ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
"12" лютого 2020 р. м. Київ Справа № 911/2618/17
Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я., розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії та бездіяльність державного виконавця Бобринецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у виконавчому провадженні № 55110409 та № 55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.10.2017 року у справі № 911/2618/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс”
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп”
2) Приватного підприємства “Агроінвест-К”
про стягнення 1490,48 грн.
Представники сторін:
Позивача - Грищенко О.М.
Відповідача 1 – не з`явився;
Відповідача 2 – не з`явився;
ВДВС - не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.10.2017 року у справі № 911/2618/17 позовні вимоги задоволені частково. Солідарно стягнуто з Приватного підприємства “Агроінвест-К” та Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервігруп” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-тайс” 33767,43 грн. пені.; стягнуто з Приватного підприємства “Агроінвест-К” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” 5 771,96 грн. інфляційних втрат, 5749,40 грн. 3%-річних та 4139,51 грн. судових витрат; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” 2460,49 грн. судових витрат, про що 30.10.2017 року видано відповідні накази.
02.12.2019 року до суду від ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” надійшла скарга на дії та бездіяльність державного виконавця Бобринецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у виконавчому провадженні № 55110409 та № 55110238.
У поданій скарзі скаржник просить суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов`язати останнього усунути допущені порушення шляхом дотримання строків та порядку вчинення виконавчих дій.
10.02.2020 року від скаржника надійшла заява про закриття провадження у справі в частині зобов`язання державного виконавця Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом відновлення виконавчого провадження №55110409 та №55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17 з врахуванням статті 41 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки 16 січня 2020 року відділом винесено постанови про відновлення виконавчого провадження №55110409 та №55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17.
Відповідно до аналізу ч.2 ст.231 ГПК України, провадження у справі підлягає закриттю, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на вищевикладені обставини подана заява підлягає задоволенню.
Представник стягувача підтримує подану скаргу, в решті вимог.
Представники боржників та відділу в засідання суду не з`явились, хоча про місце і час розгляду справи були належним чином повідомлені судом.
На адресу суду від Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги оскільки ухвала суду надійшла лише 11.02.2020 року, що позбавляє відділ можливості належним чином підготуватись до судового засідання та надати письмові пояснення.
Згідно з приписами ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
В обґрунтування поданої скарги ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» посилається на те, що ухвалою Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2019 року по справі №911/2618/17, визнано недійсною та скасовано Постанови Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області від 12 вересня 2019 року про повернення наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17 стягувачу на підставі п.2,5 ч.1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” у виконавчому провадженні №55110409 та №55110238, проте останні не відновлено, а накази Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17 не виконані.
15.11.2019 року Бобринецький РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області листом вих. №1160 повідомив скаржника про те, що оскільки до Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області не надано ухвали господарського суду Київської області від 15 жовтня 2019 року по справі №911/2618/17 з відміткою про набрання нею законної сили, а також Бобринецьким РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу на Ухвалу Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2019 року по справі №911/2618/17 тому у відділу, відсутні підстави для відновлення виконавчого провадження №55110409 та №55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17.
Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства, наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішення.
Відповідно до пункту 6 Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом пунктів 9-11 Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв`язку або вручається виконавцем особі, яка зобов`язана вчинити дії. Доручення виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом щодо проведення окремих виконавчих дій органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами. Запит виконавця є письмовим документом, який є обов`язковим для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю інформації, документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень. Отримана інформація використовується органами державної виконавчої служби (приватним виконавцем) виключно із службовою метою.
Пунктом 1,4 статі 8 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово. Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. У разі тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з подальшим обов`язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи.
Відповідно до пункту 10 Розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, яке затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року за №2432/5, система забезпечує інформаційну взаємодію з іншими реєстрами та базами даних державних органів, що містять дані про майно, доходи боржника. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Відповідно до пунктів 2-4 Розділу ІV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, виконавцем до Системи обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов`язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит державного виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби (офіса приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення. Постанови виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи. Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі забороняється. У разі тимчасової відсутності доступу до Системи (через перебої в електропостачанні тощо), як виняток, допускається виготовлення документів виконавчого провадження без використання Системи з подальшим обов`язковим внесенням таких документів до системи в день усунення причин, що перешкоджали доступу до неї.
ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» зазначає, що Бобринецьким РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області не враховано що Ухвала Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2019 року по справі №911/2618/17 набрала законної сили з моменту її винесення, адже провадження у даній справі здійснюється за нормами господарського судочинства (відмітки про набрання чинності рішення за наслідками такого прийняття не ставиться), а не цивільного, яке передбачає таку можливість.
Окрім того, скаржник вважає, що Бобринецьким РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області не враховано, що фактичне звернення до Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області до суду із відповідною апеляційною скаргою не виключає обов`язку здійснити відновлення виконавчого провадження, крім того навіть у випадку оскарження Ухвали Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2019 року по справі №911/2618/17, саме по собі не призупиняє її законну дію.
За приписами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частин 1-2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
Термін «негайно» у розумінні рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1988 р. у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» є виправданим, якщо строк триває до 4-х днів.
Бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення дій, які особа повинна була і могла вчинити, в даному випадку на виконання Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначене свідчить про порушення керівником та відповідальною особою (державного виконавця) Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області принципів неупередженості, своєчасності та повноти проведення виконавчих дій, встановлених нормами Закону України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання рішення суддів.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України. При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 заява № 56849/00, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 (заява № 18966/02) Високий суд нагадує практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, § 40, ЄСПЛ 2002-III; «Ясіуньєне проти Латвії», заява № 41510/98, § 45, 6 березня 2003 року) - п. 53.
ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01 (рішення від 07.06.2005) ЄСПЛ вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 р. по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
В даному випадку, Бобринецьким РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області самостійно без правового обґрунтування, керуючись власною думкою, яка не співпадає із чинним законодавством України зроблено підміну понять при оцінці понять, обставин та фактів справи, та врахування їх у виконавчому провадженні №55110409 та №55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17.
Верховний Суд у Постанові від 16 квітня 2018 року у справі №12/57, зокрема зазначив, що відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України», Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, помилковим є твердження, що посадові особи органу примусового виконання мають право щодо вжиття або не вжиття заходів примусового виконання. Державні виконавці мають виключно обов`язок на здійснення та вжиття заходів примусового виконання наказу суду, який кореспондується із правом вибору здійснення необхідного заходу такого примусового виконання. Адже, в противному випадку, вибір одного заходу примусового виконання і повна відмова від іншого примусового виконання, не відповідала б та порушувала вказані вище як рішення Європейського Суду, так і рішень Конституційного та Верховного судів.
Скаржник зазначає, що законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.
При цьому здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові від 19 серпня 2019 року у справі №913/438/16, зазначено, що визначальним фактором та обставиною належності вжитої/застосованої виконавчої дії визначає не лише її винесення та існування серед матеріалів виконавчого провадження, а й встановлює необхідність її оцінки щодо реальності здійснення – докази скерування запитів до відповідних установ, організацій, співвідношення запитам направлених на адреси відповідних установ/організацій із наявністю відповідей на них, доказів прийняття постанов органу ДВС до виконання банківськими установами, сервісними центрами МВС України, державними реєстраторами речових прав, тощо.
Невиконання судового рішення протягом такого тривалого часу порушує основні засади виконавчого провадження - обов`язковості виконання рішень, розумності строків виконавчого провадження. Хоча закон і не містить поняття «розумності строків», проте зволікання у вчиненні виконавчих дій не свідчить про дотримання зазначеного вище принципу. Крім того, діяльність державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, це сукупність дій направлена на кінцевий результат - виконання судового рішення.
Водночас, сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
В свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 19 серпня 2019 року у справі №913/438/16.
Згідно із правовою позицією, викладеної в пункті 15 Постанови Верховного суду від 13 лютого 2018 року у справі №923/182/13-г, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Відповідно до ст.341 Господарського процесуального кодексу України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Відповідно до пункту 9.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зі змінами внесеними Постановою від 29 травня 2013 року №9, якщо обов`язок органу державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення, у зв`язку із цією бездіяльністю його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.
Відповідно до положення пункту 2 статті 74 ГПК України, відповідно до якої, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог скаржника.
Керуючись ст.ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» на бездіяльність державного виконавця Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області у виконавчому провадженні №55110409 та №55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17 задовольнити частково.
2. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Бобринецького РВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області у виконавчому провадженні №55110409 та №55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17, яка виразилась у порушенні строків та порядку поновлення виконавчого провадження №55110409 та №55110238 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30 жовтня 2017 року по справі №911/2618/17 із врахуванням статті 41 Закону України “Про виконавче провадження”.
3. В решті вимог скаржника закрити провадження усправі.
4. Копію ухвали направити стягувачу, боржнику та ВДВС.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя Л.Я. Мальована
