Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 472/34/15-ц
провадження № 61-28409св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Веселинівська селищна рада Веселинівського району Миколаївської області, Виконавчий комітет Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Козаченко В. І., Темнікової В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, Виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області (далі - ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку, визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок та державного акта про право власності на земельну ділянку.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що на підставі рішення Веселинівського районного народного суду Миколаївської області від 01 грудня 1987 року їй належало 60/100 частини, а її колишньому чоловікові ОСОБА_7 40/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Загальна площа будинку складала 95,6 кв. м, житлова - 68,8 кв. м. 26 липня 1991 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продав ОСОБА_5 належні йому 40/100 частини цього будинку. Рішенням ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району від 24 липня 2007 року № 161 за заявою ОСОБА_5 частині житлового будинку присвоєно окрему юридичну адресу: АДРЕСА_1. На підставі цього рішення, 20 серпня 2007 року їй видане свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35,6 кв. м. 05 вересня 2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_5 продала житловий будинок ОСОБА_6 Позивач вказувала, що реального поділу спірного будинку, що перебував у спільній часткові власності, співвласниками не проведено, а орган місцевого самоврядування виділив в окрему адресу частину будинку, перевищив свої повноваження та фактично, без її участі, поділив житловий будинок, чим значно зменшив її частку у праві власності на спільне майно та позбавив права власності на належну їй частину житлового будинку пропорційно до її ідеальної частки. ОСОБА_5 незаконно оформила право власності на житловий будинок, як окремий об'єкт нерухомого майна, а тому не мала правових підстав відчужувати цей житловий будинок ОСОБА_6
Посилаючись на вказані обставини, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила визнати недійсним положення договору купівлі-продажу від 26 липня 1991 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, щодо переходу в користування 40/100 частини житлового будинку площею 35,6 кв. м; визнати незаконним та скасувати рішення ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 24 липня 2007 року № 161; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 20 серпня 2007 року, видане Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за яким до останньої перейшло право власності на зазначений житловий будинок; визнати незаконним та скасувати рішення Веселинівської селищної ради Миколаївської області від 04 жовтня 2007 року № 25 про надання дозволу ОСОБА_6 на безоплатну приватизацію земельної ділянки загальною площею 261 кв. м для обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_6 18 жовтня 2007 року Веселинівською селищною радою Миколаївської області на земельну ділянку площею 261 кв. м по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки ОСОБА_9, щонайбільше із 25 травня 2011 року (коли датується довідка Веселинівської селищної ради), та щонайменше із 14 березня 1996 року (коли розподілені особові рахунки та встановлені окремі прилади обліку), повинна була знати про те, що відбувся продаж 40/100 частини домоволодіння ОСОБА_7 ОСОБА_5 та те, що частині будинковолодіння надана окрема юридична адреса, так як існували окремі приладу обліку електроенергії та окремі рахунки на різні адреси, повинна була знати, що в 2007 році власником домоволодіння стала ОСОБА_6 та про відповідні рішення селищної ради щодо приватизації земель та про видачу відповідного державного акта на землю, так як в частині домоволодіння проживали її родичі першої лінії споріднення.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26 липня 1991 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_10, посвідчений державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Болгарчук О. Ф. та зареєстрований у реєстрі за № 852, у частині переходу в користування ОСОБА_10 жилого будинку літ. «А» площею 35,6 кв. м. Визнано незаконним та скасовано рішення ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 24 липня 2007 року № 161 про присвоєння юридичної адреси житловому будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 20 серпня 2007 року Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області на ім'я ОСОБА_5 на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35.6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 05 вересня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1287, яким ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_6 цілий житловий будинок із надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35.6 кв. м. Визнано незаконним та скасовано рішення Веселинівської селищної ради Миколаївської області від 04 жовтня 2007 року № 25 про надання дозволу ОСОБА_6 на безоплатну приватизацію земельної ділянки загальною площею 261 кв. м для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 та визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий ОСОБА_6 18 жовтня 2007 року на підставі рішення Веселинівської селищної ради від 04 жовтня 2007 року № 25, зареєстрований за № 010701000730, на земельну ділянку площею 261 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що суд першої інстанції при розгляді спірних правовідносин та застосувавши позовну давність, не дійшов будь-якого висновку щодо доведеності існування суб'єктивного права позивача та його порушення відповідачами. Суд взагалі не визначився з початком перебігу позовної давності, допустивши у рішенні припущення, зазначивши у рішенні, що позовна давність сплинула щонайменше 25 травня 2014 року, а щонайбільше з 14 березня 1999 року, що відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року є неприпустимим. Договором ОСОБА_4 фактично зобов'язали володіти своєю часткою майна в натурі, а не часткою в праві власності на спільне майно в цілому, як визначено правовою природою права спільної часткової власності, а тому договір купівлі-продажу суперечить нормам ЦК України та порушує право власності ОСОБА_4, оскільки фактично покупцю ОСОБА_5 . була передана реальна частка самого майна у спільній частковій власності з визначенням його площі.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У вересні 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд при ухваленні рішення повинен був керуватися ЦК УРСР та відповідно застосувати строки позовної давності. Сторони в 1986 році добровільно, без відповідної реєстрації розділили житловий будинок і визначили порядок користування ним.
У червні 2018 року на адресу суду від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_13 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6 згідно з якими порядок користування будинком не був розподілом майна між колишнім подружжям, який проведений в установлений законом спосіб. Ніякого поділу будинку з 1987 року по 1991 рік проведено не було, в матеріалах інвентарної справи, документи, що підтверджують поділ будинку - відсутні. Хоча ОСОБА_4 і не була стороною укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року № 1288 житлового будинку, але чинність цього договору порушує її права як співвласника житлового будинку.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справупередано до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що рішенням Веселинівського районного народного суду Миколаївської області від 01 грудня 1987 року, в порядку поділу спільного майна подружжя, за ОСОБА_4 визнано право власності на 60/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, а за ОСОБА_7 - 40/100 частини цього будинку.
Загальна площа зазначеного житлового будинку становила 95,6 кв. м, житлова - 68,8 кв. м, а отже, ідеальна частка ОСОБА_4, 60/100 частини жилого будинку, складала 57, 36 кв. м від загальної площі будинку, 41,28 кв. м - житлової площі, а ОСОБА_7 - 40/100 частини будинку - загальної площі - 38,24 кв. м, житлової площі - 27,52 кв. м.
20 грудня 1990 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_18 і взяла його прізвище.
26 липня 1991 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продав ОСОБА_5 належні йому 40/100 частини (ідеальну частку) вищезазначеного будинку. За цим договором у користування покупця ОСОБА_5 перейшли 40/100 частини жилого будинку літ. «А», жилою площею 35,6 кв. м.
Раніше встановлений за усною домовленістю порядок користування жилим будинком ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не змінювався. Виділ своєї частки зі спільного майна, ані ОСОБА_4, ані ОСОБА_5 не вимагали.
Рішенням ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району від 24 липня 2007 року № 161 за заявою ОСОБА_5 частині житлового будинку присвоєно окрему юридичну адресу: АДРЕСА_1
На підставі цього рішення 20 серпня 2007 року ОСОБА_5 видане свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35,6 кв. м.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року, оскільки договір купівлі-продажу укладений 26 липня 1991 року.
Статтею 117 ЦК Української РСР врегульовано питання припинення права спільної часткової власності держави і громадян, кооперативних або інших громадських організацій і громадян, а не спільної часткової власності громадян між собою, а тому на спірні правовідносини наведена норма не поширюється, що є підставою відхилення доводів касаційної скарги в цій частині.
За змістом положень статті 115 ЦК Української РСР кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої Ради (статті 152 ЖК Української РСР). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необґрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні. При поділі жилого будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.
Аналіз статті 115 ЦК Української РСР та наведених роз'яснень Верховного Суду України у сукупності свідчить про те, що на підставі статті 115 ЦК України 1963 рокуспіввласники спільного майна мали право як на виділ своєї частки у праві спільної часткової власності (коли співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності, а за всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається), так і на поділ майна в натурі (коли спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників, кожному з яких виділяється відокремлена частина будинку із самостійним виходом, яка за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що між (ОСОБА_4) ОСОБА_4 таОСОБА_7 як між співвласниками будинкупо АДРЕСА_1 Веселинівського району не було реального поділу майна, згідно з яким припиняється право спільної часткової власності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_7 не мав права відчужувати частину будинку. Рішенням Веселинівського районного народного суду Миколаївської області від 01 грудня 1987 року за ОСОБА_7 визнано право власності на 40/100 частини житлового будинку, проте право спільної часткової власності не припинено. Таким чином, за обставин, коли частки сторін у праві власності на будинок технічно переобладнані в ізольовані квартири із самостійним виходом, вказане нерухоме майно продовжує належати сторонам на праві спільної часткової власності та вимагає згоди співвласників щодо здійснення цього права. Відсутність такої згоди між сторонами і є підставою заявленого ОСОБА_4 позову.
Безпідставними є доводи заявника про те, що оспорюваним договором купівлі-продажу будинку не порушені права ОСОБА_4, оскільки житлова площа будинку, що зазначена у договорі є більшою за ідеальну частку співвласника ОСОБА_7, а отже, розмір площі, яка відповідає ідеальній частці ОСОБА_4, за таких обставин зменшена та відчужена поза її волею. Крім того, ОСОБА_4 не має права ставити питання про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки витребувати можна лише індивідуально визначене майно, або майно яке виділено в натурі (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року № 6-1168цс15).
Твердження заявника про те, що позивач пропустила строк позовної давності, є безпідставними, оскільки цим твердженням була надана оцінка судом апеляційної інстанції, який зазначив, що ОСОБА_6 не надала суду жодного належного та допустимого доказу про те, що ОСОБА_4 ще у 2007 році стало відомо про те, що частина будинку продана.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_6залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
В.О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
