Постанова від 10.10.2019 по справі № 904/8902/17 Касаційний господарський суд

open

Головна
Судові рішення
Постанова
Постанова від 10.10.2019 по справі № 904/8902/17 Касаційний господарський суд

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

Справа № 904/8902/17

Картка справи

Це рішення містить правові висновки, від яких відступлено Великою Палатою Верховного Суду

Справа № 904/8902/17

Картка справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/8902/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Васьковського О.В., Огородніка К.М.

за участю секретаря судового засідання Сотник А.С.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Галтера"

представник позивача - Вінниченко О.О., довіреність № 27 від 19.11.2018,

відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство "Авіаційна компанія "Дніпроавіа"

представники відповідача -1 - не з`явилися,

відповідач-2 - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"

представник відповідача - 2 - Мироненко В.В., довіреність № 478 від 29.12.2018,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області

від 26.11.2018

у складі колегії суддів: головуючий - Полєв Д.М., суддя - Камша Н.М., суддя -Калініченко Л.М.

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 22.03.2019

у складі колегії суддів: головуючий - Парусніков Ю.Б., суддя - Білецька Л.М., суддя - Верхогляд Т.А.

за позовом (заявою) Товариства з обмеженою відповідальністю "Галтера"

до Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа"

Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання частково недійсним Кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014

у справі за заявою

Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укрататнафта"

до Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа"

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2017 за заявою Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта") порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" (далі - ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа"), визнано грошові вимоги ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" у сумі 132 764 063,12 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Кундас В.А.

2. 14.11.2017 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі інтернет Господарським судом Дніпропетровської області здійснено офіційне оприлюднення повідомлення № 47124 про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа".

3. 24.11.2017 до Господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Галтера" (далі - ТОВ "Галтера") надійшла заява про визнання грошових вимог на суму 545 919 038, 17 грн. та 3 200, 00 грн. судового збору.

4. 27.11.2017 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області прийнято заяву ТОВ "Галтера" про грошові вимоги на суму 545 919 038, 17 грн. та 3 200, 00 грн. судового збору до ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" у справі про банкрутство № 904/8902/17 до розгляду.

5. 06.07.2018 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ТОВ "Галтера" № 07 від 06.07.2018 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 21.01.2014 №4Д14007И, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом, а саме:

пункту А.10. - повністю;

пункту 2.2.5. в частині винагороди відповідно до пункту 4.5.;

пункту 2.4.1. в частині винагороди за користування кредитом;

пункту 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно пункту 4.5.;

пункту 4.5. - повністю;

пункту 4.6. - повністю;

пункту 4.10. в частині винагороди за користування кредитом;

пункту 4.13. - повністю;

пункту 5.1. в частині винагороди за користування кредитом;

пункт 5.7. в частині винагороди за користування кредитом.

6. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Галтера" посилалося на те, що спірні положення кредитного договору, передбачають встановлення подвійної плати за користування кредитом, зокрема, у вигляді фіксованої процентної ставки на основну суму кредиту та у вигляді збільшення суми кредиту в залежності від зміни офіційного курсу гривні до долару США, що фактично покладає валютні ризики, пов`язані зі зміною курсу гривні до долару США, на боржника. Такі ризики звичайно виникають у разі отримання кредитів у іноземній валюті, проте кредит надавався в українській гривні, тому таке покладання валютних ризиків суперечить засадам розумності та справедливості.

7. 13.07.2018 до суду від ТОВ "Галтера" надійшли додаткові пояснення до позовної заяви, в яких зазначено, що на підставі п. 9.2.3 статті 9 Статуту ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" до виключною компетенції Наглядової ради товариства відноситься надання Правлінню товариства згоди на здійснення будь-яких правочинів, в тому числі укладення угод з розпорядження майном товариства, на отримання кредитів, якщо сума правочину перевищує ліміт (розмір суми), встановлений Наглядовою радою. В той же час Наглядовою радою не приймалось та не погоджувалось рішення про укладання відповідної додаткової угоди до спірного кредитного договору щодо обов`язку по оплаті винагороди за користування кредиту і відповідно сплати штрафних санкції (пені) у зв`язку з її несплатою.

8. ТОВ "Галтера" є акціонером боржника - ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", який володіє часткою в статутному капіталі останнього у розмірі 94,5 %.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

9. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 позовну заяву ТОВ "Галтера" № 07 від 06.07.2018 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 21.01.2014 № 4Д14007И, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" задоволено.

Визнано частково недійсним Кредитний договір від 21.01.2014 № 4Д14007И, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом, зокрема: пункт А.10. - повністю; пункт 2.2.5. в частині винагороди відповідно до пункту 4.5.; пункт 2.4.1. - в частині винагороди за користування кредитом; пункт 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно з п. 4.5.; пункт 4.5. - повністю; пункт 4.6. - повністю; пункт 4.10. в частині винагороди за користування кредитом; пункт 4.13. - повністю; пункт 5.1. в частині винагороди за користування кредитом; пункт 5.7. в частині винагороди за користування кредитом.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Галтера" 1762,00 грн. судового збору.

Стягнуто з ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" на користь ТОВ "Галтера" 1762,00 грн. судового збору.

10. Задовольняючи позов ТОВ "Галтера", суд першої інстанції виходив з того, що положеннями Кредитного договору від 21.01.2014 № 4Д14007И в редакції додаткової угоди від 27.07.2016, встановлено обов`язок боржника окрім сплатити відсотків за користування кредитом сплачувати винагороду за користування кредитом, чим фактично визначено додаткову (подвійну) плату за користування кредитом. Наявність у банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти винагороди за користування кредитом перетворюється на джерело невиправданих додаткових прибутків, призводить до фактичної неоплатності боржника, порушує баланс прав та інтересів сторін договору, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, як складового елементу загального конституційного принципу верховенства права, а також положенням ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому в силу ст. 203 ЦК України суд визнав такі положення кредитного договору недійсними.

11. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок винагороди в розмірі 358480425,26 грн., здійснено банком на підставі визначеної в додатковій угоді від 27.07.2016 до договору №4Д14007И формулі, яку фактично неможливо було визначити на дату укладання додаткової угоди та яка значно перевищує розмір вже сплачених сум тіла кредиту та процентів за його користування, фактично перевищує ліміт (розмір суми) встановлений для Правління згідно протоколу Наглядової ради товариства від 15.01.2014, а тому додаткова угода укладена без попередньої згоди Наглядової ради підприємства боржника та підписана особою, яка не мала повноважень на здійснення такого правочину від імені Товариства.

12. Відхиляючи заперечення АТ КБ "ПриватБанк" стосовно закриття провадження у справі через наявність вже вирішеного спору у даній справі між тими ж сторонами про той самий предмет спору, а саме за позовною заявою ТОВ "Грейдсток", суд першої інстанції вказав на наявність інших заявлених ТОВ "Галтера" підстав позову для визнання недійсним договору, які не були предметом розгляду судом під час винесення ухвали від 02.07.2018 у даній справі, зокрема, відсутність повноважень у Голови Правління боржника на підписання додаткової угоди від 27.07.2016, якою внесено суттєві зміни до договору.

13. Також, суд першої інстанції відхилив доводи АТ КБ "ПриватБанк" стосовно відсутності прав у ТОВ "Галтера" на подання відповідного позову в межах справи про банкрутство, вказавши, що правочини боржника можуть бути визнані недійсними або спростовані господарським судом в межах справи про банкрутство.

14. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено:

21.01.2014 між ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі - банк) та ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" (далі - позичальник) укладено Кредитний договір № 4Д14007И (далі - договір), згідно умов якого, банк при наявності вільних коштів, зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно п. А1, з лімітом та на цілі, вказані в п. А2, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеному в третьому абзаці п. 2.1.2., в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплатити відсотків, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.

Відповідно до п. А.2 договору встановлено ліміт даного договору 170000000,00 грн.

За користування кредитом боржник сплачує банку проценти, виходячи з процентної ставки в розмірі 11,6 % річних (п. А.6.), яка була збільшена до 12 % річних згідно Додаткової угоди від 27.07.2016.

Згідно з п. А.9 договору позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 500 грн. в день укладення кредитного договору.

Відповідно до п. А.10. позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі згідно відповідної формули.

Позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду відповідно до п. 4.5., 4.7., 4.15 даного договору (п. 2.2.5 договору).

Із пункту 2.4.1. договору вбачається, що позичальник має право за згодою банку здійснити дострокове повернення кредиту, сплату процентів, винагороди за його користування. При цьому позичальник зобов`язаний одночасно сплатити банку неустойку (штраф, пеню), якщо на дату дострокового повернення кредиту у Банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно п. п. 5.1., 5.2., 5.3. даного договору.

Згідно з п. 4.1. договору плата за користування кредитними коштами за цим договором складається із процентів по фіксованій процентній ставці, згідно п. 4.2., 4.3. та винагороди за користування кредитом, згідно п. 4.5.

Відповідно до п. 4.5. договору позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом згідно з п. А 10.

Згідно з п. 4.6 договору сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5.) сплачується на дату, встановлену п. 1.2. даного договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою.

За пунктом 4.8. договору, в разі якщо дата повернення кредиту та/або оплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно даного договору припадає на вихідний або святковий день, вказані платежі повинні бути проведені в банківський день, що передує вихідному або святковому дню.

Пунктом 4.10. договору встановлено, що в разі порушення позичальником умов, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3. цього договору, погашення всіх платежів проводиться у наступній послідовності: 1) проценти за користування кредитом, 2) кредит), 3) винагорода, 4) неустойка (штраф, пеня). Остаточне погашення всіх грошових зобов`язань позичальника по кредитному договору виконується не пізніше дати, зазначеної в п. 1.2. У разі несплати винагороди, процентів у відповідні дати/строки оплати, узгоджені даним договором, вони вважаються простроченими. У разі витрат банку у відповідності з п.п. 2.2.13., 2.3.13. поза узгодженням сторін можлива зміна строків погашення кредиту.

Згідно п. 4.13. договору розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в строк повернення кредиту (п. 1.2.) або строк дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.).

Відповідно до п. 5.1. договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2., 4.2., 4.3., 4.4., 4.6. дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2., 2.23., 2.3.2., 2.2.14., позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період за який виплачується пеня. Оплата пені здійснюється в гривні.

Відповідно до п. 5.7. договору строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 5 років.

Зазначений договір підписано ПАТ КБ "ПриватБанк", в особі Голови Правління Дубілета О.В. та ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", в особі Голови Правління Новикова О.Б., скріплено відбитками печаток сторін.

Відповідно до п. 9.2.3. Статуту ВАТ "Авіаційної компанія "Дніпроавіа" (в редакції 2013 року) до виключної компетенції Наглядової ради належить надання Правлінню Товариства згоди на здійснення правочинів з розпорядження нерухомим і рухомим майном Товариства, грошовими коштами, якщо сума угод перевищує ліміт (розмір суми) встановлений Наглядовою радою.

Відповідно до п. 9.3.7. Статуту будь-яка угода, по розпорядженню рухомим та нерухомим майном або інша угода, укладена Головою Правління від імені Товариства на суму, що перевищує встановлений для Правління ліміт (розмір суми), без отримання попередньої згоди Наглядової ради на укладання такої угоди, визнається недійсною та не підлягає виконанню.

Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" від 15.01.2014 вирішено надати Голові правління Товариства повноваження щодо укладання з ПАТ КБ "ПриватБанк" Кредитного договору з лімітом кредитування 170000000,00 грн., для забезпечення фінансування поточної діяльності Товариства.

30.09.2014, 24.12.2014, 28.12.2015, 23.02.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" укладено Додаткові угоди до договору № 4Д14007И від 21.01.2014, які змінюють порядок оплати процентів за користування кредитом, зменшення ліміту тощо, що не стосуються предмету даного спору.

05.08.2012 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014, згідно з якою, крім іншого:

- п. А.10 викладено в наступній редакції: "Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі згідно наведеної формули";

- п. 5.1. розділу 5 договору викладено в наступній редакції: "При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2., 4.2., 4.3., 4.4., 4.6., дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2., 2.2.3., 2.3.2., 2.2.14. позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня, яка розраховуються в процентах річних від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється в гривні.

Сторони узгодили, що розмір пені, зазначений в даному пункті може бути на розсуд банку зменшений. В разі такого зменшення розміру пені, банк шляхом вибраним на власний розсуд (повідомлення через систему ПО "Приват24", клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, SMS-повідомлення або іншим засобом) повідомляє позичальника протягом 5 днів з дати прийняття рішення про зменшення розміру пені. При цьому додаткові узгодження сторін не потрібні".;

- п. 5.7. розділу 5 договору викладено в наступній редакції: "Строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюються сторонами протягом 15 років".

30.07.2015 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014, згідно з якою частково змінено умови договору.

Так, крім іншого, змінено п. 4.6. розділу " 4. Порядок розрахунків" та викладено в наступній редакції "Сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5.) сплачується по дату встановлену нульовим поточним лімітом (п.п. А.2.1), або в день дострокового повернення кредиту (п.п. 2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом в зазначену дату, несплачена винагорода вважається простроченою".

27.07.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014, згідно з якою, крім іншого, п. А.10. договору викладено в наступній редакції: "А.10. Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається за приведеною у цій Додатковій угоді формулою".

31.10.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014, згідно з якою, крім іншого, змінено п. 4.6. розділу " 4. Порядок розрахунків" договору та викладено його в наступній редакції: "Сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5) сплачується на дату, встановлену п. 1.2. даного договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.). В разі несплати винагороди за користування кредитом в зазначену дату, винагорода вважається простроченою".

Змінено п. 4.13. розділу "4. Порядок розрахунків" договору та викладено його в наступній редакції: "Розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в строк повернення кредиту (п. 1.2.) або строк дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.)".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17 апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17 залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що встановлена в договорі винагорода (комісія) значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

17. Разом з тим, суд апеляційної інстанції визнав передчасним висновок суду першої інстанції стосовно того, що Голова Правління ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" Новіков О.Б. перевищив свої повноваження підписанням Додаткової угоди від 27.07.2016. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що Додаткова угода від 27.07.2016 до Кредитного договору не є значним правочином і не потребувала її погодження та схвалення ні Наглядовою радою боржника, ні Загальними зборами на її укладення, а керівник боржника Новіков О.Б . при її укладенні діяв в межах своїх повноважень. Загальними зборами ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" не заперечувалось укладення спірних додаткових угод, що свідчить про їх схвалення вищим органом товариства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17, АК КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у позові ТОВ "Галтера" до АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 21.01.2014 № 4Д14007И.

19. Разом з касаційною скаргою, АТ КБ "Приватбанк" заявлено клопотання про передачу справи № 904/8902/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав неоднакового застосування судами положень ст. ст. 6, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України у справах про визнання недійсними пунктів кредитного договору між банком та суб`єктом господарювання у частині винагороди за користування кредитом.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

20. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/8902/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Білоуса В.В., судді - Катеринчук Л.Й. від 27.05.2019 прийнято касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17 Господарського суду Дніпропетровської області до провадження. Відкладено вирішення клопотання АТ КБ "Приватбанк" про передачу справи № 904/8902/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду до надходження матеріалів справи № 904/8902/17 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

22. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27.05.2019 на адресу Касаційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/8902/17.

23. У зв`язку з відпусткою судді Білоуса В.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/8902/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2019.

24. У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/8902/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.07.2019.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Васьковського О.В., судді - Білоуса В.В. від 11.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 904/8902/17 Господарського суду Дніпропетровської області за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 відбудеться 10.09.2019. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.08.2019. Доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

26. Від відповідача - 1 ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк", в якому не погоджується з доводами скаржника наведеними у касаційній скарзі та просить залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17 - без змін.

27. У зв`язку з відпусткою судді Білоуса В.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/8902/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Огороднік К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.09.2019.

28. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Васьковського О.В., судді - Огородніка К.М. від 10.09.2019 прийнято справу №904/8902/17 Господарського суду Дніпропетровської області за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019. Ухвалено розглянути касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17 у судовому засіданні 10.09.2019.

29. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Васьковського О.В., судді - Огородніка К.М. від 10.09.2019 відкладено розгляд касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 відбудеться 10.10.2019. Доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

30. В судове засідання 10.10.2019 з`явилися представники скаржника АТ КБ "Приватбанк" та позивача ТОВ "Галтера", які надали пояснення у справі.

31. Інші учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.

РОЗГЛЯД КЛОПОТАНЬ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

32. АТ КБ "Приватбанк" подано клопотання про передачу справи № 904/8902/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що, на думку заявника, спірні правовідносини містять виключну правову проблему, а відтак є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовчої практики за даною категорією справ.

Касаційний господарський суд вважає, що підстави для передачі справи № 904/8902/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в силу приписів ст. 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання АТ КБ "Приватбанк" слід відмовити.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(АТ КБ "Приватбанк")

33. В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 6, 203, 204, 215, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 47, 48, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ст. ст. 2, 13, 18, 175, 231, 236 ГПК України.

34. Скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій протиправно не прийняті до уваги заперечення АТ КБ "ПриватБанк" щодо закриття провадження у справі через наявність вже вирішеного спору у даній справі (ухвала від 02.07.2018) між тими самими сторонами, з тим самим предметом спору, а саме за позовною заявою ТОВ "Грейдсток". На думку апелянта, позовна заява ТОВ "Галтера" є тотожною позовній заяві ТОВ "Грейдсток", оскільки позов пред`явлено до тих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих же самих підстави, що й позов кредитора ТОВ "Грейдсток". Ухвала від 02.07.2018 у справі № 904/8902/17 набрала законної сили та містить протилежні висновки щодо дотримання сторонами кредитного договору принципу справедливості, добросовісності та розумності.

35. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій протиправно було встановлено наявність у ТОВ "Галтера" прав на подання позову про визнання недійсним умов договору, укладеного між боржником і іншим кредитором.

36. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми ЦК України, оскільки спірні положення Кредитного договору не суперечать вимогам закону та встановленим п. 6 ст. 3 ЦК України засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, розумність та добросовісність.

Доводи відповідача - 1

(ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа")

37. У відзиві на касаційну скаргу відповідач - 1 вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

38. Відповідач - 1 зазначає, що з огляду на різний зміст позовних вимог та склад їх учасників, посилання АТ КБ "ПриватБанк" на порушення судами попередніх інстанцій вимог ч. 4 ст. 75, п. 2 ч. 1 ст. 175 та п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України є безпідставним та недоречним, оскільки розглядаються різні судові справи з різним змістом позовних вимог та складом учасників.

39. На думку відповідача - 1, доводи скаржника про те, що в порушення положень ст. 20 Закону про банкрутство позовна заява була подана конкурсним кредитором, а відповідачами виступають боржник та інший конкурсний кредитор, вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються положеннями чинного законодавства та судової практики.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

40. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

41. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 1054-1065 ЦК України та ст. ст. 345-346 ГК України.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами спірного кредитного договору (із внесеними змінами згідно додаткових угод) окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А. 10, що визначаються за формулою (п. п. 4.5., 4.6. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 11,6 % річних та винагорода за користування кредитом згідно з п. п. А.10., 4.5., 4.6. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.

Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (ст. 1056-1 ЦК України).

Як визначено в ч. ч. 5-6 ст. 1056-1 ЦК України індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об`єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Також, поряд з цивільно-правовим розумінням кредитування існує також й інший підхід до розуміння кредитування, який охоплює у тому числі і публічну складову банківської діяльності (banking) як залучення вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, ліцензування такої діяльності тощо у відповідності до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.

Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Відповідно до пункту 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (які діяли на момент укладення Кредитного договору та підписання додаткових угод до нього), банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3. Правил).

Винагорода ж банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.

У даному випадку, як встановлено судами попередніх інстанцій формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами.

Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Згідно з ч. 8 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Тобто оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. А.10 кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014 на день його укладання визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається відповідною формулою, тобто свідчить про те, що спірним кредитним договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена спірна винагорода. Натомість, спірним кредитним договором визначено, що саме за користування кредитом позичальник сплачує річні відсотки по фіксованій ставці.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами договору в редакції додаткової угоди від 27.07.2016 фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.

Так, умов договору боржником отримано кредит в розмірі 170 000 000,00 грн., в свою чергу поручителем - ТОВ "Альянс Партнер Груп" на виконання договору поруки від 31.10.2010 № 4Д11108И/П виконано зобов`язання боржника в розмірі 192 164 222,22 грн., з яких 170 000 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 22 164 222,22 грн. відсотків, в той же час банком додатково нараховано 457 708 308,84 грн., з яких: 358 480 425,26 грн. заборгованості з винагороди (комісії), 99 227 883,58 грн. пені за прострочення оплати винагороди, що значно перевищує суму отриманого кредиту та процентів за його користування.

Отже, встановлена в договорі винагорода (комісія) значно (більш як у два рази) перевищує розмір отриманого кредиту.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

У своєму рішенні Конституційний Суд України зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що має місце порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності, і сплата винагороди (комісії) в установленому спірним договором порядку та розмірі не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 ЦК України.

Подібні правові позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника є незаконною.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, встановивши, що положення кредитного договору, які передбачають обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що умови Кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014 в редакції додаткової угоди від 27.07.2016, за якими воно повинно сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.

Крім того, свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, що не вбачається з оспорюваної редакції формули винагороди, яка не містить зазначення послуги, за яку вона нараховується, та не надає можливості визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Частина 1 статі 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим відповідно до частини 3 статі 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила.

Аналогічна правова позиція щодо наявності у суду правових підстав для відмови у захисті цивільного права, яким особам зловжила, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

Таким чином, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій встановлена в договорі винагорода (комісія) значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права, що є самостійною підставою для визнання пунктів кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом недійсними.

При цьому, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з судом апеляційної інстанції щодо передчасності висновку суду першої інстанції стосовно того, що Голова Правління ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" Новіков О.Б., перевищив свої повноваження підписанням Додаткової угоди від 27.07.2016.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Додаткова угода від 27.07.2016 до Кредитного договору не є значним правочином і не потребувала її погодження та схвалення ні Наглядовою радою боржника, ні Загальними зборами на її укладення, а керівник боржника Новіков О.Б . при її укладенні діяв в межах своїх повноважень.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Загальними зборами ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" не заперечувалось укладення спірних додаткових угод, що свідчить про їх схвалення вищим органом товариства.

Щодо доводів скаржника про наявність вже вирішеного спору у даній справі між тими самими сторонами, з тим самим предметом спору, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність у суду першої інстанції підстав, визначених в п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК, для відмови у відкритті провадження, а відповідно, відсутніми були й підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно, безпідставними є й доводи скаржника про наявність у суду першої інстанції підстав для повернення позову ТОВ "Галтера" за зловживання останнім процесуальними правами в силу приписів ст. 43 ГПК України, оскільки в даному випадку йдеться про реалізацію кожним з конкурсних кредиторів свого права на судовий захист, яке є непорушним.

Доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій було протиправно встановлено наявність у ТОВ "Галтера" права на подання позову про визнання недійсними умов договору, укладеного між боржником та іншими кредиторами, а також щодо порушення положень ст. 20 Закону про банкрутство, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у т.ч. справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно приписів ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.

В порядку передбаченому ст. 20 Закону про банкрутство можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

У даному випадку позивач в обґрунтування своїх вимог, посилався на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ЦК України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені ст. 20 Закону про банкрутство.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

При цьому, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.

Таким чином, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій, що ТОВ "Галтера" має право на звернення до суду із відповідною заявою саме у межах даної справи про банкрутство, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне вказати про таке.

Як вбачається зі змісту постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019, колегія суддів цього суду не погодилася з висновком суду першої інстанції стосовно того, що Голова Правління ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" Новіков О.Б., перевищив свої повноваження підписанням Додаткової угоди від 27.07.2016, тобто такий висновок виключений з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

Підставами для зміни судового рішення, є зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (п. 3), ч.1 ст.277 ГПК України).

Зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, резолютивна частина постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 мала б містити вказівку про зміну мотивувальної частини Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018. Відсутність такої вказівки формально є порушенням норм процесуального права, а саме п.1) ч.1 ст. 275, п. 3), ч.1 ст. 277, ч. 4 ст. 277, п. 4) ч. 1 ст. 282 ГПК України.

Втім, відповідно до ч.2 ст.309 ГПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

42. Щодо суті касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

43. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань(ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" та залишення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17 без змін.

44. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2019 у справі № 904/8902/17 (визнання частково недійсним Кредитного договору № 4Д14007И від 21.01.2014) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.В. Васьковський

К.М. Огороднік

Джерело: ЄДРСР 85153895

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!