ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2019 м. Дніпро Справа № 904/8902/17
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),
суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.
при секретарі судового засідання Саланжій Т.Ю.
від скаржника: ОСОБА_1, довіреність № 835-К-Н-О від 04.03.2019, адвокат;
від ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» ОСОБА_2, довіреність б/н від 27.12.2018, адвокат;
від ТОВ «Галтера» ОСОБА_3, довіреність № 01 від 17.01.2019, адвокат;
від скаржника: ОСОБА_4, довіреність № 478 від 29.12.2018, адвокат;
від прокуратури Дніпропетровської області: ОСОБА_5, посвідчення № 036674 від 11.12.2015, прокурор відділу;
представник ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» у судове засідання не зявився
розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17 (головуючий суддя - Полєв Д.М., судді: Камша Н.М., Калініченко Л.М.), повний текст ухвали складено 03.12.2018 (кредитний договір № 4Д11109И від 16.03.2011)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтера», м. Дніпро
до відповідача-1 ОСОБА_6 акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», м. Дніпро
до відповідача-2 Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», м. Київ
про визнання недійсним правочину у справі
за заявою ОСОБА_6 акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»
до боржника ОСОБА_6 акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» м. Дніпро
про визнання банкрутом, -
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
06.07.2018 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява конкурсного кредитора - ТОВ «Галтера» № 08 від 06.07.2018 (вх. № 29404/18, т. 9 а. с. 1-57) про визнання частково недійсним Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом, а саме: пункту А.10. - повністю; пункту 2.2.5. в частині винагороди відповідно до пункту 4.5.; пункту 2.4.1. в частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно пункту 4.5.; пункту 4.5. - повністю; пункту 4.6. - повністю; пункту 4.10. в частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.13. - повністю; пункту 5.1. в частині винагороди за користування кредитом; пункт 5.7. в частині винагороди за користування кредитом; судові витрати покласти на відповідачів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтера» № 08 від 06.07.2018 про визнання частково недійсним Кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» задоволено.
Визнано частково недійсним Кредитний договір від 14.03.2011 № 4Д11108И, укладений між Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6 акціонерним товариством «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом, зокрема: пункт А.10. - повністю; пункт 2.2.5. в частині винагороди відповідно до пункту 4.5.; пункт 2.4.1. - в частині винагороди за користування кредитом; пункт 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно з п. 4.5.; пункт 4.5. - повністю; пункт 4.6. - повністю; пункт 4.10. в частині винагороди за користування кредитом; пункт 4.13. - повністю; пункт 5.1. в частині винагороди за користування кредитом; пункт 5.7. в частині винагороди за користування кредитом.
Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтера» 1762,00 грн. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_6 акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтера» 1762,00 грн. судового збору.
Задовольняючи позов ТОВ «Галтера», місцевий господарський суд виходив з того, що положеннями Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И в редакції додаткової угоди від 27.07.2016, встановлено обовязок боржника окрім сплатити відсотків за користування кредитом сплачувати винагороду за користування кредитом, чим фактично визначено додаткову (подвійну) плату за користування кредитом. Наявність у банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти винагороди за користування кредитом перетворюється на джерело невиправданих додаткових прибутків, призводить до фактичної неоплатності боржника, порушує баланс прав та інтересів сторін договору, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, як складового елементу загального конституційного принципу верховенства права, а також положенням ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, а тому в силу ст. 203 ЦК України суд визнав такі положення кредитного договору недійсними.
Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Додатковою угодою змінено сутність, порядок та розмір винагороди, а саме замість сплати 500 гривень у день укладення договору банком фактично встановлено до сплати суму винагороди за користування кредитом у розмірі 264392059,64 грн., з яких 207073754,49 грн. заборгованість з винагороди (комісії), 57318305,15 грн. пені за прострочення оплати винагороди, які фактично не можливо було визначити на дату укладення додаткової угоди, та яка значно перевищує розмір вже сплачених сум тіла кредиту та процентів за його користування, фактично перевищує ліміт (розмір суми), встановлений для Правління згідно протоколу Наглядової ради товариства від 09.03.2011, а тому Додаткова угода укладена без попередньої згоди Наглядової ради підприємства боржника та підписана особою, яка не мала повноважень на здійснення такого правочину від імені Товариства.
Відхиляючи заперечення АТ КБ «ПриватБанк» стосовно закриття провадження у справі через наявність вже вирішеного спору у даній справі між тими ж сторонами про той самий предмет спору, а саме за позовною заявою ТОВ «Грейдсток», місцевий господарський суд вказав на наявність інших заявлених ТОВ «Галтера» підстав позову для визнання недійсним договору, які не були предметом розгляду судом під час винесення ухвали від 02.07.2018 у даній справі, зокрема, відсутність повноважень у Голови Правління боржника на підписання додаткової угоди від 27.07.2016, якою внесено суттєві зміни до договору.
Окрім зазначеного, місцевим господарським судом також відхилено доводи АТ КБ «ПриватБанк» стосовно відсутності прав у ТОВ «Галтера» на подання відповідного позову в межах справи про банкрутство, оскільки у відповідності до ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини боржника можуть бути визнані недійсними або спростовані господарським судом в межах справи про банкрутство за заявою конкурсного кредитора.
2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи.
Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована незаконністю та необґрунтованістю в повному обсязі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17 з підстав неповного зясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильного застосування норм ст. 207 ГК України, ст. ст. 6, 203, 204, 215, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 47, 48, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 59 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 2, 13, 74, 75, 79, 86, 175, 231, 236 ГПК України, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали у даній справі.
На думку апелянта, незаконність і необґрунтованість оскаржуваної ухвали полягає у наступному:
Судом першої інстанції протиправно не прийняті до уваги заперечення АТ КБ «ПриватБанк» щодо закриття провадження у справі через наявність вже вирішеного спору у даній справі (ухвала від 02.07.2018) між тими самими сторонами, з тим самим предметом спору, а саме за позовною заявою ТОВ «Грейдсток». На думку апелянта, позовна заява ТОВ «Галтера» є тотожною позовній заяві ТОВ «Грейдсток», оскільки позов предявлено до тих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих же самих підстави, що й позов кредитора ТОВ «Грейдсток». Ухвала від 02.07.2018 у справі № 904/8902/17 набрала законної сили та містить протилежні висновки щодо дотримання сторонами кредитного договору принципу справедливості, добросовісності та розумності.
При цьому суд посилався на наявність інших підстав позову, які не були предметом розгляду при винесенні ухвали від 02.07.018 у даній справі, а тому АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що судом допущені порушення приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, оскільки обставини, встановлені ухвалою від 02.07.2018 у цій справі, не підлягають доказуванню. З боку ж позивача ТОВ «Галтера» не подано до суду жодної заяви про зміну підстав або предмету позову, додаткових пояснень, зокрема, щодо відсутності повноважень у Голови правління боржника на підписання спірної додаткової угоди до кредитного договору.
Подання ТОВ «Галтера» тотожного за змістом позову ТОВ «Грейдсток» апелянт вважає зловживанням процесуальними правами, а тому судом протиправно, в порушення ст. 43 ГПК України не повернуто позов ТОВ «Галтера».
Крім того у суду були підстави, визначені п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК для відмови у відкритті провадження, а тому суд протиправно не закрив провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК.
Позивач ТОВ «Галтера» обґрунтовує своє право на подання позову статтею 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однак ні статтею 10, ні статтею 20 вказаного Закону не передбачено права звернення до суду одного кредитора з вимогами про визнання недійсним договору, укладеного між боржником та іншим кредитором.
Згідно зі статтею 20 вказаного закону, недійсними можуть бути визнані лише договори, укладені після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство. При цьому, апелянт посилається на те, що Кредитний договір від 16.03.2011 № 4Д11109И та спірна додаткова угода до нього від 27.07.2016 укладені раніше, ніж за рік до дати порушення справи 13.11.2017.
Подання позову ТОВ «Галтера» не є належним способом захисту прав інших кредиторів, визначеним ч. 6 ст. 23 Закону, оскільки відсутнє субєктивне право інших кредиторів, яке не визнавалося та не порушувалося відповідачами на момент укладення кредитного договору. На думку апелянта, належним способом захисту майнових прав кредиторів має бути заперечення проти задоволення вимог інших кредиторів при їх розгляді судом.
Місцевим господарським судом зроблено безпідставний висновок щодо порушення сторонами при укладенні кредитного договору вимог розумності та справедливості, а також щодо порушення вимог статті 203 ЦК України, оскільки нормами статей 6, 203, 215, 509, 627 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України не передбачено такої підстави для визнання недійсним договору, як недотримання вимог розумності та справедливості, зокрема й тих, що виражаються у великому розмірі зобовязання за договором. При цьому, згідно статей 3, 6, 627, 628 ЦК України відповідачі були вільними у визначенні умов Кредитного договору на власний розсуд, а тому визнання недійсним Кредитного договору призведе до протиправного ухилення боржника від виконання взятих на себе зобовязань.
Місцевий господарський суд дійшов протиправного висновку щодо відсутності повноважень у особи, яка підписала Додаткову угоду від 27.07.2016 до Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И та необхідності погодження укладення даної додаткової угоди Наглядовою радою ПАТ «АК «Дніпроавіа».
Також, апелянт вважає, що підписана між сторонами Додаткова угода від 27.07.2016 до Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И не є значним правочином і не потребувала погодження і схвалення ні Наглядовою радою боржника, ні Загальними зборами, оскільки предмет додаткової угоди до кредитного договору взагалі не містить жодної ринкової вартості майна, а лише визначає порядок обчислення винагороди за кредитним договором, що під час розрахунку може мати і відємне значення, тобто взагалі не мати вартості.
Крім того, згідно абзацу 3 ч. 5 ст. 59 Закону України «Про акціонерні товариства» голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішення колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обовязкові для виконання всіма працівниками товариства.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ПАТ «АК «Дніпроавіа» особою, яка обирається (призначається) до органу управління юридичної особи, уповноваженою представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори є ОСОБА_7 керівник з 19.04.2013 (ОСОБА_8). Тобто, на думку апелянта, ОСОБА_7, укладаючи додаткову угоду від 27.07.2016 до Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И діяв в межах своїх повноважень, а Банк не знав та не міг знати про будь-які обмеження Голови Правління ОСОБА_7
Протоколи засідань Наглядової ради боржника, якими погоджувалось укладення Кредитних договорів, на думку апелянта, поширюються й на всі частини (додаткові угоди, додатки) Кредитних договорів і жодних виключень з цього не містять.
Статті 1054 та 1056-1 ЦК України встановлюють обовязок позичальника повернути кредит та сплатити проценти та не забороняють покладення у договорі на сторони інших зобовязань, оскільки умови надання кредиту встановлюються саме договором.
Згідно ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює проценти та комісійну винагороду за надані послуги.
З урахуванням зазначеного, апелянт переконаний, що законом прямо передбачено можливість одночасного стягнення процентів та комісійної винагороди за користування кредитом, яка покриває ризики банку від знецінення валюти, що відповідає ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено, що банкам заборонено здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Крім того, апелянт вважає, що лише сторони Кредитного договору мають право визначати його умови, треті ж особи, у тому числі й позивач, позбавлені права оцінювати його умови на відповідність засадам добросовісності, розумності, справедливості та звичаям ділового обороту.
З урахуванням вищевикладеного АТ КБ «ПриватБанк» просить Центральний апеляційний господарський суд скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17 про банкрутство ПАТ «АК «Дніпроавіа» (про визнання частково недійсним Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И) повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у позові ТОВ «Галтера» до ПАТ «АК «Дніпроавіа» та АТ КБ «ПриватБанк» про визнання частково недійсним Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И.
3. Узагальнені доводи та заперечення проти вимог апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», викладені у відзивах ТОВ «Галтера» і ПАТ «АК «Дніпроавіа».
У відзиві на апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» позивач ТОВ «Галтера» зазначає, що подання ним позову про визнання частково недійсним Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И є виключно належним та передбаченим чинним законодавством шляхом захисту власних прав, обумовлених відсутністю достатніх підстав вважати дійсними обовязки боржника по справі щодо сплати (визнання) грошових вимог відповідача АТ КБ «ПриватБанк» як конкурсного кредитора.
ТОВ «Галтера» є акціонером боржника ПАТ «АК «Дніпроавіа», який володіє часткою в статутному капіталі останнього у розмірі 94,5 %, майнові інтереси якого можуть бути порушені при розподілі майна в разі ліквідації боржника, у випадку задоволення вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо сплати винагороди за користування кредитом та пені за несплату цієї винагороди. АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Галтера» є конкурсними кредиторами однієї черги (ІV - черга), відповідно, вимог однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги, що потенційно може зумовити пряме порушення прав ТОВ «Галтера» на отримання належних коштів в процедурі банкрутства ПАТ «АК «Дніпроавіа» в повному обсязі.
Отже, маючи чинний та дійсний статус сторони спору (конкурсного кредитора), ТОВ «Галтера», виходячи із очевидних порушень чинного законодавства України, допущених при укладенні спірного Кредитного договору (відсутність згоди уповноважених статутних органів управління боржника, відсутність повноважень осіб-підписантів спірного правочину на його укладення, порушення нормативних принципів розумності та справедливості цивільних правовідносин тощо) та прямої незаконності (недійсності) вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо оплати боржником сум винагороди за користування кредитом та пені за її несплату, маючи на меті захист власних прав на отримання грошової компенсації визнаних вимог, вважає правомірним своє звернення до господарського суду із вимогами щодо визнання недійсними окремих умов спірного Кредитного договору.
На думку ТОВ «Галтера», статтями 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, п.п. 3 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено виключно сплату процентів за користування кредитом, які нараховуються лише на основну суму боргу, обрання апелянтом іншого способу оплати, на думку ТОВ «Галтера», є незаконним. Нарахування ж банком винагороди, у вигляді обовязку оплати на користь кредитора валютних ризиків, повязаних зі зміною курсу гривні до долара США при тому, що кредитні кошти видавалися боржникові в національній валюті України гривні є додатковим обтяжуючим, невиправданим фінансовим тягарем для боржника.
Принципової уваги, на думку ТОВ «Галтера», заслуговує той факт, що сума винагороди та пені значно перевищує розмір фактично сплачених сум тіла кредиту та процентів за користування кредитом. Так, заборгованість за кредитом є погашеною на загальну суму 175749468,00 грн., з яких тіло кредиту 111554000,00 грн., відсотки 64195468,00 грн., в той же час Банком додатково нараховано 264392059,64 грн., з яких 207073754,49 грн. заборгованості з винагороди (комісії) та пені за прострочення оплати винагороди 57318305,15 грн.
Відповідач-1 ПАТ «АК «Дніпроавіа» у відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» посилається на відсутність зловживань в діях ТОВ «Галтера» процесуальними правами, які полягають у поданні позову про визнання частково недійсним Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И, оскільки останнє, будучи конкурсним кредитором, реалізувало своє право на судовий захист, яке на його думку є порушеним з боку АТ КБ «ПриватБанк».
Звернення з позовом до суду ТОВ «Галтера» після звернення та розгляду судом позову ТОВ «Грейдсток», відповідач-1 не вважає зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України, як це намагається трактувати АТ КБ «ПриватБанк», оскільки в даному випадку йдеться про реалізацію конкурсними кредиторами права на судовий захист, яке є непорушним. Крім того, суд першої інстанції цілком правомірно наголосив на тому, що ТОВ «Галтера» заявило інші підстави для визнання недійсним договору, які не були предметом розгляду суду під час постановлення ухвали від 02.07.2018 у даній справі (відсутність повноважень Голови правління боржника на підписання спірної додаткової угоди, якою внесено суттєві зміни до договору). Таким чином, з огляду на різний зміст позовних вимог та склад їх учасників, посилання АТ КБ «ПриватБанк» на порушення судом першої інстанції вимог ч. 4 ст. 75, п. 2 ч. 1 ст. 175 та п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України є безпідставним та недоречним, оскільки розглядаються різні судові справи з різним змістом позовних вимог та складом учасників.
Доводи апелянта про те, що в порушення положень статей 10 та 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» позовна заява була подана конкурсним кредитором, а відповідачами виступають боржник та інший конкурсний кредитор, відповідач-1 вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Так, з огляду на сферу регулювання Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» загалом і за змістом зазначених норм статей 10 та 20, які є спеціальними по відношенню до загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які є характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
З посиланням на статті 4, 104, 110-112 ЦК України відповідач-1 вважає, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулюють цей спеціальний Закон, також норм Цивільного кодексу України зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Також, відповідач-1 посилається у своєму відзиві на той факт, що Банком не зроблено реального розрахунку суми винагороди за користування кредитом, а з формули наведеній в спірному Кредитному договорі взагалі не можливо визначити суму або відсоток, які мають бути сплачені за цим Кредитним договором. В самому ж Кредитному договорі відсутня інформація, за які послуги встановлено винагороду за користування кредитом та неможливо визначити кінцеву сукупну вартість кредитів, що суттєво порушує баланс інтересів сторін.
Окрім того, ПАТ «АК «Дніпроавіа» цілком погоджується із законним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що додаткова угода укладена без попередньої згоди Наглядової ради ПАТ «АК «Дніпроавіа», оскільки зазначеною додатковою угодою змінено сутність, порядок та розмір винагороди, а саме замість сплати 500 гривень у день укладення договору, банком фактично виставлено до сплати суму винагороди за користування кредитом у розмірі 264392059,64 грн., з яких 207073754,49 грн. заборгованість з винагороди (комісії), 57318305,15 грн. пені, які фактично неможливо було визначити на дату укладення додаткової угоди, та яка значно перевищує розмір вже сплачених сум тіла кредиту та процентів за його користування, фактично перевищує ліміт (розмір суми) встановлений для Правління згідно протоколу Наглядової ради товариства від 09.03.2011.
Інші, доводи відповідача-1 викладені у відзиві на апеляційну скаргу, співпадають з доводами викладеним у відзиві ТОВ «Галтера» та фактично зводяться до правомірності висновків суду першої інстанції викладених в оскаржуваній ухвалі від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17 та необґрунтованості доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».
Публічне акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» не скористалося своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк».
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2019 колегією суддів у складі: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А. - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17.
04.02.2019 у судовому засіданні оголошувалася перерва до 13.03.2019.
13.03.2019 у судовому засіданні оголошувалася перерва до 22.03.2019.
22.03.2019 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
5. Обставини справи встановлені судом першої інстанції.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що 16.03.2011 між ОСОБА_6 акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - банк) та ВАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» (далі - позичальник) укладено Кредитний договір № 4Д11109И (далі договір), згідно умов якого, банк при наявності вільних коштів, зобовязується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплати відсотки та винагороду.
Відповідно до п. А.2 договору встановлено ліміт даного договору 111554000,00 грн.
За користування кредитом боржник сплачує банку проценти, виходячи з процентної ставки в розмірі 12% річних.
Згідно з п. А. 10 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 500 грн. в день укладення кредитного договору.
Позичальник зобовязується сплатити банку винагороду відповідно до п. 4.5., 4.13 даного договору (п. 2.2.5 договору).
Із пункту 2.4.1. кредитного договору вбачається, що позичальник має право за згодою банку здійснити дострокове повернення кредиту, сплату процентів за його користування. При цьому Позичальник зобовязаний одночасно сплатити банку неустойку (штраф, пеню), якщо на дату дострокового повернення кредиту у Банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно п.п. 5.1., 5.2., 5.3, даного договору.
Згідно п. 4.1. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти згідно п. А.6 договору.
Відповідно до п. 4.5. кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку згідно з п. А 10.
За п. 4.6. договору в разі якщо дата повернення кредиту та/або оплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно даного договору приходиться на вихідний або святковий день, вказані платежі повинні бути проведені в банківський день, що передує вихідному або святковому дню.
Пунктом 4.10. кредитного договору встановлено, що розрахунок процентів за користування кредитом проводиться з дати списання коштів з позичкового рахунку до передуючої дати уплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати оплати процентів по поточну дату оплати процентів. Розрахунок процентів проводиться до повного погашення заборгованості по кредитному договору.
Згідно п. 4.13. кредитного договору за здійснення договірного списання коштів в межах сум, що підлягають сплаті банку по даному договору згідно п.п. 2.2.6, 2.3.5, позичальник сплачує банку винагороду в розмірі та строки, установлені тарифами банку на момент оплати.
Відповідно до п. 5.1. кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого з зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.2, 4.3, 4.4, строків повернення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.23, 2.3.2, 2.2.14, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, но не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період за який виплачується пеня. Оплата пені здійснюється в гривні.
Відповідно до п. 5.7 договору строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 5 років.
Зазначений договір підписано ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі Голови Правління ОСОБА_9 та ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», в особі Голова Правління ОСОБА_10, скріплено відбитками печаток сторін.
Відповідно до п. 9.2.3 Статуту ВАТ «Авіаційної компанія «Дніпроавіа» (в редакції 2010 року) до виключної компетенції Наглядової ради належить попереднє узгодження рішень Правління з розпорядження нерухомим і рухомим майном Товариства, грошовими коштами, отримання кредитів, тощо, якщо сума угод перевищує ліміт (розмір суми) встановлений Наглядовою радою та надання попередньої згоди Правлінню на укладання таких угод.
Відповідно до п. 9.3.12 Статуту (в редакції від 2010 року) будь-яка угода, по розпорядженню рухомим та нерухомим майном або інша угода, укладена Головою Правління від імені Товариства на суму, що перевищує встановлений для Правління ліміт (розмір суми), без отримання попередньої згоди Наглядової ради на укладання такої угоди, є недійсною і підлягає до повернення в початковий стан.
Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ВАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» від 09.03.2011 (т. 12 а. с. 46) вирішено надати Голові правління Товариства повноваження щодо укладання з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору з лімітом кредитування 111554000,00 грн., договорів застави майнових прав на отримання грошових коштів по господарському договору на суму 60000000,00 грн., договір відступлення права вимоги (цесії) з ПАТ КБ «ПриватБанк».
17.01.2012, 15.03.2012, 23.03.2012, 30.03.2011, 06.04.2012, 12.04.2018, 23.04.2012, 15.05.2012, 22.05.2012, 25.06.2012, 24.07.2012, 15.08.2012, 24.09.2012, 19.10.2012, 22.11.2012, 24.12.2012, 15.01.2013, 01.03.2013, 23.08.2013, 28.02.2014, 30.09.2014, 12.01.2015, 30.07.2015, 30.10.2015, 23.02.2016 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ВАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» укладено додаткові угоди до договору № 4Д11109И від 16.03.2011, які змінюють порядок оплати процентів за користування кредиту, зменшення ліміту тощо, що не стосуються предмету даного спору.
04.10.2012 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ВАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» укладено додаткову угоду до кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011, згідно з якою, крім іншого:
- п. А.10 викладено в наступній редакції: «Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі згідно відповідної формули»;
- п. 2.2.5 розділу 2 договору викладено в наступній редакції: «Позичальник зобовязується сплатити банку винагороду у відповідності з п. 4.5., 4.7., 4.15 даного договору»;
- п. 2.4.1 розділу 2 договору викладено в наступній редакції: «Позичальник має право за узгодженням з банком здійснити дострокове повернення кредиту, сплату процентів, винагороди за його користування. При цьому позичальник зобовязаний одночасно сплатити банку неустойку (штраф, пеню), якщо на дату дострокового повернення кредиту у банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно п.п. 5.1., 5.2., 5.3, даного договору»;
- п. 4.1 розділу 4 договору викладено в наступній редакції: «Плата за користування кредитами засобами по даному договору складається з процентів по фіксованій процентній ставці, згідно п. 4.2, 4.3 та винагороди за користування кредитом, згідно п.4.5»;
- п. 4.5 розділу 4 договору викладено в наступній редакції: «Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом згідно п. А.10»;
- п. 4.6 розділу 4 договору викладено в наступній редакції: «Сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5) сплачується на дату, встановлену п. 1.2 даного договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1). При несплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою».
- п. 4.10 розділу 4 договору викладено в наступній редакції: «У випадку порушення позичальником умов, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3, даного договору, погашення всіх платежів здійснюється в наступній послідовності: 1) проценти за користування кредитом, 2) кредит, 3) винагорода, 4) неустойка (штраф, пеня). Остаточне погашення всіх грошових зобов'язань позичальника по кредитному договору виконується не пізніше дати, зазначеної у п. 1.2. При несплаті винагороди, процентів у відповідні дати/строки сплати, визначені цим договором, вони вважаються простроченими. У випадку розрахунку витрат банку у відповідності з п.п. 2.2.13, 2.3.13 за згодою сторін можлива зміна строку погашення кредиту»;
- п. 4.13 розділу 4 договору викладено в наступні редакції: «Розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в строк повернення кредиту (п.1.2) або строк дострокового повернення кредиту (п.2.4.1.)»;
- п. 5.1 розділу 5 договору викладено в наступній редакції: «При порушенні позичальником будь-якого із зобовязань зі сплати процентів, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6., дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2., 2.2.3, 2.3.2., 2.2.14 позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні»;
- п. 5.7 розділу 5 договору викладено в наступній редакції: «Строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 5 років».
05.08.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» укладено додаткову угоду до кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011, згідно з якою частково змінено умови договору.
Так, крім іншого, змінено п. А.10 розділу «А. Істотні умови кредитування» та викладено в наступній редакції «Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредиту в розмірі, що визначається відповідною формулою».
Змінено п.п. 5.1., 5.7 розділу « 5. Відповідальність сторін» та викладено їх в наступній редакції:
« 5.1. При порушенні позичальником будь-якого з зобовязань зі сплати процентів, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6., дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2., 2.2.3, 2.3.2., 2.2.14 позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня, яка розраховується в процентах річних від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється в гривні»;
« 5.7 Строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 15 (пятнадцять) років».
27.07.2016 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» укладено додаткову угоду до кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011 згідно з якою, крім іншого, п. А.10 договору викладено в наступній редакції: «А.10. Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається за формулою, що приведено нижче».
31.10.2016 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» укладено додаткову угоду до кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011, згідно з якою, крім іншого, змінено п. 4.6 розділу « 4. Порядок розрахунків» договору та викладено його в наступній редакції: «Сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5) сплачується на дату, встановлену п. 1.2 даного договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1). В разі несплати винагороди за користування кредитом в зазначену дату, винагорода вважається простроченою".
Змінено п. 4.13 розділу « 4. Порядок розрахунків» договору та викладено його в наступній редакції: «Розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в строк повернення кредиту (п. 1.2) або строк дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1)».
6. Обставини встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини, а також доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився та не погодився з висновками суду першої інстанції.
Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, а також наявні в матеріалах докази та обставини на які посилаються сторони у справі, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду погоджується з місцевим господарським судом, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 1054-1065 Цивільного кодексу України та ст. ст. 345-346 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобовязань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обовязки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обовязків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до цивільного законодавства.
Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути повязаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обовязків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям. У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
За умовами спірного кредитного договору (із внесеними змінами згідно додаткових угод) окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобовязався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А. 10, що визначаються за формулою (п. п. 4.5., 4.6. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 12 % річних та винагорода за користування кредитом згідно з п. п. А.10., 4.5., 4.6. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.
Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобовязаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобовязаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобовязаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (ст. 1056-1 ЦК України).
Як визначено в ч.ч. 5-6 ст. 1056-1 ЦК України індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на обєктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Також, поряд з цивільно-правовим розумінням кредитування існує також й інший підхід до розуміння кредитування, який охоплює у тому числі і публічну складову банківської діяльності (banking) як залучення вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, ліцензування такої діяльності тощо у відповідності до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).
Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.
Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.
Відповідно до пункту 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (які діяли на момент укладення Кредитного договору та підписання додаткових угод до нього), банки зобовязані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обовязок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3. Правил).
Винагорода ж банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у звязку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.
У даному випадку, формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами, нібито ця різниця має якесь самостійне правове значення.
На думку колегії суддів , нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обовязків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
До того ж, свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, що не вбачається з оспорюваної редакції формули винагороди, яка не містить зазначення послуги, за яку вона нараховується, а тому колегія суддів вважає нарахування банком винагороди за користування кредитом безпідставною.
Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Відповідно до ч. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Тобто оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору.
Відповідно до п. А.10 кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011 на день його укладання визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 500 гривень в день укладення кредитного договору, проте в редакції додаткової угоди від 27.07.2016 до кредитного договору змінено сутність, порядок та розмір винагороди, а саме замість сплати 500 гривень у день укладення договору банком фактично встановлено до сплати суму винагороди за користування кредитом у розмірі, що визначається відповідною формулою.
Таким чином, умовами договору в редакції додаткової угоди від 27.07.2016 фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
Так, згідно умов договору боржником отримано кредит в розмірі 111554000,00 грн., в свою чергу поручителем ТОВ «Альянс ОСОБА_11» на виконання договору поруки від 31.10.2010 № 4Д11108И/П виконано зобовязання боржника в розмірі 77554000,00 грн. заборгованості за кредитом, 12020870,01 грн. відсотків, в той же час банком додатково нараховано 264392059,64 грн., з яких: 207073754,49 грн. заборгованості з винагороди (комісії), 57318305,15 грн. пені за прострочення оплати винагороди, що значно перевищує суму отриманого кредиту та процентів за його користування.
Отже, встановлена в договорі винагорода (комісія) значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти винагороди за користування кредитом перетворюється на джерело невиправданих додаткових прибутків та призводить до фактичної неоплатності боржника й порушує баланс прав та інтересів сторін договору.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду відхиляє доводи апелянта в цій частині та погоджується з висновками місцевого господарського суду, оскільки сплата винагороди (комісії) не є обовязковою умовою для виконання відповідачем-1, не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 ЦК України. При цьому, колегією суддів враховані правові позиції Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника є незаконною.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, оскільки положення кредитного договору, які встановлюють обовязок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, місцевий господарський суд правомірно вважав, що умови Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И в редакції додаткової угоди від 27.07.2016, за якими воно повинно сплатити крім відсотків за користування кредитом ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок місцевого господарського суду стосовно того, що Голова Правління ПАТ «АК «Дніпроавіа» ОСОБА_7, перевищив свої повноваження підписанням Додаткової угоди від 27.07.2016 № 4Д11109И без відповідного погодження Загальними зборами товариства.
Згідно зі ст. 9 Статуту ВАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», затвердженого Загальними зборами акціонерів ВАТ «АК «Дніпроавіа» (протокол № 1/2013 від 15.01.2013, який був чинним на момент укладення спірних угод), органами товариства є: Загальні збори акціонерів Товариства; Наглядова рада; Правління Ревізійна комісія.
Загальні збори Товариства є вищим органом Товариства (п. 9.1.1. Статуту) та можуть вирішувати будь-які питання діяльності Товариства (п. 9.1.6. Статуту). Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам Товариства (п. 9.1.7. Статуту). Відповідно до пп. 25 п. 9.1.7. Статуту до виключної компетенції загальних зборів, зокрема, належать прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства.
Згідно з п. 9.2.1. Статуту наглядова рада є органом Товариства, що здійснює захист прав акціонерів у період між проведенням Загальних зборів і в межах своєї компетенції контролює і регулює діяльність виконавчого органу Товариства.
Згідно з п.п. 18) п. 9.2.3. Статуту до виключної компетенції Наглядової ради, встановленої чинним законодавством України та цим Статутом, зокрема належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є їх предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, а також надання згоди на вчинення правочинів, що попередньо схвалені загальними зборами.
Згідно з п. 9.3.1. Статуту Правління є виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю.
Згідно з п. 9.3.5. Статуту роботою правління керує Голова Правління, який обирає Наглядовою радою Товариства строком на три роки.
Згідно з п. 9.3.7. Статуту Голова Правління у процесі виконання своїх функцій має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства, у тому числі, укладати цивільно-правові угоди, у тому числі кредитні та зовнішньоекономічні, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України, Статутом, внутрішніми нормативними актами Товариства за рішеннями Загальних зборів акціонерів та Наглядової ради.
Будь-яка угода, по розпорядженню рухомим та нерухомим майном або інша угода, укладена Головою Правління від імені Товариства на суму, що перевищує встановлений для Правління ліміт, без отримання попередньої згоди Наглядової ради на укладення такої угоди, визнається недійсною та не підлягає виконанню.
З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Наглядової ради ВАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» від 09.03.2011 (а. с. 46 т. 12) надано Голові Правління ПАТ «АК «Дніпроавіа» повноваження на укладення з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору, за яким Товариству встановлюється ліміт кредитування у сумі 111554000,00 грн.
Додаткову угоду від 27.07.2016 до Кредитного договору від 16.03.2011 № 4Д11109И від імені ПАТ «АК «Дніпроавіа» підписав Голова Правління, проте доказів прийняття рішення Наглядовою радою Товариства на укладення з АТ КБ «ПриватБанк» додаткової угоди від 27.07.2016 до Кредитного договору № 4Д11109И та про надання повноважень Голові Правління на укладення від імені боржника угод, які б вносили зміни до положень вищезазначеного кредитного договору сторонами не надано.
Зазначеною додатковою угодою змінено сутність, порядок та розмір винагороди банком, фактично встановлено до сплати суму винагороди за користування кредитом у розмірі 207073754,49 грн., 57318305,15 грн. пені, які фактично не можливо було визначити на дату укладення додаткової угоди, та яка значно перевищує розмір вже сплачених сум тіла кредиту та процентів за його користування, фактично перевищує ліміт (розмір суми) встановлений для Правління згідно протоколу Наглядової ради товариства від 09.03.2011, а тому Додаткова угода укладена без попередньої згоди Наглядової ради підприємства боржника, підписаний особою, яка не мала повноважень на здійснення такого правочину від імені Товариства.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 160 ЦК України статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.
Частиною 3 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що питання, які належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом.
Статтею 58 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) передбачено, що виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, повязаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).
Відповідно до частини 1 та 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє.
Частинами 1 та 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обовязок відшкодувати завдані товариству збитки.
Водночас, сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи.
Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.
Визначальними у даній справі колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає наступні обставини.
Місцевий господарський суд не надав оцінки обставинам, установлення та оцінка яких є необхідними для правильного застосування ст. 92 ЦК України, не проаналізував чи міг відповідач-2 знати про обмеження повноважень представника відповідача-1 ОСОБА_7, який підписував спірний Кредитний договір та додатки до нього, яка інформація про фінансово-господарську діяльність ПАТ «АК «Дніпроавіа» була відомою АТ КБ «ПриватБанк», якими повноваженнями був наділений ОСОБА_7, та якими документами вони підтверджувались тощо.
Крім того, встановивши, що спірний договір вчинено керівником відповідача-1 ОСОБА_7 з перевищенням повноважень, місцевий господарський суд не зясував питання подальшого схвалення ПАТ «АК «Дніпроавіа» зазначеного кредитного договору з додатковими угодами до нього відповідно до вимог ст. 241 ЦК України.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» значний правочин це правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.
При цьому предмет Додаткової угоди від 27.07.2016 до Кредитного договору взагалі не містить жодної ринкової вартості майна (робіт, послуг), а лише визначає порядок обчислення винагороди за Кредитним договором, що під час розрахунку може мати і відємне значення, а отже, взагалі не мати вартості.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що Додаткова угода від 27.07.2016 до Кредитного договору не є значним правочином і не потребувала її погодження та схвалення ні Наглядовою радою боржника, ні Загальними зборами на її укладення, а керівник боржника ОСОБА_7 при її укладенні діяв в межах своїх повноважень.
Виходячи з формулювань наявних в матеріалах справи протоколів, надане Наглядовою радою боржника погодження на укладення та підписання Кредитних договорів поширюється й на всі частини (додаткові угоди, додатки) цього Кредитного договору й жодних виключень з цього протоколи Засідань наглядової ради боржника не містять, а тому АТ КБ «ПриватБанк» не знало і не могло знати про будь які обмеження повноважень Голови Правління ОСОБА_7
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 32 Закону України «Про акціонерні товариства» Загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Акціонерне товариство зобовязане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року.
До порядку денного річних загальних зборів обовязково вносяться питання, передбачені пунктами 11, 12 і 24 частини другої статті 33 цього Закону.
Згідно з пунктами 11, 12, 24 частини 2 статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства до компетенції загальних зборів, зокрема відносяться: затвердження річного звіту товариства; розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора).
Аналогічні положення закріплені в розділі 9 Статуту ПАТ «АК «Дніпроавіа».
Таким чином, щорічно аналізуючи річну звітність правління, загальні збори боржника повинні надавати оцінку фінансово-господарської діяльності правління товариства.
Матеріали справи не містять доказів заперечення загальними зборами боржника укладення спірних додаткових угод в процесі проведення обовязкових загальних зборів товариства, які повинен був надати ПАТ «АК «Дніпроавіа» в порядку доказування відсутності повноважень особи на укладення спірних додаткових угод.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що загальними зборами ПАТ «АК «Дніпроавіа» не заперечувалось укладення спірних додаткових угод, що свідчить про їх схвалення вищим органом товариства.
7. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно не прийняття місцевим господарським судом до уваги заперечень АТ КБ «ПриватБанк» щодо закриття провадження у справі через наявність вже вирішеного спору у даній справі (ухвала від 02.07.2018) між тими самими сторонами, з тим самим предметом спору, з огляду на наступне.
На думку апелянта, позовна заява ТОВ «Галтера» є тотожною позовній заяві ТОВ «Грейдсток», оскільки позов предявлено до тих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих же самих підстави, що й позов кредитора ТОВ «Грейдсток». Ухвала від 02.07.2018 у справі № 904/8902/17 набрала законної сили та містить протилежні висновки щодо дотримання сторонами кредитного договору принципу справедливості, добросовісності та розумності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У даному випадку до господарського суду з позовною заявою у даній справі звернувся конкурсний кредитор ТОВ «Галтера», позов якого хоча і є тотожним позовній заяві ТОВ «Грейдсток», предявлений до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих же самих підстав, що й позов кредитора ТОВ «Грейдсток», але позивачем є інша юридична особа, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
АТ КБ «ПриватБанк» також звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог в сумі 1504966028,08 грн. та включення його конкурсних грошових вимог до реєстру вимог кредиторів боржника, а саме у сумі 1177979472,90 грн. до четвертої черги задоволення, у сумі 326986555,18 грн. (пеня) до шостої черги задоволення та судовий збір у сумі 3200,00 грн. до першої черги задоволення.
Таким чином, позивач та відповідач-2 є конкурсними кредиторами однієї черги у справі про банкрутство відповідача-1.
ТОВ «Галтера» є акціонером ПАТ «АК «Дніпроавіа», який на момент подання позову володіє часткою в статутному капіталі боржника у розмірі 94,5%, майнові інтереси якого можуть бути порушеними при розподілі майна у разі ліквідації боржника у випадку задоволення вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо сплати винагороди за користування кредитом та пені за несплату цієї винагороди. Тобто задоволення вимог банку, прямим чином залежить від розміру заявлених іншими конкурсними кредиторами вимог в порядку ч. 3 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зазначене, на думку колегії суддів, потенційно зумовлює пряме порушення прав конкурсного кредитора ТОВ «Галтера» на отримання у повному обсязі належних грошових коштів в процедурі банкрутства ПАТ «АК «Дніпроавіа».
Таким чином, місцевий господарський суд не мав підстав, визначених в п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК, для відмови у відкритті провадження, а відповідно, відсутніми були й підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Відповідно, безпідставними є й доводи апелянта про наявність у місцевого господарського суду підстав для повернення позову ТОВ «Галтера» за зловживання останнім процесуальними правами в силу приписів ст. 43 ГПК України, оскільки в даному випадку йдеться про реалізацію кожним з конкурсних кредиторів свого права на судовий захист, яке є непорушним.
При цьому, місцевий господарський суд посилався в оскаржуваній ухвалі на наявність інших підстав позову, які не були предметом розгляду при винесенні ухвали від 02.07.018 у даній справі, зокрема щодо відсутності повноважень у Голови Правління боржника ОСОБА_7 на підписання спірного правочину, без його попереднього погодження з Наглядовою радою.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно того, що в порушення положень ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», позовна заява подана конкурсним кредитором, а відповідачами виступають боржник та інший конкурсний кредитор, при тому, що кредитний договір від 16.03.2011 № 4Д11109И та спірна додаткова угода до нього від 27.07.2016 укладені раніше, ніж за рік до дати порушення справи 13.11.2017.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.
Разом з тим, згідно приписів ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, повязаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобовязань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів, зокрема належать справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.
З огляду на сферу регулювання Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» загалом і за змістом зазначеної раніше норми ст. 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК України, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника, про що позивач зазначав у своєму позові, і для розгляду таких спорів встановлені загальні строки позовної давності.
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Отже, Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. При цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та таким, що спростовується положеннями ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та приписами ст. 20 ГПК України, довід апелянта про те, що згідно статті 20 вказаного Закону, недійсними можуть бути визнані лише договори, укладені після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанова від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16).
Іншим доводам апелянта колегією суддів апеляційної інстанції надана правова оцінка у розділі шостому цієї постанови.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керується суд апеляційної інстанції.
Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанцій під час постановлення оскаржуваної ухвали знайшли своє часткове підтвердження під час його перегляду колегією суддів Центрального апеляційного господарського суду. Між тим, виявлені колегією суддів допущені місцевим господарським судом порушення норм матеріального і процесуального права, не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваної ухвали, оскільки ці порушення не призвели до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає необхідним залишити в силі оскаржувану ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17.
9. Розподіл судового збору.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2018 у справі № 904/8902/17 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 01.04.2019.
Головуючий суддяЮ.Б. Парусніков
Судді:Л.М. Білецька
ОСОБА_12
