Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 січня 2020 року
у справі № 598/157/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо судового порядку вирішення спору про визнання недійсним протоколу загальних зборів релігійної громади
Фабула справи: ОСОБА_1 - ОСОБА_11 звернулися до суду з позовом до до релігійної громади «Парафії святого Архистратига Михаїла» єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату (далі - релігійна громада), треті особи: Парафія храму святого Архистратига Михаїла Української православної Церкви (далі - Парафія), обласна державна адміністрація, у якому просили визнати недійсним протокол загальних зборів релігійної громади.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний позивачами протокол загальних зборів релігійної громади порушує права єпархії Української Православної Церкви, Парафії та є наслідком втручання Української Православної Церкви Київського Патріархату (далі - УПЦ КП) у внутрішню структуру УПЦ як єдиної Всеукраїнської релігійної громади.
Позивачі зазначають, що оскаржуваний протокол є документом загальних зборів УПЦ КП, а не парафіяльних зборів Парафії. У зборах приймало участь 330 невстановлених осіб, які не можуть виражати волю їхньої парафії та викладати статут в новій редакції. Вказують, що на засіданні зборів не розглядалось питання про обрання голови зборів та секретаря; у загальних зборах не брав участі настоятель парафії (про їх проведення він не повідомлявся) та члени цієї парафії; на них вирішувалось питання про прийняття Статуту релігійної громади УПЦ КП, а не прийняття Статуту Парафії в новій редакції; протокол не затверджений архієреєм УПЦ, що суперечить Статуту про управління УПЦ. Вважають, що релігійна громада, прийнявши свій Статут на підставі статуту Парафії, не врахувала того, що вірні парафіяни Парафії не бажають змінювати своє канонічне підпорядкування.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 - ОСОБА_11 зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на підставі оспорюваного протоколу загальних зборів релігійної громади було внесено зміни до статуту релігійної громади. Зокрема, відбулось її захоплення, чим порушено права віруючих, які утворили релігійну громаду, оскільки було змінено підлеглість релігійної громади, яка при створенні відносилась до Московського патріархату, а перейшла до Київського патріархату. Особи, які прийняли рішення про внесення змін і доповнень до статуту, не мали жодних прав на скликання та проведення таких зборів, оскільки настоятель УПЦ не скликав та не проводив ніяких парафіяльних зборів.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)») юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Ст. 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.
Ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.
Водночас, відповідно до ст.і 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства України, рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 (провадження №12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), і підстав для відступу від нього не вбачається.
Висновки: зважаючи на позовні вимоги та враховуючи той факт, що держава вчинила дії щодо реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, прийнятого на оспорюваних позивачами зборах релігійної громади, то віднесення вирішення даного спору відповідній релігійній організації, а не судом буде суперечити чинному законодавству.
Ключові слова: оскарження рішень релігійної громади, державна реєстрація змін до статуту релігійної організації, правовий статус релігійних організацій, право на захист релігійних прав, зміна канонічної юрисдикції, правова природа рішень зборів релігійної громади
