КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/2807/17
Провадження № 2/488/448/18 р.
РІШЕННЯ
Іменем України
21.11.2018 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючої по справі судді - Лазаревої Г.М.,
при секретарі судового засідання - Чуб Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство", Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акту, витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в обґрунтування якого вказав наступне.
Пунктом 10 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 22/51 від 13.03.2008 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м. за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.
Пунктами 35, 35.1 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 31/52 від 19.12.2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1000 кв.м., за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство", для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1.
В подальшому, на підставі вищевказаних рішень ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 26.02.2009 року .
Після отримання ОСОБА_3 державного акту на право власності на землю, між нею та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу № 3383 від 24.11.2010 року, згідно якого остання набула право власності на зазначену земельну ділянку, про що до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.12.2014 року внесено запис за № 8153328.
Позивач вважає, що рішення Миколаївської міськради були прийняті із порушенням вимог чинного законодавства, та із перевищенням повноважень Миколаївської міськради та просить:
- визнати незаконними та скасувати п.п. 35, 35.1 рішення Миколаївської міськради № 31/52 від 19.12.2008 року.
- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який був виданий ОСОБА_3 26.02.2009 року, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100264.
- витребувати у ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 1000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості, а саме житлового будинку.
У судовому засіданні прокурор підтримав позов у повному обсязі з вищезазначених підстав та просив його задовольнити.
Представник позивача - Миколаївськаї обласної державної адміністрації в судовому засіданні позов підтримала, просила про його задоволення.
Відповідача - Миколаївська міська рада в судове засідання свого представника не направила.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала заяву, в якій просила розглядати справу без її участі.
Представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 просив у задоволенні позову відмовити, надав відзив.
Треті особи в судове засідання своїх представників не направили Виконавчий комітет Миколаївської міської ради надав заяву, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, та дослідивши надані ними письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Із наявної в матеріалах справи копії рішення Миколаївської міськради № 22/51 від 13.03.2008 року вбачається, що пунктом 10 розділу 1 цього рішення ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м. за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.
Пунктами 35, 35.1 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 31/52 від 19.12.2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1000 кв.м., за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство", для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1.
В подальшому, на підставі вищевказаних рішень ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 26.02.2009 року, який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100264.
Судовим розглядом встановлено, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_3 за рахунок земель, що віднесені до земель держлісфонду урочища "Жовтневе", квартал 43, та перебуває у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" і це підтверджується наявними у матеріалах даної справи, та дослідженими у судовому засіданні: листом ВО "Укрдержліспроект" № 402 від 05.07.2017 року, листом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 138 від 15.02.2016 року.
Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Стаття 1 ЛК України визначає, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території країни, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та подальша передача їх у приватну власність грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України передача земельної ділянки в оренду чи у власність допускається лише після вилучення її у попереднього власника чи користувача.
Пунктом 6 частини першої статті 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 6 ст. 149 ЗК України право вилучати земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення надано обласним державним адміністраціям.
Проте, матеріалами справи встановлено, що розпорядження про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" земель зі складу урочища "Жовтневе" не приймались, що підтверджено інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації № 314/0/05-47/3-16 від 16.02.2016 року.
Виходячи із такого, суд приходить до висновку, що Миколаївською міськрадою передано у власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" у встановленому законом порядку та фактично із зміною її цільового призначення.
Частиною 4 ст. 20 ЗК України встановлено, що зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства.
Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалась ОСОБА_3 для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, то проект відведення мав би бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Однак, за інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 138 від 15.02.2016 року проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до генерального плану розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986 року, який був містобудівною документацією, діючою на момент прийняття відповідачем вказаних рішень, - обов'язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста, та Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 року, спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.
Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викуп) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що Миколаївською міськрадою в односторонньому порядку, всупереч діючому законодавству, з порушенням своїх повноважень, та за відсутності висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, було вилучено у законного землекористувача - ДП "Миколаївське лісове господарство" спірну земельну ділянку поза волею останнього, та прийнято рішення про розпорядження цією земельною ділянкою, то суд вважає, що оспорювані прокурором пункти рішення Миколаївської міськради підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
Крім цього, відповідно до п. 2.3. Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із внесеними змінами) - державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Враховуючи викладене, а також те, що державний акт виданий ОСОБА_3 на підставі рішень міськради, які суд вважає незаконними, він також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Судовим розглядом також встановлено, що після отримання ОСОБА_3 зазначеного державного акту на землю, між нею та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу № 3383 від 24.11.2010 року, згідно якого остання набула право власності на зазначену земельну ділянку, про що до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.12.2014 року внесено запис за № 8153328.
З приводу витребування у ОСОБА_4 земельної ділянки, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 шляхом знесення об'єкту нерухомості, суд вважає наступне.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку і, відповідно, на збудований будинок є набутим правомірно.
Позивач, в обгрунтування заявлених вимог, посилається на ст. 149 ЗК України - порядок вилучення земельних ділянок, але останній стосується тільки землекористувачів, а не власників земельних ділянок. П.6 ч.3 ст. 152 ЗК України, на яку посилався позивач, дійсно передбачає відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Проте, порушення прав позивача Миколаївської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 не встановлено.
Стаття 212 ЗК України передбачає повернення самовільно зайнятих земельних ділянок та приведення їх у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель, проте дана норма також не може бути бути застосована до власника, що правомірно придбав майно.
За таких обставин доводи прокуратури стосовно правомірності витребування земельної ділянки шляхом знесення будинку є необгрунтованими та безпідставними.
Даний висновок суду також підтверджується наступними нормами ЦК України.
Відповідно до ст. 317 ч. 2 ЦК України на зміст права власності не впливає місцезнаходження майна. Відповідно до ч.6 ст. 319 ЦК україни держава не втручається у здійснення власником права власності. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.2 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, набуває право власності на зведене ним нерухоме майно.
Відповідно до ст. 386 ч. 3 ЦК України : Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч.2 ст. 393 ЦК України : Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади або органом місцевого самоврядування має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області належить стягнути судовий збір.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, ст. 267 ч. 5 ЦК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати незаконними та скасувати п.п. 35, 35.1 рішення Миколаївської міськради № 31/52 від 19.12.2008 року.
Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який був виданий ОСОБА_3 26.02.2009 року, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900100264.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі 2162,22 грн. з кожного.
Рішення може бути оскаржено, відповідно до п.п. 15, 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону № 2147-УІІІ від 03.10.2017 р.), до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Г.М. Лазарева
