Справа № 369/11268/16-ц
Провадження № 2/369/516/17
РІШЕННЯ
Іменем України
16.11.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., при секретарі Завойській В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т.Є., про визнання Договору дарування земельної ділянки від 27 грудня 2012 року і Договору дарування домоволодіння від 27 грудня 2012 року недійсними,
В С Т А Н О В И В:
Позивач Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т.Є., про визнання Договору дарування земельної ділянки від 27 грудня 2012 року і Договору дарування домоволодіння від 27 грудня 2012 року недійсними, посилаючись на те, що Голосіївським районним судом м. Києва 02 листопада 2012 року було винесено рішення № 1-590 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Фамільний» боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп..
19 листопада 2012 року державним виконавцем ВДВС Солом»янського РУЮ в м. Києві було відкрито виконавче провадження № 35289688 та накладено арешт на все майно боржника.
27 грудня 2012 року ОСОБА_2 уклав договори дарування з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за яким він як дарувальник, передав безоплатно у власність обдаровуваним по ? частині домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_3 і ОСОБА_4, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь Банку, а отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.
Враховуючи викладене, позивач Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» просив визнати договори дарування з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності.
У червні 2017 року позивач Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» подав суду заяву в порядку вимог ст. 31 ЦПК України, в якій зазначав, що Голосіївським районним судом м. Києва 19 червня 2012 року було винесено вирок у справі № 10590 по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_7 за ст. 364 ч. 2 КК України та стягнення солідарно із обвинувачених на користь ПАТ «Банк Фамільний» боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп..
Вирок у справі набрав законної сили 24 вересня 2012 року, виконавчий лист, яким передбачено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Фамільний» заборгованість у розмірі 580 849 грн. 84 коп., представником позивача було отримано 02 листопада 2012 року.
19 листопада 2012 року державним виконавцем ВДВС Солом»янського РУЮ в м. Києві було відкрито виконавче провадження № 35289688.
27 грудня 2012 року ОСОБА_2 уклав договори дарування з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, за якими він як дарувальник, передав безоплатно у власність обдаровуваним по ? частині домоволодіння та земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 0,0933 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_3 і ОСОБА_4, був обізнаний про вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року, яким його було засуджено до позбавлення волі та стягнуто на користь банку заборгованість у розмірі 580 849 грн., а отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т.Є. при укладенні договорів дарування не надала належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірила, що на все майно ОСОБА_2 накладено арешт державного виконавця ВДВС Солом»янського РУЮ в м. Києві, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.
Враховуючи викладене, представник позивача Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» з посиланням на вимоги ст. ст. 202, 203, 215, 234, 717 ЦК України, просив визнати договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності.
У судовому засіданні представник позивача Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» позов підтримав і просив його задовольнити.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 і представник відповідача позов не визнали і заперечували проти його задоволення.
У судове засідання відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідачі надали суду заяви про розгляд справи у їхню відсутність, відповідачі проти позову заперечували.
У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т.Є., не з»явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, суду надана заява про розгляд справи у відсутності третьої особи.
Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з"ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року ОСОБА_2 був засуджений за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов»язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов»язків строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням-іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов»язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України. ОСОБА_8 засуджений за ч. 2 ст. 3364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов»язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов»язків, строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням-іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов»язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Частково задоволено цивільний позов ТОВ «Банк Фамільний» та постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ТОВ «Банк Фамільний» 580 849 грн. 84 коп..
Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2012 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_7 залишено без змін.
02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 солідарно на користь ТОВ «Банк Фамільний» 580 849 грн. 84 коп..
19 листопада 2012 року старшим державним виконавцем Журбас Д.В. відділу державної виконавчої служби Солом»янського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 1-590, виданого 02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_7 на користь ТОВ «Банк Фамільний» боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп., і запропоновано боржнику самостійно виконати у строк до 26 листопада 2012 року.
З матеріалів справи вбачається, що після того, як вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року вступив в законну силу, і був виданий 02 листопада 2012 року виконавчий лист з виконання вироку суду та постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 листопада 2012 року про виконання виконавчого листа, 27 грудня 2012 року ОСОБА_2, як дарувальник, з однієї сторони, і ОСОБА_4, ОСОБА_3, як обдаровувані, уклали Договір дарування домоволодіння, відповідно до умов п. 1 якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 і ОСОБА_3 прийняли у дар в рівних частинах кожний, належне дарувальнику на праві приватної власності домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Того ж дня-27 грудня 2012 року, ОСОБА_2, як дарувальник, з однієї сторони, і ОСОБА_2, ОСОБА_3, з другої сторони, також уклали Договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов п. 1. якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прийняли у дар в рівних частинах кожний належну дарувальнику на праві власності земельну ділянку площею 0,0933 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку.
В послідуючому вироком апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в частині визнання підсудних винними та призначення покарання скасовано. Визнано винним ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 364-1 КК України в редакції від 07 квітня 2011 року та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 15300 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов»язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов»язків, строком на 2 (два) роки. Визнано винним ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 364-1 КК України в редакції закону від 07 квітня 2011 року та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 15300 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов»язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов»язків строком на 2 роки. В решті вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_7 залишено без змін.
Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов»язків.
Відповідно до вимог ст. 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників: свідомий намір невиконання зобов»язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п»ятої ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності домоволодіння і земельну ділянку своїм синам, відповідачам у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, був обізнаний про вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року, що набрав законної сили, про стягнення з нього і ОСОБА_7 солідарно на користь ТОВ «Банк Фамільний» 580 849 грн. 84 коп., і таким чином, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вироку суду, що на час укладення договорів дарування, набрав законної сили.
Слід зазначити, що правочин-це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Тому дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому справжні їх цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від накладення на нього арешту і реалізації в рахунок виконання зобов»язань).
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 зазначив суду, що після укладення вказаних договорів дарування домоволодіння і земельної ділянки від 27 грудня 2012 року його сини, відповідачі у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в будинку АДРЕСА_1, не проживають і земельною ділянкою не користуються, а увесь час проживають у м. Києві. Як пояснив відповідач ОСОБА_2, в даному будинку АДРЕСА_1 постійно проживає ОСОБА_9 і користується ним, яка доводиться матір»ю жінки відповідача ОСОБА_2 і бабкою відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_4.
Доводи відповідача ОСОБА_2, що метою укладення Договорів дарування від 26 грудня 2012 року між ним і його синами, відповідачами у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, було волевиявлення його тещі ОСОБА_9, яка бажала, щоб домоволодіння і земельна ділянка належали її внукам, відповідачам у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, так як вказане нерухоме майно придбане в основному за кошти ОСОБА_9, суд вважає необгрунтованими та не підтверджені ніякими доказами.
Посилання представника відповідача ОСОБА_2 на ту обставину, що договори дарування не можуть визнаватися недійсними, оскільки вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року був скасований вироком апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року, суд також вважає необгрунтованими, оскільки на час укладення спірних договорів дарування від 26 грудня 2012 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року набрав чинності і було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, про що винесена постанова 19 листопада 2012 року старшим державним виконавцем Журбас Д.В. відділу державної виконавчої служби Солом»янського районного управління юстиції в м. Києві про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 1-590, виданого 02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_7 на користь ТОВ «Банк Фамільний» боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп..
Слід також зазначити, що вироком апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року, на який посилалась в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2, вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ТОВ «Банк Фамільний» 580849 грн. 84 коп. залишений без змін.
Відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 суду не надано доказів, що під час укладення спірних договорів їхня внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, та що сторони договорів передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.
Відповідачі у справі не довели суду, що їхні дії, як сторін договорів дарування, не направлені були на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, як до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок відповідача ОСОБА_2 вироку суду про стягнення грошових коштів.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з даною вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно вимог ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З матеріалів справи вбачається, що Банком вживались заходи щодо виконання вироку суду від 19 червня 2012 року, про що свідчать і виконавчий лист, який видавався Голосіївським районним судом, та відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа.
У повідомленні Солом»янсткий районний відділ Державної виконавчої служби м. Києва від 04 вересня 2017 року повідомив, що постанову про відкриття виконавчого провадження 19 листопада 2012 року направлено було стягувачу та боржнику ОСОБА_2, і боржнику надавався час до 26 листопада 2012 року для добровільного самостійного виконання рішення суду без вчинення примусових дій зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов»язаних з провадженням виконавчих дій. Після 26 листопада 2012 року здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, виявились безрезультатними у зв»язку із його відсутністю у боржника. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» 25 квітня 2014 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
06 вересня 2016 року головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області Данилишиним Р.Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 1-590/2012, виданого 02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп. з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Банк Фамільний», і боржнику надано можливість самостійно виконати виконавчий документ протягом 7 днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до довідки головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02 жовтня 2017 року № 6449 залишок боргу згідно виконавчого листа № 1-590/2012 від 02 листопада 2012 року становить 577 760 грн. 03 коп., і з пенсії ОСОБА_2 проводиться утримання коштів згідно виконавчого листа на користь ТОВ «Банк Фамільний».
В своїх поясненнях представник позивача Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» зазначав, що тільки 10 серпня 2016 року банком отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна щодо об»єкта нерухомого майна, у якій відображено факт дарування 27 грудня 2012 року відповідачем ОСОБА_2 домоволодіння.
Доводи відповідача ОСОБА_2 в своїх запереченнях проти позову, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позову, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними в справі доказами.
Згідно вимог ст. ст. 57-59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
За таких обставин суд, з"ясувавши дійсні обставини та аналізуючи зібрані в справі докази, дійшов висновку, що Договір дарування земельної ділянки площею 0,0933 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку, укладений 27 грудня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, та Договір дарування домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 грудня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, підлягають визнанню недійсними, і тому вказані позовні вимоги позивача слід задовольнити.
Понесені витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в розмірі по 992 грн. 66 коп. з кожного на користь позивача Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» відповідно до вимог ст. 88 ЦПК.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 234, 256, 257, 261, 267, 717 ЦК України, ст. ст. 3, 57-60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд-
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним Договір дарування земельної ділянки площею 0,0933 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку, укладений 27 грудня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3.
Визнати недійсним Договір дарування домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 грудня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн. 66 коп..
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн. 66 коп..
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн. 66 коп..
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в разі відсутності в судовому засіданні осіб, які брали участь у справі, під час проголошення судового рішення.
Суддя Ковальчук Л.М.
