у цій частині.
Наявні у матеріалах справи докази доводять, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 вибула з володіння держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації не з її волі іншим шляхом.
Отже, наявні правові підстави для її витребування у останнього набувача.
Оскільки до порушення прав держави на вказану земельну ділянку вона не була забудована, то відповідно до ст.152 ЗК України повинен бути застосований спосіб захисту цивільного права у вигляді відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, а саме шляхом знесення розташованого на спірній земельній ділянці житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами та паркану .
Вказане не буде порушенням прав ОСОБА_4 на мирне володіння майном згідно з ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у даному випадку втручання держави в право особи на мирне володіння майном є правомірним.
Вищевказані норми законодавства України свідчать, що держава переслідує законну мету захисту лісової зони, на якій не можна будувати нічого постійного, в тому числі житлових будинків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хамер проти Бельгії» (заява №21861/03) від 27 листопада 2007 року щодо пропорційності втручання держави зазначив, що навколишнє середовище має значення. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
Оскільки рішення суду частково скасовано, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 4929,98 грн.
В іншій частині рішення суду не є предметом апеляційного перегляду, оскільки сторонами не оскаржується.
Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.
Рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 21 листопада 2018 року в частині вирішення позовної вимоги виконуючого обов'язки керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення розташованого на ньому об'єкту нерухомості - житлового будинку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цієї вимоги.
Витребувати у ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
Знести за рахунок ОСОБА_4 розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами та паркан.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Прокуратури Миколаївської області судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 4929,98 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О.В. Локтіонова
Судді С.Ю. Колосовський
О .О. Ямкова
Повний текст постанови складено 17 квітня 2019 року.
