ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 214/6982/13-ц
провадження № 61-97св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., ПогрібногоС.О., УсикаГ.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Довгинцівська районна у місті Кривому Розі рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - прокуратура Дніпропетровської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України та касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року, ухвалене у складі судді Чайкіної О. В., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Пономарь З. М.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася з позовом, остаточно уточненим у січні 2016 року, до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Довгинцівської районної у місті Кривому Розі ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду і органів місцевого самоврядування.
В обґрунтування позову зазначила, що у період з 20 січня 2008 року по 22 серпня 2013 року перебувала під слідством і судом у зв'язку з відкриттям відносно неї кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України. В ході досудового розслідування і судового розгляду кримінальної справи відносно неї протягом 213 діб діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і вона утримувалася у Криворізькому слідчому ізоляторі, а протягом 1 798 діб діяла підписка про невиїзд.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2013 року скасовано вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2013 року, яким її засуджено до покарання за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, та закрито провадження у справі з передбачених пунктом 2 частин першої статті 6 КПК України 1960 року підстав - за відсутністю в діянні складу злочину.
Посилаючись на те, що у зв'язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи вона втратила роботу і заробіток, за її місцем проживання і роботи проводилися обшуки, на належне їй і її сім'ї майно накладений арешт, вона незаконно утримувалася під вартою і була обмежена у свободі пересування через підписку про невиїзд, позивач просила стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди 27 185 184 гривень, у відшкодування втраченого заробітку з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних - 987 436,83 гривень та у відшкодування витрат на правову допомогу - 40 000 гривень.
Також просила період незаконного перебування під слідством і судом зарахувати до загального трудового стажу, стажу роботи в органах самоврядування і безперервного стажу, визнати недійсним запис про звільнення і поновити її на посаді керуючого справами виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті Кривому Розі ради.
Посилаючись на безпідставне відсторонення від посади на період досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи, позивач просила стягнути з Довгинцівської районної у місті Кривому Розі ради невиплачену заробітну плату із урахуванням інфляційних втрат і трьох процентів річних у розмірі 1 246 930,80 гривень та у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним відстороненням і позбавленням заробітку, - 13 592 592,00 гривень.
Суди розглядали справу неодноразово.
Останнім рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 2 500 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 570 408,30 гривень у відшкодування втраченого заробітку.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач протягом п'яти років і шести місяців незаконно перебувала під слідством і судом, у тому числі 213 діб утримувалася у слідчому ізоляторі, тому доводи щодо завдання їй моральної шкоди і втрати джерела доходу у зв'язку з відстороненням від посади та подальшим звільненням обґрунтовані. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив з урахуванням тривалості перебування під слідством і судом, глибини та обсягу душевних страждань, тяжкості вимушених змін у житті позивача та рівня зниження її престижу і ділової репутації. Розмір втраченого заробітку суд розрахував, виходячи із середньої заробітної плати позивача і часу її перебування під слідством і судом.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди і втраченого заробітку у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом протягом п'яти років і шести місяців, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
У січні 2018 року прокуратура Дніпропетровської області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір відшкодування до 211 200 гривень, а в частині вирішення позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку - скасувати судові рішення і закрити провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій у оскаржуваній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.
Зазначає, що суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не керувався принципами поміркованості, розумності і справедливості та безпідставно завищив суму стягнення у порівнянні із розміром, визначеним у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Вважає, що позивач не довела завдання їй моральних страждань і переживань у зв'язку з розслідуванням, втратою можливостей реалізувати свої бажання та право на професійну працю, погіршенням відносин із оточуючими, зниженням престижу і рівня ділової репутації.
Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, не звернули уваги на визначений законодавством порядок відшкодування середнього заробітку і не врахували, що з заявою про визначення розміру відшкодування позивач до органів досудового розслідування не зверталася, доказів існування спору щодо розміру середнього заробітку не надала.
Заявник вказав на те, що справу вирішив неналежний суд, оскільки питання щодо визначення розміру відшкодування шкоди, завданої особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відноситься до компетенції Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, який розглядав кримінальну справу.
Також у січні 2018 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.
Заявник зазначає, що Державна казначейська служба України є самостійною юридичною особою, яка жодним чином права ОСОБА_4 не порушила, тому суд безпідставно стягнув з неї відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди.
Вважає, що право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає у разі встановлення при закритті кримінального провадження факту незаконного притягнення особи як обвинуваченого або незаконності проведення відносно цієї особи інших процесуальних дій, які обмежують права громадянина.
Судами попередніх інстанцій не встановлено незаконності у діях співробітників органів досудового розслідування, прокуратури і суду, які здійснювали досудове розслідування і судовий розгляд порушеної відносно ОСОБА_4 кримінальної справи, тому, на думку заявника, правових підстав для відшкодування моральної шкоди немає.
Вважає, що стягнена судом сума відшкодування у розмірі 2 500 000 гривень є завищеною, її розмір у рішенні не обґрунтований і її стягнення призведе до завдання збитків Державному бюджету України.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокуратури Дніпропетровської області і зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.
У червні 2018 року ОСОБА_4 подала відзиви на касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказує, що прокуратура вступила у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, тому не може у касаційній скарзі вимагати зменшення стягнених на користь позивача сум, оскільки таке право має лише відповідач. Послалася на те, що у зв'язку з тривалим незаконним перебуванням під слідством і судом, проведенням значної кількості слідчих дій, зазнала моральних страждань, втратила роботу, її авторитет серед знайомих і колег знизився, стан здоров'я погіршився, тому має право на відшкодування моральної шкоди. Зазначила, що даний позов згідно з визначеним законодавством порядком подавався до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, який розглянув її кримінальну справу, проте у зв'язку з самовідводами суддів цього суду апеляційний суд Дніпропетровської області визначив підсудність даної справи Дзержинському районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Також у червні 2018 року ОСОБА_4 подала відзиви на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказує, що Державна казначейська служба Україна як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, уповноважена списувати кошти з відповідного казначейського рахунку на користь стягувача за визначеною законом процедурою, тому є належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави. Послалася на те, що у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначений мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, тому визначення судом відшкодування у розмірі 2 500 000 гривень цій нормі не суперечить. Вважає, що доказами завдання їй моральних страждань є матеріали кримінальної справи, якими підтверджується значна тривалість досудового розслідування і судового розгляду її кримінальної справи, застосування відносно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проведення великої кількості слідчих дій, в тому числі, обшуків вдома і на роботі, арешт майна.
Ухвалою Верховного Суду від 1 листопада 2018 року справу за касаційними скаргами прокуратури Дніпропетровської області і Державної казначейської служби України призначено до судового розгляду.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працювала на посаді керуючого справами і заступника голови виконкому Довгинцівської районної в місті КривомуРозі ради.
23 січня 2008 року в ході розслідування прокуратурою Довгинцівського району міста Кривого Рогу кримінальної справи № 57089007 за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради за ознаками частини третьої статті 365 КК України співробітники органу досудового розслідування провели обшук за місцем проживання ОСОБА_4 - у квартирі АДРЕСА_1 розі; понятими при проведенні обшуку були мешканці цього будинку.
24 січня 2008 року старшим слідчим прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу винесено постанову про накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 на праві власності, з метою забезпечення можливого цивільного позову.
4 лютого 2008 року проведено обшуки в приміщеннях Довгинцівської районної в місті КривомуРозі ради, у тому числі у службовому кабінеті ОСОБА_4
Проведення обшуків за місцем роботи і проживання позивача і накладення арешту на майно відбулося до порушення відносно неї кримінальної справи.
20 лютого 2008 року прокурор Дніпропетровської області порушив відносно ОСОБА_4 кримінальну справу за фактом перевищення влади та службових повноважень, службового підроблення за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України.
Постановою старшого слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу від 20 лютого 2008 року об'єднано кримінальну справу № 57089007, порушену прокуратурою Довгинцівського району міста Кривого Рогу за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради, з кримінальною справою, порушеною прокуратурою Дніпропетровської області відносно ОСОБА_4 за № 57089017, та присвоєно об'єднаній кримінальній справі номер 57089017.
Цього ж дня ОСОБА_4 затримано як таку, що обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України.
З довідки Комунального закладу «Міська лікарня № 3» суди встановили, що за результатами проведеного 20 лютого та 21 лютого 2008 року обстеження підтверджено можливість утримання ОСОБА_4 в ізоляторі тимчасового тримання за умови проведення гіпотензивної терапії та контролю артеріального тиску.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 лютого 2008 року продовжено ОСОБА_4 строк затримання на 10 діб, тобто до 29 лютого 2008 року включно, а ухвалою цього суду від 28 лютого 2008 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
28 лютого 2008 року старшим слідчим прокуратури Довгинцівського району у м. Кривому Році винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України, у кримінальній справі № 57089017.
З постанови старшого слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу від 16 квітня 2008 року суди встановили, що з 16 квітня 2008 року ОСОБА_4 відсторонено від займаної посади заступника голови виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради на час проведення досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи.
Цього ж дня ОСОБА_4 притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі № 57089017 і висунуто їй обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України.
16 квітня 2008 року ОСОБА_4 повідомлено про закінчення досудового слідства.
18 квітня 2008 року складено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 57089017 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України, та скеровано справу до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
24 квітня 2008 року ОСОБА_4 вручено копію обвинувального висновку.
24 квітня 2008 року постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд і звільнено її з-під варти в залі суду.
2 жовтня 2008 року постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області змінено ОСОБА_4 запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
Постановами Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2008 року, 12 січня 2009 року, 20 січня 2009 року та від 11 лютого 2009 року відмовлено ОСОБА_4 у задоволені клопотання про зміну запобіжного заходу.
З довідки медичної частини Криворізького слідчого ізолятора суди встановили, що ОСОБА_4 Ю перебувала на стаціонарному лікуванні в медичній частині з діагнозом гіпертонічна хвороба 2 ступеню, неускладнений гіпертонічний криз.
Судами також встановлено, що вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2009 року ОСОБА_4 визнано винною у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та засуджено до покарання у виді двох років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, строком на один рік без сплати штрафу. У зв'язку із спливом строків притягнення до кримінальної відповідальності звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання. За обвинуваченням, пред'явленим за частиною другою статті 366, частиною третьою статті 365 КК України, ОСОБА_4 виправдано. Запобіжний захід, що діяв відносно ОСОБА_4, - тримання під вартою - відмінено та звільнено її з-під варти в залі суду, арешт майна скасовано.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2009 року вказаний вирок скасовано і направлено справу прокурору Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для організації додаткового розслідування; ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
29 червня 2009 року ОСОБА_4 повторно притягнута в якості обвинуваченої за частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України.
6 серпня 2009 року затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 57089017 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України.
7 вересня 2009 року кримінальну справу направлено до суду.
Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2010 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 365 КК України, частиною першою статті 366 КК України. Засуджено ОСОБА_4 за частиною першою статті 365 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на два роки з позбавленням права обіймати посади в органах влади з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків строком на два роки. Засуджено ОСОБА_4 за частиною першою статті 366 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на один рік з позбавленням права обіймати посади в органах влади з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків строком на один рік. Відповідно до частини першої статті 70 КК України остаточно призначено покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі строком на два роки з позбавленням права обіймати посади в органах влади з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків строком на два роки. Відповідно до статті 75 КК України від відбування основного покарання ОСОБА_4 звільнено, якщо вона протягом іспитового строку в один рік не скоїть новий злочин та виконає покладені на неї судом обов'язки. Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено у виді підписки про невиїзд, скасовано накладений на її квартиру арешт.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2011 року вказаний вирок скасовано, справу направлено прокурору Довгинцівського району міста Кривого Рогу для проведення додаткового досудового слідства, запобіжний захід відносно позивача залишено у вигляді підписки про невиїзд.
З окремої ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2011 року суди встановили, що під час здійснення досудового розслідування відносно ОСОБА_4 слідчими прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області допущені грубі порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, а прокурором Довгинцівського району м. Кривого Рогу здійснювався неналежний контроль за виконанням слідчими кримінального процесуального законодавства. Про відповідні факти суд повідомив прокурора Дніпропетровської області для прийняття заходів реагування.
7 квітня 2011 року ОСОБА_4 втретє притягнута в якості обвинуваченої за частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України.
15 квітня 2011 року затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 57089017 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України; справу направлено до суду.
З постанови Довгинцівського суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2011 року суди встановили, що при попередньому розгляді справи кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України, повернута прокурору Довгинцівського району м. Кривого Рогу для проведення додаткового досудового слідства.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2011 року постанову Довгинцівського суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2011 року скасовано і направлено справу на новий попередній розгляд.
Окремою ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 серпня 2011 року доведено до відома Генерального прокурора України та прокурора Дніпропетровської області про встановлені факти грубого порушення вимог кримінально-процесуального законодавства слідчими прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу, а також про неналежний контроль з боку прокурора Довгинцівського району м. Кривого Рогу за виконанням законодавства слідчими прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу, для прийняття заходів відповідного реагування.
На підставі статті 38 КПК України 1960 року апеляційний суд Дніпропетровської області визначив підсудність кримінальної справи Саксаганському районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
8 серпня 2012 року прокурор змінив пред'явлене позивачу обвинувачення на обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, а 29 березня 2013 року - на обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.
Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2013 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України. Засуджено ОСОБА_4 до покарання у виді одного року шести місяців обмеження волі з позбавлення права обіймати посади в органах влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, строком на один рік. На підставі статті 75 КК України звільнено засуджену від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням строком на один рік. На підставі статті 49 КК України засуджену ОСОБА_4 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строку давності.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2014 року, вказаний вирок скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в діянні складу злочину. Постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу 16 квітня 2008 року про відсторонення ОСОБА_4 від займаної посади заступника голови Довгинцівської районної ради в м. Кривому Розі скасовано. Обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.
Окремою ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2014 року, доведено до відома Генерального прокурора України та прокурора Дніпропетровської області про встановлення фактів грубого порушення вимог кримінально-процесуального законодавства працівниками прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу та про невиправдано тривале досудове розслідування у справі для прийняття заходів відповідного реагування.
Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2011 року скасовано постанову слідчого прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу від 24 січня 2008 року про накладення арешту на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1.
Оцінивши матеріали кримінальної справи, суди встановили, що вперше слідчі дії за участю позивача відбулися 23 січня 2008 року, під слідством і судом ОСОБА_4 перебувала з 20 лютого 2008 року по 22 серпня 2013 року, усього п'ять років і шість місяців. У цей період протягом 213 діб щодо позивача діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Кримінальна справа неодноразово направлялась на додаткове розслідування з однакових підстав, проте органи досудового розслідування скеровували справу до суду, не приймаючи належних процесуальних рішень та ігноруючи вказівки суду апеляційної інстанції.
Також судами встановлено, що слідчі дії щодо ОСОБА_4 (обшуки, арешт майна) проводилися до порушення відносно неї кримінальної справи; під час досудового слідства порушено право позивача на захист у зв'язку з необґрунтованою відмовою у допуску до участі у справі її захисника - адвоката ГолівераП.В.; порушено право позивача на здійснення досудового слідства на українській мові.
Вказані порушення підтверджені трьома окремими ухвалами суду апеляційної інстанції, який переглядав кримінальну справу.
Судами також встановлено, що у зв'язку зі здійсненням досудового розслідування і судового слідства ОСОБА_4 завдано моральну шкоду, вона зазнала страждань і переживань, відносини з оточуючими погіршилися, вона змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Відомості про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності публікувалися в засобах масової інформації і були поширені серед населення міста Кривого Рогу, що призвело до зниження рівня її авторитету і погіршення репутації.
Оцінивши подану сторонами медичну документацію, суди встановили, що у період перебування під слідством і судом стан здоров'я ОСОБА_4 погіршився.
Також суди встановили, що з 16 квітня 2008 року ОСОБА_4 відсторонена від посади. 29 березня 2012 року її звільнено з займаної посади у зв'язку з закінченням строку повноважень відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 складала 8 642,55 гривень.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, передбачено також статтею 1176 ЦК України. Згідно з даною статтею шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування цієї шкоди визначається законом.
Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону).
Згідно зі статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону відшкодуванню громадянинові підлягає, зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (стаття 4 Закону).
Встановивши, що у зв'язку з досудовим розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи ОСОБА_4 була відсторонена від займаної посади і позбавлена заробітку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність у позивача передбаченого законодавством права на відшкодування заробітку, втраченого нею у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом.
Проте суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що системний аналіз положень Закону свідчить, що особі відшкодовується втрачений заробіток за період відсторонення від роботи чи посади, а також за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Суд першої інстанції встановив, що вперше ОСОБА_4 затримано 20 лютого 2008 року, відсторонено її від посади - 16 квітня 2008 року, остаточно звільнено з-під варти зі зміною запобіжного заходу на підписку про невиїзд 26 лютого 2009 року, а звільнено з займаної посади у зв'язку з закінченням строку повноважень - 29 березня 2012 року.
Таким чином, позивач фактично не виконувала свої посадові обов'язки і не отримувала заробітну плату у зв'язку з триманням під вартою і відстороненням від посади у період з 20 лютого 2008 року по 29 березня 2012 року, тобто 49 місяців.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, при розрахунку належного до відшкодування втраченого заробітку помилково послався на те, що позивачу належить відшкодувати втрачений заробіток за 66 місяців, тобто за період до закриття порушеної відносно неї кримінальної справи, не звернувши увагу, що згідно зі статтею 4 Закону такий заробіток відшкодовується виключно за час відсторонення від роботи чи посади та за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
За таких обставин стягнена судом першої інстанції сума відшкодування втраченого заробітку у розмірі 570 408,30 гривень підлягає зменшенню як така, що обчислена за більший період, ніж визначений Законом, до 423 484,95 гривень (середньомісячна заробітна плата 8 642,55 гривень*49 місяців).
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» при визначенні періоду, за який ОСОБА_4 має право на відшкодування втраченого заробітку, касаційний суд відповідно до статті 412 ЦПК України змінює рішення суду першої інстанцій і зменшує стягнену з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку суму відшкодування втраченого заробітку з 570 408,30 гривень до 423 484,95 гривень.
Доводи прокуратури Дніпропетровської області про порушення позивачем порядку звернення з вимогами про відшкодування втраченого заробітку, так як розмір такого відшкодування повинен визначити орган, який проводив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, шляхом винесення відповідної постанови чи ухвали, відхиляються касаційним судом.
Статтею 11 Закону встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
Розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції (стаття 12 Закону).
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, або з постановою (ухвалою) суду направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.
Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядовому порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.
У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.
Отже, чинним законодавством визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі постановлення ухвали про закриття провадження у справі з реабілітуючи підстав покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією відповідної ухвали, яка набрала законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну особа може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Проте відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого Законом.
Таким чином у разі, якщо суд не виконав передбачений статтею 11 Закону обов'язок роз'яснення виправданій особі порядку поновлення її порушених прав та встановлений пунктами 6, 11, 12 Положення обов'язок направити повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, така особа може звернутися суду за захистом свого порушеного права, пред'явивши позовну заяву.
Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 14-298цс18.
Стосовно ОСОБА_4 не виконано передбаченого законодавством обов'язку роз'яснення порядку поновлення її порушених прав, тому вона набула права звернутися до суду, який розглядав її справу як суд першої інстанції, з заявою про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а суд зобов'язаний прийняти таку заяву.
У справі, що розглядається, судом, який повинен вирішити питання щодо відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, є Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області і саме до цього суду звернулася із позовною заявою ОСОБА_4
Проте враховуючи, що даний суд тричі постановив відносно неї обвинувальний вирок, ухвалою Саксаганського районну суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 9 грудня 2013 року справу направлено у порядку статті 108 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позовної заяви, до апеляційного суду Дніпропетровської області для визначення підсудності.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року підсудність цієї справи визначено Дзержинському районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, який і розглянув справу.
За таких обставин доводи прокуратури Дніпропетровської області про порушення ОСОБА_4 порядку звернення з заявою щодо відшкодування втраченого заробітку та про розгляд її заяви неповноважним судом є помилковими.
Згідно зі статтею 3 Закону, крім втраченого заробітку, позивач також має право на відшкодування моральної шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону).
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_4 у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, виходив з тривалості розслідування кримінальної справи, обсягу вимушених змін у житті позивача, врахував втрату нею роботи, перебування протягом 213 діб під вартою в умовах слідчого ізолятора, незаконне проведення обшуку за місцем проживання із залученням інших мешканців будинку як понятих, арешт належного їй майна, неможливість вільно пересуватися у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, та дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України у відшкодування шкоди 2 500 000 гривень.
Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, визначають обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Вирішуючи відповідні вимоги, суд повинен виходити із засад верховенства права, вимог розумності, виваженості і справедливості.
Суд першої інстанції, встановивши завдання ОСОБА_4 моральної шкоди у зв'язку з тривалим досудовим розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи, дійшов правильного висновку про право позивача на її відшкодування, проте не зазначив підстав, за яких визначив розмір відшкодування у сумі, яка перевищує гарантовану законодавством суму відшкодування більш, ніж у десять разів. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, такі порушення суду першої інстанції не усунув.
Пославшись на те, що у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи знизився престиж, рівень авторитету і ділової репутації позивача серед колег, мешканців її будинку та знайомих, негативні відомості щодо неї були поширені у засобах масової інформації, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на положення статті 11 Закону, згідно з якою особа, кримінальну справу відносно якої закрито у зв'язку з відсутністю у діянні складу злочину, має право вимагати від прокурора або суду у місячний строк повідомити про відповідне рішення за місцем її роботи та проживання. Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в засобах масової інформації - на вимогу цієї особи засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.
Пославшись на втрату позивачем роботи саме у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, суди не звернули уваги на положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким займана позивачем посада є виборною і звільнення ОСОБА_4 відбулося у зв'язку із закінченням строку повноважень.
Зазначаючи про незаконний арешт майна позивача, суди не вказали на негативні наслідки, які потягло застосування цього заходу, чи про можливу шкоду, завдану позивачу у зв'язку з перебуванням її майна під арештом.
Здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, на що також посилаються суди в обґрунтування своїх висновків, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.
Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, касаційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи.
Гарантований Законом розмір відшкодування моральної шкоди складає один розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, при вирішенні цього питання суд виходить з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата з 1 січня 2018 року складає 3 723 гривень.
Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, касаційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 500 000 гривень, зміну рішення суду у цій частині і стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_4 у відшкодування завданої їй у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом 268 056 гривень моральної шкоди, у одному мінімальному розмірі заробітної за кожен місяць перебування під слідством і судом під час дії запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд і у розмірі двох мінімальних заробітних плат - за кожен із шести повних місяців дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (3 723 гривень*60 місяців)+(3 723 гривень*2*6 місяців).
Касаційний суд відхиляє доводи Державної казначейської служби України те, що служба є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, тому немає правових підстав для покладення на неї відповідальності за завдану ОСОБА_4 моральну шкоду, оскільки такі твердження спростовуються нормами чинного законодавства.
Статтею 43 БК України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13 квітня 2011 року, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.
Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_4 моральної шкоди на державу, суд зобов'язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні.
Касаційний суд відхиляє посилання Державної казначейської служби України на те, що право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає у особи виключно у випадку встановлення у постанові про закриття кримінального провадження факту незаконного притягнення цієї особи як обвинуваченого або незаконності проведення відносно неї інших процесуальних дій, які обмежують права громадянина, так як відповідно до статті 2 цього Закону право на відшкодування виникає у разі винесення постанови про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, при цьому встановлення незаконності у діях співробітників органів досудового розслідування, прокуратури чи суду не вимагається.
За викладених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій при вирішенні позову дійшли правильного висновку про наявність у ОСОБА_4 права на відшкодування моральної шкоди і втраченого заробітку, проте в частині визначення розміру такого відшкодування допустили порушення норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до статті 412 ЦПК України касаційний суд змінює рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, і зменшує стягнену у відшкодування втраченого заробітку суму з 570 408,30 гривень до 423 484,95 гривень, а у відшкодування моральної шкоди - з 2 500 000 гривень до 268 056 гривень.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 заявники не оскаржують, тому у цій частині касаційний суд вказані судові рішення не переглядає.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції поновлює виконання рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 2 серпня 2017 року у частині, яка не змінена судом касаційної інстанції.
Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України та касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року змінити.
Зменшити розмір відшкодування втраченого заробітку, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_4, з 570 408,30 гривень до 423 484,95 гривень.
Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_4, з 2 500 000 гривень до 268 056 гривень.
Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 серпня 2017 року у частині, яка не змінена судом касаційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.В. СтупакСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С.О. Погрібний Г.І. Усик
