Постанова

Іменем України

04 червня 2019 року

м. Київ

справа № 466/711/15-к

провадження № 51-10341км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 42014140090000113 від 01 серпня 2014 року, за зміненим обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , зареєстрованої там само, раніше не судимої,

за ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції 2009 року),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, і виправдано.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 12 жовтня 2018 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без змін.

За цим же вироком місцевого суду від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 засуджено кожного за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді

обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 10 липня 2017 року скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

За обставин, детально викладених у виправдувальному вироку місцевого суду, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у тому, що вона, будучи приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (вул. Єфремова, 77 у м. Львові) та виконуючи функції, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків, всупереч пп. 5.4.15 наказу Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства» за відсутності особи, яка звернулася для вчинення нотаріальної дії, проставлення дати й особистого підпису під виправленням, із заяв, сформованих ОСОБА_7 на спеціальних бланках, про виведення з числа засновників ОСОБА_10 (бланк № 133629), ОСОБА_11 (бланк

№ 133634), ОСОБА_12 (бланк № 133635), ОСОБА_13 (бланк № 133633), ОСОБА_14 (бланк № 133626), ОСОБА_15 (бланк № 133637), ОСОБА_16 (бланк № 133625), ОСОБА_17 (бланк № 133636), ОСОБА_18 (бланк № 133630), ОСОБА_19 (бланк № 133627) та ОСОБА_20 (бланк № 133628), викреслила частину тексту «...і передати мою частку майна ОСОБА_21 ».

Тобто орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у тому, що вона всупереч вимогам чинного законодавства внесла завідомо неправдиві відомості, зміни (виправлення) до офіційних документів, тим самим сприяла ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у заволодінні часткою статутного фонду ОСОБА_21 , на підставі яких надалі затвердили Статут

ТОВ «Кордія» від 07 липня 2009 року з незаконно привласненою собі часткою статутного фонду ТОВ «Кордія» на загальну суму 12,819 %, що на момент вчинення злочину еквівалентно 3596,85 грн, яка належить ОСОБА_21 .

Орган досудового розслідування кваліфікував такі дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції 2009 року) як підроблення офіційного документа приватним нотаріусом, який має право видавати й посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків з метою використання їх іншою особою.

Місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_7 на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні, в якому обвинувачується остання, є склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції 2009 року).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що всупереч вимогам п. 1

ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина вироку місцевого суду не містить мотивів, виходячи з яких, цей суд відкинув докази, зібрані в ході досудового розслідування. У свою чергу апеляційний суд, як вважає прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, на підставі невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження про наявність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого злочину всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування, натомість вдався до оцінки дій виправданої з точки зору цивільних правовідносин та відповідно до норм цивільного законодавства.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор, висловивши свої доводи, просила задовольнити касаційну скаргу, скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник виправданої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 вважала, що доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними, а тому просила залишити без зміни постановлені у кримінальному провадженні судові рішення, а скаргу прокурора без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі його порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок

у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення,

в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів

у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих

у судовому засіданні.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд установлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів суд повинен належно мотивувати.

Як убачається з матеріалів провадження, вказаних вимог закону місцевий суд не дотримався.

Відповідно до обвинувального акта про зміну обвинувачення орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні підроблення офіційного документа приватним нотаріусом, який має право видавати

й посвідчувати такі документи і який надає права або звільняє від обов`язків

з метою використання їх іншою особою, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, в редакції, що діяла на момент вчинення інкримінованих дій.

Склад злочину, передбаченого вказаною нормою КК України, є формальним.

Під підробленням посвідчення або іншого офіційного документа треба розуміти: 1) виготовлення фальшивого посвідчення або іншого офіційного документа, в тому числі й шляхом внесення до бланків посвідчень (документів) завідомо неправдивих відомостей; 2) внесення до справжнього посвідчення (документа) неправдивих відомостей, у тому числі внесення змін до тексту посвідчення (документа), які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу і посвідчуються документом.

Згідно з пунктами 260, 261 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України

від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 за № 283/8882 (в редакції, що діяла на час вчинення цієї нотаріальної дії), нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону та які не мають характеру угод і не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Посвідчуючи справжність підпису, нотаріус не посвідчує фактів, викладених у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою.

Підпунктом 5.4.15 наказу Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», який набрав чинності 11 січня 2009 року, передбачено, що при посвідченні справжності підпису на документах дописки й виправлення можуть бути зроблені лише особою, котра звернулася для вчинення нотаріальної дії, із зазначенням дати і проставленням особистого підпису під дописками чи виправленнями, повторені нотаріусом у кінці посвідчувального напису.

Місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції 2009 року), в основу свого рішення поклав показання виправданої ОСОБА_7 про те, що її помічник набрала текст 11 заяв від осіб, які виявили добровільне бажання вийти з числа учасників товариства. Вона (Куйбіда- ОСОБА_22 ), посвідчивши справжністьпідпису особи на заявахпро добровільне бажання вийти з числа учасників ТОВ «Кордія», сама виявила, що припустилася помилки, яку одразу ж і виправила, а саме у присутності заявників викреслила з тексту заяв текст «...і передати мою частку

ОСОБА_21 ».

На переконання місцевого суду, заява учасника товариства з обмеженою відповідальністю про вихід із нього відповідно до вимог чинного законодавства на момент посвідчення справжності підпису не могла містити положень або характеру договору, а тому з огляду на те, що

ОСОБА_7 , закресливши в текстах заяв про вихід із числа засновників товариства слова, які не відносились до самої заяви й не суперечили їх змісту, зробила застереження, тобто фактично виправила помилку, допущену нею в цих заявах, цей суд дійшов висновку, що в діях останньої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Разом із тим, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_21 дав показання про те, що напідтвердження факту відступлення на його користь часток у статутному капіталі 11 учасників ТОВ «Кордія» оформили відповідні заяви про вихід із товариства. Справжність підпису осіб на заявах про вихід засвідчувала приватний нотаріус ОСОБА_7 .

Після оформлення в нотаріуса заяв згаданих 11 учасників про вихід із товариства він ( ОСОБА_21 ) надав оригінали цих заяв директору товариства ОСОБА_8 та повідомив, щоб зміни до Статуту проводилися з урахуванням указаних часток.

Свідок ОСОБА_23 дав суду показання про те, що в його присутності

ОСОБА_21 передав ОСОБА_8 в руки заяви про вихід із товариства ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_24 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та про передачу часток у статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_21 . Жодних виправлень у цих заявах не було.

Свідок ОСОБА_11 , а також свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 та ОСОБА_15 кожен окремо дали показання про те, що підписали заяву про відступлення своєї частки на користь ОСОБА_21 , яку нотаріально засвідчила в той же день приватний нотаріус ОСОБА_7 .Жодної заяви про виправлення чи внесення будь-яких змін до заяви

від 05 червня 2009 року не було подано. При засвідченні підпису на зазначеній заяві жодних виправлень чи закреслень нотаріус не робив.

Однак місцевий суд не проаналізував і належно не оцінив показань зазначених свідків, кожного з них та їх сукупності у взаємозв`язку з іншими доказами

і у своєму рішенні не зазначив мотивів, виходячи з яких, відкинув докази обвинувачення, а тому колегія суддів касаційного суду вважає, що висновок місцевого суду про відсутність у діях ОСОБА_7 інкримінованого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, є передчасним.

Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак апеляційний суд у результаті розгляду кримінального провадження вказаних положень процесуального закону не дотримався і не зазначив переконливих мотивів, через які апеляційну скаргу сторони обвинувачення на підставі невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження визнав необґрунтованою. Натомість, обґрунтувавши своє рішення нормам цивільного законодавства, в загальних фразах вказав, що погоджується з рішенням суду першої інстанції.

З огляду на викладене судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження на новий розгляд у суді першої інстанції, під час якого суду слід урахувати наведене, ретельно дослідити всі докази, надані стороною обвинувачення, та в залежності від встановленого постановити законне й обґрунтоване рішення, виклавши в ньому аналіз доказів та мотиви його прийняття.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_25