ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
У Х В А Л А
про забезпечення адміністративного позову
25 червня 2019 року м. Київ № 640/10694/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., ознайомившись з позовною заявою та клопотанням про забезпечення розову
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ,
пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390)
до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вулиця Грушевського, 12/2, інші відомості невідомі)
про визнання протиправною та скасування Постанови
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) звернулося з позовом до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вулиця Грушевського, 12/2, інші відомості невідомі) про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 р. № 364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» в частині слів: «Для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, затвердити базовий норматив у розмірі 90 відсотків.».
Позивачем подано до суду заяву про вжиття забезпечення позову шляхом зупинення стосовно Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» дії постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 р. № 364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» в частині слів: «Для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, затвердити базовий норматив у розмірі 90 відсотків.».
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову у справі та зупинення дії оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України в частині, позивач зазначає, що він належить до суб`єктів господарювання, на яких поширює свою дію така постанова, а остання, на переконання позивача, є незаконною, оскільки суперечить положенням Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Господарському кодексу України, була прийнята відповідачем необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, з порушенням принципу рівності перед законом, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване прийняття постанови. Крім цього, позивач вказує на те, що Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваної постанови порушив вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а саме - не забезпечив дотримання принципів здійснення регуляторної політики, закріплених у ст. 4 Закону, а також прийняв оскаржувану постанову за відсутності аналізу регуляторного впливу положень останньої у затвердженій редакції, без оприлюднення редакції постанови, яка була прийнята та без погодження остаточної редакції такої постанови уповноваженим органом.
Згідно з частиною четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частин першої - третьої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Порядок розгляду заяви про забезпечення позову визначений ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, дослідивши подане клопотання, доводи, які наведенні в його обґрунтування, матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до Рекомендацій № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Адекватність заходу до забезпеченню позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Кабінетом Міністрів України 24.04.2019 було прийнято постанову № 364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави». Відповідно до цієї постанови
Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році (далі - базовий норматив) господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств (далі - суб`єкти господарювання), які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків.
Для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, затвердити базовий норматив у розмірі 90 відсотків.
Для публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», акціонерних товариств «Українська залізниця» та «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» затвердити базовий норматив у розмірі 30 відсотків.
2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі:
довести базовий норматив до суб`єктів управління корпоративними правами держави;
надавати роз`яснення з питань застосування базового нормативу.
3. Суб`єктам управління корпоративними правами держави у разі невиплати до 1 липня 2019 р. суб`єктом господарювання дивідендів до державного бюджету за результатами його фінансово-господарської діяльності у 2018 році вжити заходів до розірвання контракту з керівником такого суб`єкта господарювання.
До заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивач додав скріншот із веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, відповідно до якого проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» на сайті Мінекономрозвитку було оприлюднено 26.11.2018. Разом із проектом постанови на сайті були розміщені «Пояснювальна записка до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави», а також «Аналіз регуляторного впливу до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави». У зазначених документах проект постанови Кабінету Міністрів України визначено регуляторним актом.
Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. Згідно із ч. 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Таким чином, з попереднього огляду змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вона належить до регуляторних актів.
Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів України готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до абз. 6 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій. Згідно із абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.
Відповідно до п. 5 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України з урахуванням галузевих особливостей, виду господарської діяльності та обсягу прибутку, одержаного господарськими організаціями за минулі роки, на підставі показників, передбачених державним бюджетом і основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період, та прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку суб`єкти управління корпоративними правами держави щороку до 20 березня готують і подають Мінекономрозвитку пропозиції щодо встановлення базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році. Згідно із п. 8 цього Порядку базові нормативи частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році, затверджуються щороку Кабінетом Міністрів України за поданням Мінекономрозвитку та доводяться до відома суб`єктів управління корпоративними правами держави.
Кабінет Міністрів України виступає регуляторним органом відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в процесі підготовки, прийняття, розгляду та підготовки оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду порушення регуляторним органом обов`язку з оприлюднення проекту регуляторного акта і відповідного аналізу регуляторного впливу до моменту прийняття такого регуляторного акта, що здійснюється з необхідності одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, чим, по суті, здійснюється забезпечення публічного обговорення проекту регуляторного акта, вказує на протиправність такого акта (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 826/2507/18, адміністративне провадження № К/9901/60944/18). Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності рішення Уряду (регуляторного акта з питання затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників), яке було прийнято без дотримання вимог щодо оприлюднення та прийняття регуляторних актів.
Таким чином, при встановленні наявності ознак очевидної незаконності нормативно-правового акта регуляторного характеру суд перевіряє дотримання відповідачем вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема в частині оприлюднення проекту такого акта, аналізу його регуляторного впливу, а також обставини погодження його уповноваженим органом.
Із доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що розробник проекту оскаржуваної постанови - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, розмістив на своєму офіційному сайті 26.11.2018 такі документи: (1) проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави»; (2) Пояснювальну записку до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави»; (3) а також «Аналіз регуляторного впливу до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави». Позивачем додано до матеріалів справи також рішення Державної регуляторної служби України про погодження проекту регуляторного акта за вих. № 1173/0/20-18 від 06.12.2018, яке супроводжується проектом погодженої постанови.
Аналіз зазначених документів та оскаржуваної постанови вказує на те, що текст оприлюдненої та погодженої Державною регуляторною службою України проекту постанови, до якого Міністерством економічного розвитку було розроблено аналіз регуляторного впливу, відрізняється від тексту прийнятої 24.04.2019 Кабінетом Міністрів України постанови. У проекті постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави», який було оприлюднено, погоджено уповноваженим органом та до якого було розроблено аналіз регуляторного впливу, передбачав затвердження базового нормативу у розмірі 30/50 відсотків. При цьому для усіх суб`єктів дії постанови передбачалось затвердити норматив на рівні 50 відсотків, не залежно від отриманого ними прибутку, а для окремих, прямо названих у постанові суб`єктів - 30 відсотків. Прийнятою ж постановою, яка оскаржується позивачем в частині, затверджено базовий норматив у розмірі 50/90 відсотків залежно від розміру отриманого прибутку за підсумками 2018 року, а також 30 відсотків для окремих, прямо зазначених у постанові, суб`єктів.
З доданих позивачем роздруківок з офіційного веб-сайта Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та безпосередньо за результатами попереднього моніторингу судом даних цього інтернет-сайта наразі вбачається, що оприлюднення проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» у тій редакції, в якій вона була фактично прийнята, не відбувалося. Відсутні і дані на вказаних веб-сайтах щодо розробки аналізу регуляторного впливу прийнятої Кабінетом Міністрів України постанови, що оскаржується позивачем. Попередній моніторинг офіційного веб-сайта Державної регуляторної служби України також підтвердив, що така постанова (із розмірами базового нормативу 50/90 відсотків залежно від величини отриманого прибутку та 30 відсотків лише для чотирьох суб`єктів, без врахування розміру отримання прибутку такими суб`єктами) погодження не проходила.
З огляду на вищезазначене, суд погоджується з доводами позивача щодо необхідності та достатності підстав для застосування заходів забезпечення позову з урахуванням тих обставин, якими обґрунтовується позов та заява про вжиття заходів, визначених статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - для зупинення дії оспорюваних у цьому провадженні положень постанови Кабінету Міністрів України.
Позивач також вказує на те, що на існування очевидних ознак протиправності оскаржуваної постанови вказує порушення відповідачем положень ст. ст. 6, 25 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції.
Оскаржуваною постановою затверджено базовий норматив у розмірі 90/50 відсотків. При цьому конкретний розмір базового нормативу ставиться в залежність від суми отриманого прибутку за підсумками 2018 року - якщо такий прибуток понад 50 млн. гривень, то норматив затверджено на рівні 90 %, якщо ж прибуток менше 50 млн. гривень - норматив 50%. Одночасно для чотирьох суб`єктів господарювання, які окремо поіменовані в оскаржуваній постанові, затверджено базовий норматив у розмірі 30 % без прив`язки до розміру отриманого ними прибутку за підсумками 2018 року. Такий підхід може вказувати на порушення відповідачем положень частини 2 ст. 25 Господарського кодексу України шляхом закріплення на законодавчому рівні нерівного становища суб`єктів господарювання, які в силу особливостей свого становища чи статусу мали б отримувати рівні умови здійснення ними діяльності. Встановлення факту порушення зазначеної норми Господарського кодексу України вимагає додаткового дослідження та може бути здійснено лише шляхом судового розгляду справи.
Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України, на очевидність порушення положень якої вказує позивач, загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Із змісту позову та оскаржуваної постанови вбачається, що нею затверджено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діляьності за 2018 рік, зокрема для суб`єктів господарювання 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств. Відповідно до наданого позивачем сертифіката акцій серії А4 та Інформаційної довідки Національного депозитарію України станом на 31.03.2019 власником 27 114 256 акцій ПАТ «Укрнафта», що складає 50,000001% акція, є Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Відповідно до п. 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 25 травня 1998 № 747 100 відсотків акцій компанії належить державі. Таким чином, оскаржувана постанова стосується прав та обов`язків позивача. Згідно із наданою позивачем фінансовою звітністю за 2018 рік розмір чистого прибутку ПАТ «Укрнафта» перевищив 50 млн. гривень. Позивач зазначає, що затвердження базового нормативу у розмірі 90 відсотків для нього без врахування його фінансового становища в умовах наявності у ПАТ «Укрнафта» непокритого збитку та податкового боргу, при одночасному врахуванні фінансового становища окремих суб`єктів вказує на очевидне порушення його прав.
Таким чином, суд погоджується, що в даному випадку можна стверджувати, що оскаржувана постанова безпосередньо стосується як прав, інтересів, так і обов`язків позивача.
На підставі оскаржуваної постанови, яка відповідно до висновків суду має ознаки незаконності, у позивача відповідно до абз. 6 та абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» виникають обов`язки із строком їх виконання до першого липня 2019 року та штрафними санкціями у випадку прострочення такого виконання. Суд погоджується, що зазначене у сукупності із зробленими раніше висновками вказує на існування очевидних ознак порушення прав та інтересів позивача та необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Позивач просить суд зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України в оскаржуваній частині лише щодо ПАТ «Укрнафта».
Суд, керуючись тим, що завданням адміністративного судочинства є захист конкретних прав (інтересів) певної особи, враховуючи співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить позивач, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб, з метою забезпечення їх співставності на етапі вжиття заходів забезпечення позову та до вирішення справи по суті вважає за можливе вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови лише щодо позивача. На переконання суду, обраний позивачем спосіб забезпечення позову відповідає вимогам ч.ч. 1 і 5 ст. 151 КАС України та є співмірним із заявленими позивачем позовними вимогами.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) були надані належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі та необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Таким чином, суд вважає за доцільне заяву Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) про забезпечення адміністративного позову задовольнити.
Суд роз?яснює, що за приписами ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об?єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 150, 151, 152, 154, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У Х В А Л И В :
1. Заяву Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.
2. Зупинити стосовно Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» дію постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 р. № 364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» в частині слів: «Для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, затвердити базовий норматив у розмірі 90 відсотків.».
3. Ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.
4. Строк пред`явлення ухвали до виконання - до 25 червня 2022 року.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства.
України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Згідно з частиною восьмою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
За даною ухвалою:
Заявник (стягувач): Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390, адреса: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5)
Відповідач (боржник): Кабінет Міністрів України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, інші відомості невідомі)
Суддя А.Б. Федорчук
