Справа № 456/2628/17 Головуючий у 1 інстанції: Бораковський В.М.
Провадження № 22-ц/811/1837/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія: 27
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цапа П.М.
з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 березня 2018 року, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л.І., про стягнення боргу за розпискою.
В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що як рідна сестра ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв»язку з відсутністю інших спадкоємців, є спадкоємцем його майна за заповітом і законом. Після смерті ОСОБА_6, приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу 14.09.2016 року була заведена спадкова справа № 28/2016, та їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким вона успадкувала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Стверджує, що після смерті рідного брата, в його особистих речах знайшла розписку від 23 листопада 2014 року, написану та підписану особисто відповідачкою ОСОБА_4, відповідно до якої вона отримала в борг від ОСОБА_6 3 000 євро, які зобов'язувалась повернути через чотири місяці, тобто, до 23.03.2015 року, зі сплатою крім основної суми, 5% щомісячно від загальної суми позики. Починаючи з березня 2015 року по вересень 2016 року вона неодноразово просила відповідачку повернути борг, однак остання ігнорувала такі прохання, а в подальшому перестала відповідати на телефонні дзвінки. У зв'язку із невиконанням відповідачкою боргових зобов'язань виникла заборгованість у розмірі 185 874 грн., яка складається з наступного: 56 940 грн. - сума боргу, 91104 грн. - відсотки по розписці, 37830 грн. - подвійна облікова ставка НБУ, яку позивачка просила стягнути на її користь.
Оскаржуваним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2,, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Апелянт зазначає, що відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки права спадкодавця на отримання коштів за розпискою від 23.11.2014 року не охоплені заповітом, то вона, як єдиний спадкоємець і за заповітом, і за законом, має право на спадкування за законом на загальних підставах. Вказує, що суд прийшов до помилкового висновку, що до складу спадщини входить лише квартира, яка була успадкована нею на підставі заповіту. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Сторони, будучи повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні у справі повідомлення про вручення поштового відправлення, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися. Від відповідача ОСОБА_4 повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки у відповідачки було достатньо часу для вирішення питання представництва її інтересів в суді, до клопотання не долучено доказів на підтвердження укладення угоди з адвокатом, доказів поважності неприбуття відповідачки в судове засідання, а відтак колегія суддів вважає неявку відповідачки до суду апеляційної інстанції без поважних причин і вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідачки.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спадкодавець склав заповіт, за яким заповів ОСОБА_2 лише частину свого майна, а саме квартиру, то позивачка, як спадкоємець за заповітом, не має права на спадкування за законом іншого майна, неохопленого заповітом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Як вбачається з свідоцтва про народження ОСОБА_6, серія НОМЕР_1 від 20.12.1956 року та свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 від 28.11.1963 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2, рідні брат та сестра.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 08.09.2016 року.
Як вбачається із заповіту, складеного ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського нотаріального округу 04.10.2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 4803, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2, заповів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а у разі її смерті раніше за нього, не прийняття нею спадщини, відмови від спадщини чи усунення від права спадкування - ОСОБА_7
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 09.08.2017 року, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 є його сестра ОСОБА_2, спадщина на яке видано свідоцтво, складається з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (частина друга статті 1236 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно із ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Як вбачається з розписки від 23.11.2014 року, яка відповідачкою не оспорювалася, а відтак така є чинною, ОСОБА_4 взяла у борг у ОСОБА_6 суму в розмірі 3000 Євро і зобов'язується повернути цю суму на протязі чотирьох місяців, враховуючи також до неї 5% щомісяця від загальної суми позики.
Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України відповідачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення ОСОБА_6 позичених коштів.
Врахувавши вищезазначене та проаналізувавши положення статей 1222, 1223, 1245 ЦК України, слід дійти висновку про те, що ОСОБА_2, як спадкоємцю за законом, за відсутності інших спадкоємців за законом, з врахуванням положень ст. 1218 ЦК України, належить право вимоги повернення коштів за борговою розпискою від 23.11.2014 року, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності у позивачки права вимагати у ОСОБА_4 повернення позичених коштів суперечать чинному спадковому законодавству.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1 , 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Розписка від 23.11.2014 року, написана ОСОБА_4 власноручно, містить інформацію про позику у ОСОБА_6 3000 Євро із зобов'язанням їх повернення на протязі чотирьох місяців зі сплатою 5% щомісячно від загальної суми.
І оскільки розпискою від 23.11.201 року підтверджується наявність між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 правовідносин за договором позики, ОСОБА_2, як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_6, вправі вимагати від боржника, яким є ОСОБА_4, виконання боргового зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження повернення ОСОБА_6 частково чи повністю коштів за розпискою від 23.11.2014 року, а наявність у ОСОБА_2 оригіналу розписки свідчить про те, що позичені ОСОБА_4 грошові кошти ОСОБА_6 не повернуті.
З долученого позивачем до позовної заяву розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитними коштами, які просить стягнути позивач, нараховані за весь період прострочення, починаючи з 23.11.2014 року і до 29.08.2017 року, а також розмір подвійної облікової ставки НБУ за 970 днів прострочення станом на 03.08.2017 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18) висловила думку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України.
З врахуванням вищезазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, нарахування позивачкою передбачених кредитним договором процентів за користування кредитними коштами, пні та штрафу після 23.03.2015 року, тобто, поза межами строку дії договору позики, суперечить правовій позиції Верховного Суду, а відтак в цій частині вимоги є безпідставними.
Оскільки колегією суддів встановлено, що відповідач ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_6 3000 Євро, про що власноручно написала розписку від 23.11.2014 року, яка нею не оскаржувалася, з терміном повернення до 23.03.2015 року, та відповідно до якої ОСОБА_4 зобов'язувалась сплатити 5% щомісячно, за відсутності належних доказів на підтвердження повернення ОСОБА_4 позичених коштів, позовні вимоги про стягнення зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3000 Євро - основного боргу та 600 Євро - відсотків за чотири місяці користування коштами за розпискою від 23.11.2014 року, з врахуванням положень ст. 1218 ЦК України, підлягають до задоволення, а в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 з врахуванням правої позиції Верхового Суду слід відмовити.
Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з тих підстав, що ОСОБА_6 не заповів ОСОБА_2 право вимоги за борговою розпискою від 23.11.2014 року, суперечать положенням ст. 1218 ЦК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З врахуванням вищенаведеного, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає, що рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 березня 2018 року, слід скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3000 Євро заборгованості за договором позики від 23 листопада 2014 року та 600 Євро відсотків. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,суд,-
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 березня 2018 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3000 Євро за борговою розпискою , складеною ОСОБА_4 23.11.2014 року та 600 євро відсотків. Замкоритсування позиченими коштами, а всього 3600.00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 21.02.2019 року.
Головуючий : Шеремета Н.О.
Судді : Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.
