Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

місто Київ

справа № 462/5678/16-ц

провадження № 61-37894св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у жовтні 2016 року звернулися до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» (далі - уповноважена особа Фонду) про зобов`язання відповідачів включити позивачів до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк»

(далі - ПАТ «Укргазпромбанк», банк), у тому числі до загального реєстру вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Позивачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу, на підставі якого на його ім`я був відкритий рахунок (депозитний вклад) у ПАТ «Укргазпромбанк» на загальну суму 27 631, 37 дол. США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. Позивачі як його спадкоємці зверталися із заявами від 26 березня 2015 року та 06 квітня 2015 року до банку з проханням відкрити у ПАТ «Укргазпромбанк» рахунки для зарахування на них спадщини згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом та долучали копії свідоцтва про право на спадщину. Щодо заявлених вимог про відкриття рахунків та зарахування на них спадщини банк відповіді не надав та будь-яких дій з цього приводу не вчинив.

Заявою від 08 травня 2015 року позивачі зверталися до відповідача з проханням включити їх до повного переліку вкладників ПАТ «Укргазпромбанк», які мають право на відшкодування грошових коштів за вкладами за рахунок Фонду в сумі 9 210, 45 дол. США, але листом від 19 травня 2015 року уповноважена особа Фонду, а також Фонд листом від 19 червня 2015 року повідомили позивачів, що у разі настання права на отримання відшкодування їм, як спадкоємцям, будуть виплачені кошти за рахунок Фонду.

Зважаючи на наведене, просили зобов`язати Фонд, уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Укргазпромбанк» включити їх до переліку вкладників ПАТ «Укргазпромбанк», у тому числі до загального реєстру вкладників ПАТ «Укргазпромбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, зобов`язати Фонд виплатити належну кожному з них суму вкладу.

Правовими підставами позову позивачі визначили правила

статей 26, 27, 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Фонд проти задоволення позову заперечував, зазначив, що розрахунок суми відшкодування, що сплачується спадкоємцям вкладника, здійснюється в межах суми відшкодування, що належала цьому вкладнику, а також що кожному вкладнику необхідно звернутися до Фонду з індивідуальним зверненням, до якого долучити копію паспорта та свідоцтво про право на спадщину або його нотаріально посвідчену копію для отримання гарантованої суми.

Уповноважена особа Фонду заперечувала проти задоволення позову, просила закрити провадження у справі у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 квітня 2017 року позов задоволено повністю. Зобов`язано уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до переліку рахунків вкладників як спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Фонд включити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до реєстру відшкодувань вкладникам ПАТ «Укргазпромбанк» та здійснити виплату ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належну кожному з них суму вкладу як спадкоємцям після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що, незважаючи на звернення позивачів 26 березня 2015 року та 06 квітня 2015 року до ПАТ «Укргазпромбанк», банк не відкрив рахунки для виплати належних позивачам часток внаслідок спадкування після смерті ОСОБА_4 , позивачі не були внесені до списку осіб, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок Фонду, а відтак позов підлягає задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду задоволено. Апеляційну скаргу Фонду задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 квітня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у задоволенні їх позову, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачі не укладали з ПАТ «Укргазпромбанк» договори банківського вкладу або рахунку, та такі не є власниками іменного депозитного сертифіката. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000, 00 грн, так як ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями, а не вкладниками, тому вони мають право на відшкодування гарантованої суми у розмірі 66 666, 66 грн кожний. Відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів позивачам можливе лише в межах ліквідаційної процедури шляхом задоволення вимог позивача, які визнані та включені до реєстру вимог кредиторів банку, в порядку черговості, що встановлено цим Законом.

Щодо доводів апеляційних скарг в частині належності зазначених спорів до адміністративної юрисдикції та закриття у зв`язку з цим провадження у справі, де відповідачем є Фонд та уповноважена особа Фонду, апеляційний суд зазначив, що предметом спору є право на спадкові вклади, а не визнання дій уповноваженої особи Фонду неправомірними. Правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди та в силу вимог Закону саме на Фонд у зазначеному спорі покладено обов`язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину. Апеляційний суд дійшов висновку, що звернення позивачів до суб`єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачі звернулися за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, відтак такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявники зазначають, що апеляційний суд:

- не врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 22 січня 2014 року у справі № 6-157цс13, відповідно до якого зобов`язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям;

- не врахував, що спадкоємці вкладника своєчасно звернулися до банку (до запровадження тимчасової адміністрації) із заявами про відкриття окремих рахунків на кожного;

- не обґрунтував підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для ухвалення нового рішення про відмову у позові;

- не врахував, що Фонд та уповноважена особа Фонду не надали чітких роз`яснень щодо подальших дій заявників для повернення вкладів, отриманих ними у спадщину, а тому їхні права як спадкоємців вкладника підлягають захисту у судовому порядку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2018 року на касаційну скаргу надійшли відзиви Фонду та уповноваженої особи Фонду, у яких відповідачі просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідачі зазначають про пріоритетність положень Закону України

«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час вирішення спору, а також стверджують, що позивачі не є вкладниками банку, а тому ними обрано неправильний спосіб захисту.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_4 укладено договір банківського вкладу, на підставі якого ОСОБА_4 мав відкритий рахунок (депозитний вклад) у ПАТ «Укргазпромбанк» на загальну суму 27 631, 37 дол. США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 вересня 2014 року, серія НОМЕР_1 .

26 березня 2015 року державним нотаріусом Сьомої Львівської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/3 частку у спадщині кожному.

06 квітня 2015 року державним нотаріусом Сьомої Львівської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/3 частку у спадковому майні.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до матеріалів цивільної справи постановою Правління Національного банку України від 07 квітня 2015 року № 217 ПАТ «Укргазпромбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі цієї постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 07 квітня 2015 року № 70 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укргазпромбанк», згідно з яким з 08 квітня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці, з 08 квітня 2015 року до 07 липня 2015 року.

Правління Національного банку України прийняло постанову від 14 вересня 2015 року № 602 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укргазпромбанк», згідно з якою було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Укргазпромбанк» з 15 вересня 2015 року до 14 вересня 2017 року.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивачі звернулися до суду з позовом після відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації банку.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (частина перша статті 1 цього Закону).

Щодо правової природи спору про складення переліку рахунків вкладників та визначення розрахункової суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема: здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 26 Закону України

«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000, 00 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

У статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлений порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, і покладено на уповноважену особу Фонду обов`язок складати перелік рахунків вкладників та визначати розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Затвердження реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, покладено на виконавчу дирекцію Фонду. Здійснення виплати гарантованих сум відшкодування покладено на Фонд та визначено порядок здійснення розрахунків з вкладниками (стаття 28 цього Закону).

За правилами частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 13 березня 2019 року у справі № 554/22/18 (провадження № 14-81цс19). Аналогічні висновки підтверджені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц

(провадження № 14-239цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 461/2035/17 (провадження № 14-552цс19).

Відповідно до пункту 9 розділу І, пункту 9 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2012 року за № 1548/21860 (в редакції від 11 листопада 2014 року, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) відшкодування за вкладами можуть сплачуватися іншим особам згідно із законодавством (за довіреністю, свідоцтвом про право на спадщину тощо). Для отримання коштів вкладник або інша особа (представник, спадкоємець тощо) звертається до Фонду із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що спадкоємець вкладника має право на отримання відшкодування коштів за вкладами спадкодавця за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування коштів, що не може бути меншим 200 000, 00 грн.

Щодо правової природи спору про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19) дійшла висновку, що на відмінну від спору про формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, спір про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Отже, позовні вимоги про включення вкладника до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів є приватноправовим та сторонами такого спору є банк (який діє через уповноважену особу Фонду) та вкладник, який виявив бажання отримати відшкодування за договором банківського вкладу за рахунок ліквідаційної маси банку у межах суми, що не відшкодована Фондом як гарантована сума відшкодування.

Щодо правової природи спірних правовідносин

Аналіз змісту визначених позивачами вимог дає підстави для висновку, що спір виник між сторонами у зв`язку з невключенням позивачів до переліку вкладників, у тому числі до загального реєстру вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Відповідно, позивачі вважають, що включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів в четверту чергу не є належним та правомірним способом вирішення спору, а свідчить про порушення їхніх прав та недотримання вимог статей 26, 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо гарантованого відшкодування суми за рахунок грошових коштів Фонду.

Позивачі визначили відповідачем саме Фонд, усі позовні вимоги вони заявили саме до Фонду, а не до банку як сторони відповідного договору.

Відповідно до предмету заявлених позовних вимог, визначених правових підстав позову, а також враховуючи, що вимоги про включення позивачів до реєстру акцептованих вимог кредиторів позивачами не заявлялися, Верховний Суд дійшов висновку, що усі заявлені позовні вимоги, як в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду, так і поза межами граничної суми, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18 (провадження № 14-285цс19) зазначено, що якщо під час вирішення спору суд адміністративної юрисдикції дійде висновку про те, що Фонд як суб`єкт владних повноважень неправильно визначив суму гарантованого відшкодування, що підлягає виплаті, і позивач має право на грошові кошти в сумі, яка перевищує встановлений законом граничний розмір відшкодування, наведене буде підставою для включення банком відповідних вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів із залишком суми, що перевищує 200 000, 00 грн. Відповідно до Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 серпня 2017 року № 3711, підставою для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили (у тому числі рішення судів, які набрали законної сили після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторів, визначеного статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), за яким, зокрема, виникають кредиторські вимоги вкладників у частині, що перевищує суму відшкодування, виплачену Фондом, розмір якої визначено згідно з вимогами статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Такі вимоги включаються до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягають задоволенню в черговості відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до пункту 5 Розділу ІІ наведеного Положення уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 3 до цього Положення; 3) переліки: рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане; рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону. Гарантовані суми за рахунком визначаються за кожним рахунком окремо.

У пунктах 1, 2 Розділу ІІІ Положення передбачено, що Фонд завантажує поданий уповноваженою особою Фонду Перелік до програмно-апаратного комплексу Фонду та здійснює його перевірку в частині: 1) невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України

«Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; 3) наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; 4) коректності реквізитів вкладника та іншої інформації. Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

На підставі аналізу наведених норм права, правових висновки Великої Палати Верховного Суду встановлено підстави для висновку, що у справі, яка переглядається, спір виник між позивачами як спадкоємцями вкладника та Фондом щодо розміру виплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом кожному із спадкоємців вкладника. При цьому, позивачами заперечується існування приватноправового спору між ними та банком щодо включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів, що виключає можливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства за визначеними ними предметом та підставами позову.

Отже, з урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18 (провадження № 14-285цс19), спір про визначення належного розміру виплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом кожному із спадкоємців вкладника підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник між спадкоємцями вкладника та Фондом щодо визначення належного розміру гарантованого відшкодування вкладу кожному із спадкоємців вкладника. У такому разі саме до компетенції суду адміністративної юрисдикції належать повноваження з оцінки доводів та заперечень сторін спору щодо визначення належного до виплати розміру гарантованого державою відшкодування суми вкладу кожному із спадкоємців.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи те, що позовні вимоги мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені

Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. На підставі Закону № 460-IX внесені зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції Закону № 460-IX) роз`яснює позивачам їхнє право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року скасувати.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» про включення до переліку вкладників та виплату суми вкладу закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко