ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 920/840/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., судді Терещенко О.І., Тихий П.В.)
за позовом заступника керівника Конотопської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
до Фермерського господарства "Дробоног"
про повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Конотопської місцевої прокуратури (далі-прокурор) звернувшись в суд з позовом, в інтересах держави в особі позивача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі-позивач), просив зобов`язати Фермерське господарство "Дробоног" повернути на користь позивача земельну ділянку, загальною площею 38,9 га для ведення селянського сільськогосподарського (фермерського) господарства, розташовану на території Чернечослобідської сільської ради Буринського району Сумської області.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, оскільки її користувач ОСОБА_1 , який згодом помер, не передавав її до складу майна відповідача, тому вона повинна бути повернута позивачу. При цьому прокурор вказав на те, що земельна ділянка не підлягає успадкуванню спадкоємцями, оскільки вона не входить до складу спадщини, а її користування припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.02.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Котельницька В.Л., судді Костенко Л.А., Спиридонова Н.О.), позов задоволено.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що земельна ділянка використовується відповідачем без належних правовстановлюючих документів, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю громадянина ОСОБА_1 , якому належало таке право.
2.3. Оскарженою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, вказане рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, в позові відмовлено.
2.4. Такі висновки апеляційного суду мотивовані тим, що земельна ділянка була отримана в постійне користування громадянином ОСОБА_1 саме з метою створення фермерського господарства яке і використовує її як землекористувач, а смерть користувача земельної ділянки не є підставою для припинення її користування.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі заявник просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вказує на правомірність висновків суду першої інстанції та помилковістю суджень апеляційного господарського суду, оскільки вони не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини та судовій практиці, котра існує за наслідками розгляду даної категорії спорів.
4. Відзиви на касаційну скаргу
4.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4.2. Відзив позивача на касаційну скаргу не може бути розглянутий, оскільки він поданий засобами поштового зв`язку 11.09.2018, тобто поза межами строку, визначеного ухвалою Касаційного господарського суду від 26.07.2018.
4.3. Так ухвалою Верховного Суду від 26.07.2018 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 27.08.2018.
4.4. Частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
4.5. Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
4.6. Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
4.7. Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.
4.8. На підставі викладеного, зазначений відзив залишено судом без розгляду, оскільки він був поданий після закінчення строку, наданого для його подання.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судом
5.1. Суди встановили, що згідно з розпорядженням Буринської районної державної адміністрації Сумської області № 116 від 07.04.1997 громадянину ОСОБА_1 надано земельну ділянку, загальною площею 38,9 га для організації селянського (фермерського) господарства із земель запасу Чернечослобідської сільської ради. На підставі цього розпорядження головою Буринської районної державної адміністрації гр. ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії СМ № 000104 від 17.07.1997, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 155.
5.2. Гр. ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть № 07 від 17.02.2016.
5.3. Місцевим судом встановлено та не спростовано апеляційною інстанцією те, що доказів повернення вищезазначеної земельної ділянки до земель державної власності чи доказів переоформлення права користування цією земельною ділянкою спадкоємцями гр. ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
5.4. Також матеріали справи не містять доказів передачі гр. ОСОБА_1 спірної земельної ділянки до складеного капіталу відповідача.
5.5. Довідкою Відділу у Буринському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області № 932/116-17 від 19.08.2017 підтверджується факт надання спірної земельної ділянки саме гр. ОСОБА_1
5.6. Довідкою Конотопської ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області № 2849/9/18-02-15 підтверджено використання земельної ділянки відповідачем та сплати ним земельного податку упродовж 2016-2017 років за її користування.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
6.2. Відповідно до частини першої статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
6.3. Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
6.4. Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
6.5. Приписами статті 92 наведеного Кодексу унормовано, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
6.6. Згідно частини другої статті 152 вказаного Кодексу власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
6.7. У редакції пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
6.8. Проте, рішенням Конституційний Суд України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22.09.2005. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 01.01.2002, можуть здійснювати таке переоформлення.
6.9. Судами не встановлено обставин переоформлення гр. ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою чи отримання її у власність.
6.10. Разом з тим, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
6.11. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №908/799/17, від 13.08.2019 зі справи №908/1393/18, Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі №6-3113цс-16 і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї.
6.12. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
6.13. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
6.14. Відповідно до частини першої статті 125 названого вище Кодексу право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
6.15. Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Частиною 2 зазначено статті встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Аналогічне положення закріплене в ч.2 ст.1021ЗК України.
6.16. Таким чином, відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися у порядку спадкування.
6.17. Разом з тим, частиною третьою статті 1021 Земельного кодексу України та частиною 3 статті 407 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.
6.18. Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
6.19. Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
6.20. Приписами частини 1 статті 1225 цього ж Кодексу визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою згадана стаття не містить.
6.21. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право постійного користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
6.22. Місцевим судом встановлено, і апеляційним судом не спростовано того, що земельна ділянка використовується відповідачем без належних правовстановлюючих документів, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю громадянина ОСОБА_1 , якому належало таке право.
6.23. Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
6.24. Ураховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача права користування земельною ділянкою, оскільки таке право припинилося зі смертю громадянина ОСОБА_1 , і такі висновки відповідають правовим позиціям як Верховного Суду України, так і Верховного Суду, викладеним у наведених вище судових рішеннях.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Згідно статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
7.2. Оскільки статтею 1225 Цивільного кодексу України не передбачено можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою, а частиною першою статті 407 ЦК України та статтею 1021 ЗК України передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до землерозпорядника із заявою про надання спірної земельної ділянки, яка використовувалась для ведення фермерського господарства на праві постійного користування земельною ділянкою, в оренду для ведення фермерського господарства.
7.3. Ураховуючи положення наведеного законодавства, а також зважаючи на викладене, касаційний суд зазначає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству, водночас постанову апеляційного господарського суду ухвалено із порушенням норм матеріального і процесуального права, отже постанова у справі підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду.
7.4. З огляду на викладене доводи, викладені в касаційній скарзі знайшли своє підтвердження, а аргументи відзиву відповідача - спростовуються зазначеним.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача.
Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, скасувати, а рішення Господарського суду Сумської області від 26.02.2018 у справі №920/840/17, залишити в силі.
Стягнути з Фермерського господарства "Дробоног" на користь прокуратури Харківської області 7 190 (сім тисяч сто дев`яносто) гривень 42 копійки судового збору з касаційної скарги.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов