УХВАЛА
іменем україни
27 квітня 2016 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,
Попович О.В., СитнікО.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу житлового будинку,
за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 грудня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_5,про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу житлового будинку, який уточнювала та обґрунтовувала наступним.
На підставі рішення Веселинівського районного народного суду Миколаївської області від 01 грудня 1987 року їй належало 60/100 частини, а її колишньому чоловікові ОСОБА_6 40/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Загальна площа вищезазначеного будинку складала 95,6 кв. м, житлова - 68,8 кв. м.
26 липня 1991 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 належні йому 40/100 частини цього будинку.
Рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Веселинівського району від 24 липня 2007 року № 161 за заявою ОСОБА_4 частині житлового будинку присвоєно окрему юридичну адресу: АДРЕСА_1. На підставі цього рішення, 20 серпня 2007 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою 35,6 кв. м.
05 вересня 2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_4 продала вищезазначений житловий будинок ОСОБА_5
Позивач вказувала, що реального поділу спірного будинку, що перебував у спільній часткові власності, співвласниками не проведено, а орган місцевого самоврядування виділив в окрему адресу частину будинку, перевищив свої повноваження та фактично, без її участі, поділив житловий будинок, чим значно зменшив її частку у праві власності на спільне майно та позбавив права власності на належну їй частину житлового будинку пропорційно до її ідеальної частки.
За таких обставин, на думку позивача, ОСОБА_4 незаконно оформила право власності на житловий будинок, як окремий об'єкт нерухомого майна, а тому не мала правових підстав відчужувати цей житловий будинок ОСОБА_5
Про винесене рішення органом місцевого самоврядування та укладений договір купівлі-продажу позивач дізналась у 2013 році під час звернення до Веселинівської філії Миколаївської МЕТІ з метою продажу своєї частини будинку.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати незаконним та скасувати вищезазначене рішення, визнати недійсними свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_4, та договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 грудня 2015 року, позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 24 липня 2007 року № 161 «Про виділення в окрему юридичну адресу».
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, видане ОСОБА_4 Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області 20 серпня 2007 року, на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений 05 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області БолгарчукО.Ф. 05 вересня 2007 року за реєстровим № 1287.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись у повному обсязі не можна, виходячи з наступного.
За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Судами встановлено, що рішенням Веселинівського районного народного суду Миколаївської області від 01 грудня 1987 року, в порядку поділу спільного майна подружжя, за ОСОБА_3 визнано право власності на 60/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, а за ОСОБА_6 -40/100 частини цього будинку.
Загальна площа вищезазначеного житлового будинку становила 95,6 кв. м, житлова - 68,8 кв. м. (т. 1 а. с. 8 - 16). Отже, ідеальна частка ОСОБА_3, 60/100 частини жилого будинку, складала 57, 36 кв. м. від загальної площі будинку, 41,28 кв. м. - житлової площі, а ОСОБА_6 -40/100 частини будинку - загальної площі - 38,24 кв.м, житлової площі - 27,52 кв. м.
Судом установлено, що за їх усної домовленості було встановлено порядок користування житловим будинком, при якому кожен з них користувався відособленими приміщеннями будинку, який ними було самовільно переплановано.
Така домовленість колишнього подружжя нотаріально не посвідчувалась і не була зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, як це було передбачено положеннями ст. 118 ЦК УРСР.
До того ж, відповідно до положень ст. 100 ЖК України (в редакції, чинній на час перепланування ними жилого будинку), дозвіл виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів на перепланування будинку не надавався.
Таким чином, підстав вважати, що реальний поділ будинку між співвласниками, колишнім подружжям, відбувся у передбаченому законом порядку, не вбачається.
20 грудня 1990 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_11 і взяла його прізвище.
26 липня 1991 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 належні йому 40/100 частини (ідеальну частку) вищезазначеного будинку. За цим договором у користування покупця ОСОБА_4 перейшли 40/100 частини жилого будинку А, жилою площею 35,6 кв. м.
Раніше встановлений за усною домовленістю порядок користування жилим будинком ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не змінювався. Виділ своєї частки зі спільного майна, ані ОСОБА_3, ані ОСОБА_4 не вимагали.
Рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Веселинівського району від 24 липня 2007 року № 161 за заявою ОСОБА_4 частині житлового будинку присвоєно окрему юридичну адресу: АДРЕСА_1.
На підставі цього рішення 20 серпня 2007 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою площею - 35,6 кв.м.
05 вересня 2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_4 продала цей житловий будинок ОСОБА_1
Відповідно до положень ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 цього Кодексу.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).
Відповідно до статі 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, зокрема, частиною 1 цієї статі передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до роз'яснень викладених в абз. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Проте, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, за яким визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, не з'ясували, які права позивача порушені, враховуючи, що вона не є стороною вказаного договору.
Суди на зазначене уваги не звернулита не перевірили доводи відповідача про те, що позивач знала про укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 05 вересня 2007 року та раніше укладених договорів не оспорює, не ставить питання щодо порушеного права. Не з'ясували коли позивач дізналася про порушені її права
Крім того, судом не з'ясовано, чи встановлений порядок користування житловим будинком та проведений його поділ в період з 1987 по 1991 року.
До того ж, визнаючи договір купівлі-продажу житлового будинку недійсним, суди не звернули увагу на те, що земельна ділянка відповідача приватизована.
Належним чином встановивши фактичні обставини та дослідивши докази, суд має надати їм оцінку на відповідність наведеним вище нормам матеріального права.
При цьому рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 213 ЦПК України), суд має дослідити всі докази та доводи сторін і надати їм належну оцінку, а результати цієї оцінки відобразити у рішенні (ст. 212 ЦПК України).
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, правовідносини між сторонами не визначені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування та направлення на новий розгляд для з'ясування всіх обставин справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як судом першої інстанції, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
П.О. Гвоздик
Судді:
О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.В. Попович О.М. Ситнік
