Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 161/13574/18

провадження № 51-10594км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

скаржника ОСОБА_7 ,

розглянувши в судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 на ухвалу судді Волинського апеляційного суду від 19 жовтня

2018 року про повернення апеляційних скарг ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року щодо ОСОБА_11 .

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня

2018 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 05 вересня

2018 року, в межах кримінального провадження № 12015030000000160, між прокурором начальником відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному проваджені прокуратури Волинської області радником юстиції ОСОБА_12 та обвинуваченою ОСОБА_11 .

ОСОБА_11 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366КК Українита призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України за: ч. 5 ст. 191 КК України у виді штрафу в розмірі 25 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 000 грн з позбавленням права обіймати посади на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки без конфіскації майна; ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України у виді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 грн з позбавленням права обіймати посади на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_11 покарання у виді штрафу в розмірі 25 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 000 грн з позбавленням права обіймати посади на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки без конфіскації майна. На зазначений вирок

ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 подано апеляційні скарги.

Ухвалою судді Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2018 року повернуто апеляційні скарги ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня

2018 року щодо ОСОБА_11 .

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, ОСОБА_8 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_9 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати ухвалу судді апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказують, що у вироку щодо ОСОБА_11 констатовано факт злочинної діяльності за відсутності щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 обвинувального вироку, який би набрав законної сили, що є грубим порушенням засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини й істотно ущемляє права та свободи останніх. Також стверджують, що рішення судді апеляційного суду про повернення їх апеляційних скарг суперечить приписам статей55,129 Конституції України, статей7,24 КПК Україний порушує їх право на доступ до правосуддя.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги не подавалися.

У судовому засіданні ОСОБА_7 та її захисник виступили на підтримку поданих касаційних скарг, а прокурор заперечував проти їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку ОСОБА_7 , її захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України та офіційного тлумачення відповідних правових норм, наведеного у Рішенні Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією Україниосновними засадами, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. Однією з таких засад є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Перегляд судових рішень судом вищого рівня гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Таким чином конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Виходячи з наведеного, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 03 березня 2016 року № 5-347кс15, відсутність у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченомуст. 394 КПК України, осіб, прав, свобод та інтересів яких стосується судове рішення, не є перешкодою в доступі їх до правосуддя та зверненні до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2ст. 24 цього Кодексу.

Згідно вказаної норми закону кожному гарантується право наперегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод чи інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Цих вимог апеляційним судом дотримано не було.

Повертаючи апеляційні скарги ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , суддя апеляційного суду обмежився формальним посиланням на положення

ч. 4ст. 394 та п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.

При цьомусуддя апеляційного суду не перевірив, чи стосується вирок прав свобод та інтересів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , і чи у змозі вони з урахуванням норм процесуального закону реалізувати своє право на судовий захист в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження такого вироку.

Відповідно до ч. 2ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

В національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основоположних конституційних принципів судочинства відображено вч. 1ст. 62 Конституції України, ч. 1ст. 17 КПК України. Згідно з цими правовими нормамиособа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ця презумпція вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у вчиненні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату («Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п.37; «Нераттіні проти Греції» (Nerattini v. Greece), п. 23; «Діду проти Румунії» (Didu v. Romania), п. 41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості («Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п. 88; «Гарицкі проти Польщі» (Garycki v. Poland), п. 66).

Так, з тексту вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від

05 вересня 2018 року слідує, що в ньому описується роль та дії ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 як учасників стійкої організованої групи.

Між тим, обвинувачення ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 не було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_11 і факти їх можливої злочинної діяльності не встановлено обвинувальним вироком суду, який би набрав законної сили.

Така преюдиція щодо винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_10 у кримінальних правопорушеннях грубо порушує передбачені ст. 7 КПК України загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормамиКПК Українищодо вільної оцінки доказів.

Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд. За наведених обставин ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 хоча і не були визнані учасниками судового провадження щодо ОСОБА_11 вправі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується вирок у цьому провадженні, шляхом його апеляційного оскарження.

Цей висновок відповідає і змісту ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції, згідно з якою кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.

Таким чином, обвинувальний вирок щодо ОСОБА_11 , ухвалений на підставі угоди про визнання нею винуватості, безпосередньо стосується прав, свобод й інтересів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та інших осіб, вказаних у вироку, і на цій підставі вказані вище особи, реалізуючи конституційне право й керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, частин 1 та 2 ст. 24КПК України, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення.

Дотримання вказаних засад є гарантією реалізації права на доступ до правосуддя, а їх нехтування означає, що судове рішення про відсутність у

ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 права на звернення з апеляційними скаргами постановлено без дотримання вимоги справедливості судового розгляду, приписів ст. 370 КПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Враховуючи викладене ухвала судді апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в судіапеляційної інстанції, під час якого суду слід усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, та прийняти законней обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скаргиОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу судді Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2018 року про повернення апеляційних скарг ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня

2018 року щодо ОСОБА_11 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3