Cправа № 127/10361/18
Провадження № 2/127/1786/18
ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
04 вересня 2018 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі:
головуючого -судді Гуменюка К.П.,
за участю секретаря судового засідання Лисої К.Д.,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на посаді,
вимоги позивача: винести рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» № 585/ос від 28 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 за статтею 38 Кодексу законів про працю України та поновити його на посаді директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» з 28 березня 2018 року,
в с т а н о в и в :
ОСОБА _2 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на посаді. Свої вимог мотивував тим, що відповідно до трудового договору від 08 червня 2017 року № 117 позивач прийнятий на посаду директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця».
27 березня 2018 року позивачем голові правління відповідача подано заяву про звільнення з посади за власним бажанням з 28 березня 2018 року. Однак, 28 березня 2018 року позивачем до завершення робочого дня написана заява про відкликання заяви про звільнення. Причиною таких дій стали фактичні примусові дії керівництва відповідача, які проявились в постійному тиску на позивача, шляхом оголошення доган та видання наказів про проведення перевірок діяльності регіональної філії. Так наказом відповідача від 11 вересня 2017 року № 108 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, шляхом оголошення догани за неналежне виконання посадових обов’язків. В подальшому, 18 жовтня 2017 року, наказом відповідача № 125 позивачеві оголошено догану за неналежне виконання посадових обов’язків. Такі дії відповідача стали причиною звернення до лікаря та подальшого лікування, під час якого позивачеві неодноразово пропонували написати заяву про звільнення. В день виходу позивача на роботу 27 березня 2018 року, після тимчасової непрацездатності, останньому вручено два накази відповідача, про оголошення догани та про відсторонення від виконання посадових обов’язків від 20 березня 2018 року № 501, а також надана вказівка охороні не допускати позивача на робоче місце. Після цього, відповідачем в ультимативній формі запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням з 28 березня 2018 року, що під дією вказаних обставин та психологічного стресу зроблено позивачем 27 березня 2018 року. На наступний день, усвідомивши свої дії, позивач написав заяву про відкликання заяви про звільнення від 27 березня 2018 року, яку позивач направив поштою, адже в канцелярії відповідача відмовились приймати таку заяву. Після закінчення робочого дня, 28 березня 2018 року, представником відповідача особисто позивачеві доставлено наказ про звільнення від 28 березня 2018 року № 299/ос, наказ відповідача від 28 березня 2018 року № 585/ос для ознайомлення та трудова книжка з відповідним записом. Наказ про звільнення позивач, з посиланням на положення КЗпП України, вважає незаконним та таким що підлягає скасуванню.
За наведених обставин позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 29 березня 2018 року № 585/ос про звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України та поновити на посаді. Рішення допустити до негайного виконання (а. с. 40-44).
Ухвалою суду від 15 червня 2018 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, витребувано у відповідача належно завірені копії документів та надано останньому строк для подання відзиву (а. с. 77-78).
11 липня 2018 року представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, а наведені обставини – необґрунтованими. Крім того вказав, що рішенням відповідача від 24 квітня 2017 року позивача призначено на посаду директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» та 08 червня 2017 року укладено трудовий договір. 27 березня 2018 року позивачем подано заяву про звільнення за ст. 38 КЗпП України з 28 березня 2018 року. Зазначена заява розглянута та погоджена керівництвом відповідача 27 березня 2018 року та видано наказ від 28 березня 2018 року № 585/ос, відповідно до якого позивача звільнено з посади директора регіональної філії 28 березня 2018 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Із зазначеним наказом позивача ознайомлено 28 березня 2018 року, при цьому останній зауважень не висловив, заяви про відкликання заяви про звільнення не надав, та отримав повний розрахунок при звільненні. Одночасно вказав, що відсутні докази про подання позивачем 28 березня 2018 року заяви про відкликання заяви про звільнення від 27 березня 2018 року. Також зазначив, що відсутність обставини не відпрацювання позивачем двох тижнів, не свідчить про наявність порушень з боку відповідача. Представник відповідача вважає, що заяві про відкликання заяви про звільнення мала бути подана до 28 березня 2018 року, чого не було зроблено. Видані відповідачем накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності вважає обгрунтовними. За наведеного просить відмовити у задоволенні позову (а. с. 92-98).
Позивач повторно в судове засідання не з’явився, хоча про дату час та місце його проведення повідомлявся належним чином відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства. Одночасно, 04 вересня 2018 року до суду надійшла заява представника позивача адвоката ОСОБА_3, в якій останній просив надати можливість для ознайомлення з матеріалами справи та перенести розгляд справи на іншу дату у зв’язку із зайнятістю у іншій справі.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.
Позивач в судове засідання, призначене на 12 липня 2018 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. В судове засідання призначене на 04 вересня 2018 року позивач повторно не з’явився, так само як і його представник, який в свою чергу просив відкласти розгляд справи у зв’язку із зайнятістю в іншій справі, натомість доказів про таку зайнятість суду не надав. За наведеного, суд вважає, що ні позивач, належним чином повідомлений, ні його представник, повторно не з’явились в судові засідання, а тому у суду наявні підстави для розгляду справи за відсутності зазначених осіб.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав аналогічних викладеним у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у його задоволенні.
Судом встановлено, що рішенням правління ПАТ «Українська залізниця» від 24 квітня 2017 року (протокол № Ц-57/31) ОСОБА_2 призначений на посаду директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», про що між сторонами 08 червня 2017 року укладено строковий трудовий договір № 117 з 28 квітня 2017 року по 24 квітня 2020 року включно (а. с. 45-55).
Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудова книжка позивача містить запис № 20, відповідно до якого 28 квітня 2017 року ОСОБА_2 призначений на посаду директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» відповідно до рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 24 квітня 2017 року (протокол № Ц-57/31) та наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 26 квітня 2017 року № 1069/ос (а. с. 70).
Відповідно до п. 1 наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 11 вересня 2017 року № 108, за неналежне виконання посадових обов’язків, ОСОБА_4 оголошено догану (а. с. 127-128).
Відповідно до п. 1 наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 18 жовтня 2017 року № 125, за неналежне виконання посадових обов’язків, ОСОБА_4 оголошено догану (а. с. 129-130).
Відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 20 березня 2018 року № 501/ос, ОСОБА_2А, тимчасово відсторонено від посади на час проведення службової перевірки від виконання посадових обов’язків із збереженням заробітної плати без присутності на робочому місці (а. с. 131).
27 березня 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до в.о. Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» із заявою про звільнення з посади за власним бажанням з 28 березня 2018 року (а. с. 125).
Відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року № 585/ос, ОСОБА_2 звільнено з посади директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» 28 березня 2018 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України (а. с. 132).
В матеріалах справи міститься копія заяви позивача до в.о. Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року відповідно до якої позивач просив відкликати заяву від 27 березня 2018 року та вважати її недійсною. Зазначена заява містить відмітку про її отримання відповідачем 02 квітня 2018 року (а. с. 118). При цьому відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, цифровий ідентифікатор 0110308260305, лист позивача направлений відповідачеві 28 березня 2018 року о 17 годині 38 хвилин та отриманий представником відповідача 02 квітня 2018 року (а. с. 62).
За наведених обставин позивач звернувся до суду із заявою про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, адже вважає, що ним було відкликано заяву про звільнення, а тому відсутні підстави для винесення оскаржуваного наказу.
Між сторонами існували правовідносини, що врегульовані положеннями КЗпП України, адже позивач виконував певну роботу а відповідач виплачував працівникові заробітну плату, що оформлено відповідним рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця», наказом про прийняття на роботу та строковим трудовим договором, що не заперечується сторонами та підтверджується письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є зокрема і розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу.
Суд враховує, що між сторонами було укладено саме строковий трудовий договір, а тому до правовідносин, що виникли між сторонами застосовуються положення ст. 39 КЗпП України, відповідно до якої строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Позивач реалізував своє право на розірвання строкового трудового договору, шляхом написання 27 березня 2018 року відповідної заяви про звільнення за власним бажанням, що передбачено положеннями статей 39 та 38 КЗпП України та видав оскаржуваний наказ про звільнення позивача у строк, який просив позивач, тобто з 28 березня 2018 року.
Трудове законодавство не містить прямої норми щодо подання працівником заяви про відкликання заяви про звільнення, натомість, із змісту ч. 2 ст. 38 КЗпП України, вбачається, що у разі якщо працівник не залишив робочого місця і не вимагає розірвання договору за раніш поданою заявою про звільнення, роботодавець не вправі звільнити такого працівника. Одночасно, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.
Тобто працівникові надано право на відкликання заяви про звільнення до закінчення строку попередження, яким у даному випадку є 28 березня 2018 року, адже саме у зазначену дату позивач просив звільнити його за власним бажанням.
Позивачем 28 березня 2018 року наприкінці робочого дня поштовим листом направлена відповідачеві заява про відкликання заяви про звільнення від 27 березня 2018 року. Натомість суд вважає, що позивач пропустив строк на відкликання заяви про звільнення у зв’язку із тим, що така заява отримана відповідачем лише 02 квітня 2018 року, тобто вже після видання наказу про звільнення від 28 березня 2018 року. Крім того, суд бере до уваги, що за твердженням позивача копію наказу про звільнення та трудову книжку ним отримано 28 березня 2018 року від представника відповідача вже після закінчення робочого часу, тобто навіть після того, як позивач вже направив заяву від 28 березня 2018 року про відкликання заяви про звільнення від 27 березня 2018 року, при цьому доказів про те, що представник відповідача повідомлявся про наявність заяви від 28 березня 2018 року чи вчинення позивачем дії по неотриманню зазначених документів у зв'язку із поданням заяви суду не надано. За наведеного, суд приходить до висновку про те, що позивачем хоча і подана заява про відкликання заяви про звільнення, натомість остання подана із пропущенням строку та могла бути взята до уваги відповідачем.
Щодо твердження позивача про необхідність відпрацювання двох тижнів з моменту подання заяви про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, суд зазначає, що із змісту ч. 1 зазначеної статті вбачається, що обов’язок попередити про звільнення покладається саме на працівника, при цьому за певних обставин визначених зазначеною нормою, роботодавець зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, який просить працівник, що і було здійснено відповідачем.
Не заслуговує на увагу і твердження позивача про те, що заява про звільнення від 27 березня 2018 року ним написана під тиском відповідача. Так позивач вказує, що відповідачем за неналежне виконання посадових обов’язків позивачем оголошувались догани, зокрема 11 вересня та 18 жовтня 2017 року, натомість накази про оголошення доган оскаржені позивачем до суду, та станом на день розгляду справи скасовані, тобто позивач захистив своє порушене право, що підтверджується судовими рішеннями. Наразі, суд бере до уваги, що скасовані накази про оголошення доган позивачеві не були підставою для винесення наказу про звільнення, тобто позивача звільнено не за порушення трудової дисципліни. Отже, оскаржені позивачем накази про оголошення доган не є предметом спору та слугували підставою для звільнення.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв’язку з його недоведеністю.
Керуючись ст. ст. 21, 36, 38, 39 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 13, 81, 223, 263-265, 273 ЦПК України, суд,
в и р і ш и в :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на посаді, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області.
Повне судове рішення складено 10 вересня 2018 року.
Суддя Вінницького міського суду
Вінницької області ОСОБА_5
