ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2019 р.
Справа № 480/106/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Чалого І.С. ,
за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року (суддя Прилипчук О.А.; м. Суми; ухвала виготовлена 13.03.2019 р. у повному обсязі) по справі № 480/106/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Сумській області
про визнання дій протиправними та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДФС Сумській області), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача та скасувати вимогу № Ф-1117-50 від 07.11.2018 р. про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги - залишено без розгляду.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а саме: п. 4 ст. 9, ст. 122, ст. 123 КАС України, п. 56.1 ст. 56, п. 56.18 ст. 56, п. 1 ст. 102 Податкового кодексу України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2019.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що спірне рішення контролюючого органу підлягає оскарженню у строк, визначений ч. 2 ст. 122 КАС України, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Разом з цим позивач, з посиланням на положення ст.ст. 240, 123 КАС України, вказує, що суд повинен був повідомити позивача та надати час для усунення недоліків, що не було зроблено судом. Таким чином, позивач вважає, що Сумським окружним адміністративним судом було порушено норми ст. 9 КАС України, які зобов'язують суд вживати визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Також позивач зазначає, що 06.12.2018 року він звернувся до ГУ ДФС у Сумській області зі скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року № Ф-1117-50 на суму 15819,54 грн. Проте, незважаючи на те, що податкова вимога підписана начальником Конотопського управління ГУ ДФС у Сумській області, листом від 18.12.2018 року Конотопське ГУ ДФС у Сумській області, повідомлено позивача, що оскаржуваний документ винесено ГУ ДФС у Сумській області, а тому скарга розгляду не підлягає.
Отримавши 08.01.2019 року, даний лист, позивач протягом 10 днів - 14.01.2019 року звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу.
За таких обставин, позивач вважає, що ним не було пропущено строк для звернення до суду, а тому клопотання про поновлення строку звернення до суду він не повинен був надавати.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.12.2018 ОСОБА_1 отримав податкову вимогу про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф-1117-50 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн. (а.с. 15, 33).
Позивач не погодився із вказаною податковою вимогою та 14.01.2019 звернувся до суду із позовною заявою про скасування такої вимоги.
Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом з порушенням десятиденного строку судового оскарження податкової вимоги, встановленого Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI (Закон № 2464-VI), не надавши при цьому заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Згідно із ч. 4 ст. 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
В силу положень пункту 1. 3 ст. 1 Податкового Кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Зазначене свідчить про те, що положення Податкового Кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.
Так, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
За положеннями частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються зокрема принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями статті 1 Закону № 2464-VI є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обов'язки органів доходів і зборів визначені статтями 12, 13, 14 Закону № 2464-VI.
Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI.
В силу вимог пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Згідно з абз. 4-10 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Таким чином платник єдиного внеску може оскаржити вимогу контролюючого органу протягом 10 календарних днів з дня її отримання як із застосуванням процедури її адміністративного оскарження так і без такої.
Вказана позиція суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.01.2019 по справі № 802/983/18-а.
Як встановлено судом позивач, протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, тобто у період з 02.12.2018 р. по 11.12.2018 р., не узгодив вимогу з контролюючим органом шляхом оскарження в адміністративному або судовому порядку та не сплатив суму недоїмки в розмірі 15819,54 грн., а звернувся до суду з позовною заявою лише 14.01.2019 р.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо пропуску позивачем строків, встановлених чинним законодавством, для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав та доказів поважності причин його пропуску, позивачем не подано.
Про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивач не вказує і в апеляційній скарзі. Натомість, позивач наполягає на тому, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки 06.12.2018 року він звернувся до ГУ ДФС у Сумській області зі скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року № Ф-1117-50. Однак листом Конотопського управління ГУ ДФС у Сумській області від 18.12.2018 (отримано позивачем 08.01.2019) його було повідомлено, що вказана скарга не підлягає розгляду, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI така скарга подається до органу доходів і зборів вищого рівня.
Доводи позивача стосовно того, що лише з листа Конотопського управління ГУ ДФС у Сумській області від 18.12.2018 він дізнався про те, що спірну вимогу винесено ГУ ДФС у Сумській області, колегія суддів не приймає, оскільки у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року № Ф-1117-50 зазначено найменування органу, який її виніс - ГУ ДФС у Сумській області, а також роз'яснено строки і порядок її оскарження.
Таким чином, звернення позивача 06.12.2018 року із скаргою до ГУ ДФС у Сумській області не може свідчити про дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом або про наявність поважних причин його пропуску.
При цьому, колегія суддів зауважує, що звернення із скаргою до вищестоящого органу є альтернативним способом захисту своїх прав та не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою в установлений законом строк.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського Суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського Суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський Суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року по справі № 480/106/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя
(підпис)
С.П. Жигилій
Судді
(підпис) (підпис)
Т.С. Перцова І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 08.05.2019 року
