Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 643/18839/13-ц

провадження № 61-4453св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції акціонерного банку «Укргазбанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2016 року у складі судді Оксененко В. А. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Пшенічної Л. В., Хорошевського О. М., Шаповал Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Н. В., про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року.

09 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26 грудня 2007 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1.

Позичальник узяті на себе зобов'язання не виконував з грудня 2008 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

13 жовтня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 142).

19 листопада 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 151).

Ураховуючи викладене, ПАТ АБ «Укргазбанк», уточнивши позовні вимоги, просило у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року, загальний розмір якої становить 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945 грн 13 коп. пені, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2014 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року, загальний розмір якої становить 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945 грн 13 коп. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу предмета іпотеки в розмірі 90 % від його вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Н. В., про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» на зазначене рішення апеляційного суду.

Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року та рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2016 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено.Звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу № 5935, а в подальшому на підставі договору дарування від 16 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зверєвим А. М. № 1297 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20 позичальника ОСОБА_2 у розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945 грн 13 коп. пені на користь ПАТ «Укргазбанка».

Реалізацію предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_1 провести шляхом надання ПАТ АБ «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 322 000 грн, з наданням АБ «Укргазбанк» усіх повноважень продавця, у тому числі права отримання у нотаріуса дубліката договору купівлі-продажу від 19 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу № 5935, договору дарування від 16 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зверєвим А. М. № 1297, здійснювати будь-які платежі за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник за кредитним договором має непогашену заборгованість. Зобов'язання за кредитним договором забезпечене договором іпотеки, відповідно до якого є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що суд першої інстанції, дотримавшись вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» та роз'яснень, які містяться у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зі змінами від 07 лютого 2014 року, зазначив у рішенні всі необхідні складові частини, передбачені цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, яка судом визначена відповідно до оцінки від 11 грудня 2015 року.

03 квітня 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що сума заборгованості за кредитним договором, укладеним від 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2, у розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945 грн 13 коп. не є безспірною. Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували положення частин третьої, четвертої статті 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, оскаржуваними рішеннями судів звернуто стягнення на окрему квартиру, в той час як предметом іпотеки за договором іпотеки від 09 червня 2008 року №16/08-Б, укладеним між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, було визначено не окремі квартири, а будинок № 31по вул. Тимурівців у м. Харкові в цілому, який складається з 123 квартир. Також суди не надали належної оцінки тому, що позивачем пропущено строк позовної давності.

21 листопада 2016 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило, що судові рішення є законними і обгрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права і врахували постанову Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-1193цс15.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року (а. с. 9-11).

Пунктом 3.2.8. зазначеного кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.

09 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26 грудня 2007 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 14-17).

Пунктом 3.1.6. зазначеного договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки.

Позичальник узяті на себе зобов'язання не виконував з грудня 2008 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

У період чинності вищезазначеного рішення Московського районного суду м. Харкова, 13 жовтня 2009 року, між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 142).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

19 листопада 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 151).

На час укладання угод зазначена квартира під забороною відчуження не перебувала, оскільки відомості щодо цього з Державного реєстру іпотек були виключені на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, основне зобов'язання боржник не виконав.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, державна реєстрація іпотек регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.

Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим та узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі 6-1193цс15.

Установивши факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, суди правильно застосували до спірних правовідносин статтю 23 Закону України «Про іпотеку».

Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира не могла бути предметом іпотеки на підставі того, що в іпотеку 09 червня 2008 року було передано будинок АДРЕСА_1 в цілому, який складається з 123 квартир, є безпідставними, оскільки квартира № 120 знаходиться в зазначеному будинку.

На момент укладання іпотечного договору банк та іпотекодавець не могли визначити окремі квартири як предмет договору, оскільки квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них. Тому в іпотеку передавався весь житловий будинок (включаючи усі 123 квартири, з яких він складався).

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки, дізнавшись про порушення своїх прав, ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося за захистом своїх прав своєчасно, про що свідчить рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року (а. с. 26).

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-11цс18.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлено згідно з вимогами процесуального закону, та узгоджуються із нормами матеріального права, які судами правильно застосовано.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2016 року зупинено виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2016 року, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2016 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І.Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк