Суть: Про визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 року № 30 р/к у справі 2-01-35/2015

Суддя: Пазичев В.М.

Результат рішення: Позов задоволено. Рішення скасовано.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2018р. Справа №914/2554/16

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Приватного підприємства “ОККО – НАФТОПРОДУКТ”, м.Львів

до відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Львів

про: визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 року № 30 р/к у справі 2-01-35/2015.

Суддя :ОСОБА_1

При секретарі:ОСОБА_2

Представники :

від позивача: ОСОБА_3 - дов. № ОНП-2018/08 від 02.02.2018 року.

від відповідача: ОСОБА_4 – дов. № 63-02/820 від 23.05.2018 року.

Суд встановив: На розгляді в Господарському суді Львівської області перебувала справа за позовом Приватного підприємства “ОККО – НАФТОПРОДУКТ” до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 року № 30 р/к у справі 2-01-35/2015.

Ухвалою судді Господарського суду Львівської області Блавацької-Калінської О.М. від 06.10.2016 р. позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачу без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства “ОККО – НАФТОПРОДУКТ” задоволено, ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.10.2016 р. у даній справі скасовано, а справу № 914/2554/16 передано на розгляд Господарського суду Львівської області.

17.11.2016 р. матеріали справи №914/2554/16 надійшли до Господарського суду Львівської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2016 р. справу № 914/2554/16 передано для розгляду по суті судді Фартушку Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.11.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 06.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 06.02.2017 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 10.02.2017 р. визначено наступний склад суду: ОСОБА_5 – головуючий суддя, суддя Горецька З.В. та суддя Іванчук С.В. Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 13.02.2017 р. колегією суддів прийнято справу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 01.03.2017 р. В судових засіданнях 01.03.2017 р. та 05.04.2017 р. оголошувались перерви.

Рішенням Господарського суду Львівської області в складі колегії суддів: головуючий суддя Фартушок Т.Б., судді Горецька З.В., Іванчук С.В.- в позові відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 року, рішення Господарського суду Львівської області від 05.04.2017 року у справі № 914/2554/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства “ОККО – НАФТОПРОДУКТ” № 12-05/17 від 12.05.2017 р. без задоволення.

20.03.2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненка В.П. (головуючий), ОСОБА_6 і ОСОБА_7, касаційну скаргу Приватного підприємства "Окко–Нафтопродукт" задоволено частково. Рішення Господарського суду Львівської областівід 05.04.2017 р. та постанову Львівського апеляційного господарського судувід 12.09.2017 р.по справі № 914/2554/16 скасовано.

Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Внаслідок автоматизованого розподілу судової справи, 03.04.2018 р. головуючим суддею у справі № 914/2554/16 було визначено суддю Пазичева В.М.

Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу XІ “Перехідні положення”, за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 р. № 2147-VIII, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки, за складністю та категорією дану справу, слід розглядати за правилами загального позовного провадження, суд призначає розгляд цієї справи в підготовчому провадженні.

Позивач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 06.04.2018 року, про відкладення підготовчого засідання від 26.04.2018 року, від 21.05.2018 року, від 30.05.2018 року, від 06.06.2018 року, від 20.06.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.04.2018 року призначено підготовче засідання на 26.04.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.04.2018 року, підготовче засідання відкладено на 21.05.2018 року, для надання доказів. Протокольною ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 року, в підготовчому засіданні оголошено перерву на 30.05.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.05.2018 року, підготовче засідання відкладено на 06.06.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.06.2018 року, підготовче засідання закрито, справа призначена до розгляду по суті на 20.06.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.06.2018 року, розгляд справи відкладено на 27.06.2018 року. 27.06.2018 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 02.07.2018 року, у зв’язку з клопотанням сторін.

Суд зазначає, що у зв’язку із прийняттям Закону України від 03.10.2017 року № 2147-УІІІ “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, нова редакція Господарського процесуального кодексу України, вступила в дію з 15.12.2017р.

25.04.2018 р. за вх. № 14953/18 представник позивача подав пояснення.

17.05.2018 р. за вх. № 17646/18 представник позивача подав пояснення.

29.05.2018 р. за вх. № 18972/18 представник позивача подав пояснення.

29.05.2018 р. за вх. № 19050/18 представник позивача подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

30.05.2018 р. за вх. № 19604/18 представник позивача подав пояснення.

19.06.2018 р. за вх. № 22498/18 представник позивача подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

19.06.2018 р. за вх. № 22499/18 представник позивача подав клопотання.

20.06.2018 р. за вх. № 22845/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 06.04.2018 року, про відкладення підготовчого засідання від 26.04.2018 року, від 21.05.2018 року, від 30.05.2018 року, від 06.06.2018 року, від 20.06.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

23.04.2018 р. за вх. № 14305/18 представник відповідача подав пояснення.

14.05.2018 р. за вх. № 16830/18 представник відповідача подав пояснення.

21.05.2018 р. за вх. № 18100/18 представник відповідача подав заяву.

20.06.2018 р. за вх. № 22896/18 представник відповідача подав пояснення.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 02.07.2018 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві зазначено, що Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 22.07.2016 року прийнято Рішення № 30-р/к у справі № 2-01-35/2015 (надалі – Рішення АМК).

Пунктом 1 Рішення АМК визнано дії Приватного підприємства "ОККО- НАФТОПРОДУКТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" щодо узгодження своєї поведінки під час встановлення протягом січня-лютого 2015 року однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною 3 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом встановлення протягом січня-лютого 2015 року однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне.

Пунктом 2 згаданого Рішення АМК на ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" накладено штраф в розмірі 68000грн.

Пунктом 3 Рішення АМК на ТзОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” накладено штраф в розмірі 8000 грн.

Позивач просить у позовній заяві визнати недійсним (скасувати) пункт 1 Рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30р/к у справі №2-01-35/2015 в частині визнання вчинення Приватним підприємством "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 3 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом встановлення протягом січня-лютого 2015 р. однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне із ТОВ "ВОГ Рітейл", а також пункт 2 оскаржуваного Рішення АМК.

У позовній заяві позивач зазначає, що у оскаржуваному Рішенні АМК не доведено та не встановлено факту узгодження поведінки ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" з ТзОВ "ВОГ РІТЕЙЛ", оскільки позивач встановлював роздрібні ціни виключно під впливом об’єктивних економічних факторів, відтак, позивач робить висновки, що Рішенням АМК не встановлено та не доведено факту узгодженості (погодженості) дій (поведінки) ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" з ТзОВ "ВОГ РІТЕЙЛ" щодо встановлення роздрібних цін на дизельне пальне в досліджуваний період, що, на думку позивача, свідчить про порушення та неправильне застосування ст.ст. 5, 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та про неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, а отже - про наявність підстав для скасування Рішення.

Позивач також зазначає, що відповідач неповно з’ясував обставини справи, висновки відповідача не відповідають та суперечать фактичним обставинам справи, що, згідно ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", є підставою для визнання недійсним оскаржуваного Рішення адмінколегії.

Позивач зазначає, що приймаючи Рішення, АМК, окрім норм Закону України "Про захист економічної конкуренції", неправильно застосував також і Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затверджену Розпорядженням АМК України від 5 березня 2002 р. № 49-р, а також неповністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, що, згідно ст. 59 згаданого Закону, є підставою для скасування Рішення АМК.

Позивач наголошує, що у досліджуваний період між позивачем та ТзОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” існувала, як пряма цінова конкуренція, так і конкуренція програм лояльності та систем знижок.

Позивач зазначає, що ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” не є єдиним постачальником дизельного пального у Львівській області, отже, споживач має можливість здійснювати придбання дизельного пального як на АЗС ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ”, так і на інших АЗС, де ціни можливо були дешевші і наведене підтверджується оскаржуваним Рішенням АМК, що ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” здійснюють діяльність з реалізації дизельного пального через 120 АЗС, що складає 56 % від загальної кількості АЗС у Львівській області, що надає можливість ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” спільно відчутно впливати на ринок, в тому числі шляхом обмеження конкуренції. Також відповідачем невірно застосовано Методику визначення монопольного (домінуючого) становища під час визначення територіальних меж ринку роздрібної реалізації дизельного пального, що призвело до невірного встановлення територіальних (географічних) меж ринку. Відповідачем визначено територіальні межі, як регіональний ринок - Львівську область в цілому, оскільки відповідно до диференціації ринку в усіх межах Львівської області, роздрібні ціни на дизельне пальне в ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” встановлювались на однаковому рівні.

Разом з тим, як стверджує позивач, в оспорюваному рішенні відповідача факт узгодження позивачем дій щодо встановлення роздрібних цін на дизельне паливо у межах Львівської області в період січня – лютого 2015р. з ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» не доведено, оскільки, на його думку, роздрібні ціни на нафтопродукти на АЗС (зокрема, й роздрібні ціни на дизельне паливо на АЗС позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ») є постійно подібними, що обумовлено специфікою досліджуваного ринку, подібність роздрібних цін позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» на дизельне паливо у досліджуваний період не була надзвичайною, крім того, в нього (позивача) були об’єктивні причини для підвищення роздрібних цін на дизельне паливо у січні – лютому 2015р., а саме – стрімке зростання курсу долара США до гривні на міжбанківському ринку. Так, згідно доводів позивача, відповідачем встановлено, що ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» реалізувало в досліджуваний період дизпаливо, отримане за договорами комісії від комітентів (до 31.01.2015р. – від ПП «ДЕОЛ ТРЕЙД», з 01.02.2015р. – від ПП «ОККО – БІЗНЕС КОНТРАКТ»), які були пов'язані з позивачем відносинами контролю. Згідно умов договорів комісії, ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» було зобов'язане реалізовувати дизпаливо на найбільш вигідних для комітентів умовах (які б забезпечували покриття витрат, понесених комітентами на придбання дизпалива та витрат, пов'язаних з його збутом, та забезпечували комітентам певний рівень прибутковості). Оскільки комітенти у досліджуваний період купували виключно імпортне дизпаливо, ціна якого визначалась в іноземній валюті (була прив'язана до долара США), а курс долара США стрімко зростав, то і позивач при роздрібній реалізації отриманого від комітентів дизельного палива вимушений був збільшувати його роздрібну ціну. При цьому, як стверджує позивач, темпи зростання його роздрібних цін на дизельне паливо були не такими значними, як темпи девальвації національної валюти, а саме з 01.01.2015р. по 25.02.2015р. роздрібна ціна позивача на дизпаливо зросла з 16,99 грн/л. до 27,99 грн./л., (на 11 грн/л.), в той час як курс долара США до гривні зріс з 16,18 грн./дол. США станом на 01.01.2015р. до 31,10 грн./дол. США станом на 23.02.2015р. (на 14,92 грн./дол. США).

Таким чином, як зазначає позивач, роздрібні ціни на дизельне паливо протягом січня – лютого 2015р. встановлювались ним виключно під впливом об’єктивних економічних факторів, а рішенням відповідача не встановлено та не доведено узгодження дій позивача з ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» щодо встановлення роздрібних цін на дизельне пальне в цей період.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення не враховано, що у досліджуваний період між позивачем і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» існувала як пряма цінова конкуренція, так і конкуренція завдяки застосуванню програм лояльності та знижок. Так, згідно доводів позивача, протягом досліджуваного періоду між ним і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» існувала суттєва пряма цінова конкуренція, зокрема: 20.01.2015 р. ціна на дизельне пальне на АЗС позивача становила 17,99 грн./л., 21.01.2015 р. зросла до 18,49 грн./л., в той же час на АЗС ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» залишалась незмінною на рівні 17,49 грн./л.; 06.02.2015 р. ціна на дизельне пальне на АЗС позивача становила 24,49 грн./л., в мережі АЗС «WOG» – 26,49 грн./л.; 07.02.2015 р. ціна на АЗС позивача зросла до 27,79 грн./л., а в мережі АЗС «WOG» – до 29,99 грн./л.

Також позивач наголошує, що відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення не досліджувались і не враховані обставини, пов’язані з наданням позивачем і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» знижок та застосуванням програм лояльності при роздрібній реалізації ними дизпалива у досліджуваний період, завдяки яким забезпечувалась додаткова конкуренція між ними. Як стверджує позивач в письмових поясненнях, посилаючись при цьому на довідку від 24.04.208р. №69, обсяг реалізованого ним вроздріб дизельного палива у межах Львівської області із застосуванням знижок та акцій в рамках програми лояльності «Fishka» склав 74,6% - 74,8% від загального обсягу роздрібної реалізації у січні 2015р. та 69,4% - 69,5% в лютому 2015р., внаслідок чого абсолютна більшість споживачів придбавали дизельне пальне за цінами нижчими, ніж на інформаційному табло АЗС.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач неповно з’ясував обставини справи, визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, висновки відповідача не відповідають та суперечать фактичним обставинам справи, що, згідно ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є підставами для визнання недійсним оспорюваного рішення.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголошує, що у Рішенні АМК зазначено, що в результаті збирання та аналізу доказів, з’ясування дійсних обставин справи встановлено, шо згідно з інформацією ПП “ОККО-НАФТОПРОДУКТ” (лист від 14.05.2015 р. № 8-926), постачальником світлих нафтопродуктів є ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО “ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ” (комітент).

Відповідно до умов договору комісії ОБК/1-3-15/16 від 01.02.2015 р., право власності на світлі нафтопродукти, що передаються комітентом Підприємству на реалізацію, до Підприємства не переходить, як і право власності на грошові кошти (виручку) від реалізації Підприємством нафтопродуктів третім особам. Підприємство, згідно з інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою Наказом Мінфіну України № 291 від 30.11.1999 р., не зобов’язане обліковувати вартість переданих Підприємству та реалізованих Підприємством світлих нафтопродуктів за договором комісії.

Згідно з умовами договору комісії, світлі нафтопродукти передаються Підприємству комітентом без зазначення вартості. Також, Підприємство повідомило Відділення про те, що не здійснює калькуляцію на зміну кожної ціни по кожній марці пального. При визначенні ринкової ціни реалізації пального третім особам, Підприємство враховує такі фактори, як наявність залишків та перспектив з постачання пального комітентом, конкурентне середовище на ринку, витрати Підприємства, пов’язані з реалізацією пального третім особам, коливання попиту на товари в Україні та світовому ринку, тенденції, припущення та прогнози ситуації на ринку нафтопродуктів.

Відповідач зазначає, що, згідно з умовами Договору комісії, ПП “ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ” є власником високооктанового бензину та дизельного пального до моменту його реалізації третім особам. При цьому, ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” самостійно визначає роздрібну ціну реалізації нафтопродуктів та зобов’язане діяти в інтересах ПП “ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТУ”. Крім цього, розмір комісійної винагороди ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” напряму залежить від встановленої ним роздрібної ціни реалізації нафтопродуктів.

Таким чином, як ПП “ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ”, так і ПП “ОККО-НАФТОПРОДУКТ” заінтересовані в отриманні вигоди від реалізації нафтопродуктів та можуть отримувати такі вигоди в разі вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції на відповідних ринках. ПП “ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ” та ПП “ОККО-НАФТОПРОДУКТ” входять до складу єдиного суб’єкта господарювання, який діє на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області. У розумінні статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” є суб’єктом господарювання та діє на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області.

За твердженням відповідача, ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” на АЗС використовує знак для товарів та послуг “WOG”. Згідно з інформацією ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” (лист від 15.05.2015 р. № 8-945), постачальником світлих нафтопродуктів є: ТОВ “ВОГ ТРЕЙДІНГ” та ТОВ “БНК УКРАЇНА”. ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” придбаває нафтопродукти централізовано. В областях здійснюють свою діяльність регіональні та обласні дирекції товариства, які не мають статусу юридичної особи. Підприємство придбаває нафтопродукти та передає їх на реалізацію в області через АЗС та нафтобази внаслідок внутрішнього переміщення по мірі виникнення потреб. Через мережу АЗС “WOG” здійснюється реалізація моторних бензинів та імпортного дизельного пального виключно виробництва стандартів Євро 5.

У розумінні статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, ПП “ОККО- НАФТОПРОДУКТ” є суб’єктом господарювання та діє на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області. ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” є конкурентами на одному товарному ринку у Львівській області, та не пов’язані відносинами контролю.

Відповідач зазначає, що у Рішенні АМК також зазначено, що дослідження ринків, визначення територіальних (географічних), товарних меж ринків та визначення часток суб’єктів господарювання на них проводилося згідно з Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за № 317/6605 (далі - Методика).

Товарним ринком є роздрібна реалізація дизельного пального (або їхніх аналогів). Територіальними межами ринку роздрібної реалізації дизельного пального є Львівська область. На ринку роздрібної реалізації дизельного пального за результатами дослідження здійснює діяльність 46 суб’єктів господарювання, які реалізують пальне через 363 АЗС. Ринки роздрібної реалізації дизельного пального в межах Львівської області є висококонцентрованими, зі сталою структурою. Протягом останніх років два найбільших учасники ринку займали близько його 50 відсотків, при цьому склад цих учасників залишався незмінним (компанії, які працюють під брендами ОККО, WOG). ПП “ОККО НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” торгують імпортованими нафтопродуктами та встановлюють роздрібні ціни на найвищому рівні.

Згідно Рішення АМК, під час дослідження ринку роздрібної реалізації дизельного пального встановлено, що починаючи з 14 січня 2015 р. до 25 лютого 2015 р. роздрібні ціни на дизельне пальне на АЗС у Львівській області почали стрімко зростати і з 26.02.2015 р. триматись на рівні 27,99 грн., а починаючи з 05 березня 2015 року ціна на дизельне пальне у ПП “ОККО - НАФТОРОДУКТ” та у ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” одночасно почала знижуватись. Так, згідно з моніторингом Відділення за період з 14 січня 2015 р. до 25 лютого 2015 р. у ПП “ОККО - НАФТОРОДУКТ” та у ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” роздрібні ціни на дизельне пальне у Львівській області зросли на 0,50 - 12,60 грн. за літр. З наведеного випливає, що вищевказані Оператори піднімали та знижували роздрібні ціни на дизельне паливо до однакового рівня практично одночасно (в один день, або з різницею в 1-2 дні). При цьому, ціни на нафтопродукти встановлювалися на абсолютно однаковому рівні, або ж досягали цього рівня протягом невеликого проміжку часу. Наслідком таких дій суб’єктів господарювання є встановлення практично однакових роздрібних цін на дизельне паливо. Дані моніторингів доводять прогнозованість поведінки вищевказаних операторів протягом досліджуваного періоду.

Відповідач зазначає, що з метою визначення схожості в діях відповідачів щодо ціноутворення, проаналізовано наявність взаємозв’язку між даними щодо цін відповідачів шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції між рядами їх цін роздрібної реалізації дизельного пального, що встановлені у період, який досліджується. Коефіцієнт кореляції, розрахований для рядів даних цін роздрібної реалізації на дизельне пальне ПП “ОККО-НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” з 14 січня 2015 р. до 26 лютого 2015 р. у Львівській області. Коефіцієнт кореляції 0,99, що наближено до одиниці для дизельного пального, свідчить про тісну взаємозалежність цінових траєкторій зазначених суб’єктів господарювання та підтверджує схожість їх поведінки та пряму залежність між динамікою цін вищенаведених Операторів ринку.

Таким чином відповідач наголошує, що можна стверджувати про схожість дій ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “BOГ РІТЕЙЛ” на ринках роздрібної реалізації дизельного пального.

В оскаржуваному Рішенні АМК відповідачем також встановлено, що суб’єкт господарювання при роздрібній реалізації дизельного пального застосовують різні методики оцінки вибуття запасів: ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” - за методом ФІФО (собівартості перших за часом надходження запасів); ПП “ОККО-НАФТОПРОДУКТ” - за методом середньозваженої собівартості. Структура інших витрат також відрізняється в учасників ринку в залежності від наявності АЗС, нафтосховищ та транспорту. Серед об’єктивних причин зростання роздрібних цін на дизельне пальне учасниками ринків зазначаються зростання світових цін на нафту, що, в свою чергу, призводить до зростання оптових цін на світові нафтопродукти, які в період з 14 січня 2015 р. до 25 лютого 2015 р. становили близько 80 - 90% від роздрібної ціни реалізації.

Відповідач зазначає, що Оператори, які здійснювали фактичну закупівлю дизельного пального, купляли пальне за різними гуртовими цінами. Таким чином, Оператори здійснюють діяльність з реалізації пального на різних умовах. Крім того, підприємства несуть різні затрати на реалізацію пального. Також, на моменти підняття роздрібних цін у них були різні залишки дизельного пального.

Попри це, відповідач зазначає, що незважаючи на те, що закупівельні ціни на пальне є різними, умови здійснення діяльності з роздрібної реалізації пального також різні, відрізняються витрати підприємств на реалізацію пального та обсяги залишків - зростання роздрібних цін реалізації дизельного пального відбувалося на однаковому рівні та практично одночасно. ПП “ОККО - НАФТОПРДУКТ” в період з 14.01.2015 р. до 25.02.2015 р. підвищило вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 11,00 грн./літр або 64,7% (з 16,99 грн./літр до 27,99 грн./літр). TOB “ВОГ РІТЕЙЛ” в період з 14.01.2015 р. до 25.02.2015 р. підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 12,60 грн./літр або 74,1% (з 16,99 грн./літр до 29,59 грн./літр).

В оскаржуваному Рішенні АМК відповідач також робить висновок, що аналіз економічної ситуації на ринку роздрібної реалізації дизельного пального свідчить про відсутність об’єктивних економічних причин, які могли б обумовити одночасне підвищення роздрібних цін суб’єктам господарювання на дизельне пальне в визначений період. Таке підвищення відбулося за рахунок збільшення торговельних надбавок. Схоже підвищення цін на роздрібну реалізацію дизельного пального, що випереджає динаміку зростання оптових цін з урахуванням залишків без наявності об’єктивних причин, дає змогу суб’єктам господарюванням збільшити доходи від реалізації нафтопродуктів. Досягнення такого результату відповідає економічним інтересам кожного із вищезазначених суб’єктів господарювання, будучи для них фактором збільшення контролю на ринку, а саме над однією із його умов - рівнем ціни товару, з метою отримання додаткової виручки, що склалась, шляхом ведення самостійної цінової політики.

Так, зазначає відповідач, в оскаржуваному Рішенні АМК зроблено висновки, що зазначені обставини вказують на те, що зазначене стрімке і значне зростання роздрібних цін на дизельне пальне за відсутності об’єктивних підстав є наслідком антиконкурентних узгоджених дій суб’єктівгосподарювання. Такі схожі дії є горизонтальними антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до обмеження конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області. В результаті таких дій споживачі придбавали зазначені нафтопродукти за завищеними цінами. Відтак, дії ПП “ОККО - Нафтопродукт” та ТОВ “ВОТ РІТЕЙЛ”, які полягають у схожому підвищенні роздрібних цін на дизельне пальне, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах Львівської області, які призвели до обмеження конкуренції, в той час коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій.

Відповідач наголошує, що облікова ціна палива, який реалізувався в період порушення суб’єктами господарювання залишалась на одному рівні, а саме в ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” в середньому 17,12 грн./літр та в ТОВ “ВОТ РІТЕЙЛ” в середньому 16,73 грн./літр. Ресурсу ж дизпалива, з врахуванням середніх обсягів реалізації дизельного пального, в січні - лютому 2015 р., вистачило б суб’єктам господарювання на 14 днів. Також, порушення законодавства про захист економічної конкуренції вбачається у вчиненні суб’єктами схожих дій на ринку за відсутності об’єктивних причин для таких дій, а не у встановленні конкретним суб’єктом господарювання економічно необгрунтованих цін. Позивачем не обґрунтовано, чому за наявності різних постачальників та цін придбання товару, певної кількості залишків дизельного пального, різних витрат на заробітну плату, оренду АЗС, підвищення цін на дизельне пальне відбулося схоже і одночасно.

Схожість дій даних суб’єктів господарювання полягала у тому, що ПП “ОККО - НАФТОПРОДУКТ” та ТОВ “ВОТ РІТЕЙЛ” у відповідний період з 14 січня 2015 р. до 25 лютого 2015 р. вчиняли однакові дії по підвищенню роздрібних цін на дизельне пальне та синхронними змінами та підтримання їх на однаковому рівні, в той час коли придбання дизельного пального відбулось у різних постачальників та за різною ціною. Відтак, позивач та ТзОВ “ВОТ РІТЕЙЛ” не змагались в частині встановлення роздрібних цін на реалізацію дизельного пального, що призвело до обмеження конкуренції.

Згідно доводів відповідача, ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» вчиняючи такі дії, не несуть витрати, пов’язані з ціновою змагальністю та можливими змінами обсягів попиту, та, як результат таких дій, нівелюють ризик втрат, пов’язаних з конкурентною боротьбою з іншими учасниками ринку. Для досягнення даного результату дії ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» взаємно доповнюють один одного, оскільки ведення одноманітної цінової політики при різних внутрішніх умовах господарювання неможливо без дотримання єдиної узгодженої поведінки на ринку роздрібної реалізації зазначених нафтопродуктів. В період вчинення антиконкурентних узгоджених дій певний рівень конкуренції на ринку залишився, але ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» свідомо не змагались в частині встановлення роздрібних цін реалізації дизельного пального, що в свою чергу, у зв’язку з суттєвим їх впливом на ринок в цілому, призвело до обмеження конкуренції.

Як зазначає відповідач, в результаті схожих дій ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» відбулося обмеження конкуренції між ними, що дозволило їм за рахунок досягнення ринкової влади в період вчинення порушення підвищувати ціни понад рівень, що існував би за умови значної конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області.

Відтак, відповідач доходить висновку, що дії ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ», які полягали у схожому підвищенні роздрібних цін на дизельне пальне, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах Львівської області, які призвели до обмеження конкуренції, в той час коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції». економічна конкуренція» – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Частиною 1 статті 40 Господарського кодексу України передбачено, що державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

Згідно ч. 1 статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Частиною 4 статті 6 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України. В частині 7 ст. 6 цього Закону зазначено, що Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.

За пунктом 1 статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", одним із основних завдань Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності субєктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти субєкти господарювання, обєднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 статті 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України та законів України, зокрема, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною 5 статті 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету має, зокрема, повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, тощо.

Відповідно до ч. 1 статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції», розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Згідно ч. 1 статті 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Згідно ч. 2 вказаної статті, збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.

Пунктом 23 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, передбачено, що службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (ч. 7 статті 12-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

За приписами частини 1 статті 60 Закону, заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Частиною 2 даної статті встановлено, що рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції", державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюється органами Антимонопольного комітету України.

Статтею 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Пунктом 1 cтатті 50 Закону «Про захист економічноїконкуренції» встановлено, що порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Згідно ч. 1 статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції», узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Згідно ч. 1 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Пунктом 1 ч. 2 статті 6 вказаного Закону передбачено, що антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів.

Частина 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Згідно ч. 4 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно ч. 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Частиною 6 вказаної статті передбачено, що рішення про накладення штрафів у розмірах понад чотири тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Порядок виконання рішень про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України встановлено статтею 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно з частиною першою якої рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 цього Закону, особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Положеннями ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Судом встановлено, що 22.07.2016 р. Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято Рішення № 30-р/к у справі № 2-01-35/2015 (надалі – Рішення АМК).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у справі № 2-01-35/2015 визнано дії ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» щодо узгодження своєї поведінки під час встановлення протягом січня – лютого 2015 року однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом встановлення протягом січня – лютого 2015 року однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне. На підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» накладено штраф в розмірі 68 000 (шістдесят вісім тисяч) грн.

В рішенні Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к зазначено, що під час дослідження ринку роздрібної реалізації дизельного пального встановлено, що починаючи з 14.01.2015 р. до 25.02.2015 р. роздрібні ціни на дизельне пальне на АЗС у Львівській області почали стрімко зростати і з 26.02.2015 р. триматись на рівні 27,99 грн., а починаючи з 05.03.2015 р., ціна на дизельне пальне у ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» та у ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» одночасно почала знижуватись. Так, згідно з моніторингом Відділення за період з 14.01.2015 р. до 25.02.2015 р. у ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» та у ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» роздрібні ціни на дизельне пальне у Львівській області зросли на 0,50 - 12,60 грн. за літр, при цьому вищевказані оператори піднімали та знижували роздрібні ціни на дизельне паливо до однакового рівня практично одночасно (в один день, або з різницею в 1-2 дні), тобто ціни на нафтопродукти встановлювалися на абсолютно однаковому рівні, або ж досягали цього рівня протягом невеликого проміжку часу.

З метою визначення схожості в діях ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» щодо ціноутворення, відповідачем проаналізовано наявність взаємозв’язку між даними щодо цін зазначених суб’єктів господарювання шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції між рядами їх цін роздрібної реалізації дизельного пального, що встановлені у період, який досліджується. Коефіцієнт кореляції, розрахований для рядів даних цін роздрібної реалізації на дизельне пальне ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» з 14.01.2015 р. до 26.02.2015 р. у Львівській області склав 0,99, що, на думку відповідача, свідчить про тісну взаємозалежність цінових траєкторій зазначених суб’єктів господарювання та підтверджує схожість їх поведінки та пряму залежність між динамікою цін вищенаведених операторів ринку.

Таким чином, відповідач робить висновок, що можна стверджувати про схожість дій ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «BOГ РІТЕЙЛ» на ринках роздрібної реалізації дизельного пального.

Додатково, відповідач у письмових поясненнях зазначає, що кореляційний аналіз є загальновизнаним статистично-математичним інструментом визначення взаємопов’язаності трендів (наприклад, цінової поведінки), регулярно використовується органами Антимонопольного комітету у своїй практиці та є основним математичним інструментом доведення органами Антимонопольного комітету України схожості дій суб’єктів господарювання на ринку. При цьому, відповідач наголошує, що застосування до роздрібних цін позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» на дизельне пальне кореляційного аналізу виявило надзвичайно високий ступінь схожості таких цін протягом відповідного часового проміжку.

Як зазначено у п. 8.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 р. № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (зі змінами та доповненнями), ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб'єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому, схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 р. наголосив, що порушення, передбачене частиною третьою статті 6 Закону «Про захист економічної конкуренції», установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який, по-перше, свідчить про погодження конкурентної поведінки суб'єктів господарювання, і по-друге, спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій. Також Верховний Суд у згаданій постанові звернув увагу на те, що для притягнення суб'єктів до відповідальності на підставі частини третьої статті 6 згаданого Закону, схожість їхніх дій має бути результатом (наслідком) саме узгодження їхньої конкурентної поведінки, що встановлюється в результаті здійснення Антимонопольним комітетом України відповідного економічного аналізу ринку.

Таким чином, згідно роз’яснень, наданих судами касаційної інстанції, застосування ч. 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» при кваліфікації дій суб’єктів господарювання на ринку як антиконкурентних узгоджених дій, передбачає не лише необхідність встановлення і доведення органом Антимонопольного комітету України схожості дій суб’єктів господарювання на ринку та відсутності в таких суб’єктів об’єктивних причин для вчинення зазначених дій, але й встановлення та доведення того факту, що схожість таких дій не може бути пояснена будь-якими іншими чинниками, окрім їх попередньої узгодженості.

Між тим, відповідач в письмових поясненнях стверджує, що, відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій, органи Антимонопольного комітету встановлюють наявність трьох елементів: 1) дії (бездіяльність) суб’єктів господарювання на ринку є схожими; 2) аналіз органами Комітету ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності); 3) схожі дії (бездіяльність) призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, що суперечить змісту та порядку застосування ч. 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та свідчить про неправильне застосування вказаної норми відповідачем при прийнятті рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к.

В ході розгляду справи судом встановлено, що роздрібні ціни на дизельне паливо позивачем і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» встановлювались (змінювались) не одночасно. Як вбачається з рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к, роздрібні ціни позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» на дизельне паливо досягали одного рівня з різницею в 1-2 дні, а різниця між такими цінами в період з 01.01.2015 р. по 26.02.2015 р. досягала від 0,50 грн./літр до 2,00 грн./літр.

Крім того, згідно наявних в матеріалах справи копій розпоряджень ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» про зміну ціни за період з 01.01.2015 р. по 26.02.2015 р., роздрібні ціни позивачем змінювались з 00:01 год. Також, позивач з посиланням на рішення Антимонопольного комітету України від 28.10.2016 р. № 480-р у справі № 128-26.13/112-16, копія якого надана позивачем, стверджує, що зміна ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» роздрібних цін на дизельне паливо в період з 01.01.2015 р. по 26.02.2015 р. здійснювалась о 07:30 год. ранку. Крім того, зміни роздрібних цін на дизельне паливо на АЗС ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» здійснювались також об 11:00 год. ранку після виявлення зміни цін на інформаційних табло конкурентів.

Таким чином, як наголошує позивач, зважаючи на публічність та відкритість інформації про роздрібні ціни на інформаційних табло АЗС, що обумовлено специфікою ринку, можливою є оперативна одностороння реакція суб’єктів господарювання – конкурентів на ринку на зміну цін один одним без будь-яких контактів чи домовленостей між ними, і жоден з таких суб’єктів не має можливості перешкодити конкуренту змінювати роздрібну ціну аналогічним чином.

Додатково, позивач в письмових поясненнях з посиланням на роздруківки публікацій Консалтингової групи А-95 щодо рівня та динаміки роздрібних цін на пальне на АЗС в період січня – лютого 2015 року з веб-сайту http://enkorr.com.ua/, наголошує, що роздрібні ціни на дизельне паливо в період з 01.01.2015 р. по 26.02.2015 р. зростали подібним чином і в інших суб’єктів господарювання та встановлювались на рівні, близькому до рівня роздрібних цін позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ».

Разом з тим, відповідач ні в своєму рішенні від 22.07.2016 р. № 30-р/к, ні в процесі розгляду справи не довів з посиланням на належні та допустимі докази, що встановлення позивачем і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» схожих цін роздрібної реалізації дизельного палива з різницею в 1-2 дні чи навіть кілька годин протягом одного дня було наслідком виключно попередньої домовленості між ними і не може бути результатом одностороннього реагування зазначених суб’єктів на зміну об’єктивних ринкових чинників, що впливали на встановлення цін роздрібної реалізації дизельного палива та на цінову поведінку конкурента.

Отже, відповідачем було неправильно застосовано норму ч. 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» в частині невиконання обов’язку доведення узгодження позивачем своєї ринкової поведінки щодо встановлення роздрібних цін на дизельне паливо в період з 01.01.2015 р. по 26.02.2015 р. з ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ».

Крім того, як встановлено в ході розгляду справи, Законом України «Про захист економічної конкуренції», Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, а також іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, кореляційний аналіз не віднесено до засобів доказування (джерел доказів) та не передбачено порядок його застосування при розслідуванні справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (зокрема, антиконкурентних узгоджених дій).

Разом з тим, згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного, а також приписів ч. 1 статті 41 Закону «Про захист економічної конкуренції», суд доходить висновку, що розрахований відповідачем коефіцієнт кореляції роздрібних цін на дизпаливо не може бути належним та допустимим доказом і не дає можливості встановити вчинення суб’єктами господарювання антиконкурентних узгоджених дій. Кореляційний аналіз, в результаті якого розраховується коефіцієнт кореляції, є математичним методом аналізу статистичних даних, і, як такий, не доводить причиново-наслідкового зв’язку між діями суб’єктів господарювання на ринку щодо встановлення роздрібних цін, а відтак, і не може бути доказом координації позивачем своїх дій на ринку щодо встановлення роздрібних цін на дизельне паливо з ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ».

Рішенням Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к також встановлено, що в період з 01.01.2015 р. по 26.02.2015 р. ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» і ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» здійснювали діяльність на ринку роздрібної реалізації дизельного пального на різних умовах: одні реалізували власне пальне, закуплене у постачальників, інші - не закуповували пальне, а працювали відповідно до договору комісії. Отже, як стверджує відповідач, одні оператори в процесі ціноутворення могли враховувати фактичні ціни купівлі нафтопродуктів, тоді як інші, не здійснюючи закупівлі нафтопродуктів, могли враховувати лише тенденції, припущення та прогнози ситуації на ринку нафти та нафтопродуктів України та світу, щоденні публікації агентства PLATTS тощо.

Крім того, відповідач також стверджує, що ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» несуть різні затрати на реалізацію пального, при роздрібній реалізації дизельного пального застосовують різні методики оцінки вибуття запасів: ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» - за методом ФІФО (собівартості перших за часом надходження запасів); ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» - за методом середньозваженої собівартості. Структура інших витрат також відрізняється в учасників ринку в залежності від наявності АЗС, нафтосховищ та транспорту. Також на моменти підняття роздрібних цін у позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» були різні залишки нафтопродуктів.

Як зазначає відповідач, незважаючи на те, що закупівельні ціни на пальне є різними, умови здійснення діяльності з роздрібної реалізації пального також різні, відрізняються витрати підприємств на реалізацію пального та обсяги залишків – зростання роздрібних цін реалізації дизельного пального відбувалося на однаковому рівні та практично одночасно. ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» в період з 14.01.2015 р. до 25.02.2015 р. підвищило вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 11,00 грн./літр або 64,7% (з 16,99 грн./літр до 27,99 грн./літр). TOB «ВОГ РІТЕЙЛ» в період з 14.01.2015 р. до 25.02.2015 р. підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 12,60 грн./літр або 74,1% (з 16,99 грн./літр до 29,59 грн./літр).

Таким чином, відповідач доходить висновку, що проведений ним аналіз економічної ситуації на ринку роздрібної реалізації дизельного пального свідчить про відсутність об’єктивних економічних причин, які могли б обумовити одночасне підвищення роздрібних цін ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» на дизельне пальне в визначений період, і що таке підвищення відбулося за рахунок збільшення торговельних надбавок.

У п. 8.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 р. № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (зі змінами та доповненнями) роз’яснено, що порушення, передбачене ч. 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме антиконкурентні узгоджені дії у вигляді схожих дій на ринку товару, установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання та спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій. Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Крім того, в п. 8.3. вищевказаної Постанови від 26.11.2011 р. № 15 зазначено, що висновок органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єкта господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об'єктивно (незалежно від суб'єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару). Зокрема, суд має з'ясовувати, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.

При цьому, саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб'єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов'язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб'єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб'єктів господарювання.

У постанові від 20.03.2018 р. Верховний Суд звернув увагу на необхідність дослідження та спростував здійснений відповідачем аналіз ринку, вказав на наявність об'єктивних причин для вчинення позивачем дій щодо встановлення роздрібних цін на дизельне пальне та, як наслідок, обумовленість цінової поведінки позивача об'єктивними економічними факторами, з огляду на те, що наявність взаємозалежності між роздрібними цінами позивача та чинниками, які впливають на їх формування, є доказом об'єктивності та економічної обґрунтованості цінової поведінки позивача, тоді як відсутність такої взаємозалежності свідчить про обумовленість цінової поведінки позивача суб'єктивними чинниками.

Як встановлено судом, в процесі розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції № 2-01-35/2015 та прийняття рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к, відповідач не отримував від позивача інформації щодо закупівельних (облікових) цін реалізовуваного позивачем дизельного палива, структури і рівня витрат, методів обліку вибуття запасів позивача, облікової вартості реалізовуваного позивачем дизельного палива, про що свідчать копії вимоги відповідача про подання інформації від 29.04.2015 р. № 13/04-271 та листа позивача від 08.05.2015 р. № 223, яким було надано відповідь на зазначену вимогу.

Крім того, неможна погодитись з посиланням відповідача на те, що облікова ціна бензину, який реалізувався в період порушення суб’єктами господарювання, залишалась на одному рівні, а саме в ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» в середньому 17,12 грн./літр та в ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» в середньому 16,73 грн./літр, оскільки товарними межами ринку відповідач визначив роздрібну реалізацію дизельного пального.

Отже, відповідач при прийнятті рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к не дослідив усієї сукупності факторів, що об’єктивно (незалежно від позивача) впливали на встановлення останнім цін роздрібної реалізації дизельного палива у період, що досліджується, та не проаналізував ступеня їх впливу на встановлення позивачем таких роздрібних цін.

Як зазначає відповідач в оспорюваному рішенні, ціна на імпортні бензини та дизельне пальне залежить від щоденних змін світових значень вартості бензинів та дизельного пального відповідно до щоденних публікацій агентства PLATTS та курсу долара США, який в січні – лютому 2015р. стрімко зростав.

Як вбачається з наданих позивачем копій розпоряджень про зміну ціни, в період з 01.01.2015 р. по 25.02.2015 р. позивач реалізовував паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марка F вид 1 згідно ДСТУ 4840:2007. Ціна роздрібної реалізації позивачем дизельнього палива зросла в зазначений період з 16,99 грн./літр до 27,99 грн./літр (на 11 грн./літр), в той час як курс купівлі долара США на міжбанківському ринку зріс з 16,18 грн./дол. США станом на 01.01.2015 р. до 31,10 грн./дол. США станом на 23.02.2015 р. (на 14,92 грн.).

Згідно п. 1.2. договору комісії № 0/2-3-11/235 від 01.01.2011 р., укладеного між позивачем та ПП «ОККО – БІЗНЕС» (перейменоване в ПП «ДЕОЛ ТРЕЙД») та п. 1.2. договору комісії № ОБК/1-3-15/16 від 01.02.2015р., укладеного між позивачем та ПП «ОККО – БІЗНЕС КОНТРАКТ», копії яких були надані позивачем, останній був зобов’язаний реалізовувати отримані від комітентів імпортні нафтопродукти (зокрема, дизельне паливо) на найбільш вигідних для комітентів умовах, отже повинен був враховувати зростання курсу долара США до гривні при встановленні роздрібних цін.

Крім того, згідно довідок ПП «ДЕОЛ ТРЕЙД» та ПП «ОККО – БІЗНЕС КОНТРАКТ» від 04.04.2017 р., собівартість дизельного палива, що передавалося комітентами позивачу для подальшої роздрібної реалізації за вищезгаданими договорами комісії зросла з 10 260 грн./т (без ПДВ) в січні 2015 р. до 14 752 грн./т (без ПДВ) в лютому 2015 р.

Разом з тим, незважаючи на вимоги суду, відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували відсутність у позивача об’єктивних причин для встановлення роздрібних цін реалізації дизельного палива на тому рівні, на якому вони встановлювались позивачем в період з 01.01.2015 р. по 25.02.2015 р.

Крім того, як вбачається з тексту рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к, відповідач, встановивши, що ціни на імпортне дизельне пальне залежать від змін світових значень вартості дизельного пального відповідно до щоденних публікацій агентства PLATTS та курсу долара США, не дослідив і не встановив динаміки значень вартості дизельного пального відповідно до щоденних публікацій агентства PLATTS, динаміки зміни курсу гривні до долара США і Євро, як і динаміки зміни облікової ціни (собівартості) дизельного палива, яке реалізовувалось позивачем, а також не встановив ступеня впливу зазначених факторів на роздрібну ціну позивача.

Отже, як вбачається з вищенаведеного, протягом періоду, що досліджується, зміна позивачем цін роздрібної реалізації дизельного палива була обумовлена, як правило, об’єктивними ринковими чинниками, зокрема, коливаннями ринкових цін на дизельне паливо з урахуванням зростання курсу долара США до гривні.

Крім того, у період, що досліджується, динаміка зміни роздрібних цін дизельного палива відповідачем відповідала динаміці зростання облікової вартості дизельного палива, що передавалося комітентами позивачу для реалізації. Таким чином, в позивача були об’єктивні причини для підняття роздрібних цін реалізації дизельного палива в період з 01.01.2015 р. по 25.02.2015 р. та встановлення їх на рівні, зазначеному в рішенні адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к, що не дає підстав стверджувати про встановлення позивачем зазначених цін внаслідок домовленості з конкурентом – ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ».

З урахуванням вищезазначеного, суд доходить висновку, що відповідачем при прийнятті рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к були неповно досліджені обставини, що мають значення для справи, а висновки відповідача, наведені у згаданому рішенні, щодо відсутності в позивача об’єктивних причин для встановлення таких роздрібних цін на дизельне паливо, які зазначені в оспорюваному рішенні відповідача, не відповідають доказам, що обґрунтовують обставини справи.

Отже, здійснений відповідачем аналіз ринку не підтверджує відсутності в позивача об’єктивних причин для такої ринкової поведінки, яка визнана відповідачем порушенням, і не дає можливості підтвердати подібність роздрібних цін позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» лише наявністю змови (домовленості) між ними, оскільки роздрібні ціни на дизельне паливо встановлювались позивачем внаслідок впливу об’єктивних чинників, і в позивача не було необхідності узгоджувати свою цінову поведінку з ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» для встановлення таких цін.

Згідно викладеної у оскаржуваному рішенні Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к позиції відповідача, ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» своїми діями спотворили цінове змагання один з одним, що призвело до обмеження можливості кожного із них встановити ціну нижче, ніж у конкурента, та в період порушення не здійснювали будь-яких конкурентних дій, направлених на зміну ситуації, що склалась, шляхом ведення самостійної цінової політики. Як зазначає відповідач, в період вчинення антиконкурентних узгоджених дій певний рівень конкуренції на ринку залишився, але ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» свідомо не змагались в частині встановлення роздрібних цін реалізації дизельного пального, що в свою чергу, у зв’язку з суттєвим їх впливом на ринок в цілому, призвело до обмеження конкуренції.

ПП «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що протягом періоду з 01.01.2015 р. по 25.02.2015 р. між ним і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» існувала як пряма цінова конкуренція, оскільки роздрібні ціни змінювалися ними не одночасно, а різниця в роздрібних цінах зазначених суб’єктів досягала 2 гривень за один літр дизпалива, так і конкуренція завдяки застосуванню програм лояльності і наданню знижок, які у позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» були різними. Як приклад конкуренції завдяки застосуванню програм лояльності та наданню знижок позивач зазначає, що в період з 18.11.2014 р. по 20.01.2015 р. на його АЗС, зокрема, і в межах Львівської області, діяла акція «Святкові знижки», в рамках якої споживачам при заправці понад 20 літрів дизельного палива надавалася знижка в розмірі 0,50 грн./літр, а при розрахунку банківською карткою Master Card або Maestro – 0,70 грн./літр.

Згідно з доводами позивача, в обґрунтування яких він посилається на довідку від 24.04.2018 р. № 69, обсяг реалізації позивачем дизельного пального через АЗС у межах Львівської області з використанням карток програми лояльності «Fishka», в рамках якої споживачам надавались знижки, зокрема і на дизельне паливо, становив 74,6% - 74,8% від загального обсягу роздрібної реалізації дизельного палива в січні 2015 р. та 69,4% - 69,5% в лютому 2015 р.

Відповідач в письмових поясненнях зазначив, що знижки, які надавались споживачам при реалізації дизпалива за акційними картками, мають непрозорий (неочевидний) характер. Між тим, як вбачається з рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к, обставини, пов’язані з реалізацією позивачем і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» дизельного палива зі знижками відповідачем не досліджувались.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 р. наголосив на необхідності дослідження ступеню схожості роздрібних цін позивача та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ», а також з’ясування, чи забезпечувала різниця у роздрібних цінах позивача та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» наявність цінової конкуренції між зазначеними суб'єктами господарювання.

У п. 8.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 р. № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (зі змінами та доповненнями) роз’яснено, що суд має з'ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги встановлення позивачем роздрібних цін на дизельне паливо під впливом об’єктивних чинників (а не внаслідок узгодження цінової поведінки з конкурентом – ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ»), суд доходить висновку, що діями позивача щодо встановлення роздрібних цін на дизельне паливо в період, що досліджується, забезпечувалося змагання позивача з іншими суб’єктами господарювання (зокрема, ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ») з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над такими суб’єктами, та не обмежувалася можливість вибору постачальника для споживачів.

Враховуючи зміст ч. 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та практику її застосування господарськими судами, наявність різниці в роздрібних цінах позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» на ринку протягом періоду, що визнається періодом вчинення ними антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій, в тому числі і за рахунок надання позивачем знижок, підтверджує несинхронність і нескоординованість ринкової поведінки позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ», та спростовує твердження щодо досягнення позивачем домовленості з вказаним конкурентом, предметом якої було б обмеження конкуренції між ними за рахунок встановлення схожих цін. Зазначені відмінності в ринковій поведінці позивача і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» суперечили б змісту і меті домовленості між ними про встановлення схожих цін, якби така була досягнута, оскільки встановлення різних цін та знижок не забезпечувало б обмеження чи усунення конкуренції між ними.

Згідно приписів ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ,підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на наведене вище, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30-р/к в частині, що стосується позивача, оскільки вказане рішення прийняте відповідачем з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з визнанням встановленими обставин, які не підтверджені належними і допустимими доказами, а відтак висновки відповідача щодо вчинення позивачем і ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» антиконкурентних узгоджених дій, шляхом встановлення протягом січня – лютого 2015 року однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне на АЗС в межах Львівської області, що призвели до обмеження конкуренції на ринку, наведені у згаданому рішенні, не відповідають наданим доказам, що обґрунтовують обставини справи.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги з посиланням на належні та допустимі докази не спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016р. № 30-р/к в частині, що стосується позивача, є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № НОМЕР_1 від 30.09.2016 року на суму 1378,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги – задоволити.

2. Визнати недійсним та скасувати п. 1 Рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30р/к у справі № 2-01-35/2015 в частині визнання вчинення Приватним підприємством “ОККО – НАФТОПРОДУКТ”(ідентифікаційний код 36670361) порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 3 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом встановлення протягом січня-лютого 2015 р. однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне із ТОВ «ВОГ Рітейл», а також п. 2 Рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. № 30р/к у справі № 2-01-35/2015.

3. Стягнути Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (79005, м. Львів, вул. Івана Франка, 61, код ЄДРПОУ 20812013) на користь Приватного підприємства “ОККО – НАФТОПРОДУКТ” (79056, м. Львів, вул. Пластова, 1 код ЄДРПОУ 36670361) суму сплаченого судового збору в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

4. Накази видати, в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.07.2018 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.

Джерело:ЄДРСР 75280957

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 02.07.2018 по справі № 914/2554/16 Господарський суд Львівської області

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

120 826 174

25 171

2 887

530 946

23 891 800

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 02.07.2018 по справі № 914/2554/16 Господарський суд Львівської області

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!