ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" червня 2018 р. Справа №920/840/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.,
при секретарі судового засідання Шило А.М.,
за участю представників учасників справи:
прокурора – Ногіної О.М., посвідчення №032167 від 11.02.2015,
позивача – не з’явився,
відповідача – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства «Дробоног» (вх.№520С/1-41 від 27.03.2018) на рішення господарського суду Сумської області від 26.02.2018 по справі №920/840/17,
за позовом Заступника керівника Конотопської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми,
до Фермерського господарства «Дробоног», с. Чернеча Слобода Буринського району Сумської області,
про повернення земельної ділянки, -
ВСТАНОВИЛА:
Прокурор у своїй позовній заяві просить суд зобов’язати відповідача повернути на користь ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області земельну ділянку загальною площею 38,9 га для ведення селянського сільськогосподарського (фермерського) господарства, розташовану на території Чернечослобідської сільської ради Буринського району.
Рішенням господарського суду Сумської області від 26.02.2018 у справі №920/840/17 (головуючий суддя Котельницька В.Л., суддя Костенко Л.А., суддя Спиридонова Н.О.) позов задоволено. Зобов’язано Фермерське господарство «Дробоног» повернути ОСОБА_1 управлінню Держгеокадастру у Сумській області земельну ділянку загальною площею 38,9 га для ведення селянського сільськогосподарського (фермерського) господарства, розташовану на території Чернечослобідської сільської ради Буринського району Сумської області. Стягнуто з Фермерського господарства «Дробоног» на користь Прокуратури Сумської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 3595,21 грн.
Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем без належних правовстановлюючих документів; а аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 26.02.2018 повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.
Апелянт зазначає, що позов подано позивачем без підтвердження наявності підстав для представництва та без обґрунтування обставин неналежного виконання повноважень органу державної влади своїх функцій; законодавчо обумовлених підстав для добровільного та для примусового припинення права користування земельною ділянкою, у зв’язку зі смертю голови фермерського господарства – немає; державний акт на право постійного користування землею є правовстановлюючим документом на земельну ділянку, а та обставина, що серед суб’єктів права постійного користування земельною ділянко у ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України не зазначено громадян України, не є підставою для припинення такого права у громадян, що набули його на підставі раніше діючого законодавства, в тому числі і в зв’язку зі смертю особи; апелянт зазначає, що враховуючи обставини, що якщо право користування земельною ділянкою на підставі договору може успадковуватися, то особа має право також на спадкування у випадку коли право користування чужою земельною ділянкою виникло у особи на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 призначено апеляційну скаргу до розгляду.
Головне управління Держгеокадастру надало відзив на апеляційну скаргу (вх.№2827 від 16.04.2018), в якому просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення з підстав того, що по-перше, в даному випадку вбачається підстави, передбачені ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області; по-друге, суд дійшов вірного висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в ОСОБА_2 на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Прокуратура Харківської області надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№2828 від 16.04.2018), в якому просить рішення Господарського суду Сумської області від 26.02.2018 – залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.
Прокуратура Харківської області в своєму відзиві на апеляційну скаргу посилається на ті ж обставини, що і позивач та зазначає, крім іншого, про те, що в позовній заяві не ставилось питання про визнання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який одержав ОСОБА_2 – недійсним. Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не успадковується і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
За клопотанням відповідача розгляд справи неодноразово відкладався.
До судового засідання Харківського апеляційного господарського суду 06.06.2018 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№4265 від 04.06.2018), у зв’язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні представника відповідача.
Також, від позивача, ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області надійшло клопотання (вх.№4304 від 06.06.2018) про проведення слухання справи за відсутності уповноваженого представника; у разі відкладення розгляду справи на іншу дату та час здійснити проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференцзв’язку.
Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів виходить з того, що у відповідних випадках учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Однак, відповідачем не доведено неможливість заміни представника та не зазначено яким чином неявка представника відповідача унеможливить розгляд даної справи, враховуючи те, що свою незгоду із судом рішенням апелянтом було викладено в тексті апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з підстав його необґрунтованості.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Враховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, заслухано прокурора, присутнього в судових засіданнях, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно Розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації Сумської області № 116 від 07.04.1997 гр. ОСОБА_2 надано земельну ділянку загальною площею 38,9 га для організації селянського (фермерського) господарства із земель запасу Чернечослобідської сільської ради.
На підставі цього розпорядження гр. ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії СМ №000104 від 17.07.1997, яким земельна ділянка площею 38,9 гектарів надана в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.
Вказаний Державний акт виданий головою Буринської районної державної адміністрації, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №155.
Довідкою Відділу у Буринському районі ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області № 932/116-17 від 19.08.2017 підтверджується факт надання спірної земельної ділянки гр. ОСОБА_2
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та громадських формувань Фермерське господарства «Дробоног» зареєстровано 29.08.1997. Засновками фермерського господарства є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2.
10.02.2016 гр. ОСОБА_2 помер, що підтверджується актовим записом про смерть №07 від 17.02.2016, копія якого міститься у матеріалах справи.
Довідкою Конотопської ОДПІ ОСОБА_1 управління ДФС у Сумській області №2849/9/18-02-16 підтверджується факт використання спірної земельної ділянки ФГ «Дробоног» та сплати даним господарством земельного податку протягом 2016-2017 років за користування землею.
Прокурор, зважаючи на відсутність у ФГ «Дробоног» правовстановлюючих документів на земельну ділянку, звернувся до господарського суду з вимогою зобов’язати відповідача повернути земельну ділянку розпоряднику - ОСОБА_1 управлінню Держгеокадастру у Сумській області.
Рішенням від 26.02.2018 у справі №920/840/17 позов задоволено. Зобов’язано Фермерське господарство «Дробоног» повернути ОСОБА_1 управлінню Держгеокадастру у Сумській області земельну ділянку загальною площею 38,9 га для ведення селянського сільськогосподарського (фермерського) господарства, розташовану на території Чернечослобідської сільської ради Буринського району Сумської області.
Суд мотивував прийняте рішення тим, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем без належних правовстановлюючих документів; а аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
По-перше щодо представництва прокурором інтересів ОСОБА_1 управління Держгеокадастру в Сумській області у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Державний нагляд за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності організовує і здійснює відповідно до покладених на нього завдань Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру. Так, у спірних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру у Сумській області виступає правонаступником Білопільської районної державної адміністрації Сумської області та здійснює розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення.
Незаконне, на думку прокурора, утримування відповідачем спірної земельної ділянки, незважаючи на відсутність правових підстав для подальшого її використання, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, позбавляючи його можливості розпоряджатись нею та, у свою чергу, свідчить про порушення інтересів держави в особі ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області. Разом з тим, враховуючи тривалість вказаних порушень земельного законодавства, позивач самостійно до суду з відповідним позовом не звернувся. Позивач, у свою чергу, таку бездіяльність пояснює відсутністю у нього відомостей про смерть особи, якій був виданий державний акт на право постійного користування землею серії СМ № 000104, у зв’язку з чим не було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки відповідачем.
На підставі викладених обставин, у даному випадку вбачаються підстави, передбачені ч.3 cт.2З Закону України «Про прокуратуру», для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Сумській області. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності можливості для звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.
По-друге щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Підстави та порядок припинення прав на землю визначені в главі 22 ЗК України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об’єктивних і суб’єктивних причин, а також за наявності та відсутності вини власників і землекористувачів.
Згідно із ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Таким чином, нормами діючої ст. 141 ЗК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, не передбачено такої підстави припинення права постійного користування як "смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства".
При цьому матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що земельна ділянка станом на момент смерті ОСОБА_2 перебувала у користуванні ФГ «Дробоног» з метою ведення (створення та функціонування) якого вона була попередньо отримана зазначеним громадянином.
Враховуючи, що спірні правовідносини стосуються права користування земельною ділянкою, яке виникло після видачі 17.07.1997 державного акту на право постійного користування землею площею 38,9 га при вирішенні спору судом застосовуються положення Закону України «Про (селянське) фермерське господарство» в редакції від 20.12.1991 та Земельного кодексу України від 18.12.1990 щодо надання правової оцінки обставинам створення СФГ «Дробоног» та користування останнім спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про (селянське) фермерське господарство» в редакції від 23.07.1993 селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Статтею 50 ЗК України в редакції на дату видачі державного акту на землю, встановлено умови надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. Зокрема за змістом вказаної статті громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями. Передача або надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, провадиться тільки після їх вилучення (викупу).
Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 ст. 7 ЗК України в редакції від 18.12.1990 користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про (селянське) фермерське господарство» громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства. Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування за погодженням з сільською, селищною Радою народних депутатів розглядає у місячний термін районна (міська) конкурсна комісія та районна, міська, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Рада народних депутатів і в разі проходження конкурсного відбору та згоди відповідна Рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації проект відведення ділянки, який розробляється в першочерговому порядку.
Згідно із ст. 9 ЗУ «Про (селянське) фермерське господарство» в редакції від 20.12.1991 після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 №28 (чинної на момент прийняття рішення та видачі ату на право постійного користування земельною ділянкою) визначено, що право постійного користування землею посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Колегією суддів враховується, що ст. 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» визначає статус створеного селянського (фермерського) господарства у земельних правовідносинах як власника (землекористувача) земельної ділянки та ст. 12 чинного Закону України «Про фермерське господарство» не вказує на існування іншого суб'єкта речового права на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні фермерського господарства, ніж саме господарство.
Такими чином реалізація механізму створення селянського (фермерського) господарства здійснюється шляхом ряду послідовних дій, зокрема дій: зі звернення громадян, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство із заявою до відповідних органів в підпорядкування яких знаходяться земельні ділянки із заявою про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, отримання Державного акту на право приватної власності на землю (право постійного користування землею) або укладення договору на тимчасове користування землею та послідуючої реєстрації селянського (фермерського) господарства після якої фермерське господарство набуває статусу юридичної особи до якої переходять усі права та обов’язки щодо володіння та користування земельною ділянкою, яка є основною матеріальною основою фермерського господарства.
Як встановлено судом, оформлення Державного акту на право постійного користування землею серії СМ №000104 від 17.07.1997 здійснено для відповідної мети - реалізація права громадян на створення (ведення) селянського (фермерського) господарства, і як наслідок створення та діяльність Фермерського господарства «Дробоног», яке було зареєстровано як юридична особа 29.08.1997. Отже, саме з цього часу землекористувача вказаної земельної ділянки здійснює ФГ «Дробоног».
Вказаний акт на право постійного користування землею, рішення на підставі якого видано зазначений акт та державна реєстрація ФГ «Дробоног» як юридичної особи є дійсними (чинними), докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
При цьому отримання спірної земельної ділянки в постійне користування саме з метою створення фермерського господарства підтверджується відміткою в акті на право постійного користування землею, в якій зазначено мету (призначення) наданої земельної ділянки: «для ведення селянського (фермерського) господарства».
Використання вказаної земельної ділянки саме ФГ «Дробоног» підтверджується довідкою Конотопської об’єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_1 управління ДФС у Сумській області.
З урахуванням вище встановлених обставин справи землекористувачем спірної земельної ділянки є Фермерське господарство «Дробоног» створене та зареєстроване у встановленому законом порядку. Користування саме ФГ «Дробоног» підтверджується вище встановленим обставинами справи та наявним в ній переліченим вище судом доказами, а саме актом постійного землекористування, виданим у встановленому порядку, дія якого не припинилась. Докази припинення діяльності зазначеного фермерського господарства в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Конституція України закріпила рівність суб'єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов’язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13, 41 Конституції України). Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (п. 5.4. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005).
Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Цей принцип закріплено на конституційному рівні (ст. 58 Конституції України, що є гарантією стабільності суспільних відносин).
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своє власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:
- перша, викладена в першому реченні п. 1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;
- друга, що міститься в другому реченні п. 1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;
- третя, викладена в п. 2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Ці норми не є окремими, вони пов’язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах «Ян та інші проти Німеччини» та Холдинг «Совтрансавто» проти України»).
У своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи «Еванс проти сполученого Королівства», «Дубецька та інші проти України», «Гримковська проти України», «Хабровські проти України» тощо).
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Федоренко проти України» зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов’язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на «мирне володіння майном» у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі «Звольський та Звольська проти Республіки Чехія»).
Приймаючи рішення у даній справі судом враховуються мета та ціль використання земельної ділянки, правовий режим зазначеної ділянки в силу ст. 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», встановлені у сукупності обставини справи, які засвідчують, що право постійного користування земельною ділянкою відповідача виникло у відповідності до норм діючого законодавства на момент створення Фермерського господарства (правомірне набуття права користування земельною ділянкою), правові наслідки які будуть спричинені поверненням зазначеної ділянки внаслідок чого буде припинено діяльність Фермерського господарства, що як наслідок є також впливом на суспільний інтерес, позаяк впливає на Концепцію економічного розвитку нашої держави однією з ключових ідей якої є розвиток фермерських господарств. Тобто відбудеться втручання в діяльність Фермерського господарства, яке є діючим та у якого наявне права постійного користування землею, що виникло в нього у відповідності до норм законодавства.
За вказаних вище обставин в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні в повному обсязі.
Інші посилання прокурора та позивача не є підставою для задоволення даного позову, оскільки спростовуються вище встановленими обставинами справи та наявними в ній доказами.
З огляду на викладене вище в сукупності, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтею 232, 269, п.2 ч.1 ст. 275, п.1, 4 ч.1 ст. 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Дробоног» задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 26.02.2018 по справі №920/840/17 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 07 червня 2018 року.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
