Справа № 761/6844/19
Провадження № 2/761/4265/2019
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого : судді - Притули Н.Г.
при секретарях: Припутневич В.І., Смігунову В.В., Савенко О.І.,
за участю представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 : ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Таскомбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Фінанс Банк» в особі ліквідаційної комісії Публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк», Публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України» про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, застосування реституції, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
15.02.2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Таскомбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, застосування реституції, зобов`язання вчинити дії
Під час відкриття провадження у справі як треті особи були залучені Публічне акціонерне товариство «Фінанс Банк» в особі ліквідаційної комісії Публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк» та Публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України».
В позовних вимогах позивач просить:
визнати недійсним Договір купівлі-продажу акцій №01/БО-22/2014 від 21.10.2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ;
застосувати реституцію як наслідок недійсності Договору купівлі-продажу акцій №01/БО-22/2014 від 21.10.2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ;
зобов`язати Акціонерне товариство «Таскомбанк» як депозитарну установу ОСОБА_2 здійснити списання з рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 460 000 простих іменних акцій ПАТ «Фінанс Банк», які обліковуються на рахунку 304139-UA10005051, та надати відповідне розпорядження ПАТ «Національний депозитарій України» з метою зарахування на рахунок в цінних паперах ОСОБА_5 , відкритий в системі реєстру власників іменних цінних паперів ПАТ «Фінанс Банк» 460 000 простих іменних акцій ПАТ «Фінанс Банк».
Вимоги обгрунтовані тим, що з 30.04.1995 року позивач та ОСОБА_5 перебувають в зареєстрованому шлюбі та на даний час шлюб не розірвано.
31.10.2014 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу акцій предметом яких стали прості іменні акції емітента ПАТ «Фінанс Банк» в кількості 460 000 штук за ціною 1000,00 грн.
Позивач зазначає, що він не був повідомлений про факт укладення спірного договору та свою згоду на продаж акцій дружині не надавав. Про факт укладення договору він дізнався після того, як стало відомо про ліквідацію ПАТ «Фінанс Банк» та в числі акціонерів значиться не дружина позивача, а ОСОБА_2 .
На думку позивача ціна договору штучно занижена та не відповідала ринковій вартості акцій, оскільки згідно Звіту про незалежну оцінку вартості пакету акцій їх вартість становить 5 248 155,68 грн.
Так як акції є цінним спільним майном подружжя, яке набуте в період шлюбу, відчуження акцій мало відбуватись за згоди позивача.
Крім того, на підставі положень статті 216 ЦК України позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину.
26.04.2019 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що позивач не підтверджує належними доказами факт перебування в шлюбі з ОСОБА_5 ; не надано доказів, що на день придбання акцій позивач перебував у шлюбі, так як відсутність в паспорті відмітки про розірвання шлюбу не підтверджує обставину, що сторони перебувають в шлюбі; тому неможливо віднести придбані цінні папери до спільного майна подружжя. Зазначена позивачем обставина для визнання договору недійсним не передбачена діючим законодавством - відсутність згоди другого з подружжя на укладення договору. Відповідач є добросовісним набувачем акцій, оскільки він не знав та не міг знати що цінні папери перебувають у спільній сумісній власності, а тому вимоги позивача можуть стосуватися лише ОСОБА_5 та полягати в компенсації вартості частини акцій ТОВ «Фінанс Банк».
02.05.2019 року до суду надійшов відзив АТ «Таскомбанк» в яких представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог, що стосується їх з тих підстав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту так як відповідачем не створювались перешкоди в користуванні акціями чи то розпорядження майном та відповідач не порушує прав позивача; позов пред`явлено до неналежного відповідача, так як Банк має бути третьою особою.
14.05.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_2
15.05.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_5 на позовні вимоги в якій вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з позовом. В той же час ОСОБА_5 підтверджує, що з 30.04.1995 року вона перебувала в шлюбі з позивачем. Станом на дату подання відзиву вона не проживає з позивачем, спільного господарства не ведуть, однак шлюб між ними не розірвано.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила проти задоволення заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві. Представник просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності.
ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомила.
Представник АТ «Таскомбанк» в судовому засіданні, яке відбулось 12.08.2019 року заявлені вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні. В судове засідання, яке відбулось 16.10.2019 року представник не з`явилася, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомила.
Треті особи представників в судове засідання не направили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили, відзив до суду не направили.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши сторони, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Стаття 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частина 1 статті 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 статті 60 СК України).
Згідно з положеннями статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1).
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Отже, стаття 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з положеннями ч.1 статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Частина 3 статті 65 СК України визначає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
До того ж частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Згідно з положеннями статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено в судовому засіданні, 31.10.2014 року між ОСОБА_2 від імені якого діяв ПАТ «Фінанс Банк» в особі голови правління Андронова О.Б. (далі - Покупець) та ОСОБА_5 (далі - Продавець) був укладений Договір купівлі-продажу цінних паперів №01/БО-22/2014 за умовами якого Продавець продав, а Покупець купив цінні папери: акції прості іменні ПАТ «Фінанс Банк» в кількості 460 000 штук, номінальною вартістю 10,00 грн. Ціна договору визначена - 1000,00 грн.
Договір підписаний сторонами, що свідчить про їх згоду з умовами договору.
Позивач зазначив, що він з 30.04.1995 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Зазначене підтверджується лише відміткою в паспорті позивача. Копії свідоцтва про шлюб до матеріалів справи не було надано, як і не надано оригінал для огляду в судовому засіданні.
Судом не встановлено, що на час розгляду справи в суді шлюб між сторонами було розірвано.
Із відзиву на позов ОСОБА_5 вбачається, що вона не заперечує перебування в шлюбі з ОСОБА_4
Інші сторони не спростували зазначену обставину в судовому засіданні.
Сторони не надали до матеріалів справи копію договору на підставі якого ОСОБА_5 придбала акції.
Проте в судовому засіданні судом було оглянуто копію такого договору та встановлено, що ОСОБА_5 набула право власності на вказані акції - 460 000 простих іменних акцій загальною вартістю 1 000,00 грн. на підставі договору №13/09/12-02-БВ купівлі-продажу цінних паперів.
Отже, як встановлено судом, та не спростовано учасниками справи, акції є спільним сумісним майном подружжя.
Згідно із Звітом про незалежну оцінку вартості пакету акцій, що належить ОСОБА_5 в розмірі 2,6136% статутного капіталу ПАТ «Фінанс Банк», ринкова вартість зазначеного пакету акцій становить 5 248 155,68 грн.
Представник ОСОБА_2 зазначала, що суд не може взяти до уваги як належний доказ зазначений Звіт, так як він складений з порушенням вимог ст.10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні», так як він мав бути складений лише на замовлення власника акцій - ОСОБА_2 .
Частина 1 статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні» передбачає, що оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.
В той же час положення ч.2 статті 11 зазначеного Закону визначають, що замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Оскільки на час замовлення оцінки позивач та ОСОБА_5 не були власниками акцій, тому суд не може взяти до уваги як належний доказ наданий суду звіт.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
При розгляді спорів про поділ цінного спірного майна подружжя та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.
У випадку недотримання письмової форми надання згоди на відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину), якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 27 січня, 8 квітня, 7, 12 та 21 жовтня 2015 року.
Так під час розгляду справи суду не було надано доказів, що договір купівлі-продажу акцій був укладений не в інтересах сім`ї та кошти отримані за договором не були використані в інтересах сім`ї. Діюче законодавство не передбачає надання письмової згоди на укладення договору купівлі-продажу акцій.
Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 3, 202, 203, 204, 215, 369, 372, 655 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 70, СК України, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність» та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -
вирішив:
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Таскомбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Фінанс Банк» в особі ліквідаційної комісії Публічного акціонерного товариства «Фінанс Банк», Публічне акціонерне товариство «Національний дипозитарій України» про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, застосування реституції, зобов`язання винити дії- відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 25 жовтня 2019 року
Суддя: Н.Г.Притула
