Справа № 472/34/15-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" червня 2017 р. смт. Веселинове
Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Чаричанського П.О.,
за участю секретаря Замети Н.В.,
представників позивача ОСОБА_1А, ОСОБА_2М,
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Веселинове Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, Виконавчий комітет ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, про визнання недійсним положення договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі – продажу житлового будинку та визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.
Справа неодноразово розглядалася.
Так, рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12.10.2015, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12.10.2015 та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивачем ОСОБА_6 29.06.2016 року подана позовна заява в новій редакції, згідно якої, додатково ставиться вимоги про визнання недійсним та скасування рішення ОСОБА_8 селищної ради Миколаївської області від 04.10.2007 року №25 та визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с. 68-77 Т. 3).
15.09.2016 року позивачем знову подана уточнена позовна заява, згідно якої, додатково ставиться вимоги про визнання недійсним положення договору купівлі-продажу №852 від 26.07.1991 року (а.с. 132-136. Т.3).
В обґрунтування всіх позовних вимог позивач ОСОБА_6 зазначила, що в договорі купівлі-продажу №852 від 26.07.1991 року. коли ОСОБА_9 продав ОСОБА_10 40/100 частин житлового будинку, зазначено. Не лише щодо продажу 40/100частин вказаного житлового будинку, а окремим пунктом передбачено. що «в користування покупця ОСОБА_10 переходить 40/100 часток будинку А житловою площею 35,6 кв.м.». Та в послідуючому новому співвласнику 40/100 житлового будинку ОСОБА_3 (раніше ОСОБА_10) Н.І. було видане свідоцтво про право власності від 20.08.2007 року на житловий будинок в смт. Веселинове Миколаївської області по вул. Молодіжна, 1-а загальною площею 53,8 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м.
Але на час продажу 40/100 часток житлового будинку в смт. Веселинове Миколаївської області по вул. Молодіжна, 1 ОСОБА_9 був власником лише ідеальної частки, реального виділу належної йому частки не було, та реального поділу між ними як співвласниками будинку не було, тому зазначення в договору щодо переходу в користування покупця ОСОБА_10 40/100 часток житлового будинку А жилою площею 35,6 кв.м. в користування є недійсним. Та такий договір саме в цій частині є недійсним.
Також в обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області № 161 від 24 липня 2007 року на підставі заяви ОСОБА_3 було виділено в окрему юридичну адресу житловий будинок, який розташований за адресою: смт.Веселинове, вул. Молодіжна, 1/2, з присвоєнням житловому будинку поштової адреси: вул.Молодіжна, 1-а смт.Веселинове Веселинівського району Миколаївської області.
На підставі даного рішення ОСОБА_3 оформила своє право власності на житловий будинок, розташований за адресою: вул. Молодіжна, буд.1-а смт.Веселинове Веселинівського району Миколаївської області та 20.08.2007 року отримала свідоцтво про право власності серії САВ №351043, видане їй ОСОБА_8 селищною радою Веселинівського району Миколаївської області.
В подальшому, 05 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться в смт.Веселинове, вул. Молодіжна №1-а Миколаївської області, за яким ОСОБА_4 набула право власності на зазначений житловий будинок та зареєструвала своє право власності у ОСОБА_8 філії Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації.
Позивач вважає рішення ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області № 161 від 24 липня 2007 року незаконним та просить його скасувати, оскільки фактично даним рішенням ОСОБА_8 селищна рада Веселинівського району Миколаївської області без її участі та з порушенням порядку поділу, виділу об’єктів нерухомого майна здійснила реальний поділ житлового будинку, розташованого у смт.Веселинове по вул. Молодіжна, буд.1, який на момент прийняття спірного рішення належав на праві спільної часткової власності їй та іншому співвласнику ОСОБА_3, що призвело до значного зменшення її частки у праві власності на спільне майно та позбавило її права власності на належну їй частину житлового будинку пропорційно до її ідеальної частки, визначеної рішенням ОСОБА_8 районного народного суду Миколаївської області від 01.12.1987 року.
Крім того, позивач вважає, що вказане рішення було прийняте ОСОБА_8 селищною радою Веселинівського району Миколаївської області з перевищенням своїх повноважень, так як статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у редакції від 16.05.2007 р., не було передбачено повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо можливості поділу житлового будинку або виділу частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно.
Також вважає, що оскільки ОСОБА_3 оформила своє право власності на житловий будинок, розташований за адресою: вул. Молодіжна, буд.1-а смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області, на підставі незаконного рішення ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області № 161 від 24 липня 2007 року, то просить визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серії САВ №351043, видане 20.08.2007 року ОСОБА_3 ОСОБА_8 селищною радою Веселинівського району Миколаївської області.
З огляду на те, що ОСОБА_3 незаконно оформила право власності на житловий будинок, який знаходиться в смт. Веселинове, вул. Молодіжна, буд.1-а, з порушенням законодавства щодо порядку поділу в натурі житлового будинку між співвласниками, то вона не мала права відчужувати вказаний житловий будинок ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 05.09.2007 року, тому позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8 районного нотаріального округу Миколаївської області.
Так, як договір-купівлі продажу від 05.09.2007 року вважає недійсним і просить його визнати таким, тому громадянка ОСОБА_4 не мала права отримувати дозвіл на безоплатну приватизацію земельної ділянки по вул. Молодіжна 1-а, а тому просить визнати незаконним та скасувати Рішення ОСОБА_8 селищної ради Миколаївської області від 04.10.2007 року №25 та визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 в смт. Веселинове по вул. Молодіжна 1-А.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_6, її представники ОСОБА_1, ОСОБА_2 позовну заяву підтримали, просять позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в зв’язку з їх необґрунтованістю, також просить застосувати строк позовної давності та відмовити в позові. Надала письмові заперечення (а.с. 154-158 Т.3).
Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали, вважають їх необґрунтованими, просили суд відмовити в задоволені позовних вимог повністю, надали письмові заперечення (а.с. 118-122 Т.3). Також просять застосувати строк позовної давності.
Представник відповідача ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області надав до суду заяву про слухання справи без участі представника селищної ради, позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_9 позовні вимоги не визнав, просить суд відмовити в задоволені позову повністю.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_6, представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та з урахуванням наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_6 не підлягають задоволені виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 71, 75 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін.
Відповідно до положень ст. 76 ЦК УРСР 1963 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Статтею 80 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
Також, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
При цьому, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статтях 76 ЦК УРСР та ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як встановлено в судовому засіданні, під час пояснень представника ПАТ «Миколаївобленерго», які додатково були наді письмово з відповідними додатками (Т.4 а.с. 98-104). щодо розподілу споживачів: за адресою смт. Веселинове вул. Молодіжна,1 та смт. Веселинове вул. Молодіжна, 1-а:
Існувало 2-а особових рахунки, один за №172534к – рахувався з 21.02.1989 року за ОСОБА_9, смт. Веселинове вул. Молодіжна 1.
Наступний особовий рахунок за №172534, який рахувався з 14.03.1996 року за ОСОБА_11 (чоловік відповідачки ОСОБА_3 за адресою смт. Веселинове вул. Молодіжна, 1-А.
Отже з 14.03.1996 року відбулося розділення особових рахунків, згідно яких особовий рахунок №172534к продовжувався рахуватися за ОСОБА_9, а інший рахунок який виник №172534 – рахувався за ОСОБА_11В за адресою вул. Молодіжна, 1-А.
З 30.10.2007 року особовий рахунок №172534 за адресою вул. Молодіжна 1-А – рахується за ОСОБА_4 так як вона придбала будинок.
Відомостей щодо зміни власника особового рахунку №172534к вул. Молодіжна 1, відсутні до 25.05.2011 року. 21.04.2011 року частину будинку за адресою вул. Молодіжна 1 було відключено від електропостачання за заборгованість 288,65 грн.
04.05.2011 року ПАТ «Миколаївобленерго» звернулося до Веселинівського районного суду Миколаївської області на споживача ОСОБА_12 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію за січень-квітень 2011 року.
Так, ОСОБА_8 селищна рада Миколаївської області, надає довідку№1293 від 25.05.2011 року, згідно якої: за адресою смт. Веселинове вул. Молодіжна, 1 - проживає ОСОБА_12.
11.10.2011 року Веселинівський районний суду Миколаївської області виніс рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Миколаївобленерго» було задоволено, з ОСОБА_12 було стягнуто заборгованість.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили, що ОСОБА_12 – це внучка позивачки ОСОБА_6
Згідно пояснень відповідача ОСОБА_4 за адресою вул. Молодіжна 1 смт. Веселинове проживали ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які є родичами позивачки ОСОБА_6, а саме ОСОБА_13 є донькою ОСОБА_6
Представник позивача ОСОБА_1 підтвердила факт, що ОСОБА_13 є донькою ОСОБА_6
Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Отже не підлягає доказуванню, той факт, що ОСОБА_12 є внучкою позивачки ОСОБА_15
Виходячи з вищенаведеного, позивачка ОСОБА_15, щонайбільше з 25.05.2011 року (коли датується довідка ОСОБА_8 селищної ради), та щонайменше з 14.03.1996 року (коли було розподілено особових рахунків та було встановлено окремі прилади обліку), повинна була знати про те, що відбувся продаж частки 40/100 домоволодіння ОСОБА_9 громадянці ОСОБА_3 та те, що ОСОБА_3 було надано окрему юридичну адресу, так як існували окремі приладу обліку електроенергії та окремі рахунки на різні адреси, повинна була знати, що в 2007 році власником домоволодіння за адресою смт. Веселинове вул. Молодіжна, 1-А стала ОСОБА_4 та про відповідні рішення ОСОБА_8 селищної ради Миколаївської області про приватизацію земель та про видачу відповідного державного акту на землю, так як в частині домоволодіння за адресою вул. Молодіжна 1 смт. Веселинове проживали її родичі першої лінії споріднення.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України – власність зобов’язує.
Отже, виходячи з вищезазначеного ОСОБА_6 не тільки знала, а й зобов’язана була знати про долю своєї власності.
Суд критично відноситься до твердження позивачки та її представників, що вона не знала про факти та події, які відбувалися в майном за адресами смт. Веселинове вул. Молодіжна 1 та вул. Молодіжна 1-А та те, що вона з 1989 року по 2013 рік (24 роки) не цікавилася долею своєї частки будинку.
Суд прийшов до переконання, що в задоволені позову слід відмовити з підстав спливу позовної давності, тому недоцільно давати оцінку доказам, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Отже строк позовної давності сплинув щонайменше 25.05.2014 року (3 роки з моменту датування довідки ОСОБА_8 селищної ради), щонайбільше з 14.03.1999 року (3 роки з моменту встановлення окремих приладів обліку на електроенергію), з позовом до суду ОСОБА_6 звернулася 15.01.2015 року, після спливу строку позовної давності.
На підставі викладено, керуючись ст.ст. 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
В задоволені позову ОСОБА_6 про визнання недійсним положення договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі – продажу житлового будинку та визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_8 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Веселинівський районний суд Миколаївської області шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги до апеляційного суду Миколаївської області, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Веселинівського районного суду Миколаївської області
ОСОБА_16
