Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 598/157/15-ц
провадження № 61-31628сво18
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Висоцької В. С.
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
відповідач - релігійна громада «Парафії святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату,
треті особи: Бутинська Парафія храму святого Архистратига Михаїла Української православної Церкви, Тернопільська обласна державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 січня 2016 року у складі судді Щербатої Г. Р. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Міщія О. Я., Шевчук Г. М., Ткача З. Є.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_12 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 звернулися
до релігійної громади «Парафії святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату (далі - релігійна громада), треті особи: Бутинська Парафія храму святого Архистратига Михаїла Української православної Церкви, Тернопільська обласна державна адміністрація, у якому просили визнати недійсним протокол загальних зборів релігійної громади «Парафії святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату від 28 лютого
2014 року № 1.
Позовна заява мотивована тим, що оспорюваний позивачами протокол загальних зборів релігійної громади від 28 лютого 2014 року № 1 порушує права Тернопільської єпархії Української Православної Церкви, «Парафії святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви та є наслідком втручання Української Православної Церкви Київського Патріархату у внутрішню структуру УПЦ як єдиної Всеукраїнської релігійної громади.
Позивачі зазначили, що оскаржуваний протокол є документом загальних зборів Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП),
а не парафіяльних зборів «Парафії святого Архистратига Михаїла». У зборах приймало участь 330 невстановлених осіб, які не можуть виражати волю їхньої парафії та викладати статут в новій редакції.
Вказували, що на засіданні зборів не розглядалось питання про обрання голови зборів та секретаря; у загальних зборах не брав участі настоятель парафії (про їх проведення він не повідомлявся) та члени цієї парафії; на них вирішувалось питання про прийняття Статуту релігійної громади УПЦ КП,
а не прийняття Статуту «Парафії святого Архистратига Михаїла» УПЦ
від 25 серпня 1991 року в новій редакції; протокол не затверджений архієреєм УПЦ, що суперечить Статуту про управління УПЦ. Вважають, що релігійна громада прийнявши свій Статут на підставі статуту «Парафії святого Архистратига Михаїла » УПЦ від 25 серпня 1991 року, не врахувала того, що вірні парафіяни «Парафії святого Архистратига Михаїла» УПЦ не бажають змінювати своє канонічне підпорядкування.
У зв`язку з викладеним позивачі просили позов задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 січня
2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення про прийняття Статуту релігійної громади ухвалене релігійною громадою сіл Бутин та Поляни Збаразького району Тернопільської області на загальних зборах віруючих громадян, згідно вимог закону, зокрема відповідно до статті 35 Конституції України, статей 7, 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та не порушує прав позивачів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 відхилено. Рішення Збаразького районного суду від 27 січня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачі при розгляді спору не подали доказів порушення їх права, які підлягають захисту судом.
Апеляційний суд також указав, що оскільки законом не визначено порядку скликання парафіяльних зборів, голосування та оформлення рішень, місцевий суд підставно врахував вимоги Статуту парафії та взяв до уваги загальні положення практики Європейського Суду з прав людини, який у рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» наголошує, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують
у вигляді організованих структур, стаття 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави. З цієї точки зору право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, посилаючись
на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на підставі оспорюваного протоколу загальних зборів релігійної громади від 28 лютого 2014 року № 1 було внесено зміни до статуту релігійної громади. Зокрема, відбулось її захоплення, чим порушено права віруючих, які утворили релігійну громаду, оскільки було змінено підлеглість релігійної громади, яка при створенні відносилась до Московського патріархату, а перейшла до Київського патріархату. Особи, які прийняли рішення про внесення змін і доповнень до статуту, не мали жодних прав
на скликання та проведення таких зборів, оскільки настоятель УПЦ
не скликав та не проводив ніяких парафіяльних зборів 28 лютого 2014 року.
Заявники вважають, що схід жителів села 28 лютого 2014 року не можна вважати зборами парафії УПЦ, оскільки у них не брали участь члени парафіяльних зборів. Відповідачами було порушено вимоги Статуту про управління УПЦ та Статуту парафії щодо порядку скликання і проведення зборів, оскільки особи, які проводили ці незаконні збори не були уповноважені настоятелем на їх проведення, а оспорюваний ними протокол не містить реєстру підписів 330 осіб, які брали участь у голосуванні.
Касаційна скарга також містить посилання на те, що судом першої інстанції безпідставно було взято до уваги постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року за позовом Тернопільської єпархії Української православної Церкви до Тернопільської обласної державної адміністрації державної адміністрації, оскільки адміністративний суд не досліджував питання про порядок скликання зборів 28 лютого
2014 року, та прийняття рішення та внесення змін до статуту. Вказують, що значна частина жителів села Бутин Збаразького району не хочуть переходити під канонічне підпорядкування до церкви Київського патріархату, тому внесення змін до Статуту парафії УПЦ села Бутин порушує їх права, в тому числі й права позивачів, які не мають можливості відвідувати церкву
у своєму селі, а священник УПЦ не має доступу до храму.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення релігійної громади «Парафії святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархатуна касаційну скаргу, у яких вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують встановлені судами обставини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що відповідно до міжнародного права, держава не має права порушувати автономію релігійної спільноти та у будь-який спосіб втручатись у її внутрішні справи. Втручання держави у справи Церкви призводить до серйозних наслідків як для самої Церкви, так і для самої держави. Історія доводить, що демократичні відносини між державою і Церквою, засновані на взаємній повазі та гарантуванні прав на самоврядування Церкви, є гарантією національної безпеки.
Спір між сторонами у цій справі виник між православними віруючими щодо проведення парафіяльних зборів, тобто всередині релігійної громади.
За таких обставин та з урахуванням наведених норм законодавства держава в особі суду не має права втручатися у внутрішню діяльність релігійних організацій, оскільки юрисдикція суду не може бути поширена на спірні правовідносини.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі
№ 697/1158/16-ц (провадження 61-25449св18) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення за протоколом парафіяльних зборів підлягають розгляду в суді.
Зазначене свідчить про існування різного підходу до розуміння та застосування норм матеріального права щодо можливості розгляду судами справ з правовідносин, які виникли у середині релігійних громад, між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Релігійна громада «Парафія святого архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Української православної церкви є юридичною особою та діяла на підставі Статуту, затвердженого керуючим Тернопільською єпархією УПЦ митрополитом Сергієм (Генсіцьким), зареєстрованого рішенням виконкому Тернопільської обласної ради
від 25 серпня 1991 року № 212 (у редакції, згідно розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 12 вересня 2011 року
№ 717) із підписом голови обласної державної адміністрації Хоптяна В. А.
28 лютого 2014 року у селі Бутин Збаразького району Тернопільської області, на церковному подвір`ї відбулися збори віруючих громадян сіл Бутин
та Поляни Збаразького району Тернопільської області, на яких було обрано голову зборів та секретаря, та які вирішили прийняти Статут релігійної громади парафії Святого Архистратига Михаїла села Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату і просити Тернопільську обласну державну адміністрацію його зареєструвати, про що складено протокол загальних зборів від 28 лютого 2014 року № 1.
Згідно пункту 1 нового Статуту, затвердженого керуючим Тернопільською єпархією УПЦ Київського патріархату архієпископом Нестором (Писиком), релігійна громада «Парафія Святого архістратига Михаїла» села Бутин Збаразького району, Тернопільської єпархії Української православної церкви Київського патріархату є первинним структурним підрозділом УПЦ КП, який в канонічному і організаційному підпорядкуванні входить до Тернопільської єпархії УПЦ КП. Парафія є правонаступником релігійної громади з наданням їй усіх попередніх прав і обов`язків, зареєстрованої рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 25 серпня 1991 року № 212.
Вказаний статут зареєстровано розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2014 року «Про статут релігійної громади УПЦ КП села Бутин Збаразького району у новій редакції».
До ухвалення рішення про реєстрацію статуту Бутинської парафії УПЦ КП Департаментом культури, релігії та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, в порядку, передбаченому частинами четвертою
та шостою статті 14 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» проведено перевірку подій, пов`язаних з проведенням парафіяльних зборів в селі Бутин Збаразького району 28 лютого 2014 року. Порушень виявлено не було, про що засвідчує факт реєстрації статуту в новій редакції.
Вказане розпорядження оскаржувалось Тернопільською єпархією УПЦ
і постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року в задоволенні позову Тернопільської єпархії Української православної Церкви до Тернопільської обласної державної адміністрації, треті особи Департамент культури, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, Бутинська сільська рада Збаразького району Тернопільської області, релігійна громада «Парафія святого Архистратига Михаїла» села Бутин, про скасування розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2014 року відмовлено.
Ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року та Вищого адміністративного Суду України від 24 вересня 2015 року вказана постанова залишена без змін, а скаргу Тернопільської єпархії
УПЦ відхилено.
У ході розгляду наведеної адміністративної справи встановлено,
що 28 лютого 2014 року за участю голови та секретаря зборів, на яких були присутні 330 чоловік було прийнято статут релігійної громади Архистратига Михаїла села Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату.
На час проведення загальних зборів релігійної громади 28 лютого 2014 року діяв статут від 12 вересня 2011 року.
Відповідно до пункту 12 Розділу II цього статуту, парафіяльні збори скликаються членами релігійної громади, настоятелем, парафіяльною радою. Закон України «Про свободу совісті та І релігійні організації»
не передбачає потреби наявності реєстру учасників зборів.
Відповідно до статті 12 вказаного закону проект нового статуту був обговорений та прийнятий на скликаних релігійною громадою загальних зборах, що підтверджується протоколом та підписами членів громади, які підтримали даний статут, який передбачає вихід релігійної громади
з-під канонічної юрисдикції УПЦ та перехід в УПЦ КП (додатково, разом
з протоколом, релігійна громада подала обласній державній адміністрації списки з підписами парафіян, які засвідчували своє бажання про перехід громади в УПЦ КП).
Згідно пункту 10 Статуту парафії, в редакції від 12 вересня 2011 року, чинній на момент проведення зборів від 28 лютого 2014 року, органами парафіяльного управління є Парафіяльна рада та Парафіяльні збори, очолювані настоятелем.
Згідно пункту 11 Статуту парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків і мирян, які досягли 18 - річного віку, в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю
і не знаходяться під забороною чи церковним судом.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Звертаючись до суду, позивачі вказали, що рішення, оформлене протоколом загальних зборів релігійної громади села Бутин від 28 лютого 2014 року, порушує права Тернопільської єпархії УПЦ, а також права парафії святого Архістратига Михаїла села Бутин УПЦ та є наслідком втручання у внутрішню структуру УПЦ, як єдиної Всеукраїнської релігійної організації.
Під час зборів було обрано голову зборів та секретаря, та які вирішили прийняти Статут релігійної громади парафії Святого Архистратига Михаїла села Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату і просити Тернопільську обласну державну адміністрацію його зареєструвати.
25 вересня 2014 року розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації зареєстровано Статут релігійної громади УПЦ КП
села Бутин Збаразького району у новій редакції.
Законність рішення щодо реєстрації вказаного вище Статуту перевірено
під час розгляду адміністративної справи за позовом Тернопільської Єпархії УПЦ.
Відповідно до постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року підтверджено законність розпорядження Голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2014 року.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрав чинності 30 вересня 2016 року) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.
Статтею 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.
Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про свободу совісті
та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом
з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ураховуючи вище наведені положення чинного законодавства України, рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації)
її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 (провадження №12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), і підстав для відступу від нього не вбачається.
За викладених обставин, зважаючи на позовні вимоги та враховуючи той факт, що держава вчинила дії щодо реєстрації Статуту релігійної громади
УПЦ КП села Бутин Збаразького району у новій редакції, прийнятого на оспорених позивачами зборах релігійної громади, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що віднесення вирішення даного спору відповідній релігійній організації, а не судом буде суперечити чинному законодавству.
За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 10 червня 2019 року у справі
№ 697/1158/16-ц (провадження 61-25449св18) про те, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення за протоколом парафіяльних зборів підлягають розгляду в суді.
Щодо доводів касаційної скарги по суті
У силу положень частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є скасування рішення загальних зборів релігійної громади «Парафії святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату від 28 лютого
2014 року № 1.
Статут релігійної громади УПЦ КП села Бутин Збаразького району у новій редакції, прийнятий за результатами зборів від 28 лютого 2014 року, зареєстровано в установленому законом порядку.
Європейським судом по справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним
у демократичному суспільстві.
У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору
в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.
Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків
у справі.
Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У своєму рішенні по справі «Коккінакіс проти Греції» Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті
та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (пункт 33).
Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним
у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні були спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
У справі, яка переглядається, встановлено, що на зборах релігійної громади села Бутин 28 лютого 2014 року приймались рішення лише про вихід
з юрисдикції Тернопільської єпархії УПЦ МП і про перехід до УПЦ КП та про прийняття Статуту релігійної організації. Будь - якого рішення щодо відвідування церкви на зборах не приймалось. Храм в селі Бутин Збаразького району відкритий для усіх вірян, які можуть його вільно відвідувати.
Тобто відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивачів на свободу віросповідання.
Взаємовідносини церкви й держави визначається Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.
Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.
Згідно частин першої та другої статті 8 Закону України «Про свободу совісті
і релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні
та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Встановивши, що скликання зборів релігійної громади 28 лютого 2014 року відбулось з дотриманням діючого на той час статутом релігійної громади, події, пов`язані з проведенням цих зборів перевірялись Департаментом культури, релігії та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, в порядку, передбаченому частинами четвертою та шостою статті 14 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», порушень виявлено не було, законність рішення щодо реєстрації статуту релігійної громади УПЦ КП села Бутин Збаразького району у новій редакції, прийнятого на вказаних зборах, перевірено в судовому порядку, суд прийшов вірного правового висновку про відмову в задоволені позову.
Посилання в касаційній скарзі на те, що на зборах 28 лютого 2014 року були присутні лише 70 чи 100 осіб, а не 330, як зазначено в протоколі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки присутність саме 330 осіб встановлено постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року, яка набрала законної сили.
Решта доводів позовної заяви за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами
статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрав чинності 30 вересня 2016 року) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.
Статтею 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.
Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про свободу совісті
та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом
з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ураховуючи вище наведені положення чинного законодавства України, рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації)
її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 (провадження №12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), і підстав для відступу від нього не вбачається.
За викладених обставин, зважаючи на позовні вимоги та враховуючи той факт, що держава вчинила дії щодо реєстрації Статуту релігійної громади
УПЦ КП села Бутин Збаразького району у новій редакції, прийнятого на оспорених позивачами зборах релігійної громади, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що віднесення вирішення даного спору відповідній релігійній організації, а не судом буде суперечити чинному законодавству.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 січня
2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
М. Є. Червинська
