Постанова

Іменем України

22 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 127/10361/18

провадження № 61-48454св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця»,

представник відповідача - Голобородько Ірина Германівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на постанову Вінницького апеляційного суду в складі колегії суддів: Шемети Т. М., Сала Т. Б., Якименко М. М. від 13 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про поновлення на роботі та просив визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 28 березня 2018 року № 585/0с про звільнення позивача за статтею 38 КЗпП України та поновити його на посаді директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Позов мотивовано тим, що відповідно до трудового договору від 08 червня 2018 року № 117 він був прийнятий на посаду директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця». 27 березня 2018 року позивачем голові правління відповідача подано заяву про звільнення з посади за власним бажанням з 28 березня 2018 року. Однак, 28 березня 2018 року позивачем до завершення робочого дня написана заява про відкликання заяви про звільнення, так як вона була написана під тиском. Оскільки відповідач відмовлявся прийняти таку його заяву, то він під час робочого дня 28 березня 2018 року здав цю заяву в поштове відділення, однак по закінченню робочого дня 28 березня 2018 року представником відповідача особисто позивачеві було доставлено наказ про звільнення від 28 березня 2018 року № 585/ос для ознайомлення та трудова книжка з відповідним записом. За наведених обставин позивач вважає винесення наказу про звільнення незаконним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив із того, що позивач вправі був відкликати заяву про звільнення до 28 березня 2018 року, однак відповідач отримав таку заяву лише 02 квітня 2018 року, тобто вже після видання наказу про звільнення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним наказ ПАТ «Укрзалізниця від 28 березня 2018 року № 585/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» за статтею 38 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора регіональної філії «Південно-Західної залізниці» ПАТ «Укрзалізниця» з 29 березня 2018 року. Вирішено питання про судовий збір.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що заява про звільнення позивача з роботи за власним бажанням була написана під тиском та не відповідала внутрішній волі позивача, а відтак звільнення останнього відбулося всупереч положенням закону, тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим судом правильно встановлено, що позивачем власноручно написано заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази незаконного впливу на позивача (як то виклики в поліцію, покази свідків, відео-аудіо матеріали, тощо). Судом апеляційної інстанції неповно та не всебічно з`ясована обставини справи, а саме той факт, що звільнення позивача відбулося без жодного порушення вимог законодавства, а саме бажання позивача поновитись на роботі без достатніх правових підстав свідчить про неправомірний характер таких дій. Отже наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року № 585/ос на підставі якого звільнено позивача з посади директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» 28 березня 2018 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України є законним та виданим з урахуванням усіх вимог, передбачених чинним законодавством України та звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог КЗпП України.

У січні 2019 року від ПАТ «Укрзалізниця» надійшли доповнення до касаційної скарги, які містять мотиви та підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, аналогічні тим, що викладені у вищезазначені касаційній скарзі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 127/10361/18 із Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» 1762 грн судового збору та 12 005,07 грн витрат, понесених на оплату правової допомоги до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 призначений на посаду директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», про що між сторонами 08 червня 2017 року укладено строковий трудовий договір № 117 з 28 квітня 2017 року по 24 квітня 2020 року включно, про що є відповідний запис у трудовій книжці.

Відповідно до пункту 1 наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 11 вересня 2017 року № 108, за неналежне виконання посадових обов`язків, ОСОБА_3 оголошено догану.

Відповідно до пункту 1 наказу ПАТ «Укрзалізниця від 18 жовтня 2017 року № 125, за неналежне виконання посадових обов`язків, ОСОБА_3 оголошено догану.

Відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 20 березня 2018 року № 501/0с, ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від посади на час проведення службової перевірки від виконання посадових обов`язків із збереженням заробітної плати без присутності на робочому місці.

27 березня 2018 року позивач звернувся до в.о. Голови правління «Укрзалізниця» із заявою про звільнення з посади за власним бажанням з 28 березня 2018 року.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2018 року № 585/ос ОСОБА_1 звільнено з посади директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з 28 березня 2018 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

28 березня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про відкликання заяви від 27 березня 2018 року про звільнення за власним бажанням та просив вважати подану ним заяву недійсною.

Спір між сторонами виник з приводу законності звільнення позивача з роботи за власним бажанням та умови подання ним заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За правилами статті 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як вбачається зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням, він зазначив дату звільнення та не зазначив жодної з поважних причин, перелік яких міститься в статті 38 КЗпП України.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року визначено, що у справах про звільнення особи за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України).

Апеляційний суд, установивши, що позивачем 28 березня 2018 року о 16 год. 00 хв. було здано на пошту заяву про відкликання його заяви про звільнення за власним бажанням, що підтверджується фіксальним чеком, тобто реалізовано його право на відкликання такої заяви, врахувавши право робітника, закріплене в законі щодо відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося всупереч положенням закону, тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» 1762 грн судового збору та 12 005,07 грн витрат, понесених на оплату правової допомоги до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині стягнення з публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» 1762 грн судового збору та 12 005,07 грн витрат, понесених на оплату правової допомоги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун